Міжнародна інвестиційна діяльність та її інститути

2) потребою у нових ринках збуту сировини;

3) формуванням певного рівня конкурентоспроможної економіки;

4) міжнародним поділом праці;

5) транс-націоналізацією економіки;

6) пошуком стабільних умов застосування капіталу.

Необхідність залучення  іноземних інвестицій виникає за:

1) обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;

2) низької інвестиційної активності власних інвесторів;

3) необхідності забезпечення разом з інвестиціями нової техніки та технології;

4) бажання створити конкурентноспроможну економіку та освоїти світові ринки;

5) потреби в модернізації соціальної інфраструктури суспільства [2].

Міжнародний інвестиційний  ринок — це регулятор сукупності економічних відносин, що виникають між продавцем інвестиційних ресурсів та їх покупцем, які є резидентами різних країн.

Функціональну структуру  міжнародного інвестиційного ринку  можна відобразити за допомогою  рис.1.3

 

Рис. 1.3. Функціональна структура міжнародного інвестиційного ринку.

З точки зору цінних паперів, що обертаються на ринку, міжнародний  інвестиційний ринок поділяється  на ( класифікація за Мельником В.В., Козюком В.В.):

1)  світовий ринок  звичайних акцій, який включає  в себе ринок євро акцій – цінних паперів, що емітуються на кількох національних ринках міжнародними синдикатами;

2) світовий ринок облігацій,  що включає ринок єврооблігацій.  Єврооблігація – це цінний  папір, який емітується міжнародним  синдикатом, доступний зразу після  емісії інвесторам кількох країн; обертається поза законодавством будь-якої окремо взятої країни;

3) грошовий ринок, інструментом  якого є боргові зобов’язання строком погашення не більше року;

4)  ринок фінансових  деривативів (опціонів і ф’ючерсів);

5) ринок реальних (не портфельних) інвестицій, що передбачає здійснення (в тому числі) прямого інвестування і операцій з венчурним капіталом [11, ст.12].

Переваги та недоліки міжнародного інвестування.

Незважаючи на істотні  потенційні переваги, які має інвестиційна діяльність, спрямована на міжнародний рівень, існує ряд труднощів, які виникають при цьому. Це насамперед:

1) психологічні бар’єри – пов’язані з незнанням економіки, політики, культури інших держав, іноземних мов, методів торгівлі на зарубіжних фінансових ринках тощо.

2) інформаційні труднощі – отримання інформації про зарубіжні ринки і емітентів для суб’єктів міжнародної інвестиційної діяльності є дещо складнішим, ніж для осіб, що здійснюють інвестування на національному ринку.

3) юридичні труднощі – виникають при розміщенні капіталу іноземного інвестора в країні-реципієнті і при поверненні його, а також отриманого доходу, і полягають, в основному, в особливостях оподаткування.

4) додаткові витрати (трансакційні) (вища плата посередникам на міжнародних ринках, вища плата за оформлення угоди тощо).

5) ризики міжнародних інвестицій.

Перевага міжнародної  інвестиційної діяльності полягає  насамперед в тому, що вона дає змогу  отримати вищу якість – більшу доходність і менший ризик порівняно з  національними інвестиціями [11, ст. 14].

 

2. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності

 

Основними міжнародними організаціями є:

Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР) – спеціалізоване агентство, створене в 1945 році, що працює у співробітництві з ООН з  метою допомоги у фінансуванні повоєнного відновлення господарства та підвищення рівня життя в країнах, що розвиваються, шляхом надання позик урядам чи шляхом гарантій позик, які отримані з інших джерел. Банк надає позики на комерційній основі для спеціалізованих проектів чи більш загальних цілей соціального розвитку. Засоби для позик мобілізуються на міжнародних грошових ринках. Банк разом із своїми філіями – Міжнародною асоціацією розвитку та Міжнародною фінансовою корпорацією – часто називають Світовим Банком (Word Bank). Ним володіють уряди 151 країни, які також повинні бути членами Міжнародного валютного фонду. Штаб-квартира банку знаходиться у Вашингтоні, відділення – у Парижі і Токіо.

 Міжнародна фінансова  корпорація (МФК) – філія МБРР, створена у 1956 році з метою надання допомоги приватним проектам. Вона є юридично і фінансово самостійною організацією, але використовує кошти Світового банку для надання приватним інвесторам. Роль МФК значно посилилася у 80-90 роки з розвитком кризи державних заборгованостей та переорієнтації міжнародних фінансових структур на приватнопідприємницький сектор. Штаб-квартира МФК знаходиться у Вашингтоні.

 Міжнародний валютний  фонд (МВФ) – підрозділ ООН,  створений у 1945 році для сприяння  валютному співробітництву та  розширенню міжнародної торгівлі, стабілізації обмінних курсів валют і допомоги державам, які мали короткострокові проблеми у вирівнюванні своїх платіжних балансів, у підтримці обмінних курсів їх валют. Фонд допомагає своїм членам, виділяючи для них іноземну валюту, яку вони хочуть купити на еквівалентну суму своєї валюти. Країна-член повертає Фонду кошти, викуповуючи свою валюту за валюту, прийнятну для Фонду, звичайно протягом 3 – 5 років.

 Фонд фінансується  за рахунок членських внесків,  розміри яких залежать від  оцінки добробуту його членів. Кількість голосів у кожної країни безпосередньо залежить від розміру її внесків. Штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

 У 50-і роки МБРР  почав спеціалізуватися на фінансуванні  «проектів розвитку» в галузі  сільського господарства, будівництва і промисловості. Збільшується кількість кредитів, що надаються для здійснення програм «структурного регулювання», тобто на повну перебудову економіки.

 Діяльність МБРР  дедалі тісніше поєднується з  діяльністю і політикою МВФ,  коли надаються «обумовлені кредити», тобто кредити під зобов’язання держави провадити рекомендовані МВФ і МБРР реформи. «Обумовлені кредити» видаються на термін до 25 років на умовах ставки з «плаваючими» відсотками, яка переглядається кожні півроку.

 Статутний капітал  МБРР у 1987 році був доведений до 85 млрд. доларів США. Для оперативної діяльності банк постійно залучає кошти переважно через випуск облігаційних позик на національних ринках капіталів більш ніж ста країн світу, а також на європейському ринку.

 Пост президента  МБРР традиційно обіймає представник США. МБРР має дві спеціалізовані філії. Одна з них – Міжнародна фінансова корпорація (МФК), покликана фінансувати підприємства приватного сектора в країнах - членах МФК. Корпорація надає позики на 15 років. Вона має право безпосередньо брати участь в акціонерному капіталі підприємств, що будуються або розширюються, з правом подальшого перепродажу акцій приватним підприємцям. Другою філією МБРР є Міжнародна асоціація розвитку (МАР), яка спеціалізується на сприянні економічному розвитку найбільш економічно відсталих країн світу шляхом надання пільгового фінансування. Це безвідсоткові кредити на 50 років із 10-річним пільговим періодом, протягом якого стягуються тільки комісійні в розмірі 0,75 % на адміністративні витрати. 90% кредитів МАР надає країнам із найнижчим рівнем життя.

МВФ є центральним регулюючим органом світової валютної системи. Він встановлює основні правила міждержавних відносин у валютній сфері. Основними завдання МВФ є:

 – забезпечення  постійного механізму міжурядових консультацій і співробітництва у валютних питаннях;

 – стабілізація  валютних курсів;

 – запобігання  конкурентному знеціненню грошової  одиниці;

 – встановлення  між країнами-членами багатосторонньої  системи платежів за поточними  операціями та усунення валютних  обмежень з метою безперешкодного  розвитку зовнішньоекономічного  обміну;

 – надання кредитів  для врегулювання дефіцитів платіжних  балансів;

 – поновлення в деяких випадках міжнародної заборгованості шляхом випуску штучних резервних активів.

 Фінансова база  МВФ складається із внесків країн-членів цієї організації. До складу МФВ входять більш ніж 150 країн світу. Більшість поточних рішень фонду приймається не голосуванням, а шляхом консенсусу, що розширює можливості невеликих держав висловлювати і захищати власну точку зору. Роль МВФ у світовій економіці, його кредитна діяльність стали важливими елементами стратегії врегулювання проблеми міжнародної заборгованості.

 Основна особливість  МВФ як кредитора – це його  можливості впливати на господарську  політику національних урядів. У  кожному випадку розробляється  державна програма фінансово-економічної  стабілізації або структурної  адаптації. Деякі країни-позичальники мають досить тверді економічні позиції, зрілий науковий потенціал для самостійної розробки власних програм. Після схвалення цих програм МВФ вони одержують потрібні ресурси.

 МВФ висуває ряд умов надання позик і кредитів:

 – стабілізація  економіки;

 – зниження бюджетного  дефіциту;

 – стимулювання  інвестиційних процесів;

 – зменшення дотацій  збитковим підприємствам і галузям;

 – заходи щодо  нормалізації платіжної дисципліни  і виконання зобов’язань перед  зовнішніми кредиторами;

 – офіційне використання ринкового обміну курсу національної грошової одиниці до іноземних валют;

 – реалізація програми  структурної перебудови та приватизації;

 – здійснення митної  політики з метою створення  сприятливих умов для міжнародної  торгівлі;

 – скасування обмежень щодо рівня рентабельності для підприємств при переході до оподаткування прибутку.

 МВФ використовує  декілька механізмів фінансової  допомоги:

 1) звичайне кредитування – це програма stand-by та програма розширеного кредитування EFF.

 2) пільгове кредитування – механізм розширеного фінансування структурної перебудови ЕSAF та механізм фінансування системних перетворень STF.

 3) компенсаційне та надзвичайне кредитування – CCFF.

 4) додаткове резервне кредитування – SRF.

 Стенд-бай (stand-by agreement) – угода про резервні кредити між МВФ та країною-членом цієї організації, яка надає додаткові права позики до вже наявних у неї в таких ситуаціях, як тимчасова криза платіжного балансу.

 Транш (від фр. franche – допомагати) – частковий платіж  великої грошової суми. У МВФ перші 25 % позики називаються золотим або резервним траншем. Отримання наступних траншів кредиту, як правило, пов’язано з успішним виконанням попередніх.

 Три міфи про  наслідки дефолту.

1. Зарубіжні активи  країни, що відмовилася платити  борг, неминуче потрапляють під арешт.

2. Усі потенційні кредитори  відмовляться від співробітництва  з недобросовісними боржниками.

3. Режим міжнародної  торгівлі щодо боржника стане  більш жорстким.

 Єдине, що настає  реально і неминуче, – це втрата  інтересу кредиторами до подальшого інвестування необов’язкового боржника.

 Європейський банк  реконструкції та розвитку (ЄБРР) був створений 25.05.1990 р. на основі міжурядових угод щодо сприяння проведення реформ в країнах Центральної Європи в умовах переходу до ринкових відносин (штаб-квартира в Лондоні). ЄБРР є комерційним банком, і тому умови його кредитування відрізняються від умов кредитування МВФ та МБРР.

 У своїй діяльності  ЄБРР керується наступними принципами:

1) банк не повинен конкурувати з іншими організаціями;

2) банк спеціалізується на сприянні проведення реформ у країнах з плановою економікою;

3) кошти вкладаються, головним чином, у приватний сектор, причому тільки в певні галузі (об’єкти енергетики, агропромислового комплексу, реконструкція металургійних комбінатів).

 До основних напрямів  фінансової підтримки належать:

 – надання прямих  кредитів і участь у спільному  (з іншими кредиторами) фінансуванні;

 – інвестування  акціонерного капіталу підприємств  приватного і державного сектора;

 – гарантоване  розміщення цінних паперів, випущених як підприємствами приватного, так і державного сектора;

 – забезпечення  вказаним підприємствам доступу  до внутрішніх і міжнародних  ринків капіталу шляхом надання  гарантій, фінансових консультацій;

 – надання або  участь у позиках і здійснення технічного сприяння для реконструкції та розвитку інфраструктури.

 Вимоги ЄБРР до тих, хто прагне отримати кредити:

1) зацікавлений у кредиті чи представник банку повинні підготувати економічну модель використання і повернення кредиту (бізнес-план);

2) кредит видається під заставу, що перевищує суму кредиту в 1,5 – 2 рази;

3) зацікавлена сторона повинна увійти до проекту з власним капіталом у співвідношенні 70:30 відсотків;