Шпаргалка з "Історії України"

     Можна зробити висновок, що «Нашій Україні» однієї перемоги на виборах виявилося недостатньо. Як показує політичний досвід для того, щоб отримати владу треба ще мати і підтримку інших політичних сил у парламенті. Це ще раз довела фракція «За єдину Україну» за підсумками парламентських виборів 2002 року.

 

Отже. автор робить висновок, що не дивлячись на значне зростання  рейтингу опозиційних сил, владі  вдалося організувати парламентську  більшість та укріпитися в основних гілках влади. Як результат парламентської компанії Україна отримала нового спікера ( В. Литвина) та новий уряд, очолюваний В. Януковичем. Одним з головних наслідків  обрання спікером В. Литвина стало  фактичне узаконення президентської адміністрації, як найвпливовішого інституту в  державі.

     Отже хоча «Наша Україна» зазнала поразки під час розподілу державних посад у Кабінеті Міністрів залишившись начебто «переможеною», вона отримала колосальну довіру суспільства, яка потім все ж допомогла їй прийти до політичної влади в Україні.

 

86. Вибори Президента  України в листопаді 2004 р. Помаранчева  революція. 

      Президентські вибори в Україні 2004 року були проведені 31   жовтня, 21 листопада та 26 грудня 2004-го. Президентські вибори були четвертими виборами, що пройшли в Україні після здобуття незалежності від Радянського Союзу. На останніх етапах результати були оскаржені між лідером опозиції Віктором Ющенкомі тодішнім прем'єр-міністром Віктором Януковичем з Партії регіонів. Вибори проходили у вкрай напруженій політичній атмосфері, із звинуваченнями в упередженості ЗМІ, залякуванні виборців і отруєнні кандидата Ющенко.

      Згідно з виборчим законом України, для обрання президента використовується система у два тури, в яких кандидат повинен отримати більшість (50% і більше) голосів з усіх поданих бюлетенів. Перший тур голосування відбувся 31 жовтня 2004 р. Оскільки жоден з кандидатів не набрав 50% (або більше) голосів, другий тур голосування між двома кандидатами-лідерами президентської кампанії, Віктором Ющенко та Віктором Януковичем, відбувся 21 листопада. Центральна виборча комісіяоголосила результати 23 листопада, у другому турі виборів переміг Віктор Янукович. Результати виборів були оскаржені, Віктор Ющенко та його прихильники з багатьма міжнародними спостерігачами стверджували, що вибори сфальсифіковані.

       Наступні події привели до політичної кризи в Україні з широкою мирною демонстранцією, яка отримала назву «Помаранчева революція». Верховний суд України анулював офіційні результати і наказав повторити другий тур голосування.

       Остаточне повторне голосування відбулося 26 грудня. Віктор Ющенко був оголошений переможцем з 52% голосів і 44% в Януковича.Міжнародні спостерігачі повідомили, що повторне голосування вважається справедливішим, ніж попереднє.

Помара́нчева револю́ція — кампанія протестів, мітингів, пікетів, страйків і інших актів громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильникамиВіктора Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісієюпопередніх результатів, згідно з якими переміг його суперник — Віктор Янукович. Акція почалася 22 листопада 2004, як реакція на масові фальсифікації, що вплинули на результат виборів.

      Основною базою об'єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як Віктора Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Для захисту своїх демократичних прав до Києва приїхало сотні тисяч людей зі всієї України

      Основним результатом революції було призначення Верховним судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни доКонституції, які отримали назвуКонституційна реформа 2004. Конституційна реформа зменшила повноваження президента, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів.

     За результатами голосування у повторному другому турі виборів перемогу одержав Віктор Ющенко.

 

87. Суспільно-політичні  рухи та політичні партії в  Україні у 2004-2011 рр. Парламентські  вибори 2007 р. Вибори Президента  України 2010 р.

       Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року[1], але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді[2]. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року[3].

       На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника.

 

Вибори Президента України 2010 року коштували державному бюджету  України 1 млрд. 532 млн. грн.

Підсумок Президентських виборів в Україні 2010, перший тур 17 січня та другий тур 7 лютогоКандидати Голосів у першому турі 17 січня 2010  % Голосів у другому турі 7 лютого 2010  %

Янукович Віктор Федорович                           35.32  48.95

Тимошенко Юлія Володимирівна 25.05           45.47

Тігіпко Сергій Леонідович  13.06 

Яценюк Арсеній Петрович  6.96

Ющенко Віктор Андрійович  5.45

За результатами обробки 100,00% протоколів перемагає лідер  опозиції Віктор Янукович — 48,95% (12 481 268 голосів); Юлія Тимошенко відстає  на 3,48 відсотки — 45.47% (11 593 340 голосів). Проти  обох кандидатів проголосувало 4,36% громадян[12]. Визнаних недійсними виборчих бюлетенів  — 1.19%. Зросла в порівнянні з першим туром активність виборців — 69,15% (66,76% у першому турі).

      Юлія Тимошенко не визнала своєї поразки, заявила про масові фальсифікації «в цілому по Україні на понад 1 млн. голосів за різними технологіями» і сказала, що оскаржуватиме результати виборів у суді

14 лютого 2010 року ЦВК оголосила  офіційні результати виборів  президента України, згідно з  якими лідер Партії регіонів  Віктор Янукович переміг і  став наступним президентом країни

      Парламентські вибори 2007 року

2 квітня 2007 року Президент  України Віктор Ющенко розпустив  Верховну Раду (парламент) України  та підписав указ[1] про дострокові  парламентські вибори в Україні,  які мали відбутися 27 травня 2007, проте вони були перенесеними  на 24 червня 2007 року. Парламент і  Кабінет Міністрів назвали цей  указ неконституційним і не  виділили кошти на вибори. Парламент  продовжував проводити засідання,  але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному  Суді України, який унаслідок  різних юридичних причин так  і не прийняв рішення по  суті цієї справи.

       Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію, та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості[2] між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 1/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження.    

        Виборча кампанія була дуже короткою, а тому дуже напруженою. Під час перегонів постійно звучали звинувачення партій і блоків на адресу один одного [Джерело?]. На передвиборчу кампанію всіма учасниками було витрачено близько півмільярда гривень.

 Найбільше на телерекламу  витратила Партія регіонів —  162,7 мільйона гривень. За нею  слідують БЮТ (136,3 млн. гривень), блок Наша Україна — Народна  самооборона (105,7 плюс особисті  рекламні ролики Юрія Луценко  (0,7) і Віктора Ющенка (1,1), Блок  Литвина (37,7), Соцпартія (26,5), Компартія  (2,7), блок КУЧМА (2,4) та інші політсили  (всього 8,6). [6]

          ЦВК оприлюднила результати виборів 15 жовтня 2007 року. Нижче подається таблиця, а також діаграми, що ілюструють ці результати:

 

Партія регіонів 34,37  

Блок Юлії Тимошенко (БЮТ)  30,71 

Бл «Наша Україна - Народна Самооборона» (НУНС) 14,15 

Комуністична партія України (КПУ) 5,39 

«Блок Литвина» 3,96 

Соціалістична партія України (СПУ) 2,86 

Політичні партії

    «Блок Ю́лії Тимоше́нко» (БЮТ) — український політичний альянс, створений у листопаді 2001-го року на базі Форуму національного порятунку (ФНП) — громадського об'єднання, що було створено 9 лютого 2001 року за ініціативою Юлії Тимошенко. Першочергова мета, яку ставило перед собою об'єднання, — «усунути від влади злочинний режим Кучми».

     Па́ртія регіо́нів (ПР) — українська політична партія, створена 26 жовтня 1997 р., яка брала участь на українських парламентських виборах 1998 р. під назвою Па́ртія регіона́льного відро́дження Украї́ни.[4] Вона була реформована в кінці 2001-го, коли партія об'єдналася з кількома іншими. На думку керівництва партії, в 2002 р., з моменту створення до кінця 2001 р. кількість членів зросла з 30 000 до 500 000.[5] Партія стверджує, що ідеологічно захищатиме і відстоюватиме права етнічних росіян і тих, хто розмовляє російською мовою в Україні. Спочатку вона підтримувала президента Леоніда Кучму та приєдналася до проурядового альянсу «За єдину Україну» під час парламентських виборів 30 березня 2002 р. Лідером партії станом на лютий 2012 р. є прем'єр-міністр України Микола Азаров. Основний електорат Партії регіонів, її виборча та фінансова база розташована, в основному, на сході й південному сході України, де вона користується широкою підтримкою населення. У східній Донецькій області партія нараховує більше 700 000 членів. Партію підтримують, в основному, люди старше 45 років.

     Політична партія «Наша Україна» (колишня назва — Народний Союз «Наша Україна») — українська політична партія. Заснована у 2005 році учасниками блоку «Наша Україна». Зареєстрована Міністерством юстиції України 22 березня 2005 р. та видано Свідоцтво № 115-п.п.24 березня 2005 р.Головною метою Партії є зміцнення та захист незалежності, державного суверенітету та єдності України, утвердження в житті держави і суспільства цінностей людської гідності, свободи, справедливості, забезпечення демократії і верховенства права. Члени Партії вважають, що Партія народжена Помаранчевою революцією та відповідає зрілості суспільства, уособлює прагнення народу України. Президентські вибори 2010 року на Україні - чергова виборча кампанія з виборів президента країни громадянами України. Призначені рішенням Верховної ради 23 червня 2009 на 17 січня 2010 року. За підсумками першого туру найбільшу кількість голосів отримали В. Ф. Янукович і Ю. В. Тимошенко; вони і вийшли у другий тур, призначений на 7 лютого 2010 року. За результатами обробки 100% бюлетенів у другому турі голосування більшість голосів (48,95%) набрав лідер Партії регіонів Віктор Янукович 14 лютого 2010 Центральна виборча комісія України офіційно оголосила перемогу Віктора Януковича на президентських виборах. [2] Інавгурація Президента України Віктора Януковича відбулася 25 лютого 2010 року.

 

88. Основні напрямки  зовнішньої політики в сучасних  умовах.

Основні напрямки зовнішньої політики в сучасних умовах

      1.         Центральним напрямком зовнішньополітичної діяльностіУкраїни є плідна робота в Організації Об’єднаних Націй, в її спеціалізованих органах, установах, структурах, та міжнародних організаціях. Україна бере участь у роботі практично всіх  органів та установ ООН. Наприклад, Україна є членом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) та вносить свій вклад у вирішення проблем розвитку дітей у сучасному світі. Україна входить в Економічну та Соціальну Раду ООН (ЕКОСОС), що створена у 1946 році та здійснює міжнародні економічні й соціальні відносини. Україна бере активну участь у роботі Міжнародного агент-ства з атомної енергії (МАГАТЕ), що засноване у 1957 р., з проблем використання атомної енергії у мирних цілях та підви-щення надійності й безпеки атомних електростанцій, а також є членом численних міжнародних і європейських інституцій, організацій, є ініціатором створення союзу держав Чорноморсь-кого басейну ГУАМ, до якого входять Грузія, Україна, Молдо-ва, Вірменія тощо.

     2.         Наступний напрямок зовнішньої політики України – це зовнішньополітична дипломатична діяльність.

Дипломатичні відносини  Україна встановлює на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у  внутрішні справи одне одного, визнання територіальної цілісності та не-рухомості  існуючих кордонів.Дипломатичні відносини  з Україною встановили понад 100 країн  з 226. Одразу після проголошення незалежності Україна означила 23 держави,

будівництво відносин з якими  стало при-оритетним

      3.         Важливим напрямком зовнішньої політики сучасної України є встановлення, підтримка та всілякий розвиток економічних, культурних, науково-технічних відносин з усіма країнами світової спільноти, за винятком країн, котрим за рішеннямРади Безпеки ООН оголошена економічна блокада.Міжнародні економічні відносини із закордоном налагоджу-ються Міністерством економічних зв’язків України. А Міністер-ство іноземних справ працює над створенням сприятливої пол-ітико-дипломатичної атмосфери для економічних, культурних та інших відносин.

      4.         Четвертий напрямок зовнішньої політики України – це участь у вирішенні глобальних проблем сучасного світу. Глобальні проблеми сучасності - це сукупність найгостріших світових проблем, вирішення яких потребує об’єднання зусиль всіх народів та держав. Головна їх особливість полягає в тому, що кожна з них має загальний характер, що зумовлено цілісністю сучасного світу.

       5.         Одним з найважливіших напрямків зовнішньої політики України є збереження та подальше зміцнення добросусідських стосунків з колишніми республіками СРСР. Україна дуже зацікавлена у добрих стосунках з усіма країнами колишнього  СРСР. Особливе значення для України мають відносини з Росією. Нас зв’язують загальні економічні, політичні, військово-стратегічні інтереси, історична доля та культурні традиції.