Шпаргалка з "Історії України"

       Для консолідації українських патріотичних сил та організації боротьби за свої права представники українських демократичних кіл Галичини 2 травня 1848 року утворили у Львові Головну руську раду, яка стала першою українською політичною організацією. її головою обрано перемишльського єпископа Григорія Якимовича. Головна руська рада виступила з декларацією національної єдності українського народу на всіх заселених українцями територіях, як в Австро-Угорщині, так і в Росії.

Головна руська рада:

• очолила політичне керівництво  українським національним рухом  у Галичині;

• почала видавати свій друкований орган — газету «Зоря галицька»;

• звернулася до австрійського  уряду з конкретними політичними  й культурними вимогами українського народу.

     За прикладом Головної руської ради в містах і селах краю виникло близько 50 місцевих рад, до яких увійшли представники українських демократичних верств. Завдяки цьому революційний рух поширився і на провінцію.

     У жовтні 1848 року у Львові зібрався Собор руських учених — перший з'їзд західноукраїнських діячів науки й культури. У його роботі взяли участь 118 осіб. Серед першорядних Собор руських учених розв'язував питання про можливість і необхідність використання на галицьких землях української мови. У доповіді Якова Головацького наголошувалося, що українська мова є єдиною і спільною мовою як у Західній, так і в Східній Україні, вона є мовою одного народу, насильницьки розділеного державними кордонами двох імперій. Тому граматика української літературної мови та її абетка мають бути спільними на всій території України.

Собор схвалив єдину граматику  української мови, висунув вимогу впровадження рідної мови в усіх школах. У рішенні також була підтримана вимога поділу «Королівства Галичини і Лодомерії» на два краї: український  та польський.

Австрійський уряд, наляканий  революційними подіями, спочатку пішов  назустріч деяким вимогам українців. Наприкінці 1848 року відповідно до цісарського  декрету у Львівському університеті була відкрита кафедра української  мови й літератури, професором якої призначено Я. Головацького.

У липні 1848 року розпочав свою роботу перший австрійський парламент. Серед 383 депутатів було 39 українців, які в парламенті поставили вимоги про поділ провінції на дві  частини та безплатне скасування кріпацтва в краї.

Коли революція поступово  пішла на спад, розпочався активний наступ реакції, унаслідок якого  консервативні сили імперії швидко відновили втрачені раніше позиції. Уже в березні 1849 року був розпущений австрійський парламент, невдовзі скасовано  демократичну конституцію, а замість  неї Франц-Йосиф І подарував  народові нову — антидемократичну, яка істотно обмежувала права  громадян і парламенту на користь  влади.

У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права, у 1851 році Головна  руська рада була розпущена.

Незважаючи на поразку, революція 1848-1849 pp. мала важливе значення для  населення західноукраїнських земель. Головним її здобутком, безумовно, стала  активізація національно-визвольної боротьби українців, підвищення рівня  їхньої національної самосвідомості, створення першої власної політичної організації.

52. Український  національний рух у Галичині  в другій половині XIX ст.

(москвофільський,  народовський, радикальний напрямки).

Під впливом революції 1848р. галицька інтелігенція для обстоювання  своїх прав створила політичну організацію  – Головну Руську Раду, яка нараховувала 30 осіб. Очолив раду єпископ Г.Яхимович. Головним завданням Рада вважала  поділ Галичини на українську й польську частини та виборення автономного  устрою. Організовувались загони української  національної гвардії, використовувалась  трибуна австрійського парламенту, де галичани здобули 39 депутатських місць. Рада була ліквідована у 1851р. реставрованою  австрійською монархією.

Після конституційних реформ 1860 рр. в Австро-Угорщині пожвавився громадсько-політичний рух, проводилася  рішуча боротьба проти полонізації. У політичному житті визначились  два напрямки: москвофіли й народовці. Москвофіли не визнавали існування українського народу і його мови, пропагували ідею єдиної, неподільної російської народності від Карпат до Камчатки. Москвофіли мали підтримку, у тому числі матеріальну, правлячих кіл Росії. Москвофіли створили потужну видавничу базу; за перші роки було видано понад 80 книжок. Вони мали також власні установи, товариства й науково-літературні збірники, через які пропагували свої ідеї. Відповідно до своїх поглядів на місце українського населення у слов’янському світі вони зробили спробу створити й нав’язати українцям “язичіє” - суміш з російської, української, польської та церковнослов’янської мов, яке подавали як “руську” чи “панруську” мову. Москвофіли вважали Російську імперію своїм рятівником від поляків, вони прагнули повного злиття українців Галичини з росіянами, видавали газету “Слово”.

       Народовці, протистоячи москвофілам, виступали за активні форми пробудження національної свідомості. Вони виходили з того, що українці – це окрема нація, яка проживає на території від Кавказу до Карпат. Основними цілями діяльності народовців були розвиток української мови на основі народної говірки, створення єдиної літературної мови, піднесення культурного рівня народу західноукраїнських земель, згуртування національних інтелектуальних сил. Саме тому на першому етапі своєї діяльності вони зосередилися на культурно-просвітницькому аспекті. У 1868р. вони засновують громадське товариство “Просвіта”, створюють у Львові клуб “Руська бесіда”. З 1880р. починають видавати газету “Діло”, а у 1885р. створюють політичну організацію – Народну Раду. Основними гаслами народовців були: народність, лібералізм, демократія, федералізм. Нарешті, прихильники й послідовники ідей М.Драгоманова у Галичині, І.Франко, М.Павлик, С.Данилевич та ін., у 1890р. створюють першу політичну організацію європейського зразка – Русько-Українську радикальну партію (РУРП). В основу її програми було покладено соціальні ідеї, соборність і незалежність України, видавалися газети “Народ”, “Хлібороб”.

Наприкінці XIX- на початку XX ст. в Галичині виникають нові політичні  партії. Найвпливовішою  була Національно-демократична партія, заснована у 1899р., яка переважно захищала інтереси селянства.

На Буковині діяли Руське товариство (1869р.), що  опікувалося питаннями культури та Руська Рада, що представляла українців на виборах. З 1880-х років у цих організаціях набувають ваги українофіли.

53. Політизація  суспільно-політичного руху в  Західній Україні. Виникнення  перших західноукраїнських політичних  партій.

      Наприкінці ХІХ ст. в Австро-Угорській імперії національний український рух вступив у політичну стадію свого розвитку.      Першою політичною партією в Галичині стала Русько-українська радикальна партія, яка в 1890 р. була заснована І. Франком і діяла легально. З 1899 р. керівництво партії перебрав на себе М. Павлик. Це була перша в Європі селянська партія, що прагнула до соціалістичних ідеалів й утвердження демократичних засад у суспільстві. Вперше в історії українського руху було проголошено, що досягнення програмної мети партії може бути тільки за умови політичної самостійності русько-українського народу.

       У 1895 р. лідер цієї партії Юліан Бачинський видав брошуру під назвою «Ukraina irredenta» («Україна незалежна»), у якій обґрунтовував ідею про самостійну українську державу. Твір викликав неоднозначну реакцію серед української громадськості – від підтримки до несприйняття. У 1896 р. була утворена Національно-демократична партія, до  складу якої увійшли Іван Франко,Юліан Романчук, Кость і Євген Левицькі, В’ячеслав Будзиновський, Михайло Грушевський. Вона булла найбільш впливовою і потужною партією в краї. Її програма наголошувала на необхідності боротьби за незалежну Україну, за зміцнення національної єдності між українцями, які проживали в Російській імперії.

        Українська соціал-демократична партія утворилася в 1899 р. Її програма містила вимогу створення вільної української держави з республіканською формою правління. Тема української незалежності широко обговорювалася на сторінках преси. Серед тих, хто палко підтримав ідеї майбутньої національної незалежності, був І. Франко. І хоча поет вважав, що у той час здобути самостійність України було неможливо, він закликав «вживати всіх сил і засобів, щоб наближатись до цього». Величезний авторитет І. Франка сприяв поширенню самостійницьких політичних поглядів серед мешканців краю.

       Спільні політичні ідеї стали основою для тісної співпраці політичних партій Галичини й Буковини, поступової радикалізації українського руху і переходу політичних партій в опозицію до існуючої влади.

54. Утворення та  діяльність перших українських  політичних партій у Наддніпрянській  Україні в 1900-1905 рр.

      Небажання російського самодержавства враховувати вимоги українських сил та політика агресивної русифікації сприяли активізації українського національного руху. На початку ХХ ст. на території Наддніпрянської України виникають перші  політичні партії. У 1900 р. група харківської радикально налаштованої молоді під керівництвом Дмитра Антоновича проголосила створення Революційної української партії (РУП). Її програмою в перший період діяльності стала брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Однак серед членів партії не було єдності. Вже в 1901–1902 рр. Микола Міхновський з групою однодумців вийшли із складу РУПу і заснували нову, більш радикальну партію – Народну українську партію. Найближчою програмною метою було досягнення незалежності України. У 1904 р. з Революційної української партії відділилася ще одна група, яка утворила Українську соціал-демократичну спілку («Спілка»). Пізніше на засадах автономної секції вона увійшла до складу РСДРП (меншовиків).Утворилися й дві ліберальні партії: Українська демократична,яку очолили Євген Чикаленко і Олександр Лотоцький, та Українська радикальна – Борис Грінченко й Сергій Єфремов. Партії прагнули встановлення конституційної монархії в Росії та автономії України. За політичними поглядами вони були близькі до загальноросійського «Союзу визволення». Перші українські партії,які виникли на початку ХХ ст. у Росії, працювали у підпіллі і мали обмежене коло впливу. У 1908 р. утворилася громадська організація, яка отримала назву Товариство українських поступовців (ТУП). Воно виступало за автономію України у складі федеративної Російської держави. Члени ТУПу мали на меті українізувати початкову школу, отримати дозвіл на використання української мови в усіх громадських установах, суді, церкві. Крім того, вони хотіли об’єднати провідні українські сили в боротьбі за політичні,економічні та культурні права українців.У західних і східних українців наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. почала формуватися спільна національна свідомість,яка базувалася на етнічній, географічній та мовній єдності.

     Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. український національний рух на всій території України виразно політизувався.Утворювалися національні політичні партії, програми яких були спрямовані на ліквідацію національного гноблення України та запровадження демократичних засад: від автономії до повної незалежності.

55. Наддніпрянська  Україна в період Першої російської  революції (1905- 1907 рр.).

      Перша революція в Російській імперії розпочалася з «кривавої неділі» 9 січня 1905 p., коли російський цар дав наказ розстріляти мирну демонстрацію простолюду, котрий з іконами та портретами імператора ішов до Зимового палацу «прохати милості й полегшення у царя-батюшки». 130 чоловік убито і сотні поранено. Цією акцією Микола II остаточно розстріляв у народі ілюзії щодо справедливого і доброго правителя імперії.

     Подія викликала зливу протесту по всій Росії, у тому числі й Україні. Почалися масові страйки робітників і селянські повстання, що потрясали імперію всю весну й літо 1905 р. Робітники вимагали 8-годинного робочого дня, підвищення зарплати, покращення умов життя, повалення самодержавства, селяни боролися за конфіскацію і перерозподіл поміщицької землі. Це була перша і справді народна революція в Росії.

     3 ініціативи інтелігенції, яка хотіла організувати стихійний селянський рух, улітку 1905 р. виникла масова політична організація - Всеросійська селянська спілка. В Україні діяло сім губернських, 12 повітових і 120 сільських комітетів Селянської спілки, в яких активно працювали українські діячі — представники земств, політичних партій, кооперативів. На літо-осінь 1905 р. припадає найвище піднесення селянського руху за землю. Місцями події набирали драматичного характеру. Восени відбулося повстання селян у селі Великі Сорочинці, потоплене в крові регулярною кіннотою донських козаків.

       Про те, що у царизму земля горіла під ногами, засвідчили заворушення в армії та на флоті. На Чорному морі повстала команда броненосця «Потьомкін». Захопивши корабель і обравши своє керівництво на чолі з матросами-українцями Панасом Матюшенком та Григорієм Вакуленчуком, команда, яка теж складалася переважно з українців, підійняла червоний прапор і спрямувала корабель до Одеси. Серед офіцерів, які приєдналися до виступу, був і О. Коваленко - один із організаторів і керівників РУП. He бажаючи здаватися царським властям», екіпаж «Потьомкіна» відплив до Констанци, де попросив політичного притулку в уряду Румунії.

      У листопаді 1905 p. y Києві повстав батальйон саперів, керований Борисом Жаданівським. Українські політичні партії були в гущі революційної боротьби. Особливих успіхів досягла Українська соціал-демократична спілка, котра працювала серед селян, залучивши багатьох з них у свої лави, спрямувавши до організованої боротьби. УСДРП теж вела активну боротьбу серед студентів, робітників та інтелігенції, зміцнившись за роки революції. Разом з Бундом вона утворила на Полтавщині загони самооборони від погромів, що чинили «чорні сотні». Утворився також в Україні «Союз автономістів».

       Кульмінаційною точкою революції 1905 р. став загальний жовтневий політичний страйк, паралізувавший державу. У ході виступу, в якому взяло участь 2 млн. робітників (120 тисяч в Україні), страйкуючі почалистворювати власні органи керівництва - Ради робітничих депутатів, що координували революційні дії. Під тиском робітників і селян Микола II змушений був піти на поступки і 17 жовтня видав «Маніфест», яким оголошував політичні свободи, 8-годинний робочий день і обіцяв скликати парламент - Державну Думу, обрану від представників усіх верств населення.