Організаційно-правові форми юридичних осіб в англосаксонській системі права

     Підприємства, що належать до державної форми власності (підприємства оборонного, космічного комплексу тощо), акції яких також  належать державі [3,c.82]. В принципі їх правове становище схоже з іншими видами корпорацій. Але в ряді випадків їм надаються пільги, наприклад, вони звільняються від оподаткування, від позадоговірної відповідальності і т. п.

       Всі інші корпорації відносяться  до категорії приватних, тобто тих, у створенні яких держава не бере участі і які утворені з ініціативи громадян для здійснення ними своїх, приватних інтересів.

       Приватні корпорації діляться  на дві групи: непідприємницькі  і підприємницькі. Непідприємницькими  корпораціями вважаються релігійні організації, корпорації в галузі освіти (школи, коледжі, університети й т. п.), благодійні фонди.Вони не переслідують цілей отримання прибутку, а якщо мають прибуток, то звертають її для досягнення мети, яка визначалася як основна при створенні непідприємницької корпорації.

       Підприємницькі (комерційні) корпорації  створюються з метою отримання  прибутку. Вони домінують серед  усіх вищевказаних видів корпорацій  з точки зору економічної ваги. Наприклад, за даними Бюро статистики  США, в 1984 р. в країні діяло 3 млн. підприємницьких корпорацій, або 5% від загального числа, поряд з майже 13 млн. індивідуальних підприємців і 1 млн.товариств, але на частку корпорацій припадало приблизно 87% загального доходу від підприємницької діяльності [29]. Політичний вплив даного виду корпорацій може бути також оцінено як значний: вони є однією з найпотужніших груп лобістів і в більшості випадків змушують рахуватися з собою законодавців. Крім того, в юридичному відношенні підприємницькі корпорації становлять найбільший інтерес - правове регулювання їх діяльності вельми складне (централізоване регулювання доповнюється корпоративним) і є в порівнянні з іншими видами корпорацій надзвичайно організованим і деталізованним.

     Корпорації  в країнах з англосакосоньскою системою права, мають такі  основні особливості:

• Акціонери корпорації не несуть відповідальності за зобов'язаннями юридичної особи;
• Структура управління передбачає обрання акціонерами ради директорів, який надалі призначає виконавчі органи корпорації.На свій розсуд акціонери можуть бути залучені в управління підприємствам;

     Дана  організаційно-правова форма дозволяє акціонерам здійснювати продаж чи іншу передачу прав на акції без згоди  інших акціонерів;

     Досить  жорсткі вимоги до процедури проведення зборів акціонерів і ради директорів, документообігу, підготовці річного звіту. Крім того, дані форми юридичної соби передбачають необхідність щорічного прийняття зборів акціонерів для вирішення з питання виплати дивідендів.

     Основними видами корпорацій в США та Велиобританії є :

1. Корпорація (corporation) - юридична особа, що має обмежену відповідальність перед акціонерами, в свою чергу акціонери не мають змоги брати участь в управління корпорацією, а лише опосередковано брати участь у зборах акціонерів  при прийнятті важливих рішень, як то обрання керівництва, розподіл прибутку, виплата дивідендів. Лише власники значних пакетів акцій можуть прямо впливати на діяльність корпорації. Проте з даного визначення є виключення, щ полягають у типах корпорацій, існують у різних країнах. При чому що стосується США, то основний критерій при виборі організаційно-правової форми корпорації є оподаткування, то у Великобританії, можливість розповсюдження акції, тобто захист інтересів акціонерів.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю (Limited liability partnership), включено до складу корпорацій по причині більш близької її організаційно-правової форми до копоративної, у частині прийняття участі в управлінні та розподілу прибутку

Так особливостями  ТОВ є:

-  Більш гнучка структура управління порівняно з Корпорацією;

-  За загальним правилом відсутність можливості здійснювати передачу прав на акції третім особам без згоди інших власників;

РОЗДІЛ 3. Організаційно-правові  форми юридичних  осіб у Великобританії, та їх особливості 

1. Особливості організаційно-правових форм Великобританії

     Британське  право передбачає можливість використання різних організаційно-правових форм для  ведення господарської дыяльності.  Аналіз сучасної британської літератури з питань корпоративного права [28;35;38] дозволяє дійти висновку, що усі організаційно-правові форми господарювання у Великобританії можна поділити на дві основні групи: неінкорпоровані (такі, що не мають статусу юридичної особи) та інкорпоровані (корпорації). До неінкорпорованих форм належать: фізичні особи – підприємці, партнерства (звичайне та зі змішаною відповідальністю учасників), трасти та інші неінкорпоровані асоціації.  До інкорпорованих – відповідно відносять корпорації можуть бути одноосібними та асоційованими. Останні існують головним чином у формі компаній та партнерств з обмеженою відповідальністю учасників (нова форма, запроваджена лише у 2000 році). Розглянемо більш детально зазначені організаційно-правові форми господарювання.

     Слід  відзначити, що у Великобританії немає  єдиного законодавчого акту який би визначав статус корпорації. Визначення цього поняття і його суттєві ознаки можуть бути знайдені винятково у прецедентному праві. Корпорації у праві Великобританії розглядаються як фіктивні утворення, що виникають за допомогою права для того, щоб виступати самостійними учасниками правових відносин [34,c.32b].За правом Великобританії корпорації розділяються на два основних типи: одноособові корпорації (Corporatio nsole) та асоційовані корпорації (Corporation aggregate). Корпоративного права у широкому розумінні (як системи норм, що визначають статус корпорацій будь-якого виду) у Великобританії не існує.

3.2. Неінкорпоровані  форми господарюванняза  правом Великобританії

     Партнерство розглядається у британському праві  як договір між двома й більше особами, що спільно здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку. Правовий статус партнерств визначає Акт про партнерство, прийнятий ще у 1890 році. Однак, цей Акт не є вичерпним кодексом, що регулює всі аспекти діяльності партнерств. При вирішенні багатьох питань суди керуються також загальним правом і правом справедливості (за винятком норм, що суперечать Актові 1890 року. В основу права партнерств закладені принципи, що застосовуються до довірчих відносин й комерційного представництва.

     Ст. 4 Акта про партнерства називає  сукупність партнерів фірмою, однак  партнерства не є юридичними особами  й не підлягають інкорпорації (тобто, державній реєстрації [32]). Більш  того, партнерство вважається існуючим не з моменту укладення особами відповідного договору, а з моменту початку підприємницької діяльності, передбаченої цим договором [31].

     Партнерами  можуть бути як юридичні, так і фізичні  особи, при цьому останні вважаються підприємцями. Однак, вони ведуть бізнес не одноосібно, а спільно, і прибуток від даного бізнесу підлягає поділу між партнерами. Поняття "бізнес" не обов’язково означає систематичну підприємницьку діяльність, він може зводитись до єдиного правочину [26,c.48]. Спільне ведення бізнесу обв’язково припускає не тільки спільні дії партнерів, але й розподіл прибутку між ними. Така ознака допомагає відмежувати партнерів від осіб, що працюють за наймом й одержують заробітну плату. Партнери не можуть розглядатися як наймані працівники один одного. Партнерство обов’язково повинно створюватися з комерційною метою, тобто для одержання прибутку. Об’єднання осіб для досягнення інших цілей (наприклад, благодійних) не утворює партнерства.

     Кожний  з партнерів є представником  фірми в цілому й інших своїх  партнерів. Це означає, що він може укладати договори, обов’язкові для партнерства в цілому (усіх партнерів). Ці договори повинні бути пов’язані зі спільним бізнесом. Договори, укладені особою, що є партнером, і спрямовані на задоволення її особистих або сімейних потреб, не розглядаються як договори, укладені від імені фірми, а її партнери не відповідають за зобов’язаннями із таких договорів.

     За  загальним правилом партнери несуть необмежену особисту відповідальність за боргами своєї фірми. У той  же час, Акт про обмежені партнерства 1907 року [40] дозволяє сформувати партнерство зі змішаною відповідальністю учасників або, говорячи інакше, обмежене партнерство (аналог вітчизняних командитних товариств). Таке партнерство складається з двох категорій партнерів: звичайних партнерів ("general partners") та партнерів з обмеженою відповідальністю ("limited partners"). Партнери з обмеженою відповідальністю можуть вступити в партнерство шляхом внесення капіталу, але вони не можуть укладати правочини від імені фірми і не можуть залучатися до додаткової особистої відповідальності за її боргами. Партнерство зі змішаною відповідальністю учасників повинно бути обов’язково зареєстроване – інакше воно буде вважатися партнерством з необмеженою відповідальністю й всі партнери будуть мати статус звичайних партнерів, незалежно від змісту договору про партнерство.

     Британське  законодавство розрізняє декілька видів компаній.Тривалий час законодавча  класифікація компаній ґрунтувалася на одному критерії – формі відповідальності учасників за боргами компанії. Розподіл компаній за даним критерієм уперше було введено в 1855 році в зв’язку з прийняттям Limited Liability Act (Акту по обмежену відповідальність).

     Тривалий  час у британському праві існувало обмеження максимальної кількості  учасників партнерств 20 особами. Якщо партнерів ставало більше 20, то партнерство мало бути інкорпороване, тобто фактично перетворено на компанію. Ця вимога не поширювалась на деякі професійні партнерства, що поєднували адвокатів, аудиторів, біржових брокерів, архітекторів, дипломованих інженерів, топографів тощо. Однак з 21 грудня 2002 р. це обмеження перестало діяти відповідно до наказу Державного секретаря, ухваленого у рамках регуляторної реформи [36].

     Законодавчі акти та прецеденти, що регулюють діяльність партнерств утворюють право партнерств (Partnership Law), яке являє собою симбіоз принципів трасту, представництва й контрактного права.

     Термін "неінкорпорована асоціація" застосовується до будь-якого об’єднання осіб (фізичних або юридичних), що не є інкорпорованим (зареєстрованим) і не може бути визнано партнерською фірмою, оскільки члени даного об’єднання не займаються спільною підприємницькою діяльністю з метою одержання прибутку.

     Раніше  кількість учасників асоціацій  обмежувалася, як і у партнерствах, 20 особами. З 21 грудня 2002 обмеження кількості учасників асоціації 20 особами перестало діяти відповідно до вже згадуваного вище наказу Державного секретаря.

     Неінкорпорованих  асоціацій у сучасній Великобританії налічується мало і з погляду  права вони не існують (розглядаються  як проста сукупність окремих осіб). Керуючі або члени таких асоціацій від свого імені укладають контракти, наймають персонал, вчиняють інші юридично значущі дії, включаючи можливість позивати в суді в інтересах асоціації. Ці ж особи несуть персональну відповідальність за всі дії, що можуть розглядатися як дії асоціації [8,с.15].

У Великобританії майже відсутнє спеціальне законодавство  про неінкорпоровані асоціації.Основним джерелом права, що регулює діяльність таких асоціацій, виступає прецедент.

     Приватний траст надзвичайно розповсюдженим у Великобританії способом об’єднання капіталу, власності декількох осіб для її використання в комерційних цілях без створення для цього компанії. Декілька довірителів (інвесторів) на підставі договору передають своє майно довірчому власникові (керуючому). Останній використовує отриману власність для ведення бізнесу, виплачуючи довірителям або призначеним ними особам (бенефіціаріям) певну винагороду. Приватний траст ґрунтується на договірних відносинах і не є інкорпорованою організацією (юридичною особою).У порівнянні з компаніями приватні трасти вимагають набагато менших витрат, пов’язаних з веденням бізнесу, і підпадають під більш сприятливий режим оподатковування.

     Іншою формою трасту є "charities"– публічні або благодійні трасти. Це організації, засновані на довірчій власності, але довірителі не вправі одержувати прибуток або інші вигоди від їхньої діяльності. Публічні трасти можуть створюватися в благодійних цілях (для допомоги малозабезпеченим особам), в освітніх, релігійних та інших суспільно корисних цілях. Довірчі власники (адміністрація трасту) зобов’язані укладати правочини на користь трасту від власного імені і нести особисту необмежену відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з діяльності трасту. У випадку ліквідації такого трасту майно не повертається довірителям, а передається іншому трастові або використовується в благодійних цілях.