Автор: Пользователь скрыл имя, 18 Декабря 2012 в 13:32, курс лекций
Предмет має назву Історія України, тобто розкриває і аналізує життя наших предків. Саме історія може відповісти на ряд важливих питань – адже нинішній цивілізаційний стан і ситуація в Україні, зокрема, не визріли несподівано, до цього наші предки ішли впродовж років, століть. Накопичилося багато Чому? І в широкому, цивілізаційному, вимірі і у вузькому, українському.
10). Смерть Й. Сталіна, 5 березня 1953 р., внесла в життя СРСР істотні зміни, потреба в яких давно назріла. Ці зміни були пов’язані з діяльністю першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова, який поклав початок десталінізації і здійснив реформи у всіх сферах життя суспільства. У лютому 1956 р. відбувся ХХ з’їзд КПРС, на якому М.Хрущов виступив із доповіддю «По культ особи Й.Сталіна та його наслідки». Цей виступ М.Хрущова започаткував десталінізаційні процеси в СРСР. Реформи в політичній сфері сприяли певній лібералізації та демократизації суспільно-політичного життя. Зокрема, люди отримали можливість більш вільно висловлювати свої думки, розпочалася реабілітація жертв масових репресій.
Але культ особи Й.Сталіна не був розвінчаний до кінця: не були розкриті причини культу особи і репресій – їх пояснювали рядом помилок Сталіна, багато фактів замовчувалося. Отже, реформи в політичній сфері були половинчастими і непослідовними, не торкалися основ тоталітарного режиму, монополія КПРС у всіх сферах суспільного життя залишалася, повної демократизації життя не відбулося.
Разом з тим, М.Хрущов здійснив ряд заходів щодо розширення прав республік, в тому числі і України. Українці почали частіше висуватися на керівні посади в республіки. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПУ було призначено Олексія Кириченка, і відтоді ці посади обіймали українці – М.Підгорний, П.Шелест, В.Щербицький.
М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки. Було, зокрема, проведено децентралізацію керівництва економікою, що посилило вагу республіканських органів влади. Особливого розвитку набули паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна галузі. Було збудовано Каховську ГЕС. Справжнім «полігоном» для різного роду непродуманих реорганізацій і нововведень стало сільське господарство (цілинна епопея, небачене розповсюдження кукурудзи). Але у цілому сільське господарство наприкінці 1950-х рр. вперше ставало рентабельним. М.Хрущов намагався впроваджувати здобутки науково-технічної революції у виробництво, було запроваджено перші кібернетичні машини, здійснено запуск першого штучного супутника Землі (1957 р.), проведено політ Ю. Гагаріна в космос (1961 р.), проведено заміну паровозів тепловозами, пароплавів теплоходами, активізовано використання нових машин та технологій у виробництво тощо.
Вагомі зміни відбулися в соціальній сфері. Було, зокрема, збільшено асигнування на житлове будівництво, запроваджено видачу паспортів селянам, скасовано плату за навчання у вузах, ПТУ, старших класах середньої школи, підвищено розмір пенсій і мінімальних зарплат. Разом з тим, більшість істориків дотримується думки, що перетворення хрущовського періоду не торкнулися основ існуючої при Сталіні системи.
Хрущовська
«відлига» сприяла національно-
Помітним явищем духовного життя в умовах правління М.Хрущова стала поява нового покоління інтелігенції – шістдесятництва. Провідними постатями серед них були письменники і поети: І.Драч, Л.Костенко, М.Вінграновський, В.Симоненко, В.Стус, художники А.Горська, О.Заливаха, літературні критики І.Світличний, І.Дзюба, Є Сверстюк, діячі кінематографу С.Параджанов, Л.Осика, Ю.Іллєнко. Виховане в умовах ідеологічної лібералізації, нове покоління інтелігенції викривало лицемірство офіційної культури, сповідувало свободу самовираження, прагнуло до пошуку нових форм і стилів художньо-естетичного пізнання світу. Все це не могло не викликати незадоволення з боку влади. Шістдесятників почали звинувачувати у «космополітизмі», відході від «марксизму-ленінізму», усіляко обмежуючи їхню діяльність. А згодом влада перейшла до репресій проти них. Саме шістдесятники згодом склали ядро дисидентського руху, учасники якого вимагали радикальних змін, стали провідниками національного відродження кінця 1980-х – початку 1990-х рр.
Утім, у жовтні 1964 р. пленум ЦК КПРС звільнив М.Хрущова з усіх посад за «станом здоров’я». Першим секретарем ЦК КПРС став Л.Брежнєв, головою Ради Міністрів СРСР – О.Косигін.
11). Усунення М.Хрущова по суті означало відмову від реформ і лібералізації. В СРСР і в Україні, зокрема, наступило двадцятиріччя панування консервативних сил. Зокрема відбувалося зміцнення монополії КПРС на владу, розростання партійно-державного апарату, бюрократизм, всевладдя «номенклатури», подальший розрив між гаслами та реальними справами, відмова від критики культу особи Й.Сталіна, згортання реабілітації жертв сталінських репресій і т.д.
В економічній царині, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні міністерства. 95 % підприємств України підпорядковувалися Москві. Щоправда, упродовж 1960-х– першої половини 1980-х рр. спостерігалося певне зростання добробуту народу, підвищення заробітної плати, зростало житлове будівництво.
Радянська адміністративно-командна система в особі Л.Брежнєва, Ю.Андропова, К.Черненко робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор. Цьому підпорядковувалися гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності – радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська мова і культура опинилися в критичному стані. Перший секретар ЦК КП України Петро Шелест (1963-1972 рр.) проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки в певних сферах. Зокрема у визначенні інвестицій в її економіку, у мовній і культурній сферах. П.Шелест помірковано підтримував українізацію вищої освіти, управлінського апарату. Наступником П.Шелеста став В.Щербицький (1972-1989), вищим орієнтиром якого були інтереси і настрої союзних верхів, підпорядкованість республіки центру. 1978 р. було прийнято Конституцію УРСР, що мала на загал декларативний характер і закріплювала підлегле становище республіки.
У цих умовах, як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух. Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху. Хоча більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Дисиденти поширювали безцензурну літературу – «самвидав» і «тамвидав». Найвідоміші дисидентські організації – «Українська робітничо-селянська спілка» (1959 р.) на чолі з Л.Лук’яненком, «Українська Гельсінкська група» (1976 р.), на чолі з М.Руденком, члени якої намагалися відстежувати випадки порушень прав і свобод людини в СРСР, держави, що підписала Гельсінський Акт (1975 р.). Найвідоміші представники українського дисидентського руху – брати Горині, В.Стус, Л.Лук’яненко, В.Чорновіл, М.Руденко, І.Світличний, С.Хмара.
Лекція 7
Тема 7. Україна на сучасному етапі (2 години)
1). Світ на зламі тисячоліть. Глобалізаційні процеси.
2). Україна в умовах національної державності.
1). У розвитку людства на сучасному етапі взаємодіє чимало різноманітних тенденцій. На першому місці серед них – процеси, що сумарно можуть бути позначені поняттям «глобалізація». Однак певні труднощі виникають при визначенні цього поняття. Деякі дослідники визначають цей феномен як гранично широкий процес розширення контактів суспільств, країн, людей, що посилюється завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Звісно, що глобалізація максимізує економічну, науково-технічну і культурну взаємодію різних країн незалежно від їхньої цивілізаційної приналежності, рівня розвитку і місця розташування. Немає заперечень і проти того, що ця взаємодія в основі своїй пов’язана з науково-технічним прогресом, особливо з розвитком засобів інформації і комунікації. Великі можливості процесів обробки, накопичення і передачі інформації, які виникли в результаті злиття інформаційної та комунікаційної технологій – це являється ключовим аспектом глобалізації. Ці технології є тим базисом, на якому виникли й набули подальшого розвитку всі тенденції, що характеризують її.
Глобалізація – це процес збільшення взаємозалежності країн в економічній, соціальній, культурній, військовій, екологічній та іншій сферах. Після розвалу біполярної системи цей процес набув всесвітнього характеру. Ера глобалізації у відносинах держав стала заміняти еру «холодної війни». Теперішій світ стає все більше взаємопов’язаним і взаємозалежним. Прихильники глобалізації уважають, що цей процесс сприяє підвищенню загального добробуту окремих індивідуумів, суспільств і держав та допомагає менш розвиненим країнам забезпечити сталий економічний розвиток і соціально-політичну стабільність. Проте це не означає, що зникають міжнародні й міждержавні суперечності, оскільки у світі існують і ще довго будуть існувати держави з різним рівнем соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, із різними ідеологією, релігією, менталітетом.
Наприкінці 1980-х рр. співробітник Європейського центру ядерних досліджень у Женеві Т.Бернес-Лі висунув ідею створення гіпертекстового мереженого середовища, спочатку для спілкування між географічно віддаленими групами фізиків-ядерників. Під час розробки цієї ідеї виникла система, відома нині як Всесвітня Мережа Інтернет. Робота над нею закінчилася навесні 1991 р., тоді ж почалася поступова її практична реалізація, що відкриває шлях до проникнення Інтернету в життя сотень мільйонів людей. Власне було відкрито нову сторінку в історії людства. Інтернет став знаменною подією в розгортанні цих процесів, його поява означила ще небачений в людському бутті віртуальний вимір історії. Перед людством відкрилися неосяжні потенційні світи формоутворень віртуальної реальної дійсності. Адже віртуальна реальність позначає нові «материки» спілкування людей, задає безмежне поле творчих зусиль та актів підприємливості та пасіонарності.
Наростає інтенсивність історичного процесу. Кількість історичних подій, що припадають на порівняльний період від сторіччя до сторіччя збільшується. Ця тенденція пояснюється насамперед зростанням чисельності і густоти населення, збільшенням числа «дійових осіб» на історичний арені. Додається вплив і багатьох інших факторів, серед яких важливе місце займають прискорення темпів науково-технічного й економічного прогресу. Щодня засоби масової інформації повідомляють про безліч подій, які відбулися в усьому світі. Наступного дня ці події минулого, перетворюються у факти історії.
Відомий американський
Світ людей протягом останніх століть зазнав істотних змін. Насамперед це стосується його чисельності. Протягом першого тисячоліття нашої ери вона становила приблизно 200 млн. осіб і практично не змінювалася. Приблизно з ХУ ст. – від рівня в 375 млн. – вона почала зростати стабільно і з постійним прискоренням. Час від середини ХУІІІ ст. до кінця ХХ ст. вчені назвали часом демографічної революції, а останню третину ХХ ст. – періодом «демографічного вибуху». Після 1950 р. населення земної кулі зросло значно більше, ніж за всю попередню історію, – від появи перших людей розумних аж до 1900 р. Так, 26 лютого 2006 р. було досягнуто рівня 6,5 млрд., а восени 2011 р. народився 7 мільярдний житель Землі. Усього на планеті за всю історію народилося 106 млрд. осіб.
До тих сфер життєдіяльності суспільства, які зазнають значної трансформації, належать сфери відносин між статями, а також шлюбу і родини. Значимість змін, що відбуваються, знайшла свій відбиток у появі поняття «гендер». Гендер є одним із центральних і фундаментальних питань сучасного суспільства. Саме слово не має в українській мові адекватного перекладу. Сьогодні гендер розуміється як одна з найважливіших граней соціальних відносин і включає в себе три групи характеристик: біологічна стать, стереотипи статевих ролей, поширені в суспільстві, а також запропоновані суспільством норми чоловічої і жіночої дії і взаємодії у всьому різноманітті їхніх проявів. Поняття «гендер» введено в соціальні науки Е.Оклей у 1970-ті рр. Відтоді воно перетворилося на найважливішу складову сучасного громадського життя.
У житті сучасного світу надзвичайно важливу роль також зіграла так звана «сексуальна революція» або «революція статі» і продовжують відгравати її наслідки. Уважається, що на Заході вона почалася у 1960-х рр. Адже, протягом тисячоліть лад і уклад життя історичної людини визначався насамперед релігією і Церквою. Сучасна людина, навіть віруюча, не дозволяє релігії і Церкві бути надмірно обтяжливими у сексуальній сфері. Технологічно-комунікативна революція призвела зрештою до виникнення «суспільства масово виробництва», у якому головний настрій – спожити якнайбільше всього, «узяти від життя все», а бажання і задоволення – важливіші, ніж норми й умовності. Крім того поєднана із розвитком індустріалізму, урбанізація практично звела нанівець моральний контроль з боку громадськості, дуже дієвій у традиційному суспільстві.
Падіння ролі релігії у західній цивілізації було викликане кількома чинниками. Це і потужний розвиток науки, який підірвав християнське пояснення світобудови, і викриття погрішностей Церкви впродовж європейської історії французькими просвітниками, протестантами та марксистами, і зміна соціально-економічного життя суспільства, яке виявило неспроможність християнських церков швидко пристосовуватися до умов сучасного світу, і процес урбанізації, який відривав індивідів від релігійних груп, і врешті-решт, процес секуляризації, що охопив усі сфери людського життя. Досить переконливо показав останній процес відомий соціолог П.Сорокін, який дослідив процес звільнення моралі від релігії. Наприклад, у сфері мистецтва «середньовічний живопис та скульптура були переважно релігійними». Так, у Х – ХІ сторіччях твори сакрального змісту становили 94, 7 %, у ХІІ – ХІІІ ст. – 97 %. Вже у ХУІ сторіччі релігійних витворів мистецтва було 64, 7 % від загальної їх кількості, а ХІХ та ХХ сторіччях – відповідно 10 % та 3,9 %. По суті сучасне західне секуляризоване суспільство має власну, вільну від релігійних цінностей етику. По суті, секулярна та релігійна етики мають різне, діаметрально протилежне розуміння блага. Благо з релігійної позиції є досягненням вічного життя, подоланням смерті та гріха. Секулярне ж розуміння блага інтерпретує його як право і свободу «тлінної й гріховної людини робити те, що вона вважає за потрібне для себе». Поступово йде підміна гуманістичної етики замість релігійних цінностей.