Безособові речення

2. Речення, що  складаються із дієслівного присудка, вираженого формами допоміжних  дієслів, і предикативного прислівника; пор.: В саду стежки були висипані морським грубим піском. (Леся Українка)    Відповідні англійські речення, зазвичай, є двоскладними і відносяться до іменного з підметом it; пор.:How hot it was up here!- how noisy. (J.Galsworthy. Indian Summer of a Forsyte.)     Іменний тип представлений одним типом речень, у яких головний член речення виражений іменником у називному відмінку. Речення цього типу можуть мати форму тільки теперішнього часу; пір.:

• Гарно тут, та шкода, що людей немає (Я.П. Новіцький).

Зазвичай цьому  типу речення в англійській мові відповідають двоскладні речення із формальним підметом it.: It’s fine here, but it’s a pity that there are no people here.

Односкладне речення

Односкладні речення - це речення з одним головним членом. Односкладні речення поділяються на дієслівні і іменні [1, с.189]:     приклади:          дієслівне На сході вже світало       іменне Берег моря. Світанок.       В дієслівних односкладних реченнях головний член виражається дієсловом і має ознаки присудка.        До цієї групи належать означено- особові, неозначено- особові, узагальнено- особові та безособові речення.      В іменних односкладних реченнях головний член виражається іменником і має ознаки підмета.        До іменних належать називні речення.     Означено- особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що виконується чи буде виконуватися певною визначеною особою (чи особами). Головним членом у таких реченнях виступає дієслово у формі 1-ої чи 2-ої особи однини чи множини дійсного або наказового способу (Йду, йду, і ніяк не дійду).         Неозначено-особові речення- це речення, в яких головний член виражає дію, що стосується невизначеного кола осіб: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихім раєм (Т.Шевченко).      Роль головного члена в таких реченнях виконує дієслово у формі 3-ої особи множини теперішнього і майбутнього часу або у формі множини минулого часу.         Узагальнено-особові речення- це речення, в яких дійова особа мислиться узагальнено, тобто головний член виражає дію, яка стосується однаковою мірою будь- якої особи (Вік живи- вік вчись). Головним членом в узагальнено- особових реченнях найчастіше виступає дієслово у формі 2-ої особи однини чи множини, рідше- в інших особах.     Безособові речення- це речення, в яких головний член виражає процес або стан; дійова особа при цьому взагалі не передбачена.Головний член у безособовому реченні може бути виражений:

• особовим дієсловом у значенні безособового (У кожному будинку світилося);
• неозначеною формою дієслова (Бути чи не бути- ось що займало Гамлета);
• безособовим дієсловом у формі 3-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або у формі середнього роду однини минулого часу (Як багато хотілося йому сказати!);
• прислівниками або іншими частинами мови в ролі прислівників (словами категорії стану - жаль, шкода): Як весело жити на світі!
• дієслівними формами на -но, -то (Так було складено ультиматум).

Називні (номінативні) речення - це речення, в яких стверджується існування якихось предметів чи явищ [14, с.123]. (Вечір. Пасовисько. Вогонь.) Головний член у номінативних реченнях виражений іменником у називному відмінку однини чи множини.      означено-особове  Виходжу з дому в передчутті чогось незвичного неозначено-особове Весною тут встають рано   узагальнено-особове Що посієш, те й пожнеш   безособове   Роботу зроблено добре.    називне   Літо. Берег. Синє, синє небо

1.1. Безособові речення в історичному контексті

У давній англійській мові існували такі безпідметові безособові речення, утворені наступними безособовими дієсловами: freosan “морозити”, hagalian “йти”(про град), rinan “йти” (про дощ), slitan “морозити”, sniwan “йти”(про сніг), styrman “штормити”, pawian “танути”, wederian “змінюватись”(про погоду), luhtan “світати”, efenlecan “вечоріти”,efnian “вечоріти”, frumlyhtan “світати”, sumerlecan “починатись” (про літо), winterlecan “починатись” (про зиму), degian “починатись” (про день).   В середній англійський період такі речення стають двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням твердого порядку слів у мовах аналітичного типу. Безособові речення виражали явища природи, наприклад: Hyt rinde feowerti da a. - Дощ йшов 40 днів.[9, с.37]    Існували безособові речення для означення психічного або фізичного стану людини, як в українській мові, наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whine pyrite whelm and whelm hyngered. - Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб`єкт. [10, с.250]          Для раннього англійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову. Дієслова happen, seem, think, like, lack, nееd, remember, ought, etc., що у 14 столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у 15 столітті почали використовуватись у особових, а у 16 столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. У творах Шекспіра ми й досі знаходимо речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it likes your honour; але особові конструкції використовувались значно частіше: for several virtues have I lik'd several women; I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовує також обидва варіанта: so much as it needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I'm informed, etc [15, с. 320].             У сучасній мові займенник it є вербально вираженим підметом безособового речення. Неособовість 3-ї особи it випливає з того, що 3-тя особа не є учасником комунікації. Загальновідомим є той факт, що займенники 1-ї особи означають мовця, займенники 2-ї особи означають особу, до якої звертається мовець, і тільки займенники 3-ї особи можуть відноситися до будь-якої особи, предмета або явища [11, с.82].

 

1.2. Типи безособових речень

Існують три типа безособових  речень в українській мові, такі як:

• Речення з нульовим підметом
• Речення з непрямим підметом
• Речення з синкретичним підметом

Ці типи також  включають в себе підтипи речень представлених нижче.

1.2.1. Речення з нульовим підметом

Основною їхньою ознакою є формальна відсутність підмета. Типове значення – вираження стану природи, існування певного процесу та властивого підмету стану (наприклад: Світає, Сутеніє, Морозить, Дощить).  Такі речення вживаються в абсолютному стані, вони не потребують для себе так званого «розширювача». Деякі з них можуть виявляти можливе значення, але за допомогою своєрідного поетичного методу (особливий метод вживання слів) (напр.: На сході вже світає).    Структурна діаграма безособових речень сформувалась на основі присудка, вираженого трьома частинами мови (дієслово, прислівник та іменник), наприклад:

1. Дощить (verb)
2. Сльотно (adverb)
3. Дощ (noun)

Давайте розглянемо моделі речень з різними структурно-семантичними значеннями «стан природи»:

1. Речення зі значенням частково обмеженого стану природи.

Найбільш складні  з'єднання зустрічаються у вигляді  «особових дієслів з безособовим  значенням» або «функціонально безособовими». Речення, що формується за допомогою  цих дієслів, приблизно визначається як особова двоскладна синтаксична паралель.         В особових конструкціях підкреслюється нейтральність явища.   Воно показується не як дія, а як стан, утворений деякими природними силами:            а. Снігом замело дорогу. – Сніг замів дорогу.    б. Вітерцем дихнуло з долини.       в. Повіяло раннім осіннім холодком.

2. Речення зі значенням наявності, існування явищ або предметів. Типове значення таких типів безособових речень може виражатись тільки дієслівними та іменними формами.

• Блиску ще прибавилось;

• Бачиш, меншає у мене хлопців у загоні;
• У лісі побільшало шерехів.

В цих прикладах, дієслова, що підтверджують існування, потребують «розширювача», який показується  у вигляді конкретної особи або  предмета чиє існування підтверджується (хлопців, шерехів, блиску).    Але існують ще слова з суфіксами -ся(-сь):      -Бач, случилося, ми й повінчані – і спинилося серце в дівчини.   -Та довелося, трапилось – вп’ялася куля зла.    Речення, виражені іменною формою можна поділити на деякі групи. Головна частина цих речень:

• Вказує на деякі місця, території;
• Характеризує особливості
• Описує портрети та риси людей

 

• Степ! Кримський степ!
• Скриня, старенький стіл, лава та ще табуретка.
• Молодий... офіцер одержував грамоту. Розгін плечей, гідність постави. Міцне повите спокійною усмішкою обличчя.

 

2. Речення з непрямим підметом

Базою цих безособових  речень є існування підмета, вираженого формами вживання непрямого іменника та займенника. Типове значення таких  речень полягає у тому, щоб відобразити  стан людини (інваріанта), який виражається трьома структурно-семантичними типами, згідно дієслівно-предикативному займеннику, а також іменниковим формам.   Щодо інваріанта тут, це може бути речення вербального (дієслівного) типу (Мене марудить; мені щастить; хворому болить).    Структурна діаграма безособових речень з непрямим підметом сформувалась від деяких лексичних одиниць зі значенням «стан людини», але присудок з цим значенням виражається трьома частинами української мови (дієслово, прислівник та іменник).      Наприклад:

• Іноді людям щастить у житті
• Може мені пощастить хоч удесяте.

Ця структурна діаграма може існувати в різних граматичних  та структурно-семантичних модифікаціях.

1. Речення зі значенням стану з відтінком свободи, спонтанності.

До цього  типу відносяться тільки вербальні (дієслівні) речення. Головним членом такого речення є особове дієслово в безособовому значенні (функціонально безособове дієслово). Семантика цих слів виражається в значенні духовної свободи, незалежності. Загалом, ці значення формуються за допомогою суфіксів –ся (-сь), які приєднуються до особових дієслів і є різними лексичними одиницями, але не граматичним формами. Розрізняють деякі лексико-граматичні групи. В основному, це дієслова, що виражають процеси мислення або обговорення (говоритися, мріятися, пам’ятатися, гадатися).

Наприклад:

• Говорилось навмисне голосно, щоб могли почути тут над водою.
• Враз мені здалося, що нікого немає в цьому полі.

Існують дієслова, що відображають дійовий стан.

• А матір стоїть щаслива, що доні танцюється.

Тільки деякі дієслова (хотітися) формують активно вживані безособові речення отримують в розмові модальне значення.

• Миколі не хотілося вже води.
• Але мені хотілося, щоб ворог був розбитий.

2. Речення зі значенням стану пасивного підмета

Існує багато безособових  речень цього типу, а саме ті, в яких стан виражається предикативами (іменна частина складеного присудка) або іменниками. Можна відмітити декілька лексико-семантичних груп. Найбільшою з них є група предикативів (слів-категорій стану), які мають відповідні до себе іменники (голодно – голод, холодно – холод, дивно - диво).

• А нам і радісно, і страшно.
• А поруч стоїть Демко. Йому теж радісно і водночас досадно, що Улянка захворіла.

Існує специфічна група з модальними предикативами (варто, можна, необхідно, можливо, доцільно, треба, слід, потрібно). Додавання до них префіксу не- надає їм негативного значення, що і характеризує стан. Модальні предикативи можуть вживатися з інфінітивом, що є частиною присудка безособового речення.

• Їм треба було зникнути непомітно.
• Обидва розуміли, що розмову їх слід скінчити.

3. Речення зі значенням можливого активного стану підмета.

 До цього  виду відноситься група безособових  речень, які називають «інфінітив  у синтаксисі». 

(наприклад:   1. Мені працювати – Мені працюється.

2. Дівчині сумувати – Дівчині сумно.)

В цих реченнях модальність є дуже активною із-за вираження потенційної дії та її незалежності від волі потенційного підмета. Підмет в цих реченнях також  виражається як ім’я в давальному відмінку і, потребується можливою потенційною дією інфінітива.

Наприклад:

1. Славніше людям жити в цьому будинку.
2. А їй не підняти відерце водою налите.
3. В них сплять бійці, душею чисті, а їм би з нами жить і жить.

Речення в яких підметом є не особа, потребують деякого  роз’яснення.