Римська імперія – розквіт чи занепад цивілізації

  Оригінальна і яскрава, легка й афористична, поема відразу врізувалася у свідомість читачів, викликаючи захват тих, хто поділяв настрій поета, і збурювання тих, хто його не поділяв. Восени 8 р. н.е. Овідій був викликаний до Августа. Август особисто видав едикт, що присуджував ОвІдія до заслання. Місцем поселення було призначене місто Томи (сучасна Констанца в Румунії) — біля Дунаю, на Чорному морі, на віддаленій окраїні римського світу.

Друга половина І ст. н.е. була плідна на видатних римських істориків. Це іудей Йосип Флавій (37 р.- після 100 р.), Пліній Молодший (61/62 р.- бл. 114 р.), Тацит (бл. 58 р. - бл. 117 р.), Плутарх {бл. 45 р. - бл. 127 р.), Светоній (бл. 70 р.- бл. 140 р.), Арріан (між 95 р.-175 р.)- Усім цим історикам хронологічно передував римський історик Тит Лівій (59 р. до н.е.-17 р. н.е.) — автор «Римської історії від заснування міста» у 142 книгах, із яких до нас дійшло лише 35.

  Флавій  під час Іудейської війни 66 - 73 рр. здався римлянам. Єрусалим і І єрусалимський храм були зруйновані, а Флавій уцілів і опинився в Римі, де написав ряд видатних праць; «Іудейська війна», «Іудейські стародавності», автобіографічну повість «Життя». Цими своїми великими творами Йосип Флавій познайомив освічених римлян з іудейською історією й культурою.

  Гай Транквілл Светоній у праці «Життя дванадцяти цезарів» (8 книг) описав цезарів від Юлія Цезаря до Доміціана.

  Культурне життя в перші століття Імперії  строкате й різноманітне. Особливо активне воно було у великих центрах Імперії — Александрії, Римі, Афінах, Пергамі, Родосі, Карфагені. Александрія вважалася в доконстан-тинову епоху другим містом Римської імперії і першим торговим центром світу. Тут концентрувалася в той час уся мудрість Сходу й Заходу.

  В цю епоху діяли такі відомі філософи, як Філон Александрійський (бл. 20 р. до н. є.- 54 р. н.е.), стоїки Луцій Анней Сенека (4 р. до н. є.- 65 р. н.е.), Епіктет (бл. 50 р.- бл.130 р.), Марк Аврелій (121-180 рр.), пропагандист кинізма Діон Хрисостом (бл. 40-бл.1ЗД рр.), головний представник пізнього скептицизму Секст Емпірик, неопіфагореєць Аполлоній Ті-анський, неоплатоніки Плотін (204-270 рр.), Порфирій (232-304 рр.), Ямвліх (першій пол. II ст.), ранньохристиянські мислителі Климент Александрійський (пом.215 р.), Іриней Ліонський, ТертуллІан (пом. 230 р.), Купріян, Арнобій (І пол. Ш ст.), Лактанцій (240-320 рр.).

  У сфері гуманітарних наук І мистецтва пізня античність дала світу письменника, фІлософа-мораліста й історика Пяутарха (бл. 46 р.- бл. 127 р.), сатириків ЛукІана із Самосати (бл. 120-180) і Юнія Ювенала (бл. 60 р.- бл. 127 р.),   письменника Апулея (її ст.), байкаря Федра (бл. 15-70 рр.).

  У цей період були написані знамениті  трактати Філостратів (Старшого й Молодшого) «Про картини» і «Опис статуй» Калістрата (IV ст.), що поклали початок європейському мистецтвознавству. У 20-ті роки н.е. з'явилася капітальна праця з географії Страбона (64 р. до н.е.- 23 р. н.е.), а в другій пол. І ст. Пліній Старший (23-79 рр.) створив свою грандіозну «Природну історію», фундаментальну енциклопедію з географії, ботаніки, зоології, мінералогії.

У першій половині II ст. жив видатний учений — астроном, математик, оптик, географ І філософ,— Клавдій Птолемей (90-160 рр.). Головна праця Клавдія Птолемея — «Велика побудова» по іронії історії була більш відома в Європі в середні століття під арабською назвою «Аль-магест». До часів Птолемея нагромадилася велика кількість астрономічних спостережень, які свідчили, що планети на тлі «нерухомих» зірок рухаються не так, якби вони рухалися навколо Землі по окружностях і рівномірно.

  Особливо  вражало розум дослідників петлеподібний  рух планет, коли планета немов би загальмовувала свій рух, потім зупинялася і починала рухатися у зворотному напрямі. Цей петлеподібний рух планет суперечив геоцентричній теорії, але він легко пояснюється, якщо признати геліоцентризм. Клавдій Птолемей, зневажаючи на велике відкриття Коперника стародавності — Аристарха Самоського, віддавав данину догмі геоцентризму, тобто без посередньо-почуттєвій картині світу. Як географ Клавдій Птолемей — автор трактату «Географія», в якому він узагальнив географічні знання свого часу.

  У II ст. жив видатний римський лікар Гален (129-199 рр.) — «римський Гіппократ». Гален народився в Пергамі, вивчав медицину й філософію в Греції і Єгипті, у Рим переселився у сорок років. Там він став придворним лікарем імператора Марка АврелІя. У своїй видатній праці «Про частини людського тіла» Гален дав перший анатомо-фізіологічний опис цілісного організму. 

1. Художня культура доби Імперії.

  Досконало вивчивши еллінську архітектурну спадщину, опанувавша будівельну техніку етрусків, дещо запозичивши у народів Сходу й варварів, римські будівельники багато зробили для розвитку зодчества. Вони винайшли римський цемент на основі гашеного вапна, а додаток вулканічного піску зробив його водонепроникним І надзвичайно міцним. Поява такого цементу викликала переворот у будівництві й архітектурі.

  Храми й інші громадські будівлі Рима, порівняно з грецькими, не відрізняються  пластичністю і неповторною точністю обрисів. їх основою було не безпомилкове почуття стилю і художній смак, як у Греції, а раціоналізм І знання справи. Римляни майже не створювали нових ордерів, але знайшли математичне вираження старих. Зодчі Рима користувалися переважно корінфським ордером, що добре відповідав холодній пишності храмів і базилік.

  У мистецтві часів Августа багато що змінилося у порівнянні з республіканським. Це були роки жвавої будівельної діяльності, поширення скульптурного портрета. У художніх образах знаходили вираження нові суспільні взаємини: людина втрачає статус громадянина республіки і перетворюється на підданого імператора. Мистецтво перетворюється на державну діяльність, багато в чому керовану смаками імператора.

  Благоустрій великого міста І всієї імперії  — таким було найперше завдання Августа, мудрість якого як правителя ставилася за взірець римськими літописцями. Доба Августа у римській історії-мала для культури, таке ж значення, як у грецькій Історії доба Перікла.

  Однією  з найбільш значних споруд Рима був  акведук Клавдія (перша пол. І ст. н. є.). Історик Пліній Старший писав про нього; «Нічого більш надзвичайного не було на землі». Починаючись у горах, він на своєму 60-кІлометровому шляху до Риму ішов тунелями, перетинав ріки, мимохідь живив водою ряд квітучих вілл. За добу акведук Клавдія давав майже 220 тис. м³ води. Акведук складався з великої кількості арок, виконаних із тесаного каменю, які спиралися на стовпи величезної висоти — до 20 м. У верхній частині споруди був прокладений кам'яний канал.

  Вода, що надходила в місто, очищалася  в особливих спорудах і лише після цього подавалася свинцевими трубами у міські колонки або приватні будинки. ,

Римляни піклувалися не тільки про чистоту  й достаток води; вода також слугувала і прикрасою міста. На вулицях і площах були басейни, фонтани, водяні гроти. Вода освіжала повітря курних римських вулиць. Мелодійний передзвін кришталевих струменів у наші дні — одна зі своєрідних рис італійської столиці, а в античному Римі ця музика вод звучала ще більш радісно.

  Вуличні басейни й колодязі (німфеї) прикрашалися мармуровою скульптурою. Вода струменем витікала з пащі лева, із дзьоба лебедя, із хутра, що тримав на плечі СІлен, з амфори в руці дівчини тощо.

  Перше століття існування Імперії —  час інтенсивного спорудження римською аристократією розкішних палаців і вілл. Якщо Август ще намагався бути по-республіканські стриманим, то його послідовники собі вже ні в чому не відмовляли.

  Найвідоміглим серед усіх імператорських палаців  був так званий Золотий будинок Нерона, опис якого зберігся у СветонІя: «Від Палатина до самого Есквіліна Нерон вибудував палац... Про розміри його й оздоблення досить буде згадати от що. Вестибюль його був такої висоти, що в ньому поставили колосальну статую імператора, яка сягала 120 футів (більше 35 м); площа його була така, що потрійний портик із боків був у милю довжиною (майже 1,5 км); усередині знаходився ставок, подібний морю... У інших покоях усе було вкрите золотом, прикрашене коштовним камінням І перламутровими раковинами... І коли такий палац був закінчений і освячений, Нерон тільки І сказав йому в похвалу, що тепер, нарешті, він буде жити по-людськи».

  Інтер'єр дому дуже яскраво характеризував духовний світ хазяїна і його оточення. Вдома людина хотіла відчувати впевненість у сталості й безпеці свого буття. Тому в будинку усе повинне.було радувати, розважати розмаїтістю форм, кольорів, багатством ліплення, мозаїки — усього того, чим були переповнені приватні житла — як величезні імператорські палаци, так і житла заможних людей.

  Дух Рима суттєво відрізняється від  духу Еллади. Римське зодчество вирішувало нові, тільки Риму властиві завдання, які й визначали сутність римського будівельного мистецтва, незалежно від національності того чи іншого зодчого. Так, головний архітектор Імператора Адріана грек Аполлодор із Дамаска був творцем Пантеону (115-125 рр.), який визнають не тільки як найбільший шедевр римської архітектури, але як досягнення всесвітньо-історичного значення.

  Пантеон — це храм усіх богів, заступників  імператорського будинку. Пантеон — найбільший за розмірами римський купольний храм. Ні до, ні після нього в античному світі не споруджувалися такі грандіозні купольні зводи. Діаметр споруди — 43,5 метри — дорівнює її висоті. Щоб тримати таку громаду, знадобилися масивні стіни товщиною до шести метрів. Це надає зовнішньому вигляду Пантеону деякої незграбності. Перше враження пом'якшується небувалим простором, що відкривається перед здивованим відвідувачем усередині храму. Світло ллється зверху з дев'ятиметрового отвору в куполі — знаменитого «вікна Пантеону».

Рим багатий  пам'ятниками, зведеними на честь  численних військових перемог. Імператор Траян побудував високу 38-метрову колону, увінчану бронзовою фігурою Імператора. На п'єдесталі з величезних кам'яних блоків зображені трофеї походу Траяна в Дакію. Поперечник колони 3,25 м. Вона складається з мармурових барабанів, ретельно прилаштованих один до одного. Усередині колони проходять гвинтові сходи.

  Зовні колона покрита найвеличнішим у  світі рельєфом. Нескінченною спіраллю, немов сувій рукопису, обвиває він тріумфальну споруду. Нижні рельєфи зображують перший похід на даків, верхні — другий похід і загибель царя даків Децебала. Рельєфи колони — хроніка подій того часу (кінець І - початок II ст. н. е.); зведення фортечних стін і веж, будівництво військового табору, дерев'яного моста через повноводний Дунай. Зображено військові машини-баллісти і катапульти, масивні стрі-ломети, пересувні вежі з облоговими східцями, піхоту в поході і на параді, кінноту в бою І на відпочинку, військові кораблі в портах і боях.

  Пейзажні  й архітектурні фони, батальні і  мирні епізоди, реальні і міфологічні персонажі складають плоть цієї виняткової за своєю історичною й художньою цінністю розповіді. Римський історичний рельєф до-сяг тут своєї вершини.

  Важливим  елементом архітектури Імператорського  Рима були тріумфальні арки. Після перемоги полководець в'їжджав у столицю на колісниці, запряженій четвіркою коней. На шляху тріумфатора будували арку з дерева, яку потім заміняли кам'яною, щоб пам'ять про перемогу збереглася у віках. До наших днів збереглося повністю або частково майже 70 таких арок, починаючи від часів пізньої Республіки до початку IV ст. н. є.

  На  фризі арки завжди містився почесний або меморіальний напис, а рельєфи  на них зображають окремі моменти  переможних війн, тріумфальної процесії або військові трофеї, як, наприклад, на арках Септімія Севера і Костянтина в Римі.

  Особливо  пишно відзначали тріумф Тіта, переможця  в Іудейській війні 70 р., майбутнього імператора. Урочиста процесія проходила біля Колізею, поблизу якого на найвищій точці священної дороги побудували дерев'яну арку. Згодом її місце посіла монументальна споруда з пентелікок-ського мармуру, пишна Й велична. Біла кубічна арка піднялася на п'ятиповерхову висоту, її вінчала четвірка бронзових коней, запряжених у колісницю, де стояв увінчаний лаврами переможець. Арка прикрашена сюжетними композиціями і декоративними орнаментами.

  Своє  життя римляни не уявляли без  різних публічних видовшц. Потреба в них задовольнялася іграми в амфітеатрах, участю в театральних виставах і тріумфальних процесіях. Улаштуванню таких видовищ у період пізньої Республіки і в епоху Імперії влада надавала великого значення як засобам підвищення популярності в народі. Особливе зацікавлення викликали гладіаторські ігри, що спочатку відбувалися на форумі, а потім у спеціально споруджених амфітеатрах.

Знаменитий  амфітеатр Колізей римляни вважали одним із семи чудес світу. Дійсно, місткість амфітеатру для свого часу виняткова — 56 тисяч глядачів. Розміри амфітеатру гігантські — у плані 156x188 м, висота зовнішньої стіни 48,5 м. Колізей заклали при імператорі Веспасіані біля 75 р. і відкрили у часи правління Тіта в 80 р. Грандіозністю Колізей нагадував єгипетські піраміди і храми, але призначався зовсім не для співу й молитов, а для боїв гладіаторів, цькування звірів та інших кривавих видовищ.

  Внутрішній  устрій амфітеатру нагадував сучасний цирк. На дні гігантської вирви знаходилася велика арена розміром 54x86 м. Підлога арени піднімалася й опускалася, що дозволяло створювати різні театральні ефекти. Кілька підземних поверхів були зайняті клітками для звірів, камерами для гладіаторів і пристроєм для затоплення нижньої частини амфітеатру — адже в Колізеї проходили не тільки бої гладіаторів, але і бої справжніх військових кораблів. Архітектори подбали і про зручності для глядачів. Перші ряди складалися з мармурових крісел для привілейованої публіки. За ними були розташовані три яруси, які завершувалися кільцевою колонадою. Від палючого сонця глядачів захищав веларій - грандіозний складовий тент.