Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути

 Аналіз галузевої  структури іноземних капіталовкладень свідчить, що найбільш привабливими для іноземних інвесторів є об'єкти промисловості, питома вага яких складає 51,2%, зокрема: машинобудування (14,3%), деревообробка (13,6%), виробництво харчових продуктів, напоїв (11,5%) та меблів (6,4%), хімічна галузь (3,9%). 37% від сукупного обсягу зовнішніх інвестицій спрямовано на розвиток фінансових установ. Понад 10% поступлень з-за кордону були використані для налагодження торгово-посередницької діяльності, а також надання різноманітних послуг, у тому числі транспортних. На одному із останніх місць за розмірами залучених інвестицій знаходяться сільськогосподарські підприємства та лісове господарство (0,9%) [8].

 Найбільше коштів  вкладено в економіку міст  Луцька - 61,1%, Нововолинська - 18,9% та  Ковельського (10,9%) і Луцького районів (5,8%). У вказані регіони спрямовано 96,7% усіх інвестицій.

 Отже, результати дослідження  дали можливість виявити такі  тенденції іноземного інвестування: стан інвестиційних процесів  в Україні та її регіонах  в останні роки відзначається сповільненням інвестиційної активності у зв'язку зі світовою економічною кризою; значні обсяги іноземних інвестицій в Україні зосереджено на підприємствах промисловості, у фінансових установах та організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям; Кіпр є стратегічним інвестором як України загалом, так і її регіонів (однак, структура ПІІ з України та її регіонів дає підстави стверджувати, що переважна більшість вітчизняних інвестицій, спрямованих у цей офшорний центр, повертається в Україну під виглядом ПІІ); лідируючі позиції у залученні ПІІ займають Дніпропетровська, Харківська, Донецька та Київська області; найбільше іноземні інвестиції концентровані у великих містах, зокрема в м. Київ, обласних та районних центрах з розвиненою інфраструктурою; існують значні диспропорції у розвитку регіонів України (переважна частина регіонів - це регіони з низьким рівнем залучених ПІІ та виробленим ВРП); 2010 рік характеризується деяким пожвавленням процесів іноземного інвестування в Україні та регіонах.

 Перспективними напрямами  залучення іноземних інвестицій  є: 

- впровадження нових  технологій виробництва та переробки  сільськогосподарської продукції; 

- розвиток машинобудування,  електротехнічної галузі, приладобудування та деревообробки;

- впровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій;

- розвиток малого  та середнього бізнесу; 

- розширення асортименту  та збільшення обсягів виробництва  продуктів харчування;

- розвиток інфраструктури  туристичної діяльності;

- захист навколишнього  середовища і здійснення природоохоронних заходів.

 Для стабільного  зростання економіки країни важливим  є залученням іноземних інвестицій. Політика активізації процесу  залучення ПІІ України пов'язана  з ринковою соціально-економічною трансформацією суспільства та спрямована на вирішення соціальних і економічних проблем. Активізація інвестиційній діяльності є одним з найважливіших напрямків необхідних країні реформ. Разом з тим, перехід від планової економіки до ринкових відносин в Україні, спричинив зміни підходів в організації управління інвестиційною діяльністю, котра потребує динамічних змін в умовах ринкової економіки. Національна економіка виявилася нестійкою, по відношенню до іноземного капіталу. Зростаючий обсяг ПІІ в економіку України, на наш погляд, пригнічує економічну активність національних підприємств та робить їх вразливими та залежними від політики інвесторів. Вплив фінансової кризи призвів до зменшення вартості робочої сили в Україні, що також збільшує підстави використання національних підприємств в якості придатків до крупних іноземних компаній. Єдиним шляхом вирішення проблеми є державна підтримка вітчизняних виробників, лояльна податкова політика, спрощення реєстрації та умов діяльності, дешеві кредити та можливість самостійно реалізовувати свою продукцію, а не через посередників.

 

2. Оцінка міжнародних інвестиційних процесів

 

Важливим фактором розвитку міжнародних інвестиційних процесів є зростання кількості транснаціональних корпорацій. 90-і роки відзначені розвитком інтернаціоналізації діяльності найбільших транснаціональних корпорацій. 100 найбільших (за обсягами закордонних активів) ТНК світу базуються у розвинених країнах. Загальна вартість їх закордонних активів приблизно дорівнює 1,4 трлн. дол. У їхньому переліку найбільшу увагу привертає наступне:

За долею закордонних  активів у загальному обсязі активів  ТНК найбільшу групу складають  корпорації США (32 із 100).

Японські ТНК є найбільш швидко зростаючою групою (від 11 у 1990 році до 19 у 1994). З тих, що нещодавно увійшли до зазначеного переліку, найважливішими є зайняті в електронній промисловості.

Європейські ТНК займають провідне місце у капіталоємних  галузях з високим рівнем наукових досліджень, як хімічна та фармацевтична.

В розрізі галузей  промисловості, найвищий рівень інтернаціоналізації мають хімічні та фармацевтичні компанії (показником є індекс транснаціональності, який враховує співвідношення між закордонними активами та загальним їх обсягом, а також долю закордонних продажів та персоналу у закордонних відділеннях). За ними слідують зайняті у харчовій промисловості та електроніці. Замикають перелік торговельні фірми. Провідне місце у світі за обсягами закордонних активів займають наступні ТНК (із зазначенням їх місця за індексом транснаціональності): Royal Dutch Shell (Великобританія / Нідерланди)- 27, Ford (США) – 80, Exxon (США) – 26, General Motors (США) – 85, IBM (США) – 38, Volkswagen (Німеччина) – 30, General Electric (США) – 97, Toyota (Японія) – 82, Daimler-Benz (Німеччина) – 59, Elf Aquitaine (Франція) – 37.

Найбільші 50 ТНК країн, що розвиваються, відрізняються від  ТНК розвинених країн меншим середнім індексом транснаціональності (21%  проти 41% для 100 найбільших ТНК світу), що є  результатом порівняно короткого  періоду їх діяльності на міжнародному ринку; з часом розрив між цими показниками повинен зменшитися. На першому місці серед цих 50 ТНК за обсягами закордонних активів знаходиться корпорація Daewoo (Республіка Корея). Найбільшу групу у переліку складають китайські та південнокорейські компанії; провідні місця переважно належать компаніям, зайнятим у будівництві та електронній галузі.

За останні 30 років  відбулася концентрація фінансової влади в руках відносно невеликої  частини організацій, відомих як інституціональні інвестори. Економічні  та соціальні наслідки такої консолідації є величезними.

У найбільш широкому сенсі  інституціональні інвестори – це фінансові посередники будь-якого  типу. Таке визначення відокремлює  їх від індивідуальних інвесторів, що володіють портфелями, всі доходи від яких належать безпосередньо ним самим.

Серед інституціональних  інвесторів сьогодні найбільш динамічно  розвиваються пенсійні фонди та взаємні  фонди. Перший сучасний пенсійний фонд у США був створений у 1950 році компанією “General Motors”. На даний час приблизно 40% працюючого населення США бере участь у тих чи інших пенсійних  схемах. Активи пенсійних фондів, що складали всього 170 млрд. дол. США у 1970 р., тепер перевищують 3 трлн. дол. США. Пенсійні фонди вклали кошти в акції та облігації міжнародних корпорацій, здійснили різні альтернативні вкладення, такі як нафта, газ, лісові ділянки та ризиковані кредити малим підприємствам. Більш того, вони популяризували різноманітні  технології управління інвестиціями, такі як стратегії пасивного управління та вибору часу операцій на ринку.

З точки зору зростання  активів феномен взаємних фондів є навіть більш вражаючим, ніж  феномен пенсійних фондів. У 1980 р. інвестори помістили у взаємні  фонди лише 135 млрд. дол. На той час  ставлення багатьох інвесторів до цих фондів як спекулятивного інструменту було дуже скептичним. Промисловість все ще переживала депресію, пов’язану із крахом багатьох інвестиційних трастових фондів під час спаду 1973-1974 рр. Сьогодні ж майже 2 трлн. дол. США інвестовано у взаємні фонди.

Зняття законодавчих обмежень у 80-х рр. призвело до розширення спектру вкладень, здійснюваних взаємними  фондами. Якщо раніше взаємні фонди  США вкладали кошти в основному  в американські акції, то тепер вони здійснюють інвестиції в іноземні акції, американські та закордонні облігації, короткострокові цінні папери з фіксованим доходом, опціони, ф’ючерси та нерухомість.

Зростання портфелів  інституціональних інвесторів здійснило  вплив на багато фінансових інструментів та технологій управління інвестиціями, зокрема, про це свідчать наступні приклади.

Ринки цінних паперів. Інституціональні інвестори на даний час домінують  у торгівлі цінними паперами. Вони контролюють більше 70% щоденного  обороту Нью-Йоркської фондової біржі. Більш того, 20 років назад  менше 25% угод укладалося з більш ніж 5000 акціями. Сьогодні ця цифра перевищує 65% .

Контроль над корпораціями. Інституціональні інвестори у сукупності володіють контрольними пакетами акцій  практично в усіх крупних американських  корпораціях відкритого типу.

Ф’ючерси. Інституціональні інвестори в основному уникали укладення угод з товарними ф’ючерсами. Однак їх зацікавленість у фінансових ф’ючерсах (котрими взагалі не торгували 20 років тому) сприяла розвитку ринку ф’ючерсів на індекс росту акцій. Досить часто обсяг торгівлі такими ф’ючерсами перевищує обсяг торгівлі відповідними акціями.

Управління інвестиціями. Інституціональним інвесторам стали  потрібні нові технології управління інвестиціями. Наприклад, широко застосовуючи пасивний стиль управління, вони практично самі створили галузь, яка на даний час оперує капіталом, що перевищує 0,5 трлн. дол. США. (Під пасивним управлінням розуміють володіння паперами протягом відносно тривалого часу з невеликими та рідкими змінами портфелю).

Оцінка ефективності портфелю. Інституціональні інвестори зробили акцент на оцінці ефективності інвестицій та виявленні визначальних факторів. Це призвело до розвитку складних систем аналізу та управління інвестиційним портфелем.

Цінні папери з фіксованим доходом. Значною мірою через  різноманітні потреби інституціональних інвесторів фірми, що торгують облігаціями, створили цілий ряд нових складних паперів з фіксованими доходами. Це, наприклад, облігації, що погашаються за вимогою власника, векселі з “плаваючою” ставкою.

Виходячи із поточної демографічної тенденції, малоймовірно очікувати уповільнення зростання активів, що контролюються інституціональними інвесторами. Відповідно слід очікувати зростання впливу інституціональних інвесторів на ринках цінних паперів у найближчі роки.

Національні і міжнародні інвестиційні ресурси у сукупності є світовим інвестиційним багатством, яке має фінансову (57,7%) і матеріальну (42,3%) складові. Фінансове багатство накопичується у вигляді цінних паперів (49,6%) і готівки (8,7%), а матеріальне – у нерухомості (35,6%) і металах (6,7%). Абсолютні кількісні показники міжнародних інвестиційних ресурсів і світового інвестиційного багатства оцінити дуже важко. За деякими оцінками загальний портфель фінансового ринку, що є доступним для інвестування, складає у 1990-і роки більше 33 трлн. дол. і має таку структуру: облігації – 53,8%, акції – 37,2%, еквіваленти грошей – 4,7%, нерухомість – 4,2%, ризиковий капітал – 0,1%.

Інвестиційний процес являє  собою прийняття інвестором рішення  відносно цінних паперів, у які здійснюється інвестування, обсягів та термінів інвестування. Наступна процедура, що включає п’ять етапів, складає основу інвестиційного процесу:

• Вибір  інвестиційної політики.
• Аналіз ринку цінних паперів.
• Формування портфелю цінних паперів.
• Перегляд портфелю цінних паперів.

 

3. Вплив світових тенденцій на інвестиційні процеси в Україні

 

Інвестиційна діяльність відіграє ключову роль у забезпеченні стійкого економічного зростання, здійсненні структурної модернізації економіки  та підвищенні її конкурентоспроможності. Відтак завдання неухильного нарощування обсягів інвестування економіки, покращення його структури, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в країні є дуже важливими й актуальними.

Фінансово-економічна криза  призвела до обвального згортання інвестиційної діяльності в Україні. Зокрема, у 2009 р. обсяги інвестування в основний капітал скоротились на 41,5 % порівняно з попереднім роком. Процес відновлення інвестиційної активності в післякризовий період розпочався із суттєвим відставанням від динаміки економічного зростання. Відтак виявлення ключових тенденцій в розвитку інвестиційних процесів і чинників, що їх обумовлюють, важливе для формування державної політики щодо подальшого впливу на інвестиційні процеси.

Основними тенденціями  післякризового відновлення інвестиційної діяльності в Україні є:

1. Низькі темпи відновлення  інвестиційної активності, що не  дозволяють говорити про наявність  достатнього інвестиційного ресурсу  для модернізації економіки. Інвестиційна  динаміка в 2010 р. характеризувалась  суттєвим відставанням від динаміки економічного зростання. При річному прирості ВВП 4,2 %, промислового виробництва − 11,2 % тривала стагнація інвестиційних процесів. За підсумками року не вдалося забезпечити інвестування економіки навіть на рівні кризового 2009 року – обсяг інвестицій в основний капітал зменшився на 0,6 % (Рис. 2.1). Стагнаційні тенденції інвестиційної діяльності були обумовлені її спадом в переробній промисловості (на 13,4 %), торгівлі (25,2 %), будівництві (17,8 %), фінансовій діяльності (21,3 %).

 

 

Рис. 2.1. Обсяги та динаміка капітальних інвестицій в 2010-2011рр.

У 2011 р. інвестиційні процеси  активізувались і випереджають загальноекономічну динаміку. Якщо приріст обсягу ВВП  становив 5,3 % в першому та 3,8 % в  другому кварталах, приріст промислової продукції у січні-червні становив 8,7 %, то зростання інвестицій в основний капітал досягло 12 % у першому та 15,9 % у другому кварталах по відношенню до відповідних періодів попереднього року. Проте такі темпи зростання значною мірою обумовлені низькою базою порівняння.