Римська імперія – розквіт чи занепад цивілізації

  Вистави в Колізеї продовжувалися до VI ст. У середні віки він слугував феодальним замком, перебудовувався під житло, використовувався в господарських і культових цілях, у ньому знаходився селітровий завод. Усе це руйнувало гігантську споруду, до того ж постраждалу від пожеж і землетрусів. З нього виламували каміння для будівництва й ремонту римських палаців і церков. До наших часів збереглися тільки руїни зовнішніх стін Колізею й частина внутрішніх приміщень. Але і руїни найбільшого давньоримського цирку справляють незабутнє враження.

  Не  менш складними ніж Колізей за конструкцією й багатством кам'яного оздоблення були імператорські терми. Терми являли собою складний комплекс різноманітних приміщень. Крім басейнів і ванн у них знаходилися майданчики для спортивних вправ, бібліотеки, різні приміщення для відпочинку, торгові лавки. Терми служили клубами, в них проходили філософські диспути й заняття наукою, влаштовувалися виставки творів мистецтва. Не дивно, що багато римлян відвідували терми щодня. В імперії найбільше славилися терми Каракалли в Римі, споруджені в перші десятиріччя НІ ст. н. є. Вони були величезні — одночасно вміщали більше 1500 відвідувачів і займали гігантську прямокутну ділянку розміром 353x335 м, засаджену тінистими деревами і декоративними квітами. Під відкритим небом знаходився басейн із холодною водою — фригідарій розміром за невелике озеро. Вода в ньому була настільки прозорою, що здавалося, наче мармурова підлога басейну знаходиться на невеликій глибині. Але насправді басейн був глибоким.

  Широкі  сходи вели у грандіозний прямокутний  мармуровий зал у центральній частині терм — тепідарій. Висота його близько 30 м і все ж, незважаючи на величезні розміри і колосальну масу каменю, із якого зведені стіни й зводи, зал вражав легкістю. Гігантське приміщення пронизане м'яким світлом.

Терми відчинялися з ранку. Кожен міг знайти заняття за своїм уподо банням — одні йшли до бібліотеки, Інші в кімнати для гімнастичних вправ, треті прогулювалися ошатними залами.

  Від терм Каракалли залишилися тільки грандіозні руїни. В епоху Ренесансу на цьому місці виявили гроти зі стінами і стелями, покритими рідкісним за красою і вишуканістю оздобленням із зображенням кентаврів, сатирів, крилатих левів, масок акторів, списів, шоломів, мечів, гірлянд із квітів і плодів тощо. Вони привернули до себе увагу багатьох художників, зокрема Рафаеля. Він розписав гротесками одну з головних галерей Ватикану, прикрасив ними замки Генуї і Мантуї. Пізніше з'ясувалося, що гротески не що інше, як прикраса терм.

  У Римі сформувався тип громадської  споруди, відомої під назвою «базиліка». Базиліка була єдиним типом античної будівлі, розрахованої на те, щоб умістити велику кількість людей: тут засідав суд, оголошувалися постанови, укладалися різні угоди. Базиліка складалася з одного величезного світлого залу, що поділявся рядами колон на кілька довгастих приміщень. Саме цей тип споруди виявився найбільш придатним для того, щоб використовувати його для потреб християнської церкви У IV столітті, після проголошення християнства державною релігією, у Римі було побудовано кілька церков-базилік: Сан Джованні ін Латерано, св. Петра у Ватикані, базиліка св. Павла за міським муром (Сан Пасло фу-орі ле Мура) тощо. 

2. Римські провінції.

  «Чим  далі їдеш морем, — писав Гете, —  тим більш глибоким стає воно. Так можна сказати і стосовно Рима». Хоча провінції зрештою і знищили Рим, дух його, глибокий і могутній, суттєво змінив їх вигляд.

  Перемагати  у битвах, установлювати римський порядок (що значило також грабувати) і будувати — такою була місія  легіонів Рима. Щодо будування, ця місія була здійснена в грандіозних масштабах, які відповідали величі Імперії.

  Новими  містами з чудовими храмами, театрами, аренами, арками й акведуками прикрасилися скорені Галлія, Британія, Центральна Європа. Весь варварський світ, де прогримів залізний поступ легіонів, зазнав впливу римської культури.     .

Західні і східні провінції Риму завжди суттєво  різнилися між собою за рівнем економіки й культури. На початку доби Імперії питома вага провінцій постійно зростала і Рим вимушений був це терпіти. Особливо помітним стає піднесення провінцій у її ст., із часів Адріана (117-138 рр.) Італія майже втрачає свою господарську першість. Але одночасно вона втрачає і значний творчий потенціал провінцій, передусім, — східних. Неформальний центр культурного життя знову переміщується до східного Середземномор'я, де настає період так званого «еллінського відродження». Відомий сатирик Юве-нал сучасник імператорів Траяна й АдрІана, зображує у своїх творах роздратоване, і водночас, безпомічне, незвикле до праці римське суспільство.

  ІІ століття — час стрімкого розвитку культури римських провінцій: західноєвропейських, африканських, і особливо, східних. Тут на периферії римського світу в Босрі, Геліополі, Ефесі, Пальмірі й інших містах створювалося багато значних архітектурних, скульптурних, образотворчих пам'яток.

  Пальміра  у ці часи була великим містом-оазисом  між Дамаском і Євфратом. У першій половині III ст. цариця Зіновія зуміла підкорити собі Єгипет і контролювала більшість римських володінь на Сході. Руїни Пальміри, зруйнованої в 273 р. при імператорі Авреліані, зберегли чудові архітектурні ансамблі і поховальні споруди. Центральна вулиця міста закінчувалася трипрольотною аркою й обрамлена колонадою десятиметрової висоти. Головним святилищем Пальміри був величний храм І-ІІ ст., прикрашений корінфськими колонами.

  Храм  Баала (аккадське — Бела), верховного загальносемитського давнього божества розмістився на штучному пагорбі, що ховав залишки більш раннього храму. План його мав-типово східний характер: чотирикутний двір Із критими галереями, у центрі —власне храм, перед яким вівтар для жертвопринесень, кімната для частувань і священний басейн. Площа квадратної форми була оточена стіною, що має на півдні, півночі і сході прямокутне вікно із фронтонами. З кожного боку примикає два ряди колон, прикрашених капітелями з позолоченої бронзи. Промені вечірнього сонця створювали будинку своєрідне освітлення: жовтий камінь оживав.

   Монументальні східці вели до зовнішньої галереї  з восьми колон, що знаходилися перед входом. Галерею вінчали дві вежі відповідно до давньої східної традиції. На красивих фризах — крилаті духи, що несуть гірлянди із фруктів і квітів. Барельєф зображує процесію: верблюд несе павільйон, усередині якого символ бога Бела; за ним плине процесія жінок, обличчя яких сховані під вуаллю.

  У південній і східній сторонах храму — дві ніші із зображеннями пальмірських богів. Це явище типово сірійське. Ні греки, ні римляни не поміщали богів у ніші, а ставили їх на п'єдестал. Північна ніша має монолітну стелю із зображенням семи планет І знаками зодіаку. У південній ніші стояла статуя бога Бела, яку, як правило, носили під час процесій. Монолітна стеля багато орнаментована і являє собою зразок високого мистецтва. Вирізана в камені троянда оточена орнаментом із трикутників, чотирикутників, шестикутників у різних варіаціях.

Баальбек (Геліополь) цілком справедливо називають  перлиною еллініс тичної римської культури. Його храмові споруди належать до числа найбільш значних будівель римлян на Сході.

  Ансамбль  складався Із трьох храмів: Великого, або Юпітера, Малого -Вакха і Круглого, точніше, шестикутного — Венери. Наймонумекталь-ніший із них Великий храм мав довжину 94 м і висоту близько 40 м.

  Ансамбль  починався широкими сходами. На кожній сходинці одночасно могли стояти 100 чоловік. Щаблі були дуже високі, по коліно дорослій людині. Сходи приводили до передпокоїв храму — портику з 12 десятиметрових колон із рожевого граніту, із капітелями з позолоченої бронзи. Місткість портика величезна, він розрахований щонайменше на 1000 чоловік.

  По  краях портика піднімалися масивні  пілони, а в глибині його знаходився величезний відкритий вхід для жреців, прикрашений художнім кам'яним різьбленням. Прості люди входили через двері менших розмірів Із боків храму.

  Великий шестикутний двір Венери — свого  роду вестибуль без даху. Уздовж кожного боку двору піднімалися у два ряди 60 колон із кольорового мармуру і створювали уявлення нескінченного кам'яного лісу. Далі віруючі потрапляли до головного прямокутного двору храму. Де була велика замощена площа, із трьох боків оточена рядами монолітних колон. Спершу погляд сприймав фронт із 84 колон, потім помічав другий ряд таких само колон у навколишньому дворі галереї. Ряди колон нагадували готових до бою римських легіонів.

  Анфілада  залів галереї, розташованих за колонами, була прикрашена з незвичайною пишнотою. Стіни, оздоблені кольоровим мармуром, прикрашали незліченні ніші найрізноманітнішої форми — із листям, у різьбленому обрамленні, із фронтоичиками, мармуровими сегментами, пів-колонами, пілястрами, гірляндами й фігурами міфічних істот. У кожній ніші стояла статуя або погруддя. Обличчями вони були звернені а центр двору, де кам'яною громадою піднімався жертовний вівтар.

  Особливе  місце в Баальбеці належало храму  Юпітера, зведеному у глибині головного двору. Величні сходи вели до цоколю храму Платформа храму Юпітера, складена з величезних блоків вапняку, піднімалася над всіма іншими будівлями. Серед блоків платформи особливо виділялися три, відомі в давнину під назвою трилітонів. Це моноліти вапняку довжиною 20 м, шириною 4 м і масою близько 500 т кожний. Трилітони вражали людей гігантськими розмірами і не дивно, що в той час вони вважалися священими, їм поклонялись, як божеству.

У храмах Баальбека  не було вишуканої простоти Парфенона  й Ерех-тейона. Але громада храмів Баала-Юпітера розмірами перевершувала всяку уяву і слугувала уособленням сили Римської імперії. Баальбек придушував, викликав враження безжалісності й байдужості до доль людей. Після, падіння імперії храми поступово руйнувалися І зараз від них залишилися тільки величні руїни в пустельній місцевості. 

3. Занепад Римської Імперії.

  Протягом  трьох перших століть нашої ери  Рим продовжував збільшуватися й прикрашатися. А з кінця Ш ст., у результаті нападів варварів на дунайські провінції, Рим починає помалу занепадати. Найбільш різка зміна сталася в 330 р., коли імператор Константан І переніс столицю імперії до невеликого містечка Візантія і назвав її Константинополем.

  ІІІ ст. римське суспільство переживало політичну, економічну і культурну кризу. Імператор Діоклетіан (284-305 рр.) шукав вихід із кризи в перебудові самої ідеї державності. Він вважав, що в умовах загального розпаду чинником стабілізації можуть стати дві сили: абсолютистська монархія, яка до кінця вивільнилася від останніх реліктів античної «полісної» свідомості, і єдина державна релігія, зрозуміла як «віросповідання», обов'язкове для кожного законослухняного підданого.

   Однак Діоклетіан допустив прорахунок у виборі релігії. Він зробив ставку на традиційне язичество і почав систематичні репресії проти християн. Але як ліквідація християнства, так і реанімація язичества були нездійсненними. Поборники язичества в ЇУ-У ст., будь то імператори від Діоклетіана до Юліана «Відступника» і Євгенія, чи філософи і ритори від Лібанія до Прокла, захищали приречену справу.

  Спадкоємці  Діоклетіана зуміли краще зрозуміти  «дух часу». Імператор Константан І (306-337 рр.) пішов на союз із християнською церкво-ю. У 325 р. Константан скликав у Нікеї Перший Вселенський собор, який прийняв у першій редакції «Символ віри». До 330 р. він переносить столицю імперії у місто Візантій, перейменоване на Константинополь («місто Константина»). Обидві ініціативи Константіна остаточно закріплюються наприкінці IV ст. У 380 р. імператор Феодосія І оголосив ортодоксальне християнство єдиною державною релігією.

  У IV-V ст. Рим швидко втрачає свокГмогутність внаслідок зростання внутрішніх суперечностей і проникненням варварів у межі Імперії. Лише величність історичного минулого підтримує дух римського суспільства. Але минуле було неспроможне відвернути катастрофу: в 476 р. останнього римського імператора Ромула Августула усунули від влади. Італію заполонили варвари. Антична культура не припинила свого існування разом із падінням Західної Римської імперії. її скарби зберегли й примножили візантійці. Саме від них Західна Європа кілька століть по тому отримала своє вже призабуте античне минуле. 

Висновки