Магдебурзьке право

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Значення Магдебурзького права для України важко переоцінити, адже воно заклало юридичні основи для наступного розвитку міського самоврядування як підрозділу місцевого самоврядування, яке, згідно з Європейською хартією про місцеве самоврядування, є «однією з основ будівництва демократичного ладу», і «виступає як основоположний принцип організації та здійснення влади в суспільстві, що поряд з іншими конституційними принципами визначає систему демократичного утворення в Україні».

Тому дослідження цього явища є надзвичайно важливим для історичної та юридичної наук. Але вивчення історичних реалій вимагає комплексного підходу. Будь-яке поняття повинно бути не тільки максимально чітко розтлумачене, а й назване відповідним точним, моносемантичним терміном, що є необхідною умовою для здійснення наукового аналізу фахівцями з різних сфер. Особливо актуальним є це твердження для представників історичної та юридичної наук. Тому, звичайно, необхідною є наявність повної, стандартизованої, кодифікованої бази історико-правових термінів. У Росії є певні набутки у створенні словників та енциклопедичних видань такого характеру, а от у вітчизняній науці подібних видань, на жаль, немає. Важливу роль має 6-томна «Юридична енциклопедія», видана у 2002 році, але в ній висвітлюються лише знакові та масштабні події, явища та історико-правові поняття, а от для детальнішого вивчення й аналізу історії та права будь-якої історичної епохи принциповим є чітке тлумачення різноманітних термінів і понять, використовуваних у досліджуваний період.

З метою уникнення одностороннього аналізу, для того, щоб історико-правовий термін розтлумачити, необхідно з’ясувати його значення в історичній, юридичній, філологічній науках, і врахувати відомості кожної з них.

Таким чином, об’єктом дослідження є місцеве самоврядування міст на території України.

Предметом дослідження є Магдебурзьке право та його особливості на українських землях.

Метою курсової роботи являється дослідження особливостей впровадження  положень Магдебурзького права на території України. Для досягнення поставленої мети визначені наступні завдання:

- аналізі виникнення та розвитку Магдебурзького права ;

- дослідженні поширення Магдебурзького права на українських землях;

- характеристиці правового статусу міст та населення згідно з положеннями Магдебурзького права на території України;

- аналізі системи органів управління за Магдебурзьким правом.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять: Конституція України, Закон України «Про центральні органи виконавчої влади», а також праці українських вчених у сфері державного права.

Методологічною основою роботи є метод історизму, для реалізації принципу історизму використаний метод синхронізації та ретроспективний метод.

Практична значимість. Дослідження можна використати на конференціях, які присвячені темі «Магдебурзьке право та його особливості на українських землях», а також при викладанні таких дисциплін як: історія України, історія держави та права України, Українознавство, правознавство, теорія держави та права.

Структура роботи. Дана курсова робота складається зі вступу, чотирьох основних розділів, які висвітлюють основні питання, загальних висновків та списку використаних джерел та літератури.

 

РОЗДІЛ 1

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК МАГДЕБУРСЬКОГО ПРАВА

 

1.1. Магдебурзьке право  в історії української державності

 

Своєрідним аналогом Псковської судної грамоти (в плані розвитку самостійної правової системи в окремо взятому князівстві або князівствах) було магдебурзьке право, що сформувалося в німецькому м. Магдебург і знайшло свої відображення на західноруських землях, що визначалось протягом ряду століть укладу життя мільйонів людей [4, c. 111].

При цьому сучасні дослідження даного пам'ятника права практично відсутні, а існуючі погляди вміщаються в кілька наступних тез.

1. Магдебурзьке  право - це загальне (родове) назва  пам'ятки права, до складу якого  входили «Саксонське зерцало», норми Магдебурзького міського шеффенского права, «Швабське зерцало», Саксонський Вейхбильда і ряд інших джерел. Наприклад, «Саксонське зерцало» було написано в 1220-і рр. шеффеном Ейке фон Репгау і являло собою перероблені норми звичаєвого права та судової практики, що склалася в північно-східній Німеччині. «Саксонське зерцало» включало в себе дві частини: земське право і ленне право і проіснувало в Німеччині практично до 1900 р.

2. Магдебурзьке право не було єдиним зводом середньовічного міського права і тим більше не було єдиним зводом європейського міського права та має вплив на середньовічні правові системи. Так, відомо, що закони Магдебурга діяли більш ніж в 80 містах, Франкфурта - у 49, Любека - у 43, Мюнхена - в 13 і т.д. У цілому ж у Німеччині утворилися дві основні «сім'ї» міського права - любекська і магдебурзька. Право Любека поширилося в містах Північного і Балтійського регіонів, у тому числі в Новгороді і Таллінні, і було визначальним у рамках Ганзейського союзу. Магдебурзьке міське право, крім власне Магдебурга, застосовувалося в багатьох містах середньовічної Німеччини, а також у Польщі, Литві, Чехії, Угорщині. У числі західноруських міст їм користувалися Київ, Чернігів, Ніжин, Переяслав, Стародуб, Козелець, Остер, Почеп, Мглін, Полтава, Новгородсіверськ і т.д.

Магдебурзьке право в XIV ст. було систематизовано в п'яти книгах: 1-я - вибори і введення в посаду міських радників, їх права та обов'язки, публічності та законності їх дій; 2-я - була присвячена питанням судової організації та процедури вибору суддів та інших засідателів, їх винагороди, часу та місця засідань, юрисдикції різних судів, вимог з судовим внесках, накладення арешту на майно та ін; 3-тя - систематизувала скарги і визначала їх типи (скарги про тілесні ушкодження і вбивствах, розтраті, клятвопорушенні, лихварстві, обмані та ін .); 4-я - містила норми сімейного права, включаючи значну кількість статей про права членів сім'ї на успадковане майно, а також стосувалася питань приданого, одруження і договорів спадкування, прав глави дому, дружини і дітей за розпорядженням різними видами сімейної власності; 5 -я - включала неоднорідні норми і рішення, які не підходили під рубрики перших чотирьох книг [8, c. 91].

Довгий час східноруська і західноруська правові традиції існували і розвивалися паралельно. У Московській Русі були прийняті Судебник 1497 і 1550 р., Соборне укладення 1649 р., інші нормативні правові акти; у Великому князівстві Литовському, а згодом Речі Посполитої (з 1569 р.), діяли «Саксонське зерцало» та інші акти, входять до магдебурзьке право, Литовські статути, а також інші джерела права. У міру входження до складу Російської імперії західні руські землі поступово переходять у зовсім інше правове поле і стан.5. На основі магдебурзького права в 1785 р. в Росії була складена Грамота на права і вигоди містам Російської імперії (також відома як «Жалувана грамота містам»). Магдебурзьке право продовжувало діяти і після приєднання територій Речі Посполитої до Російської імперії. Так, м. Романів отримав магдебурзьке право в 1817 р. У 1831 р. Указом імператора Миколи I магдебурзьке право було скасовано по всій Імперії, крім Києва, де воно збереглося до 1835.

На даний момент формування державності в колишніх радянських республіках Україні та Білорусі зажадало пошуку історичної наступності держави і права, що й було знайдено в середньовічних і незаслужено забутих пам'ятках права, включаючи магдебурзьке право. У період радянської та пострадянської історії (сучасної Російської Федерації) серйозних досліджень магдебурзького права не проводилося. Такі були проведені в дореволюційній Росії, а згодом були незаслужено забуті. На одній з таких книг зупинимося докладніше [12, c. 147].

Мова в даному випадку піде про роботу Ф.В. Тарановського. Вказаний автор зазначає, що рецепція магдебурзького права не обмежилася по станам одними містами і по простору - однієї Західної Руссю. Магдебурзьке право було одним з джерел Литовського статуту, отже, воно реціпіровано не одним міщанством, але і «шляхетським станом». Шляхом наукового і практичного користування Литовським статутом в московських наказах деякі положення магдебурзького права проникли в Східну Русь і навіть потрапили в Укладення, по якому в Росії «вироблялися суд і розправа». Якщо ми до цього додамо, що збірки магдебурзького права містили римське право, то стане цілком зрозумілим, який важливий науковий інтерес представляє для історика питання про рецепції права магдебурзького. У період, коли роль і вплив магдебурзького права на правову систему Західної Русі ще обговорювалися в науковій дореволюційній юридичній літературі, щодо характеру такого впливу було висловлено кілька принципово різних точок зору. Так, професор В. Антонович, який присвятив один зі своїх праць дослідженню міст Південно-Західної Росії, вважав, що з магдебурзького права взято було тільки зовнішній пристрій міст, керівними ж юридичними нормами були місцеві звичаї. Таким чином, за його точці зору, не може бути мови про пам'ятки магдебурзького права російських міст Речі Посполитої.

На противагу цьому професор М.Ф. Володимирський-Буданов вважав, що право «Магдебурга» грунтувалося саме на чужоземних джерелах права, а не на місцевому звичаї. Такі два крайніх погляду. Середину між ними становить думка професора Кістяківського, який вважав, що магдебурзьке право було в російських містах не номінальним, але чинним, що воно діяло шляхом застосування судами ручних книг магдебурзького права польських юристів, але, з іншого боку, магдебурзьке право терпіло видозміна старих юридичних звичаїв і поглядів, які нерідко діяли поруч з ним і його замінювали [5, c. 78].

Як же була справа в дійсності? У привілеї, якими магдебурзьке право спочатку скаржилося російським містам, ми не знайдемо жодних вказівок на його конкретні пам'ятники. Немає вказівки і на редакцію магдебурзького права, яку законодавець вважає обов'язковою. Привілеї головним чином говорять про звільнення місцевих жителів від підсудності замковому і земському Уряду чи приватному власнику і про дарування самосуду та самоврядування; далі докладно визначаються грошові, а іноді і натуральні повинності місцевих жителів, а також ступінь їх свободи в справах самосуду та самоврядування, яка в окремих «Магдебурга» визначалася різному. Останнім пояснюється підмічена професором Антоновичем обставина, що ми не виявимо двох міст на просторі Південної Русі, які засновані нібито на магдебурзькому праві.

 

1.2. Магдебурзьке право  та його роль у розвитку  української правової традиції

 

У 16 - 1-й половині 17 століття посилилася роль кріпацтва, у дворян стало більше привілеїв (право на виняткове положення в містах як власників міських земельних ділянок, будинків і лавок; право безмитної торгівлі виробами власних помість і ввезення іноземних промислових товарів), і з'явилася власна судово-адміністративна влада над городянами, які проживали в їх міських володіннях.

Повсюдне посилення феодальної анархії при ослабленні авторитету верховної влади, зростання податків і загострення зовнішньополітичних відносин (наприклад, Литви і Польщі) створило на східнослов’янських землях нестабільну обстановку [6, c. 70].

Якісний рівень економічного розвитку слов'янських міст як центрів ремесла і торгівлі істотно не змінився. Міста відгородилися від сіл, а міщани - від польської шляхти і селян, групуючись в окремий громадський прошарок. Крамарі розділилися на різноманітні гільдії, союзи і цехи.

Насправді місто з німецьким (магдебурзьким та іншим) правом так і не стало цільним громадським і економічним ядром - опорою держави. Замість цього городяни розділилися на безліч протиборчих співтовариств (громад, класів, груп і кланів) виходячи з суперечливості їх інтересів.

Деякі прихильники магдебурзького права стверджували, що жителі міст які володіли ним, у разі війни, виходили захищати не тільки державу, але і свою «міську незалежність», «свої свободи».

Деяке поліпшення якості товарів і збільшення кількості - позитивне досягнення міської економіки. Однак, в результаті правових нововведень, традиційні господарські зв'язки міста і села порушилися, тому у міських ремісників виникли проблеми зі збутом своїх товарів.

Внутрішня міська самоврядна законодавча діяльність зробила відмінними правила для кожного міста, породила конкуренцію між ними. А оскільки у багатьох містах проводилося приблизно одне й те саме, то вести товар далеко було невигідно.

З'явилися відмінності в можливості та вплив гільдій, спілок тощо призвели до появи свого роду монополій - економічних угруповань, що нав'язують свої умови (у тому числі при сприянні міських чиновників) конкурентам.

Міст з'явилося більше функцій торгових центрів; стали проводитися барвисті ярмарки, покликані привернути покупців.

Багато городян покладали надію на торгівлю і, навіть не маючи значного капіталу, займалися нею. З-за труднощів зі збутом виникло безліч торгових посередників, від чого підвищувалася вартість товару. У цей час багато селяни, закинувши звичні заняття, виїжджали до міста, але, не будучи пристосованими до тамтешніх порядків і достатньо кваліфіковані (часто просто неписьменними), в кінцевому підсумку стали безробітними і непотрібними місту (а, значить, і державі). Тоді стали виникати великі землевласники, що залежали від міст (ціни, збут, правила, закони і так далі).

В цілому, привілеї окремих пануючих груп населення, феодальні пережитки, центральний і місцевий деспотизм, руйнівні військові конфлікти з будь-якого приводу, податковий тягар, примітивний рівень розвитку сільськогосподарського виробництва, небезпечні епідемії, і, природно, правова заплутаність ніяк не сприяли розвитку Європи в ті часи.

Серед плюсів магдебурського права - оплата городянами єдиного податку замість множини натуральних повинностей, але був і мінус - розмір цього єдиного податку був нестабільним [22, c. 90-91].

Інший плюс: городяни звільнялися від суду і влади царських і княжих феодалів і чиновників. Мінус при цьому: городяни потрапляли в повну підлеглість і залежність від місцевих розбагатілих купців.

Багато дослідників помилково вважають європейські міста тих часів центрами вільнодумства, які стали такими від введення в них магдебурзького права. У общинних одноосібних висловлюваннях городян повністю відсутні політичні тези, а тільки їх можна вважати зерном дійсного реформування суспільства.