Взаємозв’язок культури та цивілізації

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Октября 2013 в 21:18, контрольная работа

Краткое описание

Як культуру, так і суспільство часто ототожнюють із цивілізацією. Це поняття було введено французькими просвітителями на позначення суспільства, заснованого на засадах Розуму, Справедливості, Закону. З кінця XVIII ст. термін «цивілізація» практично виступає синонімом культури. Цивілізація втілює цілісність усіх культур, їх єдність, що протистоїть варварству, уособлює єдність та ідеал прогресу людства. Але в той же час формуються й інші, менш широкі уявлення про цивілізацію – вона розглядається як матеріальна культура, як сфера речей і послуг, тоді як за власне культурою закріплюється лише духовна творчість. На межі XIX–XX ст. такий «розподіл» цих понять посилюється до протиставлення.

Файлы: 1 файл

культурологія.docx

— 43.69 Кб (Скачать)

заємозв’язок культури та цивілізації

 

 

Як культуру, так і суспільство  часто ототожнюють із цивілізацією. Це поняття було введено французькими просвітителями на позначення суспільства, заснованого на засадах Розуму, Справедливості, Закону. З кінця XVIII ст. термін «цивілізація»  практично виступає синонімом культури. Цивілізація втілює цілісність усіх культур, їх єдність, що протистоїть  варварству, уособлює єдність та ідеал  прогресу людства. Але в той же час формуються й інші, менш широкі уявлення про цивілізацію – вона розглядається як матеріальна культура, як сфера речей і послуг, тоді як за власне культурою закріплюється  лише духовна творчість. На межі XIX–XX ст. такий «розподіл» цих понять посилюється до протиставлення. О. Шпенглер, М. Вебер, М. Бердяєв характеризують цивілізацію як свого роду антигуманне  виродження культури, пов’язане з  пануванням техніки, урбанізації, грошей, матеріальних потреб і спадом моралі, духовності. У марксистській теорії цивілізація є ступенем суспільної історії, культури, що слідує за варварством, характер якої визначається матеріальним розвитком, станом способу виробництва.

 

У наш час цивілізація  частіше за все розглядається  як стан культури, що виникає (разом  з державою) на певному історичному  етапі розвитку. При цьому, якщо культура акцентує ступінь розвитку людини, її внутрішній світ, духовні сили, то цивілізація перш за все втілюється в організації суспільного життя, у формах присвоєння культурних цінностей, характеризує «зовнішнє», соціальне  буття культури, створює ті чи інші умови для її розвитку (в руслі  цього підходу виділяють аграрну, індустріальну і постіндустріальну  цивілізації).

 

Крім того, цивілізаціями  називають також унікальні історичні  утворення, обмежені просторово-часовими рамками, що відрізняються характером свого відношення до світу природи, суспільства, самої людини. У руслі  культурологічного підходу цивілізація  розглядається як соціально-культурне  утворення, основу якого складає  унікальна однорідна культура, що є свого роду «перетином» культури і суспільства.

 

Спроби зрозуміти відношення поняття «культура» і «цивілізація», визначити їх взаємодію та застосування часом призводять до різних результатів: одні дослідники доводять, що цивілізація  породжує культуру, є більш загальним  по відношенню до неї поняттям; інші – висловлюють цілком протилежну думку. Наприклад, згідно з концепцією А. Флієра, культура є «механізмом  цивілізації», тобто похідною від  цивілізації. При цьому цивілізацію  пропонують розуміти як історично складний спосіб існування великої спільноти  людей, специфічну форму її самоорганізації  та регулювання процесів колективної  життєдіяльності. Культура тоді виконує  деякі функції в рамках цивілізації. В іншому підході цивілізація  і культура опиняються зануреними в  особливу технологію. Культура тут  входить до технології як її компонент  і є «натуральним органічним акумулятором знань та інформації». На думку А.І. Ракітова, автора даної концепції, цивілізація  також є особливим соціальним феноменом, народженим технологією, свого  роду «сукупністю раціональних загальноприйнятих  правил» або «загальноприйнятих і загальнозначущих для відповідного соціуму стандартів, правил та еталонів поведінки і їх гармонією з боку державних структур».

 

Дуже часто культуру протиставляють цивілізації. Так, у праці «Росія і Європа» М.Я. Данилевським була чітко сформульована концепція  про духовність культури та бездуховність  цивілізації, де цивілізація протиставлялася  західному явищу культури. Автор  поділив людство на 11 культурно-історичних типів. Кожний культурно-історичний тип  проходить три основні фази розвитку: етнографічну, державну і цивілізаційну.

 

Німецький філософ і соціолог М. Вебер вважає, що культура – це неповторна і позбавлена будь-якої мети форма вияву духовного змісту світу, наслідком якого є створення  неповторних міфів і символів через різні види мистецтва, науки  і світогляду. Цивілізація ж, на його думку, має підпорядкований характер. Наприклад, техніка як елемент цивілізації  є засобом створення благ для  задоволення життєвих потреб людини.

 

Легко помітити, що протиставлення культури і цивілізації має місце  тоді, коли зміст культури зводиться  до вужчого її тлумачення – лише як духовної культури. Насправді ж  протиставляти культуру цивілізації  неправомірно. Поняття «цивілізація»  означає в першу чергу рівень соціального прогресу суспільства  на певному історичному етапі  його розвитку. Характер цивілізації  утворює певні виробничі відносини, які складаються між людьми і  становлять її частину. В цьому розумінні  виділяють античну цивілізацію, буржуазну цивілізацію тощо.

 

Цивілізацію розглядають  ще як етап суспільного розвитку, що настає після варварства. Дехто з  дослідників розглядає цивілізацію  як характеристику цілісності культур  усіх народів світу в минулому і сучасному. Культура в цьому  плані виступає суттєвим аспектом цивілізації; ці поняття близькі, але не тотожні. Ми можемо вести мову, наприклад, про  сучасну технотронну цивілізацію, але не про технотронну культуру, бо суть культури не в рівні техніки, а в якості духовно-морального потенціалу суспільства, який виражений також  і через техніку даного часу. Серед  витворів сучасної цивілізації є  й атомна бомба, однак нікому не прийде в голову вважати атомну бомбу  явищем культури.

 

Значну роль у розрізненні  понять «культура» й «цивілізація»  відіграло ознайомлення з життям племен Америки, Австралії, Африки, що зберегли архаїчні культурні комплекси. У результаті термін «цивілізація»  дедалі більше використовувався для  визначення особливого етносу в культурно-історичному  процесі. Значний внесок у розробку поняття «цивілізація» зробили  К. Маркс та Ф. Енгельс, які довели зв'язок процесу виникнення цивілізації  з появою антагоністичних класів, створенням держави, появою міст і купецтва, а також писемності й мистецтва.

 

Поряд із марксистською культурологією, яка відстоює концепції висхідної  культурно-історичної еволюції людства, існує значна кількість концепцій, де відкидається ідея єдиного культурно-історичного  простору й часу. Цю наукову тенденцію  заклав німецький учений О. Шпенглер у своїй праці «Занепад Європи», де описав цивілізацію як заключний  етап розвитку культури, як «смерть» культури, цим самим показав цивілізацію  та культуру як протилежні явища. Якщо культура – це природний розвиток соціальних систем, то цивілізація  є знищенням культури. О. Шпенглер вважає головними рисами цивілізації  «гостре холодне міркування, інтелектуальний  холод, практичний раціоналізм, схиляння перед грошима, розвиток сучасної науки» тощо. Разом з тим перехід до цивілізації означає і відмову  від демократії, прав людини, політичних свобод.

 

Погляди О. Шпенглера на співвідношення культури та цивілізації продовжив  англійський мислитель А. Тойнбі, автор 12-томної праці «Дослідження історії». Учений довів, що кожна цивілізація  проходить у своєму розвитку 4 стадії: виникнення, ріст, надлом і розпад. Після  цього вона гине, а її місце заступає інша цивілізація. Спільне між культурою  і цивілізацією – це релігійна  приналежність.

 

Він розвинув також ідею культурно-історичного  розвитку людства як коловороту локальних  цивілізацій, де зробив спробу пояснити перебіг розвитку всіх людських культур, застосувавши поняття «цивілізація»  до особливостей розвитку народів і  культур різних регіонів і країн. У результаті всесвітня історія  мала вигляд мозаїчного панно, складеного багатолінійним розвитком незалежних культур, які співіснують. Однак, А. Тойнбі довів, що при всій відмінності  і несхожості культур різних народів  всі вони належать до єдиної цивілізації, і в своєму розвитку рано чи пізно  проходять ідентичні етапи, які  характеризуються однаковими ідеями, і хоча мають свої особливості, та сутність їх єдина. Наприклад, основні  ідеї Просвітництва, без яких сьогодні неможливо уявити сучасну цивілізацію: всі люди від природи рівні, кожна  людина – неповторна особистість, людина – мета розвитку суспільства, а не засіб, та інші – це доробок європейської культури XVIII ст. Парламент – феномен  розвитку англійського генія культури, але поширившись як невід'ємний  елемент демократії на всі країни, він є фактором сучасної цивілізації.

 

Існують теорії, які розуміють  цивілізацію як продукт культури, її специфічну якість і складову частину. Цивілізація – це створена соціумом протягом культурного процесу система  засобів функціонування та вдосконалення  людини, суспільства, визначений за своїми якостями та можливостями результат  функціонування культури, засіб і  умова її зміни. Таке розуміння співвідношення культури та цивілізації пропонувалося  американськими вченими. Таким чином, цивілізація може бути представлена і як феномен громадянського суспільства, і як достатньо розвинене явище  самої культури.

 

Спроби по-новому поглянути  на шлях, який пройдено людством, і знайти на ньому ті опорні точки культури, що тримають складну конструкцію  людської цивілізації, тривають і дотепер. Сьогодні більше ніж будь-коли вчені  прагнуть осмислити спеціальні галузі наукового знання (як гуманітарного, так і природничо-наукового) в  контексті культурної епохи. Такий  підхід в науці дістав назву цивілізаційного. Він ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Не відсуваючи в бік реальну конфліктність історії, ця концепція історії дозволяє зрозуміти її реальну безперервність, розкрити механізм дій людей, витоки і зміст загальнолюдських цінностей.

 

Для аргументації класифікації стану розвитку культур різних народів  у різних історичних періодах учені  виділяють різну кількість головних ознак цивілізації. Так, систематизація, яка була запропонована Г. Чайлдом, нараховує 10 основних ознак:

 

1)  міста;

 

2)  монументальні громадські  будівлі;

 

3)  податки або данина;

 

4)  інтенсивна економіка,  в тому числі торгівля;

 

5)  виокремлення ремісництва;

 

6)  писемність;

 

7)  зачатки науки;

 

8)  розвинене мистецтво;

 

9)  привілейовані класи;

 

10) держава.

 

Саме Г. Чайлд на основі археологічних досліджень вказав, що постійними супутниками вищих цивілізацій  були монументальні споруди –  культові, поховальні або світські. Під час наукової дискусії вчений К. Клакхолм запропонував скоротити  список Г. Чайлда до 3 ознак: монументальна  архітектура, міста, писемність. Зазначена  тріада виразно характеризує цивілізацію  як культурний комплекс, тоді як соціально-економічна сутність цього явища пов'язана з появою класового суспільства й держави.

 

Зупинимося на загальній  характеристиці тріади. Пам'ятки монументальної архітектури не лише вражають своїм  масштабом, а й досить показові з  точки зору виробничого потенціалу суспільств, що їх створили. Саме обсяг  вкладеної праці підносить перші  величні храми над родовими святилищами. Крім того, зведення будівлі вимагало знань з математики, розвинених знарядь  праці.

 

Надзвичайно важливе значення мала поява писемності. Для первісної  і навіть ранньої землеробської  общини кількість інформації, що підлягала  переданню для збереження стабільності господарства й культури, була порівняно  невеликою. Ця сума знань зберігалася  жерцями або шаманами й передавалася усним шляхом під час навчання молоді. Складна соціальна й економічна система, якою стала цивілізація, веде до різкого збільшення найрізноманітнішої інформації. Усе вимагало чіткої регламентації. Створення єдиної системи релігійних вірувань, які приходять на зміну  локальним культам родів і  племен, також потребувало писемності для її кодифікації та твердої  фіксації. У соціальному плані  розвиток писемності вказує на розподіл розумової й фізичної праці, який залежав від загального процесу  класоутворення.

 

Третя найважливіша ознака цивілізації  – розвиток поселень міського типу. Саме в містах особливо інтенсивно розгортається процес накопичення  багатств і, відповідно, соціальної диференціації. Тут розташовуються центри громадського та ідеологічного керівництва, концентруються спеціалізовані ремісничі виробництва, набирають сили обмін і торгівля.

 

Культурний комплекс перших цивілізацій є складним організмом, в якому активно взаємодіють  усі основні елементи, в тому числі  й ландшафтні. Але вивчення ідеології  та соціальної психології давніх суспільств становить особливу складність, адже тільки в часи класичної античності з’являються писемні свідчення  про ці важливі елементи культурного  комплексу. Тому саме матеріальні пам’ятки культури, які в той час стали  носіями духовних надбань, дають  змогу більш-менш достовірно реконструювати культурно-історичний комплекс як цілісність.

 

Вище зазначені ознаки цивілізації найбільш абстрактні і  загальні, а тому не визначають особливостей окремих цивілізацій і культур. Існує величезний пласт культурологічних досліджень і концепцій щодо специфіки  окремих цивілізацій, культурно-історичних епох, культурантропологічних течій.

 

Отже, в історії людства  цивілізація складає суперечливу  єдність з культурою. Цивілізація  і культура – це два різних способи  реалізації творчих сил людини. У  культурі все матеріальне і практичне  служить духові. В рамках цивілізації  дух служить матеріальному та практичному.

 

3.4 Співвідношення культури  та цивілізації на прикладі  проблеми Заходу та Сходу 

 

 

Якщо мірою культури є  самовіддача, то мірою цивілізації  – самоствердження, автономність людини перед сліпими силами природи. Звідси зрозуміла відмінність цивілізаційних шляхів Заходу та Сходу. Відомий дослідник  В. Шейніс запропонував три критерії зіставлення західних і східних  культур.

 

1. Становище індивіда в  групі й суспільстві в цілому, що визначається рівнем індивідуалізації, чи навпаки – включення людини  до соціальної ланки. Культурам  Сходу звичайно притаманна досить  жорстка залежність індивіда  від групи, принципова духовна  підпорядкованість групі, коли  лише в її рамках особистість  відчуває себе цінністю, поза  нею вона ніщо. У деяких національних  системах виховання, зокрема в  Японії, людину виховують саме  як представника групи, об'єднання.  Цей процес починається в родині, продовжується в дитячому садку,  школі, університеті, фірмі. Тобто  індивід – лише частинка якоїсь  цілісності, в якій він повинен  розчинитися. Оцінку собі індивід  може дати тільки через своє  місце в групі.

Информация о работе Взаємозв’язок культури та цивілізації