Право власності

              Українське законодавство встановлює два серйозних обмеження діяльності акціонерних товариств в якості емітентів:

    акціонерні твоариства мають право випускати облігації на суму, що не перевищує 25% оплаченого статутного фонду;

    кількість привілейованих акцій акціонерного товариства обмежена 10% статутного фонду.

              Наказом Міністерства фінансів України (як регулюючого органу) від 20.07.95р. №123, зареєстрованим Міністерством юстиції 24 .07.95р. №233/769, затверджено «Порядок видачі довзолу на ведення діяльності по випуску і обігу цінних паперів, як виключної діяльності».

              Цей документ встановлює не тільки перелік і правила подання документів і отримання дозволу на роботу з цінними паперами, але і державний контроль за здійсненням операцій з ними.

              Визначені нормативно-правові функції відбито і в інших документах, які не є законодавчими актами, тобто не мають сили закону і не обов’язковими для виконання, проте відіграють важливу роль у визначенні державних напрямів і методів державного фондового ринку. Прикладом таких докуметів може бути «Концепція функціонування та розвитку фондового ринку України», схвалена Верховною Радою в 1995р., яка встановила загальні принципи та основну мету функціонування ринку цінних паперів в Україні, регулюваного державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

              Одним з найголовніших принципів забезпечення інтересів суб’єктів фондового ринку та захисту їхніх майнових прав стала надійність захисту інвесторів, тобто створення необхідних умов як соціально-політичних, так і економічно-правових.

              Державне регулювання ринку має здійснюватися на принципах створення гнучкої та ефективної системи регулювання, надійно діючого механізму обліку і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинності на ринку цінних паперів.

              Законодавче регулювання фондового ринку України постійно вдосконалюється з процесом реформування економіки країни та накопичення досвіду з випуску і обігу цінних паперів та формування інфраструктури фондового ринку.

              Органи, що здійснюють державне регулювання фондового ринку в Україні, поділяються на такі чотири групи:

              1. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, які через прийняття законодавчих та нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення напрямів державної політики щодо фондового ринку, призначення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку забезпечують загальні основи державного регулювання фондового ринку в Україні. До цієї ж групи необхідно віднести Міністерство юстиції, котре виконує загальну нормотворчу функцію в державі.

              2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка безпосередньо формує та забезпечує реалізацію єдиної державної політики з розвитку та функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.

              3. Державні органи, котрі в межах своєї компетенції здійснюють контроль або функції управління на ринку цінних паперів України. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національний банк України, Антимонопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адміністрація. Певні функції управління інвестиційною діяльністю в Україні здійснюють Національне агенство з реконструкції й розвитку, Державна інвестиційна компанія, Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі.

              4. Державні органи, котрі виконують спеціальні функції контролю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. Ці функції поширюються й на ринок цінних паперів. До цієї групи входять Міністерство внутрішніх справ, Генеральна прокуратура, Служба безпеки, Вищий арбітражний суд.

              Координацію діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів покладено на Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Для цього створено й Координаційну раду, до складу якої входять керівники вищеназваних державних органів.

              Контрольна функція держави на фондовому ринку починається з ліцензування, яке полягає не тільки у видачі дозволів (ліцензій), а й у призупиненні або анулюванні їх. Юридично ліцензування на фондовому ринку трактується як визначення відповідності намірів суб’єкта підприємницької діяльності, фінансово-майнового стану, організаційно-правової форми, кваліфікації співробітників і т. д. вимогам законодавства про цінні папери, котрі регламентують цю професіональну діяльність, і видача спеціального дозволу (ліцензії) у разі, коли таку відповідність підтверджено.

              На всіх фондових ринках, незалежно від того, наскільки вони розвинуті, безліцензійна діяльність кваліфікується як серйозне порушення законодавства, як намагання ввести в оману інвестора та шахраювання з фінансовими ресурсами, що переслідується законом, оскільки призводить до дезорганізації торгівлі цінними паперами. Важлива також реєстрація емісії цінних паперів та інформація про неї. До речі, реєстрація може розглядатися як різновид видачі дозволу на здійснення діяльності на фондовому ринку.

              За підсумками 1999 року на ринку реєстраторських послуг України спостерігається тенденція до зменшення кількості суб’єктів підприємництва, що займаються діяльністю з ведення реєстрів власників іменних паперів. Це пов’язано з тим, що підприємства з кількістю акціонерів понад 500 завершують передачу реєстрів реєстраторам та зростанням конкуренції на ринку реєстраторських послуг.

              Протягом 1999 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку було видано 30 дозволів на здійснення професійної діяльності з реєстрів власників іменних цінних паперів та анульовано 41 дозвіл. На сьогодні в України мають чинні права на здійснення професійної діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів 387 професійних учасників фондового ринку. Станом на 1 жовтня 1999 року Комісією також видано 1723 дозволи підприємствам на право самостійного ведення реєстру власників іменних цінних паперів.

              Прийняття Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» обумовило зростання ролі зберігачів як професійних учасників фондового ринку України, що здійснюють реєстрацію прав власності на бездокументарні та знерухомлені іменні цінні папери. Сьогодні в Україні професійну діяльність з реєстраторських послуг здійснює 75 суб’єктів підприємництва.

              На даний час фондовому ринку властива активність на високому рівні, що перш за все пояснюється  пропозиціями Фонду державного майна України з продажу державних пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, які займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів України, а також тих, що мають стратегічне значення для економіки України. У порівнянні з січнем, в лютому та березні результативність торгових сесій з продажу державних пакетів акцій у Києві значно зросла. На регіональному рівні найвищі об’єми продажу на ринку грошової приватизації були зафіксовані в лютому. Відчутно активізувався вторинний біржовий ринок цінних паперів. На ринку векселів суттєвих коливань не спостерігалося.

              З початку 2000 року перелік цінних паперів, які допущені до котирування на Українській фондовій біржі, поповнився цінними паперами 101 емітента. Станом на кінець І кварталу 2000 року цей перелік налічував цінні папери 2676 емітентів, серед яких цінні папери 24 емітентів знаходяться у відділенні офіційного котирування, решта - у відділенні позаофіційного котирування біржі.

              В порівнянні з першим кварталом 1999 року структура біржового ринку за відповідний період 2000 року відчутно змінилася. Найбільш питому вагу у біржовому обігу займає ринок приватизації - 77,9% від загального біржового обігу (в І кварталі 1999р. цей сектор займав лише 39% загального обігу). Вторинний ринок займає 12,8%, ринок векселів - 9,3%.

              Як ми бачимо, ринок цінних паперів набирає оберти з виходом на нього акцій промислових підприємств. Інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються для участі у діяльності підприємств з наступним можливим отриманням довготермінового прибутку від зростання курсової вартості.

              Подальший розвиток нашого національного фондового ринку стримується рядом об’єктивних і суб’єктвних факторів. Основними з них являються:

    відставання існуючої законодавчої і нормативно-правової бази функціонування фондового ринку від розвитку реальних процесів;

    недостатність державного регулювання національного ринку цінних паперів;

    недовіра населення і його психологічна непідготовленість до операцій на фондовому ринку;

    відсутність необхідного захисту інтересів дрібних інвесторів з боку держави.

              Перш за все для України важливо закінчити процес приватизації, шляхом корпоратизації і акціонування приватної власності.

              Що стосується виходу на світові ринки цінних паперів українських компаній, то тут знову ж таки постають питання законодавчого характеру. Проте є і інші. Серед них один з найголовніших - конкурентноздатність наших цінних паперів. Звичайно, що на Заході будуть цікавитися тільки акціями високорентабельних і перспективних компаній. У нас же таких поки що дуже мало.

              Національні фондові ринки світу все більше інтернаціоналізуються. Це очевидно, адже капітал взагалі має інтераціональний характер і вільно переміщається у ті країни і регіони, де його оборот дає найбільший приріст. Це стосується і обертання капіталу у вигляді цінних паперів. Тому дуже важливу роль у законодавчому регулюванні національного ринку цінних паперів відіграють міжнародні правові акти - договори, конвенції, угоди, укладені міжнародними організаціями та фінансовими інститутами у сфері розвитку, функціонування та регулювання ринку цінних паперів. Участь України в укладанні таких актів сприяє дальшій інтергації нашої держави в міжнародні ринки капіталу.

              Зокрема Українська фондова біржа багато робить для заложення фундаменту інтеграції національного ринку цінних паперів у Європейський і світовий ринки. Достатньо згадати співробітництво з Організацією французьких бірж і Національним депозитарієм Франції, яке дало можливість у короткий термін створити при Українській фондовій біржі Центральний депозитарій і ввести в дію систему електронного обігу цінних паперів. Результативною є робота з Організацією сприяння розвитку фондових і фінансових ринків Східної і Центральної Європи (Німеччина), об’єднанням німецьких фондових бірж (німецька фірма АГ) і Франкфуртської фондової біржі. Ділові відносини налагодились між Українською фондовою біржею та керівництвом Федерації європейських фондових бірж, Нью-Йоркської, Чикагської, Торонтівської, Афінської, Будапештської, Празької, Варшавської, Братиславської, Литовської, Російської, Токійської, Корейської фондовими біржами. Це співробітництво сьогодні більше носить характер інформаційного обміну, що, звичайно, важливо, адже це, в першу чергу, обмін досвідом. Проте найважливішим являється те, що створено фундамент для багатогранної спільної праці і ділової інтеграції. І цей обмін досвідом, мабуть, можна виділити як головне, на що варто спиратися (враховуючи особливості нашої економіки) при подальшому розвиткові ринку цінних паперів на Україні.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки в даній роботі, можна беззаперечно сказати, що ринок цінних паперів відіграє важливу роль у суспільному відтворенні. Адже основна функція ринку цінних паперів - мобілізація грошових засобів інвесторів для організації та розширення виробництва.

Друга функція - інформаційна. Вона полягає в тому, що ситуація на ринку цінних паперів повідомляє інвесторам інформацію про економічну кон’юнктуру в країні, і дає їм орієнтири для вкладання своїх капіталів. В цілому ж функціонування капіталу у формі цінного паперу сприяє формуванню эфективної та раціональної економіки, оскільки він стимулює мобілізацію вільних грошових ресурсів в інтересах виробництва та їх розподіл у відповідності до потреб ринку.

Як показує світовий досвід, ефективне функціонування ринку цінних паперів неможливе без регулюючої та контролюючої діяльності державних органів. В умовах становлення ринку цінних паперів функціонування подібних структур має велике значення.

На світовому ринку існує дві основні моделі організації ринку цінних паперів. Одна з них передбачає перевагу на ринку комерційних банків (Німеччина, Японія, Франція). Інша передбачає активну роль як банківських установ так і небанківських фінансово-кредитних інститутів (США, Великобританія). У тих країнах, де на ринку переважає обмежена кількість комерційних банків, їх діяльність контролюється національним банком та іншими державними агенціями, державне регулювання більш жорстке.

Таким чином, ринок цінних паперів представляється як ефективний механізм функціонування ринкової економіки, інструмент мобілізації фінансових ресурсів та заощаджень населення, оптимального перерозподілу засобів, підвищення активності людини як реального власника.

Список використаної літератури.