Лекції з історії України

11. Смолій В.А., Степанков  В.С. Богдан Хмельницький. – К., 1995.

12. Котова Н. Історія  України. Навчальний посібник  для неспеціальних факультетів.  – Харків: «Одіссей», 2005. – 416 с.

  13. Грицак Я. Нарис  історії України: формування модерної  української нації ХІХ –ХХ  ст.. – К., 1996.

        14. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                

                                    Додаткова література:

 

1. Михальчук П. Історія України. Навчальний посібник. Видавництво 2-ге доповнене. – Тернопіль: Астон, 2003. – 272 с.
2. Уривалкін О.М. Історія України в запитаннях та відповідях. – К.: Декор, КНТ, 2008. – 460 с.

3. Котляр М., Кульчицький  С. Довідник з історії України.  – К.: Україна, 1996.

4.Ричка В.М. Київська  Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації  // Український історичний журнал. – 2001. - № 2. 

5.Котляр М. Історія  України в особах. Давньоруська  держава. – К., 1996.

6. Скоблик В.П. Історія  Русі-України (Х-ХІІ) у контексті  міжцівілізаційних відносин (особливості  тойнбіанської інтерпретації) // Український історичний журнал. 

7. Литвин М., Науменко  К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

8.Смолій В.А., Степанков  В.С. Українська національна революція  1648-1654 рр. крізь призму століть. // Український історичний журнал. – 1998. - № 1, 2, 3.

       9.Гетьмани  України: історичні портрети. – К., 1991.

       10. Наливайко  Д. Козацька християнська республіка. – К., 1992.                    

11.Кондратюк К. Нариси  історії українського національно-визвольного  руху ХІХ ст. – Тернопіль, 1993.

12.Рибалка І.К. Історія  України: дорадянський період. – К., 1991.

13.Сарбей В. Історія  України ХІХ - поч. ХХ ст. –  К., 1991.

14.Сарбей В. Національне  відродження України / Серія «Україна  крізь віки» у 15-ти т. Т. 9. – К., 1999.

15.Стеблій Ф. Початки  українського національного руху в Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.. 1995. – Вип.2. – С. 59-70.23

16..Нагаєвський І. Історія  української держави ХХ ст. –  К., 1994.

17.Павленко Ю, Храмов  Ю. Українська державність у  1917-1920 рр. – К., 1995.

18.Литвин М. Українсько-польська  війна. – Львів, 1996.

19. Вівчаренко О., Тищик  Б. Західноукраїнська Народна  Республіка. – Коломия, 1994.

20. Лазарович М. Українські  січові стрільці в революційних  подіях у листопаді 1918 р. в  Східній Галичині // Український історичний журнал. – 1998. - № 5.

21. Арсенич П. Станіслав  – столиця ЗУНР. – Івано-Франківськ, 1993.                  

      22.Кугутяк  М. Галичина: сторінки історії.  – Івано-Франківськ, 1993. – 199 с. 

      23.Книш  З. Становлення ОУН. – К., 1994.

      24.Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939). – Ужгород, 2003.

      25. Кугутяк  М. Голодомор 1933-го і Західна  Україна. – Івано-Франківськ. 1994.

      26. Вегеш  М. Августин Волошин і Карпатська  Україна // Дзвін. – 1991. - №      3.                             

      27. Брицький  П. Україна у Другій світовій  війні (1939-1945 рр.) – Чернівці, 1995.

      28.Коваль  М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і  непрочитані сторінки історії.  – К., 1995.

      29. Коваль  М. В. Україна у Другій світовій  і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). Спроба сучасного концептуального бачення. – К., 1994.

      30. Коваль  М.В. Друга світова війна та  історична пам'ять // Український  історичний журнал. – 2000. - № 3-4.

      31. Патриляк  І.К. Націоналістичний і партизанський рух на території Західної України влітку 1941 р. // Український історичний журнал. – 2000. - № 3-4.

     32. Ярош  Б. Тоталітарний режим на західноукраїнських  землях 30-50-і рр. ХХ ст. – Луцьк, 1995.                           

      33. Гарань  О.В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.

      34.Декларація  про державний суверенітет України.  – К., 1990.

      35.Чорнобильська  трагедія. Документи і матеріали.  – К., 1996.

      36. Україна  в цифрах у 1991 році: короткий  статистичний довідник. – К., 1992.

      37. Акт  проголошення незалежності України.  – К., 1991.

 

 

                Документи і матеріали для опрацювання студентами:

     38. Історія  України від найдавніших часів  до сьогодення. Збірник документів  і матеріалів. – Київ-Чернівці, 2008.

     39. Хрестоматія  з історії України. / Упорядник  та автор коментарів О.М.Уривалкін.  – К.: КНТ, 2007. – 520 с.

     40. Хрестоматія  з історії України ХУІІ-ХХ ст. Навчальний посібник. – Альфа-Прес. – Донецьк, 2007. – 448 с.

     41. Історія України. Хрестоматія у двох частинах. Навчальний посібник у двох частинах.  – К., Альтерпрес. – 2004. – Ч.І. – 566 с.; Ч ІІ. – 592 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        Методичні

             

рекомендації  студентам до роботи з історичними документами

 

     Шкільна програма з історії України як правило не передбачає доскіпливого вивчення історичних першоджерел. Студенти повинні збагнути, що вузівська програма вділяє більше уваги роботі студентів з документами, хрестоматіями, опублікованими матеріалами тощо.

      Варто бути переконаними, що за кожною датою, прізвищем історичного діяча, якимись статистичними даними криється історичне першоджерело. Іншими словами, мусить бути первинна інформація, те, звідки взято історичні дати, прізвища, статистичні дані тощо. Це та інформація, яка робить історичний текст справді правдивим, і науково об’єктивним. Без першоджерел історія по суті стає фантазією, «казочкою», яка позбавлена історичної правди. Вивчення першоджерел в історії – це дуже важлива складова навчального процесу.

В читальному залі історичних наук містяться різноманітні хрестоматії  для студентів історичних та неісторичних спеціальностей. Студентові, зокрема, належить:

          1). Віднайти потрібний уривок  з історичного тексту, який би співпадав з текстом навчального підручника а бо посібника. Ідея полягає в тому, аби студент зумів, так би мовити, підкріпити фактичний матеріал, який міститься в навчальному посібнику, підручнику першоджерельним матеріалом.

          2). Варто дуже уважно переписувати уривки з першоджерел. Аби навести цитати потрібно слово в слово переписати уривок з тексту (зацитувати). Допускається також ксерокопія документів.

          3). Студенту необхідно усвідомити, що увесь уривок, навіть якщо  він і законспектований, розповідати на семінарському занятті не доведеться. Потрібно навчитися вибирати головне, виділяти із загального текстового потоку найсуттєвішу інформацію, найсуттєвіший матеріал. Для цього варто все ж аналітично попрацювати з копією уривку.

          4). Студентові належить найважливішу інформацію занотувати в зошит для семінарських занять, і з цим уривком варто виступати на семінарському занятті. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації

студентам щодо аналізу-захисту наукових статей з  історії України

 

     Студенти  Прикарпатського національного  університету, що вивчають нормативний   курс «історія України» повинні  обов’язково вивчати нову історичну  літературу. Відрадно, що в читальному  залі історичної літератури міститься  низка періодичних видань на  історичну тематику. Ми пропонуємо студентам законспектовувати і захищати пропоновані нами статті.

         Спершу нами підбираються відповідні  статті. Перевага віддається статтям,  що містяться в «Українському  історичному журналові», «Історичному  журналові» (передусім для студентів інституту історії і політології), та газеті «Історія України» (зазвичай для студентів неісторичних спеціальностей). Ми акцентуємо на вивченні передусім нової літератури – за останні десять років. Тим самим, студенти матимуть можливість знайомитися з останніми напрацюваннями вітчизняних дослідників, відчути поступ історичної науки. Більше того, у згаданих виданнях як правило друкуються відомі вітчизняні науковці (кандидати, а нерідко і доктори наук), які прагнуть адаптувати свої напрацювання до широкого загалу читачів. Тож, студенти водночас матимуть можливість пізнати історіографію різних історичних періодів.

Ми умовно ділимо роботу студентів з науковими статтями на конспектування і власне захист.

 

1). Конспектування  статті.

Варто засвоїти правило повільного і швидкого читання. Радимо студентам спершу прочитати статтю без її конспектування та нотаток. Це дозволить цілісно уявити канву статті, її основну думку, квінтесенцію. Крім того, студент отримає можливість глибше уявити собі перспективу свого конспектування, виокремлення стрижневих, рубіжних засад. Після швидкого читання радимо перейти до повільного.

Насправді конспектування статті не є легкою справою. Адже перед студентом постає доволі складна проблема – виділити основне від другорядного,  знайти і записати у зошит для семінарських занять найважливішу інформацію. Аби здійснити задумане необхідно дуже уважно прочитати статтю, звернути увагу не лише на дати, прізвища історичних осіб, а й на узагальнення, які робить автор статті. Значну увагу варто вділяти покликам автора на історичну літературу, адже цілком зрозуміло, що будь-яка стаття є продовженням якогось історичного напряму, а не автономною одиницею. Особливу увагу варто вділяти прикінцевим висновкам статті, адже зазвичай саме вони вбирають у себе основу будь якого напрацювання. До того ж,  належить дуже пильно аналізувати список використаної літератури та історичних першоджерел. За таких умов, студент зможе краще ознайомитися з широтою джерельної та історіографічної бази статті.

Вимагаємо фіксувати  в конспекті:

1). Основні питання,  котрі піднімав автор. Належить  також здійснити короткий опис  цих питань.

2). Варто з’ясувати,  у чому полягає наукова новизна  цієї статті. Тобто, що нового  дізнався студент, читаючи цю  статтю.

3). Варто визначити джерельну і історіографічну бази цієї наукової статті.

 

     2). Захист наукової статті.

Звісно, що захист наукової статті відбувається уже після глибокого  її осмислення студентом. Студент повинен  вийти за кафедру не з ксерокопією  статті, а з опрацьованим ним у семінарському зошиті сценарієм виступу.

 Радимо студентові:

1). Розпочати виступ  з актуальності даної статті. Словом, треба зазначити 

      на які  запити сьогодення відповідає  та чи інша стаття.

2). Варто подати ключові  теми статті. Причому важливо аби студент був готовий розповісти це своїми словами, а не книжними фразами.

3). Студент повинен  зазначити, які першоджерела лягли  в основу статті.

4). Студенту належить  запропонувати слухачам ключові  узагальнення та висновки.

 

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                            Вимоги до написання рефератів

 

1. Кількість сторінок – від 12 аркушів.
2. Нумерація сторінок починається від третьої, де розпочинається виклад першого розділу.
3. Перша сторінка – титульна.
4. На другій сторінці вміщується зміст реферату.
5. Структурно реферат повинен ділитися на 5 (п’ять) одиниць: власне змісту реферату, вступної частини (вступу), двох пропорційних розділів, висновків, списку використаної літератури.
6.      Вступ – дуже важлива складова одиниця реферату, оскільки показує самостійність авторського підходу до роботи. У вступній частині реферату найголовніше вдало сформулювати актуальність теми, розкрити власне бачення автором важливості проблеми. Зазвичай вступ при написанні реферату не повинен перевищувати однієї сторінки.
7.      При розкритті розділів не варто надмірно деталізувати, акцентувати на другорядних питаннях, подавати інформацію (дати, події), яка побіжно, опосередковано розкриває тему. З іншого боку, при написанні реферату не варто дуже захоплюватися аналізом “фактажу”. Короткі підсумкові узагальнення по розділах слід зробити хіба що наприкінці цих розділів, виділивши для цього один абзац. Розкриваючи розділи, належить пам’ятати, що найголовніше завдання, що стоїть перед автором – максимально широко, але водночас лаконічно висвітлити тему реферату.

           Розділи можуть ділитися як за проблемним, так і за хронологічним принципом. Наприкінці розділів вартує зробити короткий самостійний висновок (кілька речень). При розкритті розділів іноді (якщо є більш як 10 позицій літератури) роблять поклики на відповідні прочитані книги. Поклики подають у квадратних дужках, де зазначають також сторінки книги, звідки запозичується інформація. Втім поклики варто подавати студентам історичного (фахового) факультету.