Види господарських договорів і відповідальність за порушення договірних зобов’язань

        ГК України передбачає застосування у сфері господарювання таких видів господарських санкцій:

            - відшкодування збитків;

            - штрафні санкції;

            - оперативно-господарські санкції.

        Окрім зазначених вище санкцій, до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3. ст. 217 ГК України). Господарські санкції застосовуються за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції – уповноваженими органами державної влади.

Відшкодування збитків

        У ГК України під збитками розуміються:

     -витрати, зроблені управненою стороною;

     -втрата або пошкодження її майна;

     -неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.  ЦК України перших два види збитків визначає, як реальні збитки, останній вид – упущеною вигодою. Окрім зазначених вище збитків статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною, неодержаний прибуток та матеріальна компенсація моральної шкоди.

Штрафні санкції

        Штрафними санкціями в ГК України визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання ним господарського зобов’язання. Змістом накладення штрафних санкцій є понесення боржником та/або правопорушником у зобов’язанні певних несприятливих для себе майнових наслідків. Зазначення в договорі тих чи інших штрафних санкцій, їх розміру слугує надійним інструментом уникнення від невиконання або неналежного виконання стороною покладеного на нього зобов’язання. Сторони керуючись прогалинами у законодавстві, нечіткістю формулювання норм статей та не зовсім вдалим формулюванням визначень в Законі або диспозитивністю господарського законодавства прописують розмір, порядок застосування штрафних санкцій на власний розсуд.

        В ГК України визначені такі штрафні санкції як:

- неустойка. У ГК України не закріплено визначення поняття «неустойка», але беручи до уваги ст. 199 ГК України, відповідно до якої, до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання (ст.549 ЦК України). ЦК України та ГК України стосовно трактування та, власне самого розуміння поняття «неустойка», містять деякі розбіжності, а саме в ГК України зазначено, що штрафними санкціями є неустойка, пеня, штраф, а в ЦК України передбачено, що неустойка є поняттям, яке охоплює штраф та пеню. Стаття 230 ГК України містить визначення штрафних санкцій, які можуть бути лише у вигляді грошової суми, натомість ЦК України чітко формулює, що неустойкою є грошова сума або інше майно.

        Серед практикуючих юристів, які спеціалізуються на господарському праві існує думка, що в ЦК України поняття неустойки вживається як узагальнююче (родове) стосовно штрафу та пені поняття, тобто як спосіб забезпечення виконання зобов’язання. У ч. 1 статті 230 ГК України поняття «неустойка» вживається у вузькому значенні, як різновид штрафних санкцій. Для договірної практики та практики правозастосування сама лише неправильна назва тієї чи іншої санкції, вважають вони, використана в тексті закону або договору, практичного значення не має, правові наслідки її неправильного вживання відсутні. В свою чергу це підтверджує диспозитивність господарського права, а також принцип свободи договору, який хоча й прямо не передбачений ГК України.

        Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов’язання (ч. 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3. статті 549 ЦК України).

        Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (ч. 1 статті 231 ГК України). Сторони можуть встановити будь-який розмір штрафних санкцій, окрім тих договорів, де за порушення певного зобов’язання розмір санкцій передбачено в законі. Особливу увагу слід звернути на ч.2 статті 551 ЦК України, де визначено, що сторонни у договорі можуть збільшити розмір неустойки встановлений законом. Сторони мають право також, домовившись про це, зменшити розмір неустойки, встановлений актами цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом. Юристи-практики стверджують, що розмір пені за прострочення виконання грошових зобов’язань не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. При цьому вони посилаються на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 № 543/96-ВР (далі – Закон № 543/96)  та ч. 2 ст. 343 ГК України.

        Статтею 1 Закону № 543/96 передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за просрочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В даному законі визначена диспозитивна норма, яка і не визначає розмір пені. Стаття 3 Закону № 543/96 визначає верхню межу пені, що не може перевищувати подвійну облікову ставку НБУ. В ч. 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Пеня відповідно до статті 3 Закону № 543/96 не може бути більша ніж подвійна облікова ставка НБУ.

        Закон № 543/96 регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів  щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань. Суб’єктами таких правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Дія Закону № 543/96 не поширюється на правовідносини щодо нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну плату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб’єктів переказу грошей через платіжні системи.

        Щодо граничного розміру пені ГК України також містить положення, зміст якого зводиться до того, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (ч. 2 статті 343 ГК України). На вказане положення ГК України доречно посилатися лише при порушенні зобов’язань, коли однією з сторін є суб’єкт господарювання, що здійснює свою діяльність в сфері фінансів та банківської діяльності. Так, стаття 343 ГК України і розміщена в параграфі І «Фінанси і банківська діяльність» глави 35 «Особливості правового регулювання фінансової діяльності».

        З метою застосування більшого розміру відповідальності за порушення грошового зобов’язання сторони можуть зазначати в договорі замість пені неустойку, при цьому керуватися статтею 551 ЦК України, яка надає сторонам право збільшити розмір неустойки у договорі, а також  статтею 627 ЦК України, згідно з якою сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням ЦК України та інших актів ЦК України.

        ГК України закріпив право сторін, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, визначати розмір санкцій в договорі у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Оперативно-господарські санкції

        Згідно статті 235 ГК України, за порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції – заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовується самими сторонами в односторонньому порядку. У договорі сторони можуть закріпити такі види оперативно-господарських санкцій, як:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це – у разі порушення зобов’язання другою стороною; відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття подальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунка боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання.

        В договорі можуть бути зазначені і інші види оперативно-господарських санкцій.

        ГК України виключає можливість застосування заходів оперативного впливу на правопорушника передбачених законом, але не вказаних в договорі.

        До правопорушника у сфері господарювання може бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

        У статті 238 ГК України зазначено, що до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Адміністративно-господарські санкції відрізняються від інших санкцій тим, що вони застосовуються за порушення норм у сфері господарювання, а не за порушення договірних зобов’язань.

        Види адміністративно-господарський санкцій знайшли своє закріплення в статті 239 ГК України, зокрема, серед них: вилучення прибутку (доходу); адміністративно-господарський штраф; стягнення зборів (обов’язкових платежів); застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивідуального режиму ліцензування; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення субєктом господарювання окремих видів господарської дівяльності, обмеження або зупинення діяльності субєкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація субєкта господарювання та інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

5. Висновки

        Договір являє собою один із правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторонни може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін до укладання договору і його належного виконання. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити такі організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих жорстких адміністративно-правових засобів.

Нормативна класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно  від видів майнових відносин, котрі  є предметом відповідних договорів. Їх систему дає ЦК України як основне джерело господарських договорів.

Господарський договір, як й будь-який інший, виконує в  економіці ряд функцій. Функції  господарського договору - це передбачені  чи санкціоновані законом регулятивні  властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарський договір за загальним правилом, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі і підписаний уповноваженими на те особами. Стаття 181 ГК України дає можливість сторонам вибирати один із видів письмової форми, а саме:

1) повну письмову форму,  під якою розуміється як єдиний  документ, так і комплект документів, що об'єднуються одним змістом  договору. У випадках, передбачених  законодавством (ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 17, 23 Статуту залізниць тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма;

2) спрощену письмову  форму у випадках, коли договір  укладається шляхом обміну документами,  що здійснюється поштою, телеграфом, телефонним, електронним та іншим зв'язком, або якщо договір укладається шляхом прийняття замовлення до виконання. При укладанні договору допускається використання сучасних засобів зв'язку, в тому числі електронних.