Давні цивілізації: кімерійці, скіфи, сармати, та їх культурні надбання

Використання заліза для  виготовлення зброї нападу і захисту з середини І тисячоліття до н. є. сприяло розвиткові військової справи. Другим нововведенням, що якісно змінило військову справу, було застосування двоперих і трьохперих бронзових наконечників стріл. Нові стріли мали балістичні якості, що перевищували якість стріл ранньої древності. Уперше такі стріли сталивживати скіфи. Винахід скіфами нового виду стріл у VIII ст. до н. є. і досягнення ними високого вишколу кінноти докорінно змінили стан справ.

Скіфська тактика базувалась на створенні масового легкого кінного  війська практично без обозу. Усе постачання (і запаси бронзи в тому числі) забезпечувалось за рахунок грабування. Нові наконечники стріл замість використаних відливались в маленьких переносних формах, а самі ковалі, очевидно, входили до складу кінного загону. Таке військо було надзвичайно рухливим, а при більшій далекобійності і пробивній силі стріл могло постійно триматись на безпечній відстані від ворога. Стрілянина велась не через голови коней, а назад по ходу скачки. Коні, що летіли табуном подалі від небезпеки, майже не потребували поводів і скеровувались тільки шенкелями. Отже, обстріл вівся на скаку, коли кінний загін мчався мимо або від ворога, причому обстріл цей досягав дійсно вбивчої сили. Недарма Геродот називає скіфів є кінними стрільцями з лука*.

Із скіфами на території  України остаточно утвердився залізний вік. Залізо у скіфів стало основним металом, з якого виготовляли більшість зброї та знарядь праці. З бронзи відливали лише вістря до стріл, прикраси, деякий посуд, оздоби до кінської збруї та інше.

На зміну скіфам в причорноморські  степи стали проникати такі ж  іраномовні племена під назвою сар-ліата. Хвиля за хвилею котилися вони зі Сходу, все більш густо заповнюючи ці землі.

Уже Геродот згадує про  них під назвою савроматів, які  в його час мешкали по течії Дону І на Нижній Волзі. Сармати почали енергійно витісняти скіфів спочатку в Крим, далі за Дніпро, а там і за Дунай. Сарматська ця інвазія почалася в III ст. до н. е. Вважається, що культура сарматів була близька до скіфської. Однак сармати були ще більш відсталими, ніж скіфи, тому що в їх ладі дуже очевидно проглядались залишки матріархату. Тобто в суспільному житті сарматів на цей час ще й досі велику участь брали жінки, які разом з чоловіками навіть здійснювали воєнні походи. «Керовані жінками» сармати, яких так прозвали через сильні пережитки матріархату у сарматської знаті, як і кіммерійці, залишили свій слід у слов'янському фольклорі. Сарматський натиск впродовж декількох століть привів до занепаду слов'янських земель. Тому місцеве населення переселилось з лісостепу на північ, в лісову зону. Шість століть панували сармати в степах Північного Причорномор'я, займаючи територію від Дону до Дністра. Як це було притаманно решті кочівників, сармати були союзом племен (язигів, роксоланів, аланів). Сармати не створили однієї великої держави, подібної до тієї, що існувала у царських скіфів. Мабуть що соціальний устрій сарматів був близьким до скіфського. Проте звичаї степовиків сарматської епохи відрізняються від скіфської більшою простотою. їх кургани не містять такої великої кількості дорогоцінних речей, як кургани царських скіфів. Замість вишуканих предметів грецької роботи, які знаходили в скіфських могилах, в сарматських курганах були знайдені варварські прикраси з золота з вставленими в них на-півдорогоцінними каменями. У III ст. н. е. на землі південної України нападають вихідці з Гіпербореїв (Скандінавії) готи, а в IV ст. — гуни. З сарматами сталось те ж саме, що перед цим з скіфами — вони були частково розбиті, захоплені в полон або знищені. Залишки ж скіфів утворили в Криму невелику державу під назвою Мала Скіфія зі столицею Неаполь Скіфській. Про неї згадує і Нестор у «Повісті минулих літ».

А слов'яни, які втікли на північ у ліси, створюють нові племінні центри. Про це, зокрема, свідчать сотні  цвинтарз, поховання, здійснені за обрядом трупоспа-лення. Цей обряд в подробицях описаний Нестором.

Зразу ж за широкою смугою прип'ятських і ниж-ньодескшських  боліт, в неприступних для сарматів землях стародавніх неврів були побудовані великі фортец: які могли бути племенними центрами дреговичів— «болотників».

Список використаної літератури:

Українська та зарубіжна культура. Підручник / За ред. Козири. – К.,

2002.

Енциклопедія  українознавство в 4-х книгах. –  К., 1994-1996.

Субтельний О. Історія України. – К., 1996.