Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути

4) розмір власних активів підприємства не повинен перевищувати 2,5 млн. дол. США;

5) мінімальна сума кредиту, яка може виділятися по лінії ЄБРР, складає 50 тис. дол., максимальна – 2,5 млн. дол. [10]

Багатостороння агенція  гарантування інвестицій (Multilateral Investment Guarantee Agency — MAGI) була утворена 1988 p. 42 країнами—членами МБРР. Капітал БАГІ складається з членських внесків. Країни, які брали участь у заснуванні Агенції, підписали 53 % з 1,082 млрд дол. США офіційно затвердженого капіталу. Свою практичну діяльність БАГІ розпочала в 1990 р.

Діяльність БАГІ спрямована на поширення потоку прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. її основна мета — стимулювати залучення прямих приватних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом усунення перешкод некомерційного характеру. Підтримуючи іноземних інвесторів, обмежуючи політичний ризик інвесторів у країнах-реципієнтах, БАТІ сприяє поліпшенню в них інвестиційного клімату і, таким чином, підвищує привабливість окремих країн та регіонів для інвестування.

У межах своєї діяльності БАГІ виконує  дві функції:

• надання іноземним інвесторам страхових гарантій проти неко-мерційних ризиків у країнах, які отримують інвестиції;

• надання дорадчих та інформаційних  послуг країнам - членам щодо поліпшення інвестиційного клімату, необхідного  для залучення прямих іноземних  інвестицій.

Найважливіший напрям діяльності БАТІ — страхування некомерційних інвестиційних ризиків. Програма страхових гарантій БАГІ передбачає захист іноземних інвесторів від збитків чотирьох типів:

1. Переказ валюти. Страхові гарантії  від втрат, пов'язаних з неконвертованістю валюти або неможливістю репатріації капіталу.

2. Експропріація інвестицій. Страхові  гарантії від збитків, що спричинені  прямими або опосередкованими  актами експропріації й ведуть  до скорочення або обмеження  прав власності та контролю-на  застраховані інвестиції (націоналізація, конфіскація тощо).

3. Війна та громадянська непокора. Страхові гарантії віл збитків,  зумовлених пошкодженням, руйнуванням  реальних активів через воєнні  дії або акти громадянської  непокори (революції, повстання,  саботаж, тероризм тощо).

4. Розрив контракту. Страхові  гарантії від збитків, які виникають  унаслідок розриву чи анулювання  контракту з інвесторами країною-реципієнтом  (у випадку неможливості отримання  компенсації через арбітраж).

Специфікою гарантій БАТІ є те, що вони являють собою інструмент страхування, котрим користуються переважно інвестори приватного сектора. Втім, гарантії БАТІ можуть надаватися й державним підприємствам, якщо їхня діяльність має комерційний характер.

 

Для кожної окремої країни встановлено  ліміт на обсяг гарантій БАГІ — 225 млн дол. США (до 1996 р. — 175 млн дол.). Стандартний поліс БАГІ зумовлює надання страхових гарантій інвестиціям на 15-річний період, який, однак, може бути продовжений у виняткових випадках до 20 років. Для кожної категорії страхового ризику БАГІ може гарантувати до 90 % інвестованих коштів, а загальний обсяг гарантій може сягати 270 % суми інвестицій за рахунок покриття прибутків від вкладень. У цілому поточний максимальний ліміт загального обсягу гарантій для окремого проекту становить 50 млн дол. США. Структура страхових премій і процентні ставки встановлюються БАГІ в кожному конкретному випадку надання страхового забезпечення залежно від типу гарантії, галузі та країни, до якої спрямовуються інвестиції.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних суперечок (International Centre for Settlement of Investment Disputes — ICSID) був заснований у 1966 p. на основі Конвенції з урегулювання інвестиційних суперечок між державами і громадянами інших держав (Вашингтонська конвенція 1965 p.). Мета його створення — сприяння припливові міжнародних інвестицій шляхом формування механізму узгодження позицій та арбітражного розгляду тих спірних питань між урядами країн-реципієнтів та іноземними інвесторами, які виникають безпосередньо у процесі впровадження інвестицій. Крім того, МЦУІС проводить дослідження і надає консультації з питань законодавства про іноземні інвестиції. Кількість членів МЦУІС неухильно зростає: за станом на червень 2000 р. — 131 країна [10].

Центр бере участь у розв'язанні спірних питань за багатьма інвестиційними контрактами, а положення, що передбачають арбітраж у рамках МЦУІС, стали стандартним елементом міжнародних інвестиційних угод, законів про іноземні інвестиції, дво-і багатосторонніх інвестиційних угод. На сьогодні Центром розглянуто 75 справ, більшість яких пов'язана з арбітражем (діяльність МЦУІС щодо врегулювання інвестиційних суперечок детально розглянуто в розділі 37).

Щоб підвищити ефективність діяльності Групи Всесвітнього банку у сфері  іноземного інвестування, МБРР разом з МФК і БАГІ створив ще одну структуру — Консультативну службу з іноземних інвестицій (Foreign Investment Advisory Servise — FIAS). Ця служба (КСІІ) розробляє консультативні проекти для урядів країн-членів з питань інвестиційної політики і тих аспектів інституційного розвитку, які впливають на приплив прямих іноземних інвестицій. Зокрема, консультує щодо регулювання іноземних інвестицій — допомагає розробляти нові закони стосовно іноземного інвестування; забезпечує законодавче оформлення діяльності національних інвестиційних агенцій; проводить аналіз інвестиційної політики, факторів, що впливають на рух іноземних інвестицій; оцінює інвестиційні можливості країни в цілому та її окремих галузей тощо. Але основний обсяг консультативної роботи КСІІ припадає на діагностику та огляд конкретних інвестиційних проектів.

Міжнародна організація  комісій з цінних паперів (International Organisation of Securities Commissions — IOSCO). Це міжнародна спеціалізована організація, що об'єднує  більше 170 членів з понад 80 країн світу. Вона є провідним наднаціональним органом регулювання міжнародного ринку цінних паперів.

 Мета її створення: 

 • об'єднання державних органів  країн світу для забезпечення  кращого  регулювання ринків  цінних паперів; 

 • обмін досвідом у відповідних галузях економіки для сприяння розвитку внутрішніх ринків;

 • об'єднання зусиль, спрямованих  на визначення стандартів щодо  ефективності здійснення міжнародних операцій з цінними паперами;

 • взаємодопомога у забезпеченні  інтеграції ринків цінних паперів;

 • введення стандартів з  ефективного правозастосування  проти  зловживань на фондовому  ринку.

Міжнародною організацією комісій  з цінних паперів розроблено до 40 резолюцій. Іншим важливим базовим документом організації є міжнародні стандарти та принципи регулювання ринку цінних паперів, які були прийняті на щорічних зборах IOSCO у 1998 p., зі змінами та доповненнями від 2001 р. Міжнародні стандарти та принципи регулювання ринків цінних паперів є основоположним документом організації, який розкриває весь спектр основних вимог до регулювання ринку цінних паперів, викладених у 30 принципах.

 Ці принципи регулювання  фондового ринку рекомендовані  для всіх членів організації  та повинні бути практично  запроваджені у відповідній законодавчій  структурі таким чином, щоб відповідати трьом основним завданням регулювання ринку цінних паперів:

 • захист інвесторів;

 • забезпечення  функціонування справедливого, ефективного  та прозорого ринку; 

 • зниження ризику.

 Принципи об'єднані у вісім  категорій: 

1) стосовно установ, що регулюють ринок цінних паперів (регуляторів);

2) саморегулювання; 

3) правозастосування на ринку цінних паперів;

4) співробітництво у регулюванні; 

5) діяльність емітентів; 

6) стосовно схем колективного  інвестування;

7) діяльність ринкових посередників;

8) щодо вторинного ринку. 

 Використовуючи запропоновану  IOSCO систему оцінки, кожний з членів організації на регулярній основі (не рідше одного разу на три роки) повинен здійснювати власну оцінку відповідності міжнародним принципам регулювання ринку цінних паперів, результати якої є загальнодоступними, зокрема розміщуються на зовнішньому сайті IOSCO.

Національна комісія із цінних паперів та фондового ринку України приєдналася до всіх основних резолюцій IOSCO, які регламентують міжнародноприйняті принципи регулювання ринків цінних паперів країн — членів цієї організації.

Організація міжнародного співробітництва та розвитку (Organization for Economic Cooperation and Development — OECP/OECD). Це міжнародна організація, яка об'єднує 30 країн-членів. Основна мета її — координація та об'єднання зусиль для обговорення, розроблення і посилення економічної та соціальної політики. Члени OECP шляхом порівняння свого досвіду знаходять спільні рішення щодо загальних проблем, координуючи таким чином національні та міжнародні стратегії економічної політики для досягнення послідовної та цілісної практики на глобальному рівні. Ця співпраця втілюється в запровадженні рекомендацій та директив щодо кращої практики або в розробленні спільних кодексів, скажімо, стосовно вільного обігу капіталу та послуг, чи домовленості щодо боротьби із шахрайством у міжнародному бізнесі.

 Організація представлена  групою індустріальних країн  із розвинутою ринковою економікою, демократією та визнанням прав  людини. Країнам — членам ОЕСР  належать дві третини світового  виробництва товарів та послуг, вони є джерелом понад 80 % обсягу прямих іноземних інвестицій світу. Спершу до складу організації входили лише країни Північної Америки та ЄС, згодом до них приєдналися Японія, Австралія, Нова Зеландія, Фінляндія, Мексика, Південна Корея, а також Чехія, Угорщина, Польща та Словакія.

Організація не є "закритим клубом". Через Центр  ОЕСР із співпраці з країнами, які  не є членами організації, налагоджене  активне співробітництво з рештою держав світу через програми ОЕСР, зокрема у країнах Центральної  та Східної Європи, Азії та Латинської Америки. На поточний момент ОЕСР здійснює політику співробітництва з багатьма країнами світу, що не є членами організації. Програми Центру із співпраці з не членами ОЕСР створюють так звані "платформи" для обміну думками і досвідом у багатьох галузях, у тому числі міжнародного інвестування, які виходять за межі постійних організацій [10].

 

1.3.Регулювання  міжнародної інвестиційної діяльності

 

Міжнародна інвестиційна діяльність, відіграючи ключову роль у системі сучасних світогосподарських зв’язків і маючи значний потенціал впливу (як позитивного, так і негативного) на економічний розвиток, має бути регульованою на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях. Таке регулювання може здійснюватися за допомогою сукупності спеціальних правових, адміністративних, економічних та соціально-психологічних методів, та деяких інструментів стимулювання і обмеження.

Правові методи реалізуються через систему цивільного та процесуального права.

Адміністративні методи юридично визначають господарську суб’єктність, регламентують питання власності, процедури вирішення суперечок у судовому порядку тощо.

Економічні методи реалізуються через систему дотацій, кредитів, здійснення фіскальної політики.

Соціально-психологічні методи орієнтовані на формування і  розвиток тієї чи іншої ідеології, виховання відповідного типу менталітету громадян і суспільства в цілому за допомогою організаційно оформлених інститутів [10, ст. 196].

Сучасне міжнародне регулювання  інвестиційної діяльності формувалося  протягом десятиліть. Нагадаємо у хронологічному порядку найважливіші у цьому плані події:

•  У 1929 р. у Парижі за ініціативою Ліги Націй була скликана конференція з метою укладання  багатосторонньої міжнародної конвенції, яка б визначила норми поводження з іноземцями та їх власністю. Проте на цій конференції не вдалося прийняти відповідні документи.

•  У 1944 р. створені Міжнародний  Валютний Фонд і Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку.

•  У 1946 р. США запропонували  прийняти Статут Міжнародної торгової організації. Але він не був ратифікований необхідною кількістю держав.

•  14 грудня 1962 р. прийнята резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1803 (XVIII) «Про постійний суверенітет  над національними природними багатствами».

•  У відповідності  з Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 2087 (ХХ) «Про фінансування економічного розвитку» та після вивчення експертами ООН питань іноземного інвестування ООН опубліковано ряд документів. Це: 1) документ ООН Е/4446 «Іноземне інвестування в країнах, що розвиваються»; 2) документ ООН ТД /35, «Роль приватного підприємництва в інвестуванні і в забезпеченні експорту товарів із країн, що розвиваються»; 3) документ ООН Е/4614 «Договори про оподаткування між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються».

•  Прагнучи забезпечити  на багатосторонній основі захист інтересів інвесторів, західні держави запропонували укласти конвенцію про розгляд суперечок по інвестиціях між державами і особами інших держав. Конвенція була підписана 18 березня 1965 р. і вступила в силу 14 жовтня 1966 р. Вона передбачає правила примирювальної і арбітражної процедури вирішення спорів, а також створення Міжнародного центру з вирішення інвестиційних спорів при МБРР. Метою конвенції є вилучення з юрисдикції національних органів країн-учасниць питань про інвестиційні спори з іноземцями задля забезпечення захисту приватного капіталу іноземних держав в цих країнах.