Римська імперія – розквіт чи занепад цивілізації

Міністерство  освіти і науки України

Одеська національна академія харчових технологій 
 
 
 

                                                                Кафедра філософії, соціології та права 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

 

по дисципліні «Історія сучасних цивілізацій» 

на тему:  

«Римська імперія – розквіт чи занепад цивілізації» 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                           

                                                                               Викладач:Соловей Анатолій                                                Олександрович. 
 
 
 
 
 
 

Одеса-2008 

План 

Вступ

1. Доба Римської Імперії.
2. Розвиток культури в часи Імперії.
0. Художня культура доби Імперії.
0. Римські провінції.

     3.   Занепад Римської Імперії.

Висновки

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

        Події, що в історичних дослідженнях зазвичай іменують падінням Римської республіки й установленням Імперії, для сучасників були психологічною катастрофою. Рим і світ для них означали те саме — все відоме їм коло земель, що широкою смугою облягали Середземне море, знаходилося під владою Рима. Республіка, керована сенатом і щорічно змінюваними консулами, уявлялася єдиною мислимою в Римі формою правління. Кінець такої форми правління означав катастрофу Рима, а відновлення її — хоча б під неофіційним наглядом Октавіана Августа — «першої людини в сенаті», сприймалося як негаданий чудесний порятунок Рима і всього людства.

   Що  потім ця влада Августа послужить  початком і зразком для політичного режиму зовсім іншого роду — цього, зрозуміло, не передбачав ніхто. А сама по собі наявність «першої людини в сенаті» не було для Рима чимось новим. Такими «першими людьми» були раніше і Сципіон, і Катон, і інші герої, що прославили республіку.

  Вважалося, що, покінчивши з громадянськими війнами, Август повернув Римській державі мир І волю. Це означало офіційне відновлення древньої республіки. Разом із древньою республікою повинні були відродитися древні римські чесноти — благочестя, моральність і доблесть. Ними трималися установлені у давнину порядки — влада батька над членами родини, влада вільного над рабами, влада римлянина над варварами. Рятівником гинучої держави, охоронцем відроджених чеснот і носієм історичної місії римського народу був Август, принцепс, перша

людина в державі.

  Такими  були загальні риси ідеологічної програми Августа. Пропаганда цієї програми була покладена на літературу, насамперед, на поетів і істориків. Епоха громадянських воєн наочно доказала, якою могутньою силою стала література. Тепер цю силу потрібно було поставити на службу нової влади. 

1. Доба  Римської Імперії.

 

  У республіканські часи гідністю римлянина  вважалася простота, вадою — марнотратство, злочином — розкіш. Але після того, як Рим завоював усю Італію, Іспанію, Грецію, держави Малої Азії і Північної Африки, розкіш І зніженість міцно ввійшли в життя римлян.

  Римська аристократія за часи існування Республіки, особливо в останні два століття, всіляко намагалися уникнути підпорядкування традиційній системі римських етичних цінностей. Традиція була перепоною на шляху до розкішного повсякденного життя, хоча перепоною вже досить слабкою. Подальше її послаблення припадає на часи Імперії. Якщо раніше римляни жили озираючись на традицію («Нічого зайвого!»), то тепер кожен жив як бажав («Здобувай і користуйся»), Особисті смаки й можливості яскраво відобразилися у художньому житті вічного міста.

  У перші століття нашої ери Рим  досяг надзвичайного розквіту І  став дійсно столицею світу. На багато тисяч кілометрів через завойовані країни пролягали дороги, щоб зійтися на головній площі Рима — Форумі.

       Імператорський Рим прикрашали чудові палаци й храми, театри, тріумфальні арки, цирки, терми, фонтани. Від гір до Рима підходили багатокілометрові наземні водоводи - акведуки. Гордістю римлян були широкі дороги з каменю (деякі з них збереглися і до наших часів). Римська архітектура не знала собі рівної ні за розмірами території, де вона набула поширення, кі за складністю й різноманітністю споруд.

     У добу Імперії принципово змінилося розуміння мужності, справедливості й волі. Поступово стерлися всі уявлення про достоїнство предків. Суспільство було перейнято взаємною недовірою, звичайними стали переслідування за доносом. Колись волелюбні римляни звикли до лестощів, запобігання перед сильними світу цього, шукання милостей і інших ознак несвободи і втрати особистого достоїнства. Усе це вело до невдоволення, збурювання, повстань, але, водночас, — до пошуків змісту буття, усе більш і більш нестабільного.

  Духовне життя імперії породжує філософське  вчення стоїцизму з його ідеалами духовної волі, рівності всіх перед обличчям невблаганної долі, її неминучістю, невідворотністю. Стоїки, як-от: придворний Не-рона, філософ Сенека (4-65 рр.), імператор Марк Аврелій (121-180 рр.), раб Епіктет (бл. 50 р.» бл.. 130 р.), — виступили із закликом до людини, що, на їхню думку, навіть у найстрашніших умовах, усупереч їм, повинна прагнути до моральної досконалості. Людина, безпомічна перед підступництвом і злістю собі подібних, іграшка долі, — могла і повинна була, за переконанням стоїків, знайти опору в самій собі, у своєму розумі. І ця воля дозволяє людині стати доброчесною й активно стверджувати в житті добро.

Неможливість  відшукати ідеал у земних межах  усе частіше схиляла думку  до пошуків його в божественному. Не тільки грецькі, але й єгипетські, індійські, єврейські, халдейські, ефіопські й Інші вірування уражали уяву римлян. Ворожбити й провісники з усіх кінців величезної держави збиралися в Римі, росла віра в чудеса. Пошуки ідеалу й інтерес до божественного, надприродного повинні були призвести до ідеї єдиного бога. Вона вперше пролунала в працях Плотіна (Ш ст.). Бога, про якого говорить Плотін, не можна зрозуміти розумом чи відчуттям, із ним можна злитися тільки в чесноті, самозаглибленні, у відході від земної суєти. У працях Плотіна вперше для Рима пролунала думка про відплату людині за добро і зло.

  Поряд зі стоїцизмом, у Римі поступово  розширює свій вплив християнство, що прийшло зі східних римських провінцій. Раніше християнство як світогляд виявилося багато в чому близьким до стоїцизму. Але стоїцизм був усе-таки трохи аристократичним, зверненим до розуму. Християнство ж не є філософією, це релігія, заснована на вірі. Воно виникло як масове явище спочатку в низах суспільства, уже потім захоплюючи і його верхи. Християнство принесло щось зовсім незвичайне в моральність і залучило до себе представників різних соціальних прошарків. Моральність християнська виявилася одночасно індивідуалізованою, осо-бистісною і вселюдською.

  Широкі  верстви населення сприйняли християнство. Християнство відкрило, як тоді думалося, реальні, а не абстрактні шляхи до загального блага: встановлення на землі царства Божого для усіх і досягнення для своїх послідовників вічного блаженства після смерті. Слідом за простими смертними і влада почала відноситися до християнства прихильно, ставитися бачаючи в ньому надію на згуртування римської імперії, відновлення її колишньої величі.

  Встановлення  християнства не проходило гладко і  безхмарно; його швидше приймали варвари й жителі провінцій, ніж горді римляни, до того ж християни поширювали свій вплив не-тільки мирним шляхом. Тоді ж з'явилися блискучі проповідники християнства, такі, як Ієронім (347-419 рр.) — універсальний високоосвічений мислитель, Іоанн Златоуст (бл. 350-407 рр.), єпископ Константинополя. 

2. Розвиток  культури в часи Імперії.

 

   На часи Августа, із яких почалася епоха  Імперії, припадає розквіт римської поезії. Поети августівської' доби продовжували традиції поетів І ст. до н.е. Лукреція й Катулла. Безперечне значення мав мир, установлений Августом. Миру потребувало усе римське суспільство, але особливо сприятливим він був для привілейованих верств італіків. Італія дала Римові таланти, які увічнили римську поезію.

  Імперія, за висловом поета Вергілія, «створила  дозвілля», і література, зокрема поезія, перетворилася на одне з улюблених занять усунутої від активної політичної діяльності римської аристократії. Поезія, до якої ще порівняно недавно ставилися дещо зверхньо, тепер звеличується як носій культури, як джерело слави для поета і його вітчизни й безсмертя для тих, кого він оспівує.

  Серед нечисленних найближчих друзів Августа  був багатий етруський магнат, тонкий знавець літератури і мистецтва Меценат. Він протектував служителям муз і представляв Августу найдостойніших.

  Меценат збирав навколо себе поетів і намагався  спрямувати їх інтереси в потрібному напрямі. Певних успіхів у цьому відношенні він до-сяг, хоча одне з найважливіших побажань принцепса залишилося все ж невиконаним; жоден із видатних поетів не погодився взяти на себе складання епосу, в якому прославлялись би «діяння» Августа. Гурток Мецената був важливим центром нового руху в римській поезії. Першим прийшов у гурток Мецената мантуанець -  Вергілій (70-19 рр. до н.е.). У цій трохи провінціальній молодій людині Меценат' зумів угадати майбутнього великого поета.

        Безсмертним ім'я Вергілія зробила поема «Енеїда», яку він писав 10 років. Усе, що було тоді дорогим серцю римлянина, всі офіційні ідеї початку принципату відбилися в ній. Август наказав по смерті Вергілія видати поему, хоча сам поет заповів її спалити як не достатньо довершену. Вергілій не приховував від античного читача свій намір об'єднати в «Енеїді» тематику обох славетних гомерівських поем — «Іліади» і «Одіссеї». Але на відміну від гомерівського епосу, який цілком заглиблюється в минуле, у Вергілія міф завжди переплетений із сучасністю, а випробування Енея є лише багатозначним початком уготованої долею римської величі.

  Поетичний талант іншого видатного поета —  Горація (65-8 рр. до н.е.) найповніше розкрився у віршах про кохання. Цим творам притаманні довершеність форми, особлива легкість і грація. Девіз Горація -

стиль повертай ти частіше,

Не бажай здивування юрби, а пиши для обранців.

  Ідеал безтурботного користування життям набуває у Горація свого класичного літературного виразу. У перебігу часу, в зміні пір року, у прив'яненні квітів і злигоднях людської долі поет бачить нагадування про короткочасність життя.

Не слід замислюватися над майбутнім

День  сучасний лови, менше за все

вір у  наступний день.

  Всі часто суперечливі настрої Горація  були близькі сучасникам, його звучні вірші тішили слух, і, мабуть, нікому не здавалося дивним, що Горацій висловлював упевненість у вічності своєї слави.

  Сенсом  життя третього великого поета августівської доби — ОвІдія (43 р. до н. є.- бл. 18 р. н. є.) теж була поезія. Потяг до віршування з дитинства був в Овідія нездоланним: «що ні намагався я сказати прозою, виходили вірші». Близько 1 р. до н.е. з'являється найбільш знаменитий з його творів — «Наука любові», а згодом — епілог до неї, «Ліки від любові». Після цього Овідій узявся за створення двох великих епопей, що повинні були стати вінцем його творчості,— «Метаморфози», віршований звід майже всієї грецької міфології, і «Фасти», віршовані варіації на теми повного римського релігійного календаря.

  Світ  — гра дій І протидій, нескінченно  складна і струнка, але в цій  грі ніхто не програє, треба тільки знати правила гри і вміти ними користа-тися. Зразком таких правил і є знаменита Овідієва «Наука любові», де йдеться винятково про закони любовного залицяння, любовного «так» і «ні». Система виграшних і програшних ходів представлена тут із зухвалою докладністю і послідовністю: спершу поради чоловіку, де знайти подругу, як її залучити, як її удержати, потім поради жінкам, як відповідати на ді дії, і, нарешті, вже в «Ліках від любові», ті ж самі поради вивертаються навиворіт, пояснюючи, як позбутися від захоплення і вийти з гри.