Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути

 

На нинішньому етапі  головним засобом забезпечення економічного зростання нашої держави стає сприятливий інвестиційний клімат. Потрібне радикальне поліпшення інвестиційного клімату, бо нині він, не дивлячись на очевидні позитивні зміни, залишається вельми непривабливим. Разом з тим, як показує наведений вище огляд, швидко змінити ситуацію практично неможливо. Багато процесів, як, наприклад, політична реформа, подолання корупції і інші інституційні зміни мають тривалий характер. Звідси принциповий висновок: розумна політика полягає в тому, щоб забезпечити якщо не швидке, то постійне і неухильне поліпшення ситуації. У інвесторів повинна скластися упевненість, що сьогодні краще, ніж вчора, а завтра буде краще, ніж сьогодні. Таким чином, потрібна довгострокова стратегія стимулювання залучення інвестицій, закріплена в державній економічній політиці.

 Одним з першочергових  заходів є досягнення національної  згоди між різними рівнями  управління владними структурами,  соціальними групами, політичними  партіями і суспільними організаціями.  А також необхідне удосконалення правової і нормативної бази держави, націленої на створення і функціонування стабільної економіки.

 Необхідною передумовою  інвестиційної діяльності є низький  рівень інфляції, рівно як і  передбачуваність поведінки цін в економіці. Тому найважливішою задачею залишається проведення політики, направленої на стійке зниження інфляції і інфляційних очікувань.

 Без серйозних зусиль  по врегулюванню проблеми державного  боргу, а також без введення  жорстких обмежень на формування  державного боргу неможливо серйозно поліпшити імідж України в очах іноземних інвесторів.

 Не повинно бути  політики збору податків будь-якою  ціною. Необхідна проста і зрозуміла  система оподаткування, яка задовольняла  б сподіванням платників податків  і дозволяла б дотримати державні  інтереси. Критично важливо припинити практику хаотичного внесення поправок в податкове законодавство. Поправки, що погіршують положення платників податків, повинні вноситися строго відповідно до регламенту. Необхідно також поліпшити інформування платників податків, скоротити можливості співробітників фіскальних служб довільно тлумачити невизначені положення податкового законодавства. Також необхідне надання податкових пільг вітчизняним і іноземним інвесторам, банкам, що йдуть на довгострокові інвестиції з тим, щоб повністю компенсувати їм збитки від сповільненого обороту капіталу в порівнянні з іншими напрямами їх діяльності.

 В найкоротші терміни  треба реалізувати програму реструктуризації  банківської системи: підвищення  прозорості банківської системи,  вдосконалення системи банківського нагляду, запобігання банкрутствам банків, стимулювання підвищення кваліфікації банківських менеджерів, становлення нової системи бухгалтерського обліку, що базується на міжнародних принципах.

 Найефектнішим шляхом  скорочення масштабів корупції є подальша лібералізація, обмеження можливостей втручання урядовців у господарські процеси, скорочення сфер адміністрування і регулювання. Там же, де вони необхідні, повинні бути розроблені гранично прості і прозорі процедури виконання адміністративних функцій, а також контролю над їх виконанням. Необхідно послідовно усувати невизначеність і суперечність в законодавстві, можливості різних тлумачень і пов'язаних з ними зловживань, що залишаються.

 Треба надати особливу  увагу захисту прав інтелектуальної власності. Необхідно не тільки захищати зареєстровані торгові марки, видані патенти, здійснювати захист від підробки продукції, але також і ввести переслідування за самовільне використання торгової марки, як це передбачено законодавством, намагатися підвищити ефективність діяльності правоохоронних органів в цій сфері.

 Так само всесторонньо  повинна розвиватися конкуренція.  Необхідна ліквідація обмежень  на підприємницьку діяльність  і створення рівних умов для  суб'єктів господарювання.

 Необхідно спростити  процедури по організації бізнесу.  Зараз потрібні резолюції безлічі  інстанцій і дозвільних документів. Треба створити технологію, що  базується на принципі, коли підприємцю  достатньо звернутися в одну  інстанцію і за відносно короткий  відрізок часу, обчислюваний декількома днями, він зможе отримати дозвіл або чітко аргументовану відмову.

 Нарешті, в Україні  існує істотний резерв посилення  економічної мотивації іноземного  інвестування, що відносно не  залежить від реформування інвестиційного клімату, а пов'язаний лише з організаційними моментами. Мова йде про значне розширення інформації про інвестиційну діяльність для нерезидентів, систематизацію та регулярне оновлення банку даних інвестиційних проектів, розроблених відповідно до міжнародних підходів. Це потребує активізації діяльності Державної кредитно-інвестиційної компанії, Центру сприяння іноземним інвестиціям Мінекономіки України, переорієнтації ресурсів міжнародної технічної допомоги на підготовку інвестиційних проектів світового рівня.

 Реалізація вищезазначених  заходів сприятиме поліпшенню  інвестиційного клімату в Україні,  створить передумови для виникнення  сталих інвестиційних мотивацій  у зарубіжних партнерів, що  обов'язково приведе до зменшення  розриву між потребами національної  економіки в зовнішніх інвестиційних ресурсах та їх фактичним надходженням.

 

3.2. Проблеми іноземного інвестування в Україні

 

Необхідно зазначити, що в умовах сьогодення існує значна кількість чинників, які негативно  впливають на інвестиційний клімат в державі та перешкоджають отриманню необхідних обсягів іноземних інвестиційних ресурсів для стабілізації соціально-економічного розвитку країни, зокрема:

• політична нестабільність упродовж останніх років, яка пов’язана з виборами та зміною влади;

• недосконале й часто змінюване законодавство, неврегульованість питань захисту прав власності інвесторів, недосконала система розгляду справ у господарських судах і несвоєчасне виконання їх рішень, відсутність дієвого механізму правового захисту інвесторів від боржників і недоброчесних партнерів [13];

• зниження для громадян цінності грошових доходів у вигляді  дивідендів і відсотків внаслідок дії інфляції;

• низький рівень місткості  ринку, порівняно із країнами Західної Європи, у зв'язку з низько заробітної плато та низьким рівнем платоспроможності всередині країни.  В 2012 році середня заробітна плата в Україні становить 3 064 грн., в Лондоні – 40 200грн., Токіо – 32 000 грн., Вашингтоні – 31 200 грн., Варшаві – 15 000 грн., Москві – 10 500грн.

• відсутність належних і дієвих заходів боротьби з корупцією в органах державної влади [3];

• нестабільність роботи фінансової системи країни, відсутність  розвинутої системи страхування  інвестицій,  нерозвиненість фондового  ринку, що є однією з причин повільного розвитку венчурного бізнесу в Україні;

• слабка розвиненість транспортної та інформаційної інфраструктури (особливо у сільській місцевості), надвисокі  тарифи за входження і отримання  інформації з мережі Інтернет [12];

• неготовність багатьох підприємств України до залучення іноземних інвестицій через незадовільну організацію  праці,  низький рівень маркетингу, відсутність достатньої практики проектного фінансування [7];

• відсутність системи  моніторингу інвестиційного клімату  в державі [4].

Крім того, додатковими  джерелами ризику для стратегічних інвесторів є також:

• система оподаткування: складність і довго тривалість процедур реєстрації підприємств, значний податковий тиск на об'єкти підприємництва та несвоєчасність відшкодування сум задекларованого  податку на додану вартість.

• митні бар’єри: високі ставки мита на ввезення при надходженнях іноземних інвестицій в Україну,         непорозуміння з митними органами при визначенні митної вартості товарів,  способу нарахування мита та акцизного  податку;

• невідповідність податкової та бухгалтерської систем міжнародним стандартам породжує велику кількість непорозумінь іноземних інвесторів з українськими партнерами в процесі їх спільної діяльності;

• недотримання вимог  міжнародних стандартів GIPS (the Global Investment Performance Standards) щодо надання звітності за підсумками інвестиційної діяльності [6, 37];

• відсутність чітких прозорих правил гри в інвестиційній  сфері, що зокрема стосується угод з  Кіпром, який є фактично офшорною зоною  для українського й російського капіталу, як зазначено в [5, с. 33].

У міжнародних рейтингах, які використовуються більшістю  інвесторів у світі для визначення найбільш перспективних проектів капіталовкладень, Україна займає,  як правило, останні  місця.

 

3.3.Напрями  оптимізації використання  інвестиційних ресурсів в Україні

 

В умовах дефіциту інвестиційних  ресурсів в реальному секторі  національної економіки, обмежених  можливостей державного інвестування та наявності низки ризиків для  продовження висхідних тенденцій  інвестиційної діяльності державна інвестиційна політика має бути спрямована на впровадження дієвих механізмів стимулювання залучення вітчизняного та іноземного капіталу та створення ефективної системи управління інвестиційними процесами. Пріоритетними напрямами мають бути:

– покращення інвестиційного клімату шляхом удосконалення загального (податкового, земельного, корпоративного, митного) та спеціального законодавства, що регулює відносини при здійсненні інвестування відповідно до європейських норм;

– створення сучасної системи державних гарантій захисту приватних, в т.ч. іноземних інвестицій та врегулювання комерційних спорів між суб’єктами інвестиційного процесу;

– посилення ролі та ефективності державного інвестування як дієвого  інструменту спрямування інвестиційних  ресурсів на реалізацію стратегічних інвестиційних проектів;

– розвиток механізму  державно-приватного партнерства, розширення сфери його застосування для реалізації інфраструктурних проектів, модернізації базових галузей вітчизняної  економіки (енергетики, вугільної промисловості, газотранспортної системи, житлово-комунального та дорожнього господарства тощо);

– застосування окремих  видів особливих режимів економічної  діяльності, зокрема створення індустріальних та технологічних парків.

Створення ефективного  механізму регулювання інвестиційних процесів потребує  удосконалення низки існуючих та запровадження нових інструментів державної інвестиційної політики. Для цього слід вирішити наступні першочергові завдання:

З метою підвищення ефективності державного інвестування:

- прискорити підготовку  до практичного впровадження  Національних проектів, для цього:  прийняти Закон України «Про  Національні проекти», Міністерству  фінансів забезпечити фінансування  підготовчої стадії реалізації  проектів, Держінвестпроекту забезпечити  розробку техніко-економічного обґрунтування проектів, проведення конкурсів з визначення виконавців тощо;

- активізувати формування  нормативно-правового поля для  розвитку механізму державно-приватного  партнерства, зокрема, унормувавши  питання щодо розширення сфери його застосування, перерозподілу ризиків, які несуть обидві сторони договору, посилення ролі приватних інвесторів у розробці та прийнятті інвестиційних рішень;

- удосконалити механізм  державних закупівель в напрямі  мінімізації ризиків неефективного використання державних фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів. Для цього: внести зміни до Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо встановлення чіткого переліку документів, що підтверджують відповідність учасників кваліфікаційним критеріям, зменшення розміру плати за подання скарги щодо державних закупівель та забезпечення її повернення в разі задоволення скарги.

З метою формування сприятливого інвестиційного середовища:

- завершити підготовку  до запровадження з 2012 року «єдиного інвестиційного вікна» відповідно до вимог Закону України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна». Для цього: врегулювати на законодавчому рівні механізм взаємодії регіональних центрів з інвестицій та розвитку з органами ліцензування та дозвільними органами шляхом внесення змін до Законів України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Для удосконалення інфраструктурного  забезпечення інвестиційної діяльності:

- розробити механізм  компенсації із державного та  місцевих бюджетів витрат на  підключення промислових виробництв, що реалізуютьcя в рамках пріоритетних  інвестиційних проектів, до ресурсопостачальних  мереж;

- сформувати правове поле для створення індустріальних парків шляхом прийняття Закону України «Про індустріальні парки», розробки й прийняття нормативних актів щодо практичного запровадження положень закону;