Інвестиції та шляхи їх підвищення в Україні

РОЗДІЛ 3. Інвестиційна привабливість регіонів України 

     Останнім  часом для країн з перехідною економікою дедалі більшу актуальність набирає проблема залучення довгострокових інвестицій, передусім, у реальний сектор. Загальновизнано, що в цьому відношенні Україна не є винятком. Так, за підрахунками вчених-економістів, загальний обсяг необхідних іноземних реальних інвестицій в економіку становить близько 50 млрд. дол.; з них тільки столичний регіон вимагає 8 млрд. дол.. Але економічна ситуація в нашій державі не сприяє надходженню скільки-небудь значних іноземних інвестицій. І це зрозуміло. Істотне скорочення бюджетних асигнувань на фоні зменшення всіх внутрішніх джерел інвестування більшості підприємств призвело до ситуації, коли вкладати кошти здебільшого  не вигідно з погляду іноземного інвестора.

     Тим часом планування та здійснення капіталовкладень в Україні (особливо в нове будівництво  і розширення) пов’язані з дуже значними ризиками та невизначеністю, що також не сприяє надходженню інвестиційних ресурсів. За даними Держкомстату України, на ринку інвестиційних ресурсів склалася ситуація, коли частка іноземних реальних інвестицій у загальному обсягу реального інвестування протягом 1998-2001рр. не перевищувала 1%. Тому основний акцент (свого роду «стратегічну ставку») в інвестиційній політиці слід робити саме на вітчизняному інституційному інвесторі. У цьому контексті цілком слушною є думка багатьох визнаних фахівців у галузі інвестиційного управління, що іноземні інвестиції завжди йдуть на крок позаду вітчизняних[11,c.82].

     Даний розділ присвячений проблемі моніторингу  інвестиційного клімату в соціально-демографічному розрізі. Розрахунки виходять з адміністративно-територіального поділу, а саме з того, що в Україні існує 25 регіонів – 24 адміністративні області та АР Крим, а також із системи економічного районування України.

     Слід  зазначити, що поняття «інвестиційна  привабливість» і «регіон» співвідносяться між собою здебільшого в економічному базисі. Так, якщо внутрішні передумови економічного розвитку регіону є слабкими, то швидше за все інвестиційна привабливість такого регіону, особливо для іноземного інвестора, буде низькою. Але це не означає, що слід ігнорувати вплив інших чинників. Наприклад, у переважній більшості методик, що пропонуються фахівцями для визначення інвестиційної  привабливості регіонів, загальна пріоритетність групи економічних показників становить 60-80%. Таким чином, на рівень інвестиційної привабливості регіону істотно впливають й інші групи факторів, основними з яких є: правові, соціально-політичні, технологічні, інфраструктурні.

     Окремі  групи становлять соціально-демографічні та соціально-психологічні фактори, вплив  яких на сьогоднішній день є ще не досить вивченим, але визнаним провідними фахівцями-інвестологами.

     Інтерес саме до проблеми визначення інвестиційної  привабливості регіонів викликаний ще тим, що при всій її актуальності нині в Україні не існує скільки-небудь загальновизнаної методики оцінки інвестиційного клімату, як, наприклад, у США, Франції, Німеччині. Взагалі всі розроблені у вітчизняній та світовій практиці методики по відношенню до джерела вихідної інформації можна умовно поділити на 3 великі групи:

методики, що ґрунтуються на різноманітних оцінках експертів;

• методики, що ґрунтуються на статистичній інформації;
• комбіновані, що ґрунтуються на експертно-статистичних розрахунках.

          Але до якої з наведених груп методика не належала би, проблемами залишаються з’ясування переліку факторів, досліджуються, і сам метод визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості регіону.

     Варіацій  підходів може бути істотною, і, зокрема, верхня межа для кількості факторів має узгоджуватися із законом  необхідного розмаїття

Р. Ешбі. Інтерпретуючи його дію, можна сказати, що між кількістю і необхідною якістю попереджуваних показників та можливостями щодо їх аналізу має  бути певна відповідність. Зазначимо, що на теоретичному рівні для пересічного  дослідника функція «адекватність моделі – кількість показників» гіпотетично може мати такий вигляд:

де, - параметри моделі, > 0, 0 < < 1.

     Таким чином, не завжди доцільно збільшувати  кількість факторів, особливо якщо немає необхідної бази для проведення ґрунтовного аналізу, адже із зростанням кількості факторів значно швидшими темпами зростає й кількість різноманітних ускладнень, які уповільнюють дослідження та досить негативно впливають на вихідну точку. Більше того, вони навіть можуть спричинити викривлення кінцевого результату. Що ж до методу розрахунку інтегрального показника інвестиційної  привабливості, то тут можливості для вибору в дослідника обмежені (звісно, за умови, що він захоче присвятити свій час розробці власного методу[11,c.83].

     На  основі показників за 2001 р. було здійснене  коригування отриманих балів( стандартизації значень) за двох`ярусною деком позиційною схемою: групи показників – показники: їх вплив на рівень інвестиційної привабливості регіону. Так, спочатку групі показників, що характеризують стан ринку праці, надано пріоритетність у 0,65. Відповідно, групі показників, що характеризують демографічний стан, - 0,35. Далі визначено значущість кожного показника в межах групи та загальна пріоритетність показників (табл.1), розраховано бал та скориговано його відповідно з наведеною схемою. Вихідні результати дослідження подано в таблиці…

     Слід  зазначити, що для наочності даних  та економічної коректності розрахунків  виділено 4 рівні:

• високий (до -0,47);
• значний (-0,46 - -0,02);
• середній ( -0,01 - +0,37);
• низький (понад 0,37).

Таблиця 3.1

Розрахунок  інвестиційної привабливості  регіонів України  за соціально-демографічною  компонентою в 2001р.

     Як  це можна побачити по таблиці, рейтинг  є досить несподіваним. Так, Донецька область, яка в 2001р. за стратегічно  важливими показниками, наприклад, за обсягом залучених інвестицій в основний капітал, посідала перше місце, в даному рейтингу посіла лише один з передостанніх середніх рівнів. Схожа ситуація спостерігається і з Київською, Луганською, Львівською областями.

     Також на основі результуючого показника (суми балів) розраховано інвестиційну привабливість та проведено ранжирування таких економічних регіонів (див. табл. 3.2)

     Застосування  методу стандартизації показників дало можливість зіставити обрані показники  соціально-демографічного стану, визначити найпривабливіші регіони для інвестування, а також здійснити ранжирування економічних регіонів за зонами інвестиційної пріоритетності.

     Таблиця 3.2

Розрахунок  інвестиційної привабливості  регіонів України  за соціально-демографічною  компонентою в 2001р.

     Кожен регіон виробляє свої підходи до поліпшення інвестиційного клімату та подальшої  активізації інвестиційної діяльності. Водночас не викликає сумнівів, що процес формування інвестиційно привабливих регіонів з розгалуженою, багатоукладною економікою під впливом змін пріоритетів, орієнтації суспільного розвитку є складним і тривалим. Перші кроки до цього вже пройдені. Так, у багатьох регіонах найближчим часом здійснюватиметься розробка документів, які складають інвестиційний паспорт. Але за будь-яких зусиль результати не досягнуть бажаного рівня і, швидше за все, пошук ринків збуту так і залишиться найпоширенішим мотивом для інвестування в Україну, якщо ігноруватиметься системний підхід до дослідження інвестиційної привабливості регіонів, а отже – соціальний та демографічний чинники. І хоч окремі дослідження показують, що  кореляційний зв'язок між даними чинниками та обсягом інвестицій є неістотним, значущість соціально-демографічної компоненти як органічної складової рівня інвестиційної привабливості визнана і з часом неухильно зростатиме[11,c.85]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         ВИСНОВКИ

     На  сьогоднішній день в нашій державі  існує проблема недостатнього використання інвестиційного потенціалу, яка пов’язана із політичною нестабільністю, надмірним втручанням держави у регулювання іноземних інвестицій, постійними змінами у чинному законодавстві, від сутністю в Україні єдиного центрального органу з питань державного управління іноземного інвестування, недостатнім розвитком малого та середнього підприємництва, наявністю великої кількості „тіньових капіталів”.

     В той же час пряме іноземне інвестування для нас буде мати тільки позитивні  наслідки. За допомогою іноземних  інвестицій створюється можливість модернізації виробничої бази, створення нових робочих місць, розвитку важливих галузей економіки тощо. При цьому ми економимо національні бюджетні кошти, які можна спрямувати на будь-які інші не менш важливі сфери економіки, соціального забезпечення.

     Державне  регулювання іноземного інвестування є одним із видів соціального управління, являє собою важливий вид діяльності органів державної влади по ефективному залученню та раціональному використанню іноземних інвестицій і визначається показниками економічного та соціального розвитку держави. Державне регулювання інвестиційної діяльності в Україні включає управління іноземними інвестиціями, а також регулювання умов інвестиційної діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та її учасниками.