Види господарських договорів і відповідальність за порушення договірних зобов’язань

 

УКРАЇНА

МІНІСТЕРСТВО  ЮСТИЦІЇ  УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ  ЮСТИЦІЇ  У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

 

   бул.Пушкіна, 34 , м. Донецьк, 83105,  тел.:(062) 312-51-97,факс: (062) 312-50-82; e-mail:minjust@dc.donetsk.ua

__________________№_______________ на на №_______________________________                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              Про надіслання методичних матеріалів

Начальникам районних, міських,              міськрайонних, районних у місті               управлінь юстиції

 

 

        Головне управління юстиції у Донецькій області надсилає вам методичні рекомендації на тему: „Види господарських договорів і відповідальність за порушення договірних зобов’язань” для використання в організації методичного керівництва правовою роботою та розповсюдження серед державних та комунальних підприємств, установ, організацій.

 

 

 

        Додаток: на 17 арк.

 

 

 

 

В.о. начальника                                                                                            С.Л. Кучерук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Васильєва 334 22 31

 

 

                                                                        Затверджую

                                                                         В.о. начальника

                                                                         Головного управління юстиції

                                                                         у Донецькій області

 

                                                                         ______________  С.Л. Кучерук

                                                                         «___»   ____________      2011 р.

 

 

 

 

                          МЕТОДИЧНІ  РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

                                             на тему:

 

„ Види господарських договорів і відповідальність за порушення договірних зобов’язань ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Донецьк - 2011

1. Вступ

        Господарський договір як угода є однією з підстав виникнення правовідносин (зобов'язань) у сфері господарювання. В залежності від виду договору сторони керуються як загальним положенням Цивільного кодексу України , Господарського кодексу України (про угоди, зобов'язання, договори), так і відповідним законодавчим актам, які регулюють певний вид господарських відносин (закони України «Про оренду державного та комунального майна», «Про фінансовий лізинг», «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції» тощо).

        Проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взяла курс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудову громадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різні форми власності та підприємництва.

        З розвитком ринкової економіки на території України все більш укладаються договори на підставі яких виникають, як речові, так і зобов’язальні правовідносини. При укладанні договорів часто визначаються наміри про створення нових суб’єктів господарського права.

         Розвиток торгівлі, збут промислової і сільськогосподарської продукції, постачання підприємствам та іншим господарюючим суб'єктам необхідної сировини, матеріалів й устаткування, надання фізичним і юридичним особам різноманітних послуг у сфері обслуговування - у всьому цьому розмаїтті господарського життя договір служить найважливішим засобом задоволення основних потреб суб'єктів господарського права. Договір також є і найважливішим засобом, що дисциплінує господарський обіг тому, що покладає відповідальність на сторони, які не виконують права та обов'язки, передбачені договором.

        Наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності та підприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин та урізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності.

 

2. Поняття  господарського договору

 

       Укладення різних за своїм характером договорів (купівлі-продажу, поставки, перевезення, лізингу, консигнації, банківського кредиту тощо) регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України ), Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) так і іншими нормативними актами.

        У чинному законодавстві (статті 10 і 11 ГПК України) використовується поняття "господарський договір", в той же час у судовій практиці і літературі використовується поняття "комерційний договір". До характерних рис господарського договору належать:

1) особливий суб'єктний склад – в якому суб’єктами господарювання є  одна або дві сторони;

2) договір спрямовується  на безпосереднє обслуговування  основної діяльності господарюючого  суб'єкта.

3) плановий характер договору зумовлений тим, що підставою його укладання є планове завдання (акт), яке є обов'язковим для обох чи однієї із сторін; Господарськими вважалися і непланові договори, якщо вони були однотипні з плановими і підпорядковувалися такому ж законодавчому режимові (поставка, перевезення вантажу тощо) або якщо вступ у договірні відносини прямо був передбачений законом (наприклад, укладання договору на експлуатацію залізничних під'їзних колій).

        В сучасних умовах деякі з названих ознак господарського договору потребують уточнення. Зокрема, суб'єктами господарських договорів можуть бути не лише юридичні особи (організації), а й громадяни, які у встановленому порядку здійснюють підприємницьку діяльність; договори з участю зазначених осіб є переважно неплановими.

        ГК України не надає загального визначення господарського договору, однак, аналіз його положень свідчить про відсутність загального підходу стосовно розуміння договору. Через таку невизначеність у правовій науці чітко видокремлюються чотири основні теорії договору, які намагаються розкрити сутність означеної юридичної конструкції: угодницька (правочинна), обіцянки, зобов’язальницька, актова.

        Відповідно до угодницької теорії (заснована на положеннях цивільного права): договір - це угода сторін про встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків. Це підтверджується ст. 626 ЦК України, за якою договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. За цією теорією договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто домовленість (угоду) щодо всіх його істотних умов. В окремих випадках для виникнення договірних зобов’язань недостатньо одного факту укладення договору. Так, сторони можуть поставити виникнення прав та обов’язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, з’явиться вона чи не з’явиться. Права та обов’язки в момент укладення договору з відкладальною (суспензивною) умовою виникають умовно, а починають безумовно належати стороні тільки після наступу певної обставини, що передбачена відкладальною умовою.

        Іншою теорією є теорія обіцянки, за якою договір - це обіцянка або набір обіцянок, на які може покластися контрагент. Слід зазначити, що відмінності між угодницькою теорією і теорією обіцянки не мають принципового характеру. Теорія обіцянки так само, як і угодницька теорія, виходить з розмежування договору як обіцянки і зобов’язань, які виникають на його підставі. За теорією обіцянки договір визначається як узгоджений обмін обіцянками, виконання яких закон визначає як обов’язок, та за порушення яких він наділяє постраждалу сторону засобами захисту. Сама обіцянка розглядається як заява про намір (прояв наміру) діяти або утриматися від відповідних дій, зроблена будь-якою особою за проханням іншої особи. Обіцянку може бути зроблено як в усній, так і в письмовій формі, утім про її вчинення може свідчити й сама поведінка особи. За загальними правилами обіцянка об’єктивується у формі акцептованої оферти (оферта може стати обіцянкою тільки після її акцепту, і не є обіцянкою, доки вона не акцептована). Принциповою ж різницею є те, що угоду може бути виконано в момент укладання, а обіцянка «дивиться» на виконання у майбутньому.

        За зобов’язальницькою теорією договір ототожнюється з договірними зобов’язаннями. Зокрема, в ст.207 ГК України передбачена можливість визнання недійсними господарських зобов’язаннь, а саме – господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині та недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Виникнення як зобов’язальних, так й інших видів правовідносин, є тільки результатами етапів укладання чи виконання договору, сутністю якого є взаємна згода сторін щодо встановлення правил їхньої поведінки у тій чи іншій сфері суспільних відносин, дотримання яких націлено на досягнення потрібних правових та/або економічних результатів, які у деяких випадках об’єктивуються у набутті управненою стороною речових, виключних або інших прав. Сам факт належного виконання передбачених у договорі обов’язків сторін не завжди призводить до того правового ефекту, що є його кінцевою метою. Так, засновницький договір визначає порядок заснування юридичної особи, умови здійснення спільної діяльності його сторін щодо створення юридичної особи, розмір статутного капіталу, розмір вкладів кожної із сторін до статутного капіталу, строки та порядок їх внесення. Втім кінцева мета засновницького договору, яка полягає у створенні (заснуванні) юридичної особи, досягається не з моменту виконання передбачених у договорі обов’язків сторін, а тільки після акта державної реєстрації юридичної особи. Засновницький договір є установчим документом (установчим договором), а з моменту державної реєстрації юридичної особи він встановлює правовий зв’язок не тільки між особами, які його підписали, але й з кожною юридичною особою, а також поширює свою дію на осіб, які вже після створення юридичної особи стануть її учасниками.

        Договір не просто встановлює правила поведінки сторін, а безперервно впливає на правовідносини, що виникли на його підставі (передусім зобов’язального характеру). Домовленість не зникає з моменту виникнення зобов’язальних правовідносин, і тільки її існування продовжує дію договірних зобов’язань. Якщо зміст договору становлять договірні умови, то зміст зобов’язання - права та обов’язки сторін. Під час виконання договору за взаємною домовленістю сторін або в односторонньому порядку (якщо це передбачено законом для певного різновиду договору, або в самому договорі), або в судовому порядку (за наявності достатніх підстав) можуть змінюватися (корегуватися) договірні умови. У свою чергу, зміна договірних умов, якими встановлено права та обов’язки сторін, призводить до зміни (оновлення) самих договірних зобов’язань.

        Крім того, якщо розірвання договору завжди спричиняє припинення договірних зобов’язань сторін, то одностороння відмова від виконання свого зобов’язання (як вид оперативно-господарських санкцій) не припиняє дію самого договору, а є заходом оперативного впливу на порушника, що застосовується до моменту припинення ним порушення. Всі ці обставини свідчать про неможливість ототожнення договору та договірних зобов’язань, що виникли на його підставі.

        Сьогодні в українській доктрині панівною залишається «угодницька (консенсуальна) теорія». Таким чином цивілістична концепція договору не дозволяє пояснити проникнення договору у сфери, де значною мірою сконцентровані публічні інтереси, реалізація яких стає можливою, у тому числі завдяки договору. За допомогою термінів «угода», «домовленість» не можливо повною мірою виявити сутність договору, у зв’язку з чим окремі українські правники наполягають на заміні угодницької теорії іншою, яка отримала назву - актова теорія. У межах цієї теорії договір розглядається як сумісний правовий акт (акт-дія), що передбачає збереження волевиявлень суб’єктів акта, які:

1) спрямовані на регулювання їхньої власної поведінки та/або поведінки інших суб’єктів, завдяки чому встановлюється необхідний правовий результат (правова норма, індивідуальне правове установлення і.т.н.) або;

2) становлять правомірні дії, що безпосередньо виступають правовим результатом.

        Відповідно сумісний правовий акт - це здійснені у відповідній формі відокремлені волевиявлення двох або більше суб’єктів права, спрямовані на регулювання поведінки цих та (або) інших суб’єктів, та якими на основі згоди встановлюються відповідні правові результати.

        Більшість учених справедливо звертають увагу, що договорами слід вважати тільки ті юридично значущі угоди (домовленості), які є підставою виникнення (зміни чи припинення) правовідносин. Так, у господарській практиці набули поширення такі види переддоговірних угод (угод, які досягаються до моменту підписання кінцевого договору) як меморандум про взаєморозуміння та протокол про наміри, які не призводять до юридичних наслідків у вигляді встановлення правовідносин (ч. 6 ст. 182 ГК України). Зведення договору тільки до дво- чи багатостороннього правочину (погодженої дії двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення суб’єктивних прав і обов’язків) означало б, що договір є тільки актом реалізації прав і обов’язків, та має своїм єдиним правовим наслідком встановлення правовідносин між сторонами. Втім правовідносини - це не єдиний правовий результат, до якого призводить укладення договору, адже основним проявом регулювальної функції договору є встановлення правових норм (норм позитивного права - під час укладання нормативного договору; локальних норм - під час укладання індивідуального договору). Поєднання основних властивостей договору (як однієї з форм існування права та акта реалізації прав та обов’язків) нормативного й індивідуального дає можливість пояснити тільки актова теорія.