Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути

•  12 грудня 1967 р. Радою  Організації економічного співробітництва  і розвитку (ОЕСР) було ухвалено проект конвенції ОЕСР «Про захист іноземної  власності».

•  12 грудня 1974 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Хартію економічних прав і обов’язків держав (Резолюція 3281). В ній сказано, що кожна держава має право регулювати іноземні інвестиції в межах своєї національної юрисдикції згідно зі своїми законами та іншими нормативними актами та у відповідності з національними цілями і першочерговими завданнями. Ні одна держава не може бути примушеною до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям.

•  В 1979 р. в рамках Андського угруповання прийнято Кодекс іноземних інвестицій. Він  регулює основні протиріччя, що існують між розвинутими країнами і країнами, які розвиваються, у питаннях про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Ці протиріччя зумовлені тим що: 1) країни, які розвиваються, надають перевагу міжнародно-правовим актам, які мають бути обов’язковими для країн-учасниць. Промислово розвинуті країни — задля врегулювання протиріч між глобальною стратегією ТНК в цілому та інтересами їх окремих підрозділів — надають перевагу актам «добровільного характеру»; 2) країни, що розвиваються, прагнуть підкорити ТНК законам приймаючих країн. (Мається на увазі виключна юрисдикція судів приймаючих країн, тобто, що в разі вибору судом того чи іншого права для застосування, вибір робиться на користь права приймаючої держави). Промислово розвинуті країни визнають і певні права в юрисдикції за державою походження ТНК, і свободу вибору застосовуваного права; 3) країни, що розвиваються, виступають проти прямого допуску ТНК в міжнародні суди: спори з приводу ТНК повинні розглядатися між державами, а не між ТНК і державою.

•  На вимогу країн, що розвиваються, Генеральний Секретар ООН створив групу видатних діячів, котра в 1974 р. подала доповідь, у відповідності  з якою для подальшого вивчення проблем  регулювання діяльності ТНК і  прийняття відповідних рекомендацій були створені Міжурядова Комісія ООН з ТНК і Центр з ТНК. Ці органи приступили до підготовки проекту Кодексу поведінки ТНК. Проте значну частину його положень так і не вдалося сформулювати в остаточному вигляді. На відновленій спеціальній сесії Комісії ООН з ТНК (червень 1985 р.) Центром ООН з ТНК була зроблена доповідь. Передбачалося, що Кодекс буде складатися із таких частин: І — преамбула і цілі; ІІ — визначення і сфера застосування; ІІІ — діяльність ТНК: А — загальні і політичні положення, В — економічні, фінансові і соціальні положення, С — надання гласності інформації; IV — кодекс поведінки. Наголошувалося, що ТНК повинні виходити в своїй діяльності з наступних положень: 1) поважати суверенітет країн, в яких вони діють; 2) підкорятися законам цих країн; 3) виходити з економічних цілей і завдань політики, яка проводиться в цих країнах; 4) поважати соціально-культурні цілі, цінності і традиції країн, в яких вони діють; 5) не втручатися у внутрішні справи країн; 6) не займатися діяльністю політичного характеру; 7) утримуватися від практики корупції; 8) дотримуватися законів і постанов, які торкаються обмежувальної ділової практики, дотримуватися прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН у 1980 р. документа з цього питання, який має назву «Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил для контролю за обмежувальною діловою практикою». Кодекс поведінки ТНК прийнято у лютому 1988 р.

•  21 червня 1976 р. ОЕСР прийняла Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. В додатку до цієї Декларації вміщені «Керівні принципи для багатонаціональних підприємств». Хоча даний документ і є міжнародно-правовим, його дотримання носить добровільний характер. При прийнятті цього документа не ставилась мета трансформації його норм у внутрішнє право країн-членів ОЕСР. В основу Декларації покладено два принципи: національний режим і уніфікація норм так званого мінімального стандарту. Це означало, що країни-учасниці мають ставитись до іноземних підприємств як до вітчизняних. До керівних принципів поведінки багатонаціональних компаній, згідно з Декларацією, відносяться такі: 1) дотримання міжнародного права; 2) підлеглість праву країн перебування; 3) врахування політики країни перебування в області розвитку і права; 4) співробітництво з країною перебування, виключення практики підкупу і субсидій; 5) невтручання у внутрішні справи. Особливо важливим є дотримання багатонаціональними компаніями принципів забезпечення конкуренції, положень, що торкаються фінансування, оподаткування, трудового права і права соціального захисту, науки і технології. В документі містяться також вказівки про проведення консультацій, що стосуються національного режиму і можливостей контролю за діяльністю підприємств. Документ діє для Бельгії, Франції , ФРН, Греції, Ірландії, Ісландії, Канади, Норвегії, Австрії, Португалії, Швейцарії, Іспанії, США, Нідерландів, Італії, Японії, Фінляндії, Австралії і Нової Зеландії.

•  Питання про корупцію було і залишається предметом  обговорення різних органів ООН. Гострота питання визначається тим, що ТНК широко застосовують в своїй діяльності протиправну політику підкупу державних посадових осіб приймаючої країни з метою прийняття вигідних для них рішень, які протирічать інтересам цих країн, не відповідають національним планам їх розвитку. На 30-й сесії ООН була прийнята Резолюція 3514 (ХХХ) «Заходи проти корупції, яка практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до справи сторонами», що регулює питання боротьби з корупцією.

•  У 1985 р. була прийнята Сеульська конвенція про створення Агентства по страхуванню іноземних інвестицій, яке повинно займатися страхуванням інвестицій від комерційних і некомерційних ризиків.

Аналіз різних систем регулювання міжнародної інвестиційної  діяльності на національному рівні показує, що формуються вони двома шляхами:

•  через прийняття  єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку  країн;

•  через розробку тих чи інших правових актів, що регулюють  різні аспекти іноземної інвестиційної  та підприємницької діяльності.

Вибір того чи іншого із зазначених шляхів залежить від ролі конкретної країни на світовому ринку  капіталів. Для країн, які активно  експортують капітал, характерним  є ліберальне ставлення до регулювання  іноземних капіталовкладень. Країнам, які переважно імпортують капітал, притаманне прагнення прийнятий єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підприємницької діяльності.

Проте в цілому (і в  першому, і в другому випадках) однаковим є перелік питань (об’єктів) регулювання: визначення іноземного інвестора; видів та форм іноземних інвестицій; участі у власності; репатріації прибутку іноземного інвестора; вимог до результатів діяльності іноземного інвестора; системи інвестиційних пільг та обмежень; гарантій щодо прав іноземного інвестора.

АНАЛІЗ CУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ

МІЖНАРОДНОЇ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛНОСТІ

1. Аналіз інвестиційної діяльності  в Україні

Інвестиційний процес стає найважливішою складовою частиною світових економічних відносин, що зачіпає інтереси все більшого числа  країн, як тих, які приймають інвестиції, так і тих, які є їхніми джерелами. Взаємозалежність країн, що розвиваються, регіонів і народів в умовах глобалізації стає не тільки очевидним фактом, але й вимагає нового рівня усвідомлення місця національної держави в міжнародних відносинах і завдань керування на національному й глобальному рівні.

Іноземні інвестиції відіграють важливу роль в економічному розвитку будь-якої країни незалежно  від рівня її економічного розвитку та сприяють економічному зростанню  приймаючої економіки на основі ефективнішого використання національних ресурсів. У світовій практиці під іноземними інвестиціями розуміють вкладення за кордоном, які передбачають тим чи іншим чином контроль інвестора за підприємством, в яке вони вкладені. Склад іноземних інвесторів в Україну формується за рахунок: транснаціональних корпорацій; компаній-аутсайдерів, які не витримали конкуренції в своїх країнах; компаній з обмеженими фінансовими можливостями, які розраховують на швидкий успіх.

  Обсяг прямих іноземних  інвестуй (ПІІ) (наростаючим підсумком), як показник активності міжнародних компаній, зростає, але темпи приросту уповільнюються та коливаються, особливо в 2008-2010 роки (табл. 2.1) [14].

 З табл. 1 видно,  що обсяг ПІІ в економіку  України значно перевищує обсяг ПІІ з економіки України в 6,5 рази в 2010 році (44 708 млн.$, проти 6 871,1 млн.$). Те, що на перший погляд здається позитивним має негативні наслідки – підвищується залежність економіки України від політики закордонних інвесторів, держава втрачає важелі впливу на економіку, а особливо на сферу ціноутворення та інфляційні процеси.

 Таблиця 2.1

 Аналіз обсягу прямих  іноземних інвестицій протягом 2007-2011 років 

Вплив фінансово-економічної  кризи в 2008-2010 роках став причиною відтоку іноземного капіталу з України. Саме даний відтік показав усі негативні сторони залежності національної економіки від іноземних інвестицій.

 У 2011р. в економіку  України іноземними інвесторами  вкладено 6473,1 млн. дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Обсяг унесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 31 грудня 2011р. становив 49362,3 млн. дол. США, що на 10,2% більше обсягів інвестицій на початок 2011р., та в розрахунку на одну особу становив 1084,3 дол. З країн ЄС унесено 39411,2 млн. дол. інвестицій (79,9% загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД – 4011,3 млн. дол. (8,1%), з інших країн світу – 5939,8 млн. дол. (12,0%).

 Інвестиції надійшли зі 128 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає більше 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр – 12645,5 млн. дол., Німеччина – 7386,4 млн. дол., Нідерланди – 4822,8 млн. дол., Російська Федерація – 3594,5 млн. дол., Австрія – 3423,1 млн. дол., Велика Британія – 2508,2 млн. дол., Франція – 2230,7 млн. дол., Швеція – 1744,0 млн. дол., Віргінські Острови (Брит.) – 1607,0 млн. дол. та США – 1043,1 млн. дол.

У фінансових установах акумульовано 16318,5 млн. дол. (33,1% загального обсягу) прямих інвестицій. На підприємствах промисловості зосереджено 15238,6 млн. дол. (30,9%), у т.ч. переробної – 13056,8 млн. дол. та добувної – 1492,4 млн. дол. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів унесено 6084,2 млн. дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 2065,7 млн. дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 1375,8 млн. дол., машинобудування – 1226,0 млн. дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції – 893,0 млн. дол. В організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, унесено 5721,5 млн. дол. (11,6%), у підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 5193,5 млн. дол. (10,5%).

 Обсяг прямих інвестицій (акціонерного  капіталу) з України в економіку  країн світу на 31 грудня 2011р. становив 6898,0 млн. дол., у т.ч. у країни ЄС – 6517,5 млн. дол. (94,5% загального обсягу), у країни СНД – 282,0 млн. дол. (4,1%), в інші країни світу – 98,5 млн. дол. (1,4%).

 Прямі інвестиції з України  здійснено до 47 країн світу, переважна  їхня частка спрямована до  Кіпру (91,9%). Вимоги українських  прямих інвесторів за борговими  інструментами до підприємств прямого інвестування за кордоном на 31 грудня 2011р. становили 167,1 млн. дол. Загальний обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) в економіку країн світу становив 7065,1 млн. дол. США.

 Стан інвестиційних процесів в Україні відзначається сповільненням інвестиційної активності у зв'язку з економічною кризою. Починаючи з 2007 року, ріст приватних іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну знижувався від 136,7% до 111,6% у 2010 р. Обсяг ПІІ в Україні на 1 січня 2011 року становив 44,7 млрд. дол. США, що майже в 50 разів більше порівняно з обсягами на 1 січня 1996 року та склав 979 доларів на одну особу [8].

 Значні обсяги іноземних  інвестицій зосереджено на підприємствах  промисловості (31%), зокрема переробної (28%). Серед галузей переробної промисловості вкладено у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів - 13% ПІІ, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів - 4%, хімічну та нафтохімічну промисловість - 3%, машинобудування - 3%. У фінансових установах акумульовано 34% ПІІ, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, а також в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - по 11% відповідно.

 Обсяг ПІІ з України в  економіку 46 країн на початок  2011 року становив 6,9 млрд. дол. США.  Переважна їх частка (92,3 або 6,34 млрд. дол. США.) спрямована до  Кіпру. Якщо врахувати, що за 2010 рік з Кіпру в Україну  надійшло 9,9 млрд. дол. США., то можна стверджувати, що переважна більшість вітчизняних коштів, спрямованих у цей офшорний центр, повертається в Україну під виглядом ПІІ.

 Лідерами у залучені  прямих іноземних інвестицій  є Дніпропетровська область, на  яку на кінець 2010 року припало  16,7% ПІІ, друге місце належить  Харківській області - 6,1% ПІІ,  третє - Донецькому регіону, на  частку якого припадає 4,6% ПІІ  в Україну та четверте - Київській області (3,6%). Аутсайдерами стосовно залучення ПІІ, на частку яких припадає не більше 0,2% ПІІ є Кіровоградська, Тернопільська, Чернівецька та Чернігівська області. Частка решти регіонів України у залученні ПІІ коливається в межах 0,4 - 2,9 %. Таким чином, потрібно створювати такі передумови, щоб велика кількість інвестицій спрямовувалась не лише у певні регіони та великі міста, а й у інші, які їх потребують.