Безособові речення

• З ним не підняти ракет і атомну бурю ніде.
• Довіку тут базі військовій не бути.

 

3. Речення з синкретичним підметом

Основною ознакою  такого типу речень є наявність підмета  в залежності від ситуації. Головний член таких речень потребує саме цього  синкретичного підмета. Типовим  значенням є також стан (людини або особи), що може формуватися за допомогою трьох структурно-семантичних видів. Наприклад:

1. Надворі непомітно  розвиднілося.

2. Чоловікові  аж тоді розвиднілося в голові.

Інваріантом тут  виступає речення вербального (дієслівного) типу. Вони не можуть повністю вважатися безособовими дієсловами, тому що вони не можуть виступати в ролі присудка в двоскладних реченнях. Але в безособовому значенні вони вживаються потребуючи синкретичного значення. (Темніє надворі – Темніє хлопцеві в очах)

1. Речення з частковим обмеженням стану природи або людини.

Дієслова цієї лексико-семантичної групи, які виступають в ролі головної частини речення  «потребують» непрямого підмета, але  не в давальному, а в місцевому  відмінку. (наприклад: звідти, з яру, тягне вечірньою прохолодою)  В деяких реченнях підмет, що виражає стан, може виражатися в орудному відмінку. (напр.: Юзефом підкинуло... Майором перемкнуло ... І враз Олексою аж підкинуло ...)

2. Речення зі значенням наявності та існування явищ або предметів.

Існує така група речень, в якій головний член складається з декількох дієслів зі значенням існування - бути, мати, вистачати, бракувати. Вони формують заперечні та стверджувальні речення. Звичайною ознакою цих типів речень є наявність в їхній структурі об’єкта в іменній формі.

Наприклад:

1. Ґрунти багаті , сонця вистачає.
2. Йому забракло повітря.

В заперечних (негативних) реченнях використовують дієслова –  мати і бути, безособовість яких викликана запереченням:

• Я маю книгу - У мене немає книги
• Був дощ – Не було дощу

В сучасній українській мові – це такі речення, головна частина яких нема(є) формується за допомогою інфінітива змістового (значеннєвого) дієслова та заперечної часточки не:

1. Отже, немає горба
2. Назад уже немає вороття
3. Речення зі значенням результативного стану людини або предмета. Головним членом таких речень виступають дієслівні форми на –но (-ено), -то. Як відмітив О.М. Пешковський: «ця форма словосполучень в українській мові процвітає».

(наприклад:    1.Хай слово мовлено інакше – та суть в нім наша зостається.   2.Нам наказано формувати партизанський загін).  В цих реченнях вчені також найшли зв'язок з особою, як і в інфінітивних реченнях. Отже, В.В. Бабайцева  встановила [2, с.217]:

1. Речення з неозначеною особою
2. Речення без особи         Якщо в реченні особа не означена, то стан відноситься до неозначеного підмета, і робить речення неозначено-особовим.

• Може будовано цей собор у сльозах, прокляттях, у крові – Може будували цей собор у сльозах, прокляттях і крові.

Якщо особи  немає, то в реченні не може відбуватися  ніяка дія, а випливає лише кінцевий стан:           - У кімнаті брудно, накурено.        Маю зазначити, що в українській мові існує ціла низка типів безособових речень, які широко використовуються в мові.

1.3. Функції речень з одним головним членом

Всім відомо, що безособові речення можуть функціонувати та поширюватись за допомогою однакових синтаксичних форм (obligatory - головна і facultative - допоміжна), що є типовими для двоскладних речень. Це також свідчить про незалежність існування цих синтаксичних конструкцій у мові.             Такою ж самою є і система їх функціонування. Треба відмітити, що окрім граматичного формування, парадигми та повсякденного використання, в ряд характерних ознак речення входить система його функцій. С.В. Шведова називає п’ять таких функцій [29, с.68]:

1. Функція самоінформування
2. Функція утворення складного речення (просте речення є частиною складного)
3. Інформативно-номінативна (інформативно-називна) функція
4. Функція заміни одного із компонентів речення
5. Функція зміни синтаксичного місця залежної частини словосполучення.

Спостереження науковців (в тому числі й мої  особисті) показали, що безособові речення  виконують всі вищеназвані функції. Перша функція як комунікативна  одиниця не потребує додаткових тлумачень: всі приклади, що були наведені вище, є прикладом використання всіх трьох типів безособових речень з цією функцією.        Натомість, слід повністю та детально розглянути другу функцію (sentence as a part of complex sentence).      Безособове речення з нульовим підметом може входити до структури складного речення різними способами: воно може бути частиною безсполучникового (Уже світлішає над гаєм, дощем пахучим день промок.) або складнопідрядного речення (Десь далеко загриміло, і грім покотився по сходах. Гарба зачіпалася за кущі, і Тимка оббризкувало холодним свіжим дощиком).            Отже, такі речення можуть формувати безсполучникові (Гуло в бік Чернігова, тягло важким димом із усього Задесення) та складні (складнопідрядні або складносурядні) структури (За ніч підвалило снігу, і йти було важко. В хаті було зовсім темно, і тільки пахло димом. І злодія не було, а батька вкрадено).           В складному реченні одна або обидві частини можуть бути безособовими реченнями з нульовим підметом.     Наприклад:

• У нас так ведеться, що й хата три дні не мететься. Уже зовсім смеркало, як Давид підходив до села. Внизу вирувала вода, котру гнало сюди від лівого берега.

Речення з нульовим підметом можуть бути частинами ще більш складних речень, напр.: «Сиділи ми в садку, там саме зацвітало, і сипався з каштанів білий цвіт. З годину, мабуть, отак здригалося небо, бушувала гроза, а тоді нарешті відгриміло, від блискало, і тільки зосталась темрява».   Як бачимо, друга функція (як частина складного речення) може виконуватись будь-яким із безособових речень з нульовим підметом. Головна частина, що вказує на стан природи не встановлює ніяких обмежень що до функціональних можливостей цих речень.       Те ж саме ми можемо побачити при класифікації безособових речень з непрямим та синкретичним підметом. Вони можуть виступати частиною складного речення (безсполучниковим, підрядним або сурядним). А також вони можуть формувати деякі типи таких речень. Наприклад:

• Ластівки літають, бо літається. Ларисі не вірилось, що це Майя. Убила баба лося, так їй довелося. Вночі ніби й заснеш, а серцеві не спиться. Йому хотілось мати сотні рук – і наші руки кликав він до бою.
• Аж не вірилось, що це не сниться. Складалось так, як того хотілося... І радісно мені: не знати людям горя. Нам не тісно у рідній країні, нам не треба в чужу мандрувать.

Всі три типи безособових речень можуть створювати складні конструкції самостійно. Напр.: (Було нам радісно, що  гуде по всьому фронту. Ясно, що туди й пропущено дріт від міни. У лісі тихо й сумно, за деревами нічого не видно).           Типово, що досить часто так звані інфінітивні речення виражаються в функції підрядного речення; крім того, в різних типах складних речень. Найбільш розповсюдженим є тип «інфінітивний мовний зворот».  Наприклад:

• Зайшов до хати, щоб перевдягнутись. Юрський сполошився і вискочив, щоб пошукати хлопця. Досягши вершини, зупинились, щоб перепочити.

Інші види складних речень ми можемо зустріти в інфінітивних зворотах: означальний (Людським серцям одкрилась брама жалю, якого не спинить); пояснювальний (Не знала Тереза, як бути їй); the way of acting (Так тихо-тихо скрізь, що ледве чути відгомони); причинний (Спокійно стрілятиму, щоб не промахнутися зопалу); умовний (І якщо згадати мертвих, то я зажурюсь по них). Ці речення як сурядні частини також можуть створювати складні синтаксичні конструкції, такі як: (Ніхто за часом не тужив, бо знали, що тепер робити, де йти, у котрий бубон бити, коли чекати лютих злив. Всім стає незручно, і кожен не знає, як себе поводити, що говорити). Третя функція простих речень інформативно-називна, яка також є типовою для безособових речень. Це, в основному, підписи та знаки під зображеннями, фотографіями (в журналах та газетах); назви книг, фільмів, п’єс; розділи в книгах та ін. Давайте розглянемо деякі приклади: “Весна на Одері”, “Cвітанок над морем”, “Прапороносці”, “Таврія”, “Коли матері немає”, “І рости, і діяти”, “Мир”, “Гримить”, “Політ крізь бурю”, “Вітер з України”.            Особливо активними в цій функції є називні речення (згідно нашої класифікації, це речення з нульовим підметом) з притаманними їм значеннями.          Четверта та п’ята функції (заміни одного із компонентів речення та зміни синтаксичного місця залежної частини словосполучення) також притаманні безособовим реченням, напр.: Грошей у нього – греблю гати (багато); Надворі хоч голки збирай (ясно). Але вони більше зустрічаються у розмовному стилі мови.          Під час функціонування в живій мові, безособові речення здійснюють звичайне виконання своїх структурних схем, як і складні речення. Це виконання здійснюється за допомогою системи граматичних (модальні та періодичні) та структурно-семантичних модифікацій. Всі ці типи (з нульовим, непрямим та синкретичним підметом) можуть приймати часово-граматичні значення при утворенні (Холодно. – Було холодно. – Буде холодно), modal and periodical verbs (Хочеться додому.- Хотілося сказати; Починало сутеніти. – Стало накрапати), а також умовно-модальні частки (Ну й мороз! Яка краса! Як тут гарно!). Однак, поширення безособових конструкцій з допомогою цих двох (структурно-семантична та граматична) модифікацій не є суттєвим.  Найбільш продуктивним способом виконання є той, який У. Шведова називає «ситуативне вимушене вилучення лексичних одиниць» [29, с.80]. Семантика головного члена безособового речення лексично обмежується двома значеннями (інваріантами), такими як: стан природи та стан людини (особи чи предмета). Ось чому структурні схеми цих речень в певному контексті потребують розширення ситуативних синтаксичних форм: На дворі дощить. У лісі темно. У хаті світиться. Нам щастить. Мені їхати. Повіяло холодом. Бракує хліба. Наказано рушати. Мені чути пісню. Цього не забути довіку.      Отже, безособове речення може виконувати всі п’ять функцій простого речення як єдина комунікативна одиниця мови. Перші три з них – є головними; речення в цих функціях будуються достатньо активно. Дві інші функції (заміни одного із компонентів речення та зміни синтаксичного місця залежної частини словосполучення) виконуються безособовими реченнями дуже рідко, в розмовному стилі. Всі ці фактори поширюють речення різними модифікаціями; вони ще раз показують специфічну систему безособових речень в синтаксичній системі сучасної української мови.

 

 

РОЗДІЛ 2. РЕЧЕННЯ З ЗАЙМЕННИКОМ «IT» В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

2.1. Різні точки зору на підмет «It»

Особливістю англійського безособового речення є його синтаксична двоскладність (наявність підмета it) при семантичній односкладності. У спеціальній літературі з цього приводу вважається, що визначальним у становленні цього семантично-структурного типу речення була характерна для англійської мови тенденція до фіксованого порядку слів (що полегшувало розпізнання комунікативних типів речення протиставленням прямого та інверсійного порядку слів). Безперечним можна вважати й те, що формування бінарної моделі у реченні цього типу сприяло стабілізації саме такого порядку слів в англійській мові.[24, с.276]   Абсолютизація принципу бінарності у схемі англійського речення - явище пізнішого періоду; в англійській мові періоду перших писемних пам`яток безособовий тип речення знаходив своє вираження односкладною моделлю [11, с.153].         Аналізуючи теоретичний матеріал ми можемо дати визначення безособового речення. Безособові типи речень в англійській мові – це конструкції, що формуються за допомогою структурного елементу “It”. Слід зазначити, що цей елемент “It” виступає в ролі займенника, але фактично, він позбавлений об’єктивних ознак займенника. Він виступає в ролі формального підмета тим самим компенсуючи та зберігаючи порядок слів звичайного англійського речення. Як правило, після “It” слідує іменний присудок. Перейдемо до іншого факту, існує два типи безособових речень: it + V-finite and it + V-be + a(h)         Треба сказати, що типи речень з “It” мають різноманітну та можливо складну структуру (див. нижче).       Спочатку, давайте зобразимо просту структуру цих речень (structure without showing any word-order in the sentence):

1. For time (часу):

( e.g.  It’s 5 o’clock           It’s late (early)           It’s getting dark           It’s (high time) to go home)

2. For days (днів тижня):

( e.g.  It’s Sunday            It’s 9 May            It’s my birthday today

3. For distance (відстаней):

• It’s a long way from here.

• Is it very far to the nearest stop?
• It’s 3 km from out town to the nearest village.

4. For weather (погоди):

• It’s warm (cold, hot, windy, sunny, foggy, etc.)
• It’s rains ( It is raining)

(It has been raining)

• It’s a nice day today

5. For seasons (пір року):

- It’s autumn (winter, summer, spring)

6. Temperature (температури):

It is 5 below zero           It is 10 above zero

Членування  речення пов'язано із низкою об'єктивних труднощів, що випливають з того, що іноді відбувається змішання граматичних, логічних та психологічних відносин. Найяскравішим прикладом є конструкції із вставним it, this, there у зв'язку з тим, що спостерігається протиріччя між тим, що граматичний підмет є ніби семантично незначущим, і значеннєвим центром речення типу It's curious …, виявляється то підметом, то присудком із вставним `it'.           За змістом кожен значущий член речення є граматично самостійною, але логічно зв'язаною одиницею речення, що відрізняється рівнем абстрагування.          Вставне слово, зазвичай, має обмежене значення. Якщо взяти такі приклади, як:            1. It is my book.           2. It is he who …          3. It is curious to know…,        то у кожному із цих речень вставне слово у тій чи іншій мірі виражає скерованість думки на предмет. Денотація починається ніби із визначення, яке безпосередньо передує денотації об'єкта. У кожному випадку мовець ніби визначає просторові обмеження і встановлює вихідну позицію для позначуваного об'єкта. Це сприяє тому, що it є не лише вставним та незначущим елементом, а, навпаки, є ніби засобом визначення певних просторових зв'язків. Як підмет, it втрачає у всіх трьох випадках свій конкретно-вказівний зміст `це', і набуває лише просторово-обмежений зміст, що визначається тільки із допомогою конкретизуючи одиниць. [22, с.109] It у безособових реченнях не має лексичного значення, воно виконує в реченні лише граматичну функцію формального підмета і російською та українською не перекладається. У.Чейф називає речення типу it`s raining “йде дощ” амбієнтними й стверджує, що дієслово тут представлено у якості всеохоплюючого елемента, що припускає події безвідносно до предмету оточення. [30, с.120] Підмет it, на думку У.Чейфа, є лише поверхневим елементом.           О.Єсперсен висловив точку зору, згідно якої займенник it надає деякий абстрактний зміст типу загальної атмосфери, що сприяє сприйняттю ситуації. Згідно О. Єсперсону, it виражає якийсь “conceptual neuter” - понятійний середній рід. [38, с.241-243].          На думку фахівців основною відмінністю безособових речень є заповнювання у них позиції підмета в англійській мові на відміну від нульового вираження її у реченнях в українській й російській мовах. Елемент it, який займає позицію підмета , при безособовому змісті англійського речення втрачає дейктичну сутність свого етимону - особового займенника it - та виступає, таким чином, омонімом останнього. Безособовість змісту цього типу речення визначається об`єктом повідомлення: How late it was! (O.Wilde) - Так пізно! (пер. Р. Доценко) - Ого как поздно! (пер. М. Абкиной).