Види господарських договорів і відповідальність за порушення договірних зобов’язань

 

3. Види господарських договорів

 

        Господарські договори мають як загальні властивості, так і певні розходження, що дозволяють відмежовувати їх один від одного. Для того, щоб правильно орієнтуватися у всій масі численних і різноманітних договорів, прийнято здійснювати їхній розподіл на окремі види. В основі такого розподілу полягають різні категорії, що обираються в залежності від переслідуваних цілей.

        Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Він дозволяє учасникам господарського обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, застосовувати на практиці такий договір, що у найбільшій мірі відповідає їх потребам. Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні види.

        Різноманітність господарської діяльності обумовлює широке коло господарських договорів. Кожному господарському договору властиві й загальні риси даної правової категорії, й ознаки, притаманні конкретному виду господарських договорів. Тому для їхнього розмежування застосовуються доктринальна й нормативна класифікації господарських договорів, основою яких є їхні юридичні (внутрішні) властивості.

        Теорія зобов’язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями:

   1). Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори поділяються на:

а) односторонні (договір дарування не покладає на обдарованого жодних обов’язків);

б) двосторонні (договір купівлі-продажу де є дві сторони продавець і покупець);

в) багатосторонні (перевезення вантажів: перевізник, вантажовідправник й вантажоодержувач - особа, уповноважена на одержання вантажу).

    2) Залежно від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, вони підрозділяються на:

а) формальні. Для їх укладання необхідні два моменти: узгодження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (як правило визначеній законом) формі. Форма господарських договорів письмова, причому здебільшого регулюється імперативними нормами;

б) реальні. Для їх укладання необхідні не лише узгодження волі сторін, а і передача речі;

в) консенсуальні. Консенсуальна угода  вважається укладеною з моменту  досягнення сторонами угоди, тобто  сторони повинні узгодити своє волевиявлення, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення правовідносин. У момент, коли угода досягнута, угода вважається укладеною, і в її сторін виникають відповідні права й обов'язки. Так, для укладання договору купівлі-продажу необхідно, щоб сторони домовилися між собою про предмет і ціну речі. Якщо закон вимагає, щоб волевиявлення було виражено у визначеній формі, то угода вважається укладеною тільки при дотриманні такої форми.

   3) За співвідношенням виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін вони поділяються на:

а) платні. Платною називається угода, у якій передачі грошей чи майна, виконанню робіт, наданню послуг однієї сторони відповідає зустрічний обов'язок іншої сторони. Платними можуть бути тільки двосторонні угоди, оскільки односторонні угоди завжди безоплатні. Платність угоди може виражатися в передачі грошей, речей (майна), виконанні робіт або наданні послуг і встановлюватися законом чи угодою сторін, випливати із суті угод. Так, угоди купівлі-продажу, постачання й інші за своєю сутністю завжди платні, а договір дарування, безплатного користування майном, навпроти - завжди безоплатний;

б) безоплатні. У безоплатних угодах наданню однієї сторони немає  зустрічного задоволення, надання. У таких угодах обов'язок зробити  дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, що не вправі вимагати зустрічного майнового надання. Це має місце за договором дарування, коли річ передається у власність іншій стороні, за договором про безоплатне користування майном, за договором збереження, за договором доручення, за договором позики тощо.

        Платність чи безплатність одних угод визначена законом чи може встановлюватися угодою сторін. Так, відповідно до закону договір позики між фізичними особами безоплатний, на відміну від договору банківської позички. У договорі чи дорученні збереження сторони своею угодою встановлюють його платність чи безоплатність.

   4) Залежно від характеру породжуваних договором юридичних наслідків необхідно розрізняти договори на:

а) остаточні. Вони наділяють сторони правами й обов'язками, спрямованими на досягнення цілей, і визначає всі умови договору;

б) попередні. Це договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

        Попередній договір має містити умови, які дозволяють встановити предмет, а також інші істотні умови основного договору, зокрема, термін, у який сторони зобов'язуються укласти основний договір. Якщо такий термін у попередньому договорі не визначений, основний договір підлягає укладанню протягом року з моменту укладання попереднього договору. Якщо у зазначений вище термін основний договір не буде укладений і жодна зі сторін не зробить іншій стороні пропозицію укласти такий договір (оферта), попередній договір припиняє своя дію;

в) угоди про наміри. У зазначених угодах лише фіксується бажання сторін вступити в майбутньому в договірні відносини. Однак сама угода не породжує прав і обов'язків сторін, якщо у ній не встановлене інше. Тому відмовлення одного з учасників угоди про наміри укласти передбачений такою угодою договір не тягне для нього будь - яких правових наслідків і може тільки вплинути на його ділову репутацію. Зазначений вид договорів найбільше поширення одержав у зовнішній торгівлі.

   5) Залежно від підстави укладання всі договори поділяються на:

а) вільні - це такі договори, укладання яких цілком залежить від розсуду сторін;

б) обов’язкові. Укладання  яких є обов'язковим для однієї чи обох сторін. Наприклад, у силу прямої вказівки закону банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, що звернувся з пропозицією відкрити рахунок.

   6) За способом оферти й визначення змісту розрізняють договори:

а) приєднання. Це господарські договори, у які одна сторона  визначає істотні умови майбутнього договору. Іншій залишається прийняти умови або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо);

б) взаємопогоджувані. При укладанні  взаємопогоджуваних договорів їхні умови встановлюються всіма сторонами, що беруть участь в договорі. При укладанні договорів приєднання їх умови встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і він може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

   7) Залежно від кола осіб, які можуть вимагати виконання договору, вони поділяються на:

а) користь їхніх учасників;

б) користь третіх осіб. Це договір, за яким боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору. Іноді за договором на користь третьої особи ця особа несе і деякі обов'язки. Так, вантажоодержувач за договором перевезення, маючи право вимагати видачі вантажу перевізником, у той же час зобов'язаний прийняти прибулий на його адресу вантаж і сплатити відповідні платежі і збори.

        Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

    8) За змістом істотних умов розрізняють:

а) прості (мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору - поставки, міни, перевезення та ін.);

б) складні (поєднуються майнові елементи двох й більше договорів (у договорі підряду на капітальне будівництво - поставка, підряд, майновий найм).

   9) Залежно від періодів виконання своїх обов'язків суб'єкти господарювання укладають договори:

а) генеральні (визначають умови виконання всіх узятих зобов'язань сторонами протягом усього їхнього строку. Наприклад, будівництво складного, довгострокового об'єкта - атомної електростанції);

б) поточні (конкретизують генеральні договори на певні періоди, на періоди виконання певних обсягів робіт, скажімо, будівництво окремих споруд, які є складовими частинами об'єкта, обумовленого генеральним договором (закінчення будівництва якоїсь частини )).

        Від генеральних і поточних договорів слід відрізняти довгострокові договори за прямими тривалими господарськими зв’язками, які свого часу набули широкого застосування. Так, договір поставки за прямими довгостроковими господарськими зв'язками, укладений сторонами, як правило, на п'ять років або ж на триваліший період, перебуває в стадії виконання протягом усього періоду, на який він був укладений, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством, коли він підлягає зміні, розірванню тощо.

        Класифікація господарських договорів здійснюється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майнових відносин, котрі є предметом відповідних договорів. ЦК України систематизує господарські договори разом з цивільними. За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори: про передачу майна у власність (повне господарське відання, оперативне управління), про передачу майна у строкове оплатне користування, про виконання робіт, про перевезення вантажів (транспортні господарські договори), про надання інших господарських послуг.

        Розділом ІІІ ЦК України передбачені такі види договірних зобов'язань: купівля-продаж; роздрібна купівля-продаж; поставка; контрактація сільськогосподарської продукції; постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу; міна; дарування; рента; довічне утримання (догляд); найм (оренда) земельної ділянки; найм будівлі або іншої капітальної споруди; найм (оренда) транспортного засобу; прокат; лізинг; найм (оренда) житла; позичка; підряд (побутовий, будівельний, підряд н проектні та пошукові роботи); виконання науково-дослідницьких або дослідно-конструкторських та технологічних робіт; послуги; перевезення; транспортне експедирування; зберігання; страхування; доручення; комісія; управління майном; позика; кредит; банківський вклад; банківський рахунок; факторинг; розрахунки; розпорядження майновими правами інтелектуальної власності; комерційна концесія; спільна діяльність. 

 

4. Відповідальність за порушення господарського зобов’язання

 

        У сфері господарсько-правових відносин явищем перманентного характеру є вчинення суб’єктами господарювання правопорушень. Відповідно до норм господарського законодавства за вчинення учасниками господарських правовідносин правопорушень у сфері господарювання до суб’єкта, який вчинив таке правопорушення застосовується різного роду санкції (заходи відповідальності). Теорія господарського права такі санкції визначає як окремий вид юридичної відповідальності, а саме господарсько-правову відповідальність. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, які знайшли своє формальне закріплення в ст. 216 ГК України і згідно з якими:

-   потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

- передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження в договорі;

- сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань в натурі;

-  у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

        Зі змісту принципів господарського законодавства можна дійти висновку, що господарська відповідальність загалом є матеріальною відповідальністю і за правопорушення у сфері господарювання до правопорушника застосовуються санкції майнового (економічного) характеру.

        Окрему увагу слід звернути на те, що господарське законодавство закріплює з-поміж інших такий принцип, як повна майнова відповідальність аж до оголошення банкрутом (ч. 4. ст. 205 ГК України). У господарському законодавстві, як і у цивільному до правопорушника може бути застосовано відповідальність лише за наявності вини (принцип презумпції вини). Як зазначено в ч. 2. ст. 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасниками господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Тому, застосування господарських санкцій є не лише способом захисту порушених прав, а й стимулом для суб’єктів господарювання - порушників охоронюваних прав та інтересів до не вчинення в майбутньому правопорушень в сфері господарювання та уникнення таким суб’єктом (правопорушником) настання економічно несприятливих наслідків та застосування господарських санкцій. Cтаття 217 ГК України визначає господарськими санкціями заходи впливу на порушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та правові наслідки.