Організаційно-правові форми юридичних осіб в англосаксонській системі права

     Після тривалого занепаду інститут «юридичної особи», як суб’єкт приватного права, почав відроджуватися у Середньовічній Європі у формі ремісницьких та торгівельніх корпорацій. Для дослідження теми курсової роботи, більш доцільно розшлянути саме історію розвитку торівельних корпорації. Це можна пояснити кількома причинами: так саме торгівельні корпорації показали свою пристосованість до будь-яких економіко-правових умов, та досить оперативно реагували на зміни від феодального ладу до зародження буржуазного  суспільства та стали основою для зародження інших типів корпорацій – конгломератів банківскського капіталу, політичних сил, мануфактур тощо. Сама можливість концентрації великих капіталів, з’явилась лише через утворення корпорацій. Характерною особливістю торгівельних корпорацій Середньовіччя було їх привязаність до певного міста, осередка купців, що утвоювали корпорацію, яку називали гільдією для досягнення певних цілей: як правило монопольна тогівля з певною територією, взаємодопомога у подрожах і т.і.   Кожна корпорація, мала статут, який регулював зокрема такі питання, як умови вступу до корпорації, розмірі внесків, органи управління (страійшина). Термін дії корпорації як правило не обмежувався, але як правило під впливом тих чи інших економіко-політичних факторів, корпорації зливалися у великі обєднання: Голандська Ост-Індська компанія, Датська Отс-Індська компанія,  Канадська компанія та ін. Ці великі об’єднання – формувалися по приципу акціонерних товариств – від об’єднання великої кількості капіталів та під контролем (Голандська Вест-Індська компанія) або безпосереднім управлінням держави (Франція). Для залучення додаткових капіталів, акцій цих корпорацій продавалися на біржах, в результаті реальними власниками 80-90%% їх ставали 5-10%% держателів акцій.

     На  прикладі Англії, яка будувала торгівельні  імперії ми можемо побачити, як формувалися  торгівельні корпорації XVII-XVIII ст. Уряд створював торгівельну корпоріцію Королівською хартією або парламентським актом з наданням монопольного права торгівлі на певній території. Найбільш відомий приклад - створена у 1600 році британской Ост-Індська компанія, якій королева Елизавета I надала переважне право торгівлі з усіма кріїна на схід від мису Доброї Надії. Як правило такі корпоріції представляли інтереси держави у політично-колоніальному аспекті, та приватні інтереси у економічному.

     Бурхливий розвиток буржуазного суспільства  на прикінці XVIII ст.- поч. XIX ст. став віправною  точкою для такого ж стрімкого  розвитку інституту юридичної особи. Насамперед цьому слугував розвиток товарно-грошових відносин, перехід Європи до цивілізованих правових відносин. Проте крах великих корпорацій та перші біржові спекуляції, довели, що корпорація, як організаціно правова форма об’єднання капіталів має багато недоліків: відсутність впливу міноритарних акціонерів (пайщиків) на діяльність, безвідповідальність керівництва та ін.

     З XVIII ст. у Європі основною формою організації  малого бізнесу стали партнерства. Дана органазаційнв форма мала цілу низку переваг у порівнянні з акціонерними товариствами: солідарна відповідальність партнерів, пряма зацікавленість управляючих партнерів у результатах роботи партнерства.

     У Великобританії у 1890 році був прийнятий  Закон про партнерства (Partnership Act 1890), що регулював питання утворення партнерств, як обєднань, приципи діляльності, солідарної відповідальності тощо. Наступним кроком до розвитку партнерств, як одного з видів організаційних форм юридичних осбі, стали партнерства з обмеженою відповідальність, що регювалося прийнятим у 1907 р. Законом про обмежені партнерства  (Limited Partnerships Act) [40]. Ці нормативні акти діють до сьогодняшнього часу, правда з деяким змінами.

     Взагалі діяльність юридичних осі, у країнах  з англосаксонською системою права  регулювалася безліччю нормативних актів, навіть у Великбританії, кожна частина Обєднаного Королівства, мала власні нормативно –правові акти, що регулювали дане питання, це ж саме стосуються США, які в угоду свому федеральному устрою, дозволяли штатам, самостійно нормувати питання діяльності юридичних осіб. Слід лише зупинитися на Антитрестовому Законі Шермана 1890 (Sherman Antitrust Act), це один із перших нормативно правових актів, що обмежували монополія корпоріцій та заставили їх публічно звітуватися.

     Більш детальний розгляд розвитку нормативного регулювання організаційно-правоих форм юридичних осіб у країнах з англосаксонською системою права буде досліджений у наступних розділах.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
     

2. Сутність  організаційно-правової форми юридичної  особи 

     Розвиток  капіталістичної форми господарювання, прискорення виробництва і обігу товарів і послуг, створення централізованого виробництва та кооперованого збуту, концентрація капіталу для створення таких виробництв, зумовили необхідність виникнення відповідних організаційно-правових юридичних форм. Конструкція юридичної особи найбільш підходила для цього, і потрібно було тільки законодавчо закріпити або створити відповідні потребам економічного обороту організаційно-правові форми юридичної особи, передбачають певні управлінські і майнові особливості (товариства, партнерства і т.д.). При цьому необхідно зауважити, що поняття "юридичної обличчя" поширилося лише у цивільному законодавстві країн континентальної системи прав, в основному європейських держав. Законодавство країн з англосаксонської системою права не використовує поняття "юридична особа", а просто визначає види об'єднань, які розглядаються як самостійні суб'єкти права (партнерства, корпорації тощо) або ж вважаються самостійними суб'єктами права в певних випадках, передбачених законодавством [8,c.112].

       Дати вичерпне і всеосяжне  визначення юридичної особи не  є можливим. Але все ж слід  зазанчити, що юридична особа,  має відповідну правосубєктність, Так, воно може виступати в  суді позивачем і відповідачем, воно вступає в договірні відносини з іншими суб'єктами правовідносин, взаємодіє при необхідності з органами державної влади, бере на себе і виконує певні зобов'язання.

     Законодавство ряду країн йде просто по шляху  перерахування основних, найбільш істотних, ознак юридичних осіб або ж містить тільки їх класифікацію.

     Правова доктрина традиційно виділяє чотири основні ознаки, кожна з яких є  необхідною, а все в сукупності достатнім, щоб організація могла  бути визнана суб'єктом цивільного права, тобто юридичною особою:

      1. Органзаційна єдність;

      2.  Відокремлене майно; 

      3.  Самостійна цивільно-правова  відповідальність.

      4. Юридична особа має право  вчиняти від свого імені угоди,  тобто самостійно брати участь  у майновому відносинах.

     Організаційно-правова  форма юридичної особи - встановлена законодавством тієї чи іншої країни форма юридичної особи, фіксує спосіб закріплення та використання майна господарюючим суб'єктом їх правове становище і цілі діяльності [11,c.58].

     Держава в свою чергу за допомогою встановлення певних видів  організаційно-правових форм юридичних осіб, здійснює регулюючі функції, як то контроль за діяльністю юридичних осіб так і захист прав їх учасників та інших субєктів. Важливою функцією органзаційно-правової форми можна назвати юридичної особи – є інформація, яку несе у собі тип форми, для субєкта, що взаємодіє з юридичною особою. До таких субєктів можна віднести і споживачів і учасників, і державу 

     Виходячі  з вищенаведених понять організаційно-правовї  форми юридичної особи, виникає  потреба класифікувати їх за основними ознаками. Такими ознаками є :

1. Відповідальність засновників (учасників) або акціонерів юридичної особи за її результати діяльності;
2. Спосіб прийняття рішень, як то основних (органи управління, розподіл прибутку, зміни в капіталу тощо), так і при оперативному управлінні;
3. Спосіб формування капітул юридичної особи.

     Основною  класифікацією у світі та зокрема  у кранах з англосакосонською  системою права є:

• Партнерства ;
• Товариства;
• Акціонерні товариства (корпорації).

    Всі ці групи уособлюють у собі найбільш зручні форми організації юридичної особи для досягнення певних цілей.

    Так для прикладу партнерства є найбільш зручною формою для юридичних  осбі основною діяльністю яких є надання  послуг з високим рівнем відповідальності для підприємства: адвокатські компані, ломбарди

    Товариства  зручні для організації більшості  видів малого та середнього бізнесу, як підприємство на діяльність якого  учасники мають досить суттєий вплив, але їх відповідальність, як правило, не поширюється за межі майна Товариства.

    Акціонерні  товариства (корпорації) – найбільш зручна форма організації великих юридичних осіб, здатних до швидкого залучення додаткового капіталу, та з низьким рівнем відповідальності акціонерів.  Нижче буде більш детально прозглянуто організаційно-правоі форми юридичних осіб.

    Крім  юридичних осіб комерційного характеру, існують звичайно інші види юридичних  осіб, з своїми власними організаційно-правовими  формами. Близькі приципи функціонування їх у країнах з континентальною  системою права та англосаксонською, та значний обсяг досліджень не дають можливості розглядати їх у визначеному обсязі курсової роботи

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
    

3. Види  організаційно-правових форми юридичних  осіб

     Розпочинаючи  розгляд організацйіно-праових форм юридичних осіб зупинимся більш  докладно на формах, що поширені у країнах з континентальною системою права. Це буде корисно для формування повної уяви та відповідно проведення порівняння їх видів з англосаксонською.

     Повне товариство (партнерство) створюється для ведення його учасниками (повними товаришами) підприємницької діяльності на спільній основі відповідно до укладеного між ними договором. Це добровільне об'єднання учасників спільного бізнесу на договірних засадах.

     Однією  з характерних рис повного  товариства є високий ступінь  і міра майнової відповідальності його учасників за виконання прийнятих зобов'язань.У випадку небезпечної фінансової ситуації, коли у партнерів, які об'єдналися для ведення спільної підприємницької діяльності, виникають борги, вони відповідають за зобов'язаннями не тільки майном, яке вони внесли і об'єднали з метою підприємницької діяльності,а й усім своїм особистим майном (і навіть майном членів сім'ї, якщо воно не розподілено в правовому відношенні).

     Що  ж до об'єднаного майна, призначеного для ведення підприємницької  діяльності, то воно являє спільну  часткову власність, належить всім учасникам  на пайовій основі, тобто кожен  учасник повного товариства має  свою частку, свій пай, що відповідають його майновому і грошовому вкладами в товариство. Частка відображає ту частину грошової вартості майна товариства, яка належить даному учасникові. [82,c.14]

     Командитне  товариство (партнерство  на вірі), подібно повному, являє собою об'єднання декількох громадян і (або) юридичних осіб на підставі договору між ними з метою ведення спільної господарської діяльності. Але принципова відмінність командитного товариства від повного полягає в тому, що тільки частина його членів, іменованих повними товаришами (комплементаріїв), несе повну солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном. Інша ж частина - члени-вкладники (коммандітісти) - несе обмежену відповідальність і відповідає по зобов'язаннях тільки своїм пайовим внеском у товариство[84,c.14].

     Товариство з обмеженою відповідальністю (партнерство з обмеженою відповідальністю) Головна ознака, що визначив назву і складає одне з найважливіших переваг товариства з обмеженою відповідальністю, полягає в тому, що його учасники несуть відповідальність за зобов'язаннями, прийнятими на себе таким товариством, тільки в межах своїх внесків у капітал товариства. У той же час саме товариство як юридична особа відповідає перед кредиторами за зобов'язаннями всім своїм майном.  В більшості випадків статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю не повинен бути менше законодавчо встановленої суми. Товариства з обмеженою відповідальністю можуть створюються як об'єднання партнерів у справі, фізичних та юридичних осіб [91,c.14].

       Акціонерним товариством (корпорація) називається господарське товариство, статутний капітал якого поділяється на визначене число акцій.

     Учасники  відкритого (публічного) акціонерного товариства можуть чи продавати передавати свої акції без згоди інших  акціонерів цього товариства. У закритому (приватномо) акціонерному товаристві акції розподіляються тільки серед засновників або іншого заздалегідь певного кола осіб[19,c.114].

     Головна особливість відкритого акціонерного товариства полягає в тому, що його майновий і грошовий капітал формується шляхом вільного продажу своїх акцій.

     Акції продаються або на первинному ринку  по номінальній вартості після їхнього  випуску, або на вторинному ринку  за допомогою перепродажу за ринковими  цінами. Акціонерні товариства відкритого типу - одна з найбільш поширених і цивілізованих сучасних форм організації колективного бізнесу, що дозволяє долучитися до власності підприємств іншим особам без виключення.