Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення

 
 
 
 

Реферат

на  тему:

Цивільно-правові  відносини, їх виникнення, зміна та припинення 

 

      Цивільно-правові  відносини — врегульовані нормами цивільного права майнові  та особисті не-майнові  відносини, учасники яких виступають юридична рівними носіями прав та обов'язків.

     Відповідно  до статей 1, 2 Цивільного кодексу України зазначені відносини виникають у:

     • державних,  кооперативних та інших  громадських організацій між собою;

     • громадян із державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями;

     • громадян між собою.

     Для цивільно-правових відносин є характерними специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших " видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості:

     • цивільно-правові відносини —  це майнові та осо- " бисті немайнові відносини;

     • учасники цих відносин характеризуються май- Л новою відокремленістю  та юридичною рівністю;

     • юридичні права та обов'язки суб'єктів  цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

     Цивільно-правові  відносини складаються з трьох  основних елементів: суб'єктів, об'єктів  і змісту.

     Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути фізичні та юридичні особи.

     Правові відносини між фізичними особами  вини-» кають здебільшого з  приводу матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага.

     Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин. 

     У цьому випадку суб'єктивне право  — заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні  дії та вимагати задоволення її інтересу від зобов'язаної особи.

     Зміст суб'єктивного права знаходить  свій вияв у відповідних можливостях учасника зазначених відносин:

     • чинити певні дії (наприклад, купувати, продава- _т ти, дарувати речі, використовувати твори тощо);

     • вимагати належної поведінки від  зобов'язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т. ін.);

     • можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

     Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення своїх інтересів.

     Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

     • за змістом: майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення особистих немайно-вих інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

     • за зв'язком учасників відносин', абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (скажімо, правовідносини власності, авторства); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна виконати для уповноваженого суб'єкта певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, поставки);

     • залежно від об'єкта правових відносин: речові цивільно-правові відносини, об'єктом яких є речі (наприклад, відносини володіння та користування майном); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань (наприклад, відносини, які виникають із договору, спричинення шкоди);

     • залежно від структури: прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов'язок (скажімо, правовідносини, що виникають із договору позики); складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки (наприклад, відносини, що виникають із договору купівлі-продажу);

     • за характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

     Цивільно-правові  відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки.

     Цивільний кодекс України (ст. 4) передбачає, що цивільні права та обов'язки виникають унаслідок: угод; адміністративних актів; відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; заподіяння шкоди іншій особі; придбання або збереження майна коштом іншої особи без достатніх підстав; інших дій громадян та організацій; подій, з якими закон пов'язує наступ цивільно-правових наслідків.

     Юридичні  факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

     Юридичні  дії — це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учасниками цивільних правовідносин певного договору). 

     Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (скажімо, угоди, адміністративні акти і под.), а ті дії, що вчиняються всупереч законові, — неправомірними (укладання фіктивних угод і т. ін.).

     Юридичні  події — це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру).

     Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава.

     До  фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

     Для визнання осіб суб'єктами цивільного права  необхідна наявність цивільної  правосуб'єктності, тобто їхньої право- та дієздатності.

     Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

     Правоздатність  у громадянина України виникає  від дня народження і припиняється з його смертю (або з визнанням  громадянина померлим).

     Цивільна  правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж його життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній,

     Цивільна  дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки, тобто його здатність розпоряджатися власними правами і нести відповідальність за свої дії.

     Обсяг цивільної дієздатності залежить од віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього, цивільна дієздатність поділяється на такі види: 

     • повна дієздатність;

     • часткова дієздатність;

     • мінімальна дієздатність;

     • обмежена дієздатність;

     • визнання громадянина недієздатним.

     Повна дієздатність настає з досягненням повноліття — 18 років. Згідно з чинним законодавством у. разі одруження особи до досягнення повноліття повна дієздатність у неї настає з моменту одруження.

     Часткову  дієздатність мають фізичні особи у віці від 15 до 18 років. Вони мають право укладати угоди за згодою їхніх батьків (усиновителів) чи піклувальників. Крім того, вони можуть самостійно здійснювати дрібні побутові угоди; розпоряджатися своєю заробітною платнею чи стипендією; реалізовувати свої авторські та винахідницькі права; робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними; володіти, користуватись і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств; бути членами громадських організацій; нести відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам.

     Мінімальна  дієздатність характерна для осіб віком до 15 років, які мають право здійснювати тільки дрібні побутові угоди та робити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. Якщо ж вклад було зроблено на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до виповнення неповнолітньому 15 років будуть батьки чи інші його представники (всиновителі чи опікуни).

     Обмежена  дієздатність може бути визначена судом громадянам, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Вони можуть укладати угоди щодо розпорядження майном, а також отримувати заробітну платню, пенсію чи інші види доходів та розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. 

     Громадянин, який через душевну хворобу чи недоумство не здатний розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнаний судом недієздатним, а відтак над ним установлюється опіка, що приводить до втрати ним можливості щодо укладання угод. Односторонні угоди (наприклад, заповіт, видача доручення і т. ін.), що були укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я громадянина, якого визнано недієздатним, суд поновлює його в дієздатності.

     Якщо  громадянин зникає, його місцеперебування невідоме, розшуки його не дають позитивних результатів, а тривала відсутність на місці проживання робить правовідносини за його участю невизначе-ними, громадянин визнається безвісно відсутнім, а потім оголошується померлим у порядку, визначеному чинним законодавством.

     Юридичними  особами визнаються організації, які  мають відокремлене майно, можуть набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.

     Правовими ознаками юридичної особи є:

     • організаційна єдність;

     • наявність відокремленого майна;

     • можливість виступати в цивільному обороті від власного імені;

     • здатність самостійно нести майнову  відповідальність.

     Юридична  особа повинна мати: свій статут; правоздатність; назву; органи; місцезнаходження (філіали, представництва).

     Юридичні  особи наділені цивільною право-суб'єктністю, тобто цивільною правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із моменту їх державної реєстрації.

     Цивільна правоздатність юридичної особи визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як

     єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою).

     Для юридичної особи правосуб'єктність виникає:

     • з моменту затвердження статуту  або положення;

     • з моменту видання компетентним органом постанови про утворення організації;

     • з моменту реєстрації статуту, якщо він підлягає реєстрації.

     Залежно від характеру власності розрізняють  такі види юридичних осіб: державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю закордонних суб'єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.

     Крім  того, за характером діяльності юридичні особи поділяються на: підприємства, що виробляють продукцію; установи, котрі надають послуги населенню; колгоспи — колективні виробничі сільськогосподарські підприємства; комерційні та інші організації (торгівлі, харчування, будівництва і т. д.).