Криміналістична характеристика умисного заподіяння тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень

Крім того, оглядаючи місце події, необхідно діяти системно, штучно не звужувати меж огляду на підставі керування лише однією найбільш вірогідною версією, послідовно, повно, чітко і водночас лаконічно фіксувати весь хід і результати огляду в протоколі слідчої дії. [17, c.44-47]

В окремій методиці розслідування заподіяння тілесних ушкоджень особливе місце належить судово-медичній експертизі, оскільки саме на основі її висновку ґрунтується кваліфікація злочину порушеної кримінального провадження і таким чином інкримінування підозрюваній особі вчинення злочинного діяння певної тяжкості. Судово-медична експертиза проводиться експертами обласних бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров’я України на підставі законів, відомчих підзаконних нормативно-правових актів (певних інструкцій, правил, методик).

До типових питань судово-медичної експертизи відносять: які ушкодження є на тілі потерпілого; до якого ступеня тяжкості тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження потерпілого; яка давність заподіяння кожного ушкодження; чи мають виявлені ушкодження характерні (індивідуальні) ознаки, що дозволяють ідентифікувати знаряддя, яким заподіяно ушкодження; яким знаряддям заподіяно тілесне ушкодження; яка послідовність завдавання ушкоджень (за наявності множинних ушкоджень); чи могла особа отримати такі тілесні ушкодження через падіння з висоти власного зросту на тверду поверхню; чи могли ушкодження виникнути в результаті механічного самоушкодження.

Аналогічно, як і в розслідуванні вбивств, призначаючи судово-медичну експертизу, важливо звернути увагу на додаткові переліки питань, які існують щодо різних типів і знарядь ушкодження, зокрема за ушкоджень тупими предметами, за ушкоджень гострими предметами, за ушкоджень транспортними засобами, за вогнепальних ушкоджень тощо.

Особливо важливо для розслідування цієї категорії злочинів правильно встановити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень. Характеристика ушкоджень повинна бути підтверджена об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних чи інструментальних досліджень.

У вивченні тілесних ушкоджень місце можливого контакту з металевим предметом, форму його слідоутворювальної частини, топографію розташування слідів, розміщення основного знаряддя травми, яким було забруднено ударну поверхню, встановлюють у спосіб дослідження тіла та одягу потерпілого з використанням емісійного, спектрального, контактно-дифузійного та електрографічного аналізу, кольорових мікрохімічних реакцій та застосування інших методів. За наявності слідів ковзання слідоутворювальної частини мікрорельєфу тупого предмета по краях забитої рани використовують методи трасологічного дослідження динамічних слідів. [17, c.44-47]

На допитах з’ясовуються всі обставини, за яких виник конфлікт, факт нанесення тілесних ушкоджень, а також характеристика взаємовідносин потерпілого та підозрюваного, якщо вони між собою були знайомі. Свідків, очевидців допитують про зовнішні ознаки злочинця (злочинців), транспортний засіб, знаряддя, вигуки, імена, які вказували між собою співучасники, тощо.

Важливо зазначити, що трапляються випадки, коли у практиці розслідування цієї категорії злочинів потерпілий, діючи у стані необхідної оборони, також наносить тілесні ушкодження злочинцю, який при допиті повідомляє про відсутність із його боку будь-яких насильницьких дій провокативного характеру, намагаючись при цьому репрезентувати себе як жертву насильницьких дій з боку потерпілого.

Тому необхідно чітко з’ясувати послідовність учинення дій кожного з учасників події, співрозмірність суспільної небезпеки, яка виникла щодо потерпілого, та провадження ним заходів, спрямованих на усунення цієї небезпеки.

Викриття неправди у показаннях обвинуваченого охоплює шість основних напрямів: викриття неправди за повного заперечення обвинуваченим своєї вини і висунення ним своєї версії; викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини; подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять органи розслідування; викриття неправдивої заяви про алібі; встановлення факту обмови; встановлення факту самообмови.

Після проведення допитів стає можливим проведення очних ставок (у випадку існування суперечностей у показаннях свідків, потерпілого й підозрюваного) та пред’явлення для впізнання особи (у випадку можливості потерпілим чи свідками впізнати особу злочинця за ознаками зовнішності).

У проведенні відтворення обстановки та обставин події обвинувачений чітко й докладно висвітлює послідовність учинених ним дій, його рухи та рухи потерпілого, спосіб застосування знарядь і використання засобів.

У ході слідчого експерименту може бути встановлено, що особа не здатна здійснити такі дії (наприклад, підняти важке знаряддя), необхідно докладніше перевірити версію самообмови особи з метою прикриття родича, співучасника. [17, c.44-47]

3. Особливості розслідування злочинів про заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження

Серед злочинів проти особи велику небезпеку становлять ті, що посягають на здоров'я людини. Воно визнається в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції), що, у свою чергу, визначає зміст і пріоритети діяльності правоохоронних органів України щодо реалізації охоронних функцій держави. Україна, як й інші країни Європи, стає «старіючою» державою. І відомий лозунг «здоров'я народу — багатство країни» залишається актуальним. Тенденція зростання агресивної форми поведінки у всіх сферах індивідуальних стосунків та соціальної діяльності людини також актуалізує завдання щодо посилення боротьби зі злочинами, що посягають на тілесну недоторканність особи. [17, c.44-47]

Вивчення та аналіз діяльності співробітників ОВС України стосовно розслідування злочинів про умисного тяжкого тілесного ушкодження дозволило виявити ряд чинників, які негативно впливають на здійснення кримінального судочинства щодо зазначених злочинів. Такі чинники умовно можливо поділити на дві групи: 1) перепони правового характеру; 2) об'єктивні чинники, які впливають на процес збирання доказів щодо скоєння злочину, передбаченого ст. 122 КК України.

Негативний чинник правового характеру полягає у тому, що ч. 1 ст. 13 КК України визначає поняття закінченого злочину. Останній визнається закінченим, якщо діяння особи містять усі ознаки складу злочину, передбаченого статтею Особливої частини КК. Відповідно, якщо діяння не містить усіх ознак складу злочину, воно визнається незакінченим злочином (ч. 2 ст. 13 КК). Оскільки злочин, передбачений ст. 122 КК, є злочином з матеріальним складом, то теоретично момент його закінчення починається з факту настання наслідків, вказаних у гіпотезі статті. Тобто, повинні настати суспільно небезпечні наслідки, зокрема: 1) у потерпілого має бути тілесне ушкодження, що призвело до тривалого розладу здоров'я більш ніж 21 день; або 2) наявне у потерпілого тілесне ушкодження спричинило йому стійку втрату працездатності від 10% до 33%. З цього приводу постає питання: коли слід вважати закінченим злочин, передбачений ст. 122 КК за кваліфікуючою ознакою — спричинення тривалого розладу здоров'я? Фактично виходить, що між суспільно небезпечним діянням, у ході якого заподіяно тілесне ушкодження, та визначеним остаточним результатом цього ушкодження, що є кваліфікуючою ознакою, є певний проміжок часу — 21 день. У період збігу цього часу немає кримінально-правових ознак об'єктивної сторони злочину у вигляді настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених ст. 122 КК. Більше того, до минання 21 дня тілесні ушкодження, що призвели до розладу здоров'я, у часовому обчисленні формально є ознакою легких тілесних ушкоджень (ст. 125 КК). Постає друге питання: який злочин скоєно? Якщо тілесне ушкодження призвело до розладу здоров'я до 6 днів, то діяння спід кваліфікувати за ознаками ч. 1 ст. 125 КК. Якщо ж — до розладу здоров'я від 6 до 21 дня, то кваліфікація повинна здійснюватися за ч. 2 ст. 125 КК. Таким чином, з моменту заподіяння тілесного ушкодження і до часу минання 21 дня існує ситуація, коли неможливо точно встановити кваліфікуючі ознаки ст. 122 КК. [1]

Саме через це на практиці виникає проблема, коли є приводи до порушення кримінального провадження, але орган дізнання або слідчий не можуть вирішити питання стосовно порушення або відмови у порушенні кримінального провадження. Порушити провадження за ознаками ст. 122 КК неможливо, оскільки немає ознак злочину — тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Такі ознаки можуть настати лише після збігу 21 дня з моменту заподіяння ушкодження. Одночасно неможливо відмовити у порушенні кримінального провадження. Якщо наявні у потерпілого тілесні ушкодження не належать до тяжких або середньої тяжкості, вони мають бути легкими ушкодженнями (ст. 125 КК) або носити характер побоїв чи мордування (ст. 126 КК).

На жаль, на практиці у більшості випадків при заяві особи про заподіяння їй тілесних ушкоджень останню направляють на судово-медичне освідування. І якщо за його результатами не буде встановлено ознак тяжкого або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, потерпілому або відмовляють у порушенні кримінального провадження, або пропонують дочекатися збігу 21 дня для того, щоб ушкодження було визнано судово-медичною експертизою як тілесне ушкодження середньої тяжкості. Якщо ж потерпілий звертається до суду із заявою про порушення провадження за ознаками заподіяння легких тілесних ушкоджень або за ознаками ст. 126 КК, судове провадження відкладається до визнання остаточного результату тілесного ушкодження. Тобто, потерпілий знову вимушений очікувати минання 21 дня. [17, c.44-47]

Таким чином, без наміру правоохоронців штучно створюється ситуація необхідності очікування збігу певного часу[1]. Це породжує низку негативних обставин об'єктивного характеру, які впливають на процес розкриття та розслідування злочинів, передбачених ст. 122 КК. По-перше, вже на початковій стадії розслідування значно бракує речових доказів. За три тижні «ситуації очікування» суттєво змінюється обстановка місця події, через випадковість зникають сліди злочину або вони умисно знищуються чи трансформуються до ступеня неможливості проведення ідентифікаційних досліджень. Учасники події злочину та інші свідки забувають деякі подробиці, які мають суттєве значення при розслідуванні. По-друге, злочинець встигає знищити сліди злочину, які є на ньому, його одязі, або знищує знаряддя злочину. По-третє, особа, яка скоїла злочин, або самостійно здійснює певні дії, щоб уникнути кримінального переслідування, або отримує консультації від юристів щодо вжиття заходів з метою ухилення від притягнення до кримінальної відповідальності. 71% опитаних слідчих та співробітників органу дізнання показали, що злочинці, на жаль, отримують такі консультації від юристів, переважно від адвокатів. Далі. Самі потерпілі умисно знищують сліди злочину. Переважно вони здійснюють: прання одягу, в якому їм заподіяно тілесне ушкодження. Якщо одяг був пошкоджений, його викидають або віддають для полагодження; витирають сліди крові. Потерпілі жіночої статі через сором'язливість дуже часто штучно приховують тілесні ушкодження, які є на обличчі або на інших відкритих ділянках тіла (носять окуляри з темним склом, одягають брюки, користуються тональним кремом тощо). У зв'язку з цим іноді бракує відомостей стосовно характеру та кількості ушкоджень, немає показань свідків, які бачили у потерпілої у певний час соматичні ушкодження. На практиці трапляються випадки, коли, навіть, члени сім'ї не можуть засвідчити наявність у потерпілої слідів соматичних ушкоджень саме через те, що вона їх приховувала. [18, c.98-104]

Відтворення обстановки та обставин події (далі — ВО та ОП) належить до найскладніших слідчих дій При розслідуванні злочинів про заподіяння тяжких І середньої тяжкості тілесних ушкоджень результати проведення останньої мають важливе, а часом вирішальне доказове значення Незважаючи на це, на практиці рідко використовуються максимальні пізнавальні І доказові можливості вказаної слідчої дії Так, аналіз матеріалів судово-слідчої практики показав, що ВО та ОП проводилося лише у 29% кримінальних проваджень про умисне заподіяння тяжких І середньої тяжкості тілесних ушкоджень (аналіз матеріалів 400 кримінальних проваджень, порушених за статтями 101 та 102 КК України) Ще у 29% проваджень даної категорії їх провадження було очевидною необхідністю, але у ході слідства цього не робилося Справді, зазначена слідча дія не є обов'язковою, І вона проводиться на власний розсуд слідчого Визнання необхідності проведення останньої визначається не тільки обставинами провадження, а и суб'єктивними чинниками, у тому числі знанням потенційних, результативних ефектів від проведення ВО та ОП Результати вивчення відповідних протоколів дозволили зробити висновок, що практичними працівниками неналежне використовуються пізнавальні, доказові і тактичні функції цієї слідчої дії.

Слід зазначити, що у криміналістичній літературі, де розглядалися питання з тактики проведення ВО та ОП, не було рекомендацій щодо особливостей їх проведення при розслідуванні злочинів про умисне заподіяння тілесних ушкоджень. Не досліджувалася ця проблема и у літературі, присвяченій розслідуванню злочинів про заподіяння тілесних ушкоджень. Таким чином, зазначені вище обставини обґрунтовують доцільність розгляду питання про особливості проведення даної слідчої дії при розслідуванні тілесних ушкоджень.

На відміну від інших слідчих дій ВО та ОП властиві деякі особливості По-перше, проведенню останніх повинне передувати провадження інших слідчих дій, тому що ВО та ОП перебуває у причинно-наслідковому зв'язку з вже наявною у провадженні Інформацією. По-друге, причинною обумовленістю необхідності проведення ВО та ОП найчастіше є версія, яка ставить під сумнів дійсність якого-небудь факту. По-третє, для успішного проведення ВО та ОП потрібна велика підготовча робота. Остання спрямована не тільки на організацію безпосередньо ходу проведення цієї слідчої дії, а ще и на утворення необхідних експериментальних умов, побудову моделі предметів або подій, визначення обґрунтованих методів досліджень, які будуть проведені при ВО та ОП. [18, c.98-104]

Результати вивчення судово-слідчої практики показали, що необхідність проведення ВО та ОП при розслідуванні злочинів про умисне заподіяння тілесних ушкоджень переважно виникає 1) коли необхідно реконструювати видозмінену обстановку місця події, 2) при необхідності встановлення механізму заподіяння тілесного ушкодження або утворення слідів, 3) для встановлення характеру дій учасників події злочину, 4) з метою перевірки показань обвинуваченого, потерпілого або свідків.