Особливості набуття та скасування громадянства в України

Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі  норми даного інституту повинні  відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи  певною мірою залежить від тих  керівних ідей, які покладені в  основу інституту громадянства. І відповідно — дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадянства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей факт можна пов'язати із загальною політичною та економічною ситуацією в Україні.

Законодавча практика засвідчує, що національний режим до окремих прав іноземців та осіб без громадянства може запроваджуватися навіть після введення законодавством цього режиму щодо загального обсягу прав, свобод та обов'язків цієї категорії осіб. Приміром, право іноземців чи осіб без громадянства бути покупцями об'єктів приватизації передбачено Законом України «Про приватизацію державного майна» в редакції від 19 лютого 1997 року.

Таким чином, національний режим для іноземців та осіб без громадянства означає для них визначені правообмеження, тобто надання їм прав, свобод і обов'язків, які не можна урівняти з правовим статусом громадян України. Разом з тим перед законом усі рівні і мають право на правовий захист.

Наведене дає підстави зробити  висновок, що Конституція та Закон  України «Про правовий статус іноземців» встановили лише засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства. В Конституції України закладено принципи, які повинні бути розвинуті та конкретизовані у відповідних законах, оскільки правове поле регулювання різноманітних аспектів поведінки іноземців та осіб без громадянства, їхнього правового статусу ще не повністю впорядковане.

Пропоную додаткові заходи, застосування яких могло б, на мій погляд, сприяти  позитивним результатам в подоланні нелегальної міграції і створення дійового механізму видворення нелегальних мігрантів до місць їх постійного проживання або до країн, з яких вони прибули. Для цього необхідно укласти відповідні міжурядові угоди, створити місця їх тимчасового утримання та залучити кошти з організацій, які мають прибуток від приймання іноземців в Україні.

Необхідно законодавчо закріпити  положення про конфіскацію автомобілів  або іншого майна, використовуваного  при переміщенні нелегальних  мігрантів через кордон, за наявності  підстав вважати, що вони використовувалися з метою контрабанди людей.

Виходячи з положень наведеного вище Закону, можна зробити висновки, що міграція — складне історичне  явище, і міграційний компонент  завжди має суттєвий вплив на формування національного та кількісного складу населення України.

Важливу роль у регулюванні державою імміграційних процесів покликані відігравати Міністерство закордонних справ України, Міністерства охорони здоров'я, освіти, економіки, фінансів, Держкомстат України та інші – кожне міністерство і відомство відповідно до своїх основних функцій. Особливо варто наголосити в цьому контексті на ролі і місці Міністерства праці і соціальної політики. Нині, коли потік іммігрантів, переселенців в Україну щорічно обчислюється сотнями тисяч осіб, саме це міністерство повинно стати головним провідником державної політики стосовно легальних іммігрантів та інших категорій іноземних громадян, переселенців, які одержали законне право на проживання в Україні, вирішувати питання створення робочих місць, працевлаштування та їх соціальної адаптації.

Важливе місце для визначення, становлення  і реалізації державної політики у сфері регулювання імміграційних  процесів посідають такі структурні підрозділи системи державного управління, як Адміністрація Президента України та Рада безпеки і оборони України. У складі апарату Адміністрації Президента є відділ громадянства, функції якого полягають, окрім усього іншого, в підготовці пропозицій щодо формування та коригування державної політики в сфері імміграції. Що стосується Ради безпеки і оборони України, то вона має розглядати і розв'язувати концептуальні довгострокові проблеми державного регулювання імміграційних процесів під кутом зору забезпечення національної безпеки держави з огляду на перебування на її території значної і всезростаючої кількості іноземних громадян.

Отже, система регулювання імміграційних  процесів в Україні, в цілому сформувалась. Від найвищих представницьких та виконавчих органів влади - Верховної Ради та Кабінету Міністрів України - до місцевих органів діють відповідні структури, створюється та розширюється правове поле в цій сфері державної діяльності, вдосконалюються організаційні форми і методи виконавської роботи, розвивається міжнародне співробітництво України як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.

Список законодавства та використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Київ, 1996.
2. Закон України “Про громадянство України” // Юридичний вісник України. – 2001. – №11.
3. Закон України “Про правовий статус іноземців” // ВВР – 1994 – №23 – с. 161.
4. "Декларація про державний суверенітет України", прийнята Верховною Радою Української РСР 16.07.1990 р.
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» від 29 грудня 1995 року // Офіційний вісник України. – 1996. – №2. – с. 29.
6. Постанова Кабінету міністрів України “Про утворення Державного департаменту у справах національностей та міграції” // Офіційний вісник України. – 2000. – №14. – с. 39.
7. Конституційне право України: Навч. посіб. – 1-е вид. / Погорілко В.Ф. – К.: Наукова думка. – 2002. – 734 с.
8. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. / Фединяк Г.С., Фединяк Л.С. – 2-е вид., допов. – К.: Юрінком Інтер. – 2000. –  416 с.
9. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
10. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини // Освіта України – 1998 – 9 грудня.
11. Громадянство України // Урядовий кур‘єр – 2000. – №11. – с. 12-13. Земцов В.
12. Громадянство України: етапи становлення // Урядовий кур’єр – 1996 – 21 листопада.
13. Громадянство України: зміни до законодавства та їх реалізація // Урядовий кур’єр – 1998 – №42, березень – с. 5.
14. Ісламов Р. Международно-правовое понятие гражданства и Всеобщая Декларация прав человека // Юридичний вісник України – 1998 – №4 – с. 80-85.
15. Ісламов Р. Понятие гражданства // Юридичний вісник України – 1999 – №14 – с. 81-85.
16. Клюєв А. Право на гражданство в Украине // Бизнес-Информ. – 1998. – №23-24. – с. 17-18.
17. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: Правові та соціологічні питання // Право Укр. – 2000. – №8. – с. 115-117.
18. Копиленко О. Проблема подвійного громадянства у законодавстві Укр.// Юридичний вісник України . – 1999. –28 січня – 3 лютого с. 28-31.
19. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право України. – 1998. – №7. – с. 9-11,14.
20. Майданник О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – №2. – с. 70-75.
21. Майланик О. Про інститут громадянства України // Право України. – 1999. – №2. – с. 70-75.
22. Максименко С. Шенгенська Конвенція і право людини на вільне пересування та вибір місця проживання // Право України. – 2000. – №5. – с. 14-17.
23. Новий етап розвитку інституту громадянства України // Урядовий кур’єр. – 2001. – №45, 14 березня.
24. Чехович С.Б. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні // Адвокат. – 1999. – №4. – с. 27-32.
25. Шумак І. Ознаки громадянських прав і свобод в Україні // Нова політика. – 1999. – №5. – с. 55-57.
26. Шумак І. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1999. – №10. – с. 14-16.