Шпаргалка з "Історії України"

       Разом з тим російський уряд насамперед постійно намагався зберегти тісні зв'язки з колишніми республіками в рамках СНД і створити якісь наддержавні органи. За його ініціативою з центром у Москві був створений Міждержавний комітет СНД. Шість держав (Росія, Білорусь, Казахстан та ін.) підписали договір про колективну безпеку. Розроблений і затверджений статут Співдружності. Проте ці організації і документи не змогли забезпечити дієвість СНД, яке не являє собою єдиної оформленої організації.

        Більшість нових незалежних держав виступають за плідні двосторонні відносини, хоча розпад СРСР значно зруйнував традиційні економічні зв'язки на його території. Найбільш показові зв'язки мають Росія і Білорусь, а президент останньої прагне об'єднання двох країн. Така політика має противників і прихильників як з однієї, так із другої сторони. Одним словом, процес становлення взаємовідносин між новими незалежними державами, особливо між ними і Росією, є непростим. Ніякі формально створені наддержавні інституції не зможуть вирішити складних питань цих взаємовідносин. В останні роки швидкими темпами відбувається політична і економічна інтеграція Росії і Білорусі, яка привела до створення союзу двох держав. Політики цих держав сподіваються «а приєднання до союзу України і Казахстану.

83. Розбудова незалежної  Української держави. Вибори до  Верховної Ради України у березні  1998 р. Вибори Президента України  в листопаді 1999 р., їх результати.

Вибори до Верховної  Ради 1998 р.

     29 березня 1998 р. в Україні відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Народних депутатів обирали на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. Згідно із законом "Про вибори народних депутатів України" мало бути обрано 450 депутатів, з них 225 в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 за списками політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

      На депутатські місця претендували 30 політичних партій і виборчих блоків, але тільки 8 з них подолали 4-відсотковий рубіж голосів, що дало їм право на участь у розподілі депутатських мандатів. Серед них: Компартія України — 84 мандати; Народний Рух — 32; Виборчий блок СПУ та СелПУ — 29; Партія зелених — 19; НДП — 17; Громада — 16; ПСІГУ — 14; СДПУ(о) — 14. Решту місць отримали депутати, обрані в одномандатних виборчих округах.

       У новообраній Верховній Раді були створені такі партійні фракції: Компартії України; Соціалістичної та Селянської партій — "Лівий центр"; Прогресивної соціалістичної партії; Соціал-демократичної партії України (об'єднаної); Народно-демократичної партії; Всеукраїнського об'єднання "Громада"; Партії зелених України; Народного Руху України. Згодом кількість фракцій та їх назви зазнали змін.

       Жодна із політичних сил не отримала необхідної більшості у парламенті, що виразно проявилося при виборах Голови Верховної Ради, Лише 7 липня 1998 р. на 69 пленарному засіданні на що посаду був обраний О. Ткаченко — один з лідерів СелПУ.

Вибори Президента України 1999 р.

        Восени 1999 р. закінчився п'ятирічний термін перебування на посаді Президента Л. Кучми, і, згідно з Конституцією, були призначені чергові президентські вибори.

       На цей час Україна утвердилася як повноправна учасниця міжнародного співтовариства, вдалося зупинити гіперінфляцію і запровадити в обіг власну національну валюту — гривню, призупинити падіння виробництва, загальмувати економічну кризу. Однак в країні залишалася напруженою соціально-економічна ситуація, зростало безробіття, знижувався добрут трудящих, гальмувалися необхідні реформи. Восени 1999 р. перед Україною були два можливі шляхи розвитку: або йти шляхом соціально-економічних реформ, стати справді європейською країною, спрямувавши на це всі зусилля Й ресурси, або бути відкинутою назад і потрапити на узбіччя історичного процесу.

       За цих умов у певної частини громадян, особливо старшого віку, посилилася ностальгія за радянським минулим, чим і намагалися скористатися на президентських виборах представники лівих сил, розгорнувши під час передвиборної кампанії бурхливу пропаганду. Політична боротьба набула особливої гостроти.

      На посаду Президента претендувало 13 кандидатів (Л. Кучма, П. Симоненко, О. Мороз, Н. Вітренко, Є. Марчук, Ю. Костенко та ін.). У першому турі голосування, який відбувся 31 жовтня 1999 р., Л. Кучма отримав 36,49% голосів виборців, лідер комуністів П. Симоненко — 22,24%; лідер соціалістів О. Мороз — 11,29%; лідер прогресивних соціалістів Н. Вітренко — 10,97%; Є. Марчук — 8,13 %, решта претендентів набрала значно менше голосів.

       Отже, в другий тур голосування вийшли Л. Кучма і перший секретар ЦК Компартії України П. Симоненко. Переміг 14 листопада 1999 р. Л. Кучма, за якого віддали голоси 56,25% виборців, за П. Симоненка — 37,8%.

84. Конституційний  процес. Прийняття Конституції 1996 р., основні її положення.

      Конституційний процес умовно поділяють на два періоди.

     У перший період (1992-1994рр) Конституційна комісія на чолі з Президентом Л Кравчуком і Головою ВР І. Плющем , з ученими-правознавцями, суддями, працівниками правоохоронних органів, народними депутатами в її складі розробила два варіанти проекту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення . Однак жоден із них не був прийнятий. ВР дванадцятого скликання (1990-1994 рр.) намагалася обмежити вплив Президенти Л. Кравчука на внутрішні справи в країні. Протистояння президента і ВР на тлі загальної кризи й зростаючого соціального протесту закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їхніх повноважень. Навесні 1994 року пройшли вибори до ВР. Головою ВР (1994-1998рр) став лідер Соціалістичної партії України О.Мороз. Майже третину мандатів у парламенті отримали ліві партії. Улітку 1994 року відбулися вибори Президента України. Перемогу здобув Л. Кучма, який у другому турі набрав понад 52% голосів виборців .

    У другий період  (1994-1996 рр.) Конституційну комісію очолив президент України Л. Кучма і Голова ВР О.Мороз. Нові проекти Конституції створювалися представниками різних політичних партій. Найгострішими були питання про механізм прийняття Конституції, форму правління в Україні, питання власності, виборчої системи, державної мови і символіки. 8. Червня 1995 року між ВР і Президентом було підписано Конституційний договір, який регулював основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоуправління до прийняття нової Конституції. У лютому 1996 року ВР почала обговорення нового проекту Конституції. У наслідок суперечностей між Президентом і ВР Л.Кучма видав Указ про проведення у вересні 1996р Всеукраїнського референдуму щодо прийняття конституції України, намагаючись прийняти Конституцію, обминувши парламент. У пошуках компромісу було створено Узгоджувальну комісію на чолі з М. Сиротою. Було розв’язано спірні питання. У ніч на 28 червня 1996р. більшістю голосів депутатів ВР Конституцію України було прийнято. Її текст підписали Президент України і Голова ВР. Був виданий Указ Президента про введення в дію Конституції України.

       У діючій Конституції Україна визначена як незалежна, суверенна, демократична, соціальна і правова держава. За формою правління Україна є республікою, державного устрою – унітарною, тобто єдиною, соборною державою. Система прав і свобод людини і громадянина, гарантованих Конституцією, відповідає міжнародним демократичним стандартам. Із прийняттям Конституції завершилося формування інститутів законодавчої, виконавчої і судової влади в Україні.

28 червня 1996 року ВР ухвалила  нову Конституцію України. 

• Новий Основний закон перейняв історичні конституційні традиції нашої держави;
• Прийняття основного закону свідчило про важливий державницький крок усіх політичних сил(центристів, лівих ,правих) до загального національного порозуміння й примирення в ім’я України ;
• Конституція закріпила де-факто і де-юре існування нової незалежної демократичної України;
• Проголошення Конституції України відкрило шлях до побудови правової держави та глибинних політичних і соціально-економічних перетворень;
• З прийняттям нової Конституції зріс міжнародний авторитет нашої держави: Україну прийнято до впливових європейських та світових організацій.

Після проголошення незалежності України держава сформувалася як парламентсько-президентська республіка. Конституція 1996 року окреслювала Україну  за формою правління як президентсько-парламентську  республіку.

      Нова Конституція  України принципово відрізняється  від попередніх українських конституцій  радянської доби, про це свідчать, наприклад, ст.1: «Україна є суверенна  і незалежна , демократична , соціальна  правова держава»,де закріплюється  республіканський лад та принцип  народовладдя, та ст.3, за якою  «людина, її життя і здоровя  , честь і гідність, недоторканість  і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю», 

Що підкреслює гуманістичний  характер українського суспільства.

     Виконуючи міжнародні  зобов’язання , після вступу до  Ради Європи, з березня 1997 року  в Україні введено мораторій  на виконання смертних вироків,  а 22 лютого 2000 року ВР України  скасовує смертну кару.

85. Вибори до Верховної Ради України 2002 р.

Парламентські вибори 2002 року

     Парламентські вибори відбувалися за пропорційною системою, яка була значно зрозумілішою у порівнянні з попередніми парламентськими виборами, виборцю вперше довелося голосувати за партії та виборчі блоки. Ця система виборів особливо не подобалася президенту В.Кучмі та провладним партіям.

      Шлях до перемоги виборчого блоку В.Ющенка був складним. Усі політтехнологи і журналісти прогнозували, що наступна виборча компанія буде «брудною», суперники не ігноруватимуть жодних методів політичної агітації. Автор вважає, що саме загострення відносин між владою та опозицією породило політичну кризу в Україні Л.Кучма та його оточення почали відчувати невпевненість та силу нової опозиції, що й зробило владу головним ініціатором «війни компроматів» та застосування адмінресурсу.

      Все почалося з оприлюднення записів телефонних розмов Віктора Ющенка та мера Києва Олександра Омельченка щодо підтасування результатів голосування за віце – спікера Верховної Ради України Віктора Медведчука. Віктор Ющенко та його команда прокоментували це, як початок інформаційної війни, у якій «Наша Україна» участі не братиме, а Петро Порошенко навіть ініціював порушення кримінальної справи, щодо факту прослуховування телефонних розмов лідера «Нашої України». 

       16 січня 2002 року у Київському політехнічному інституті відбувся з’їзд блоку «Наша Україна». Саме тоді і був остаточно затверджений список партії та встановлена стратегія політичної боротьби блоку перед парламентськими виборами. З цього моменту і почалася передвиборча компанія сповнена тяжкою працею та солодкими перемогами. Дуже важливу роль у парламентській компанії відігравали ЗМІ. Але ,нажаль, у цьому питанні завжди вигравала і виграє діюча влада та дія адмінресурсу, використання якого вже стало повсякденною справою в український політиці. Тому активність провладних партій ( СДПУ(о) та «За єдину Україну») у медіа – просторі не стала несподіванкою. Як зазначали відомі політологи, засоби масової інформації впливали переважно на інтелектуальну еліту України, яка фактично і формувала громадську думку. «Наша Україна», зрозумівши, що вітчизняні ЗМІ їм на той час швидко не завоювати вирішили проводити агітацію через безпосередній контакт з виборцями. Віктор Ющенко провів величезну кількість зустріч в усіх регіонах України. Така стратегія передвиборчої компанії мала дійсно неабиякий результат: рейтинг «Нашої України» зростав майже кожен тиждень. Тим часом провладні партії продовжували «війну компроматів» та застосування адмінресурсу. Автор вважає, що відкрита діяльність «Нашої України» по відношенню до виборців та неспроможність влади гідно відповісти на «новий напрямок» діяльності партії Ющенка і стали головними причинами зростання рейтингу «Нашої України». Слід зазначити, що на підсумки парламентських виборів 2002 року мали вплив і іноземні політтехнології як Росії, так і Європи. Було очевидним, що перші підтримують владу, а інші опозицію. На думку автора такий вплив був більш вигідний опозиції, тому що українське суспільство хотіло змін, а Росія у той час сама страждала від політичної нестабільності.

       Такими впевненими кроками «Наша Україна підійшла до дня голосування. 31березня 2002 року ввійшло в українську історію як день надзвичайної напруги та очікування , адже усі політичні сили мали величезні надії на ці парламентські вибори. День голосування пройшов більш – менш спокійно без особливих заворушень ( за винятком деяких випадків порушень виборчого законодавства у східних регіонах). На наступний день Україна отримала гарні відгуки про проведення виборів від спостерігачів з СНГ. Вони зазначали , що вибори в Україні відбулися чесно та прозоро, та що Україна може пишатися рівнем своєї демократії. Оцінки спостерігачів ОБСЄ були трохи суворішими. Європейці зазначали, що безумовно, Україна робить великі кроки на шляху до демократії, але до повної довіри ЕС нашій державі ще багато працювати. Влада діючого Президента Л.Кучми була задоволена проведенням виборів, а опозиція зазначала ряд порушень, які на її погляд все ж могли незначним чином вплинути на результати голосування. Але, не дивлячись на деякі претензії «Наша Україна» особливо не наполягала на перерахунок голосів, тому що певною мірою була впевнена у своїх силах.

        Через тиждень вже були відомі результати виборів. Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» здобув абсолютну перемогу на парламентських виборах, отримавши 23,57% голосів виборців. Це була велика перемога демократії в Україні. Вибори увійшли в українську історію передусім, як перші вибори, на яких найбільше голосів виборців набрали націонал – патріотичні, ліберально – демократичні сили, а не комуністи.

    Розподіл депутатських місць у Верховній Раді після парламентських виборів 2002 року

      Автор хоче зазначити, що блок «Наша Україна» отримав найбільшу підтримку у західних та центральних регіонах України, де проходило більшість зустрічей В.Ющенка з виборцями. На сході та на півдні показник «Нашої України» становив від 3% до 11%. У цих областях влада мала більшу підтримку, тому що саме на сході України розташовано більшість державних підприємств, на яких усю виборчу компанію діяв адмінресурс.

Результати парламентських виборів 2002 року

  Слід зазначити, що  на фоні перемоги на парламентських  виборах «Нашу Україну» чекали  невдачі у мажоритарних округах.  Партія Ющенка отримала 42 мандати,  коли блок «За єдину Україну»  набрав 66 мандатів. Це і стало  однією з поразок опозиції , бо  провладні сили отримали можливість  формувати міцну «прокучмівську  коаліцію» на чолі з блоком  «За єдину Україну».

    Автор також хоче зазначити, що владі вдалося сформувати більшість завдяки значної кількості парламентських переходів, які мали місце влітку 2002 року. Блок «За єдину Україну» зміг поповнити свої ряди за допомогою вісьмох «нашоукраїнців» трьох представників партії БЮТ та двох комуністів.8 жовтня 2002 року була зареєстрована парламентська більшість у складі 230 народних депутатів, основну частину якої склали депутати з «Єдиної України» та СДПУ(о). Таким чином остаточна структура політичних фракцій у новому парламенті виглядала так: фракція «Єдина Україна» налічувала 182 депутати, блок В.Ющенка «Наша Україна - 111 , фракція комуністів – 63, СДПУ(о) – 30, Блок Юлії Тимошенко – 23 та СПУ – 21. Автор підкреслює, що блоку «За єдину Україну» вдалося сформувати потужну політичну силу кількістю у 182 народних депутатів ( за допомогою міжфракційних переходів), що дало її можливість формувати провладну коаліцію. «Наша Україна» автоматично залишалася в меншості разом з соціалістами, комуністами та БЮТом. Також слід зазначити, що у новому парламенті сформувалась і пазафракційна партія, яка налічувала 17 народних депутатів.