Поняття , предмет та метод цивільного права

1. Поняття , предмет та метод цивільного права

Поняття цивільного права  як галузі права

     Цивільне  право є складовою частиною права  в цілому, одна з його галузей. Тому можна сказати, що цивільному праву властиві такі риси і характеристики, які властиві праву взагалі. У першу чергу треба відзначити, що цивільне право — це сукупність норм, тобто правил поведінки, встановлених або визнаних і підтримуваних державою.

     Цивільне  право, як і право в цілому, впливає  на суспільні відносини доведенням до їх учасників відповідних правових приписів, які забезпечені у своєму здійсненні державним примусом чи можливістю його застосування.

     Зокрема, треба відзначити, що цивільне право  — це приватне право, метою існування  якого є захист приватних інтересів. У відносинах, які опосередковує приватне право, держава як влада не бере участі. Приватне право регулює суспільні відносини на засадах координації суб'єктів. Перевагу у приватному праві мають диспозитивні норми, які забезпечують використання в регулюванні суб'єктивного розсуду учасників відносин.

     Цивільне  право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносини власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної  діяльності.

     Крім  цивільного, до приватного права відносять сімейне, трудове та природо-ресурсне право.

     У житті відбувається взаємодія публічного і приватного права, правовим виразом  якої є поява комплексних галузей  законодавства, До яких, зокрема, відноситься  підприємницьке право.

     Найголовніша  частина відносин, які регулює цивільне право, — це майнові відносини вартісного характеру. В умовах переходу до ринкової економіки роль цієї галузі права невпинно зростає. Значну роль відіграють і особисті немайнові відносини.

     Суттєвими характеристиками цивільного права  є ті риси, що визначені в ст. 1 ЦК України, — це юридична рівність, вільне волевиявлення, майнова самостійність учасників відносин.

     Отже, цивільне право — це сукупність правових норм, які регулюють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін.

Предмет цивільного права

     Цивільне  право належить до фундаментальних  галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, —  це майнові та особисті немайнові  відносини. Характерною ознакою  цих відносин є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

     Усі ці відносини мають дуже важливе  значення для людини, адже вони визначають її життя.

     Особливе  значення у цивільному праві мають  майнові відносини, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майново. Вони незалежні і виступають один до одного як сторонні особи.

     Майнові відносини, які належать до сфери  цивільного права, мають особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру учасників цих відносин.

     За  характером майнових відносин, що належать до сфери цивільного права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економічні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вартісний характер1.

     Економічні  відносини мають і інший аспект розуміння — це виробничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності людей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих людей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до сфери регулювання цивільного права.

     Ринкова економіка передбачає активний обмін  матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійснюється за допомогою цивільного права, а саме таких його правових інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове право, реорганізація і ліквідація юридичних осіб.

     Розвиток  товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошових відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з характеристикою самих процесів і форм товарообігу.

     Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

     Майнові відносини своїм предметом мають  майно. їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності і визначає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.

     Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відносини власності — це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власності тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відносини — це відносини між людьми з приводу матеріального блага, відносини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина — власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині — власнику протистоїть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолютним.

     Крім  відносин власності, існують також  майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридично оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою договору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.

     У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті використання юридичних форм, заснованих на управлінні приватними товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товариства (корпорації) виступають як юридичні особи — власники май-йа. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих відносин.

     До  предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові  відносини. З цього приводу в  юридичній літературі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регулюються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А. Красавчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в процесі обговорення питання про місце особистих немайнових відносин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він називає три точки зору: негативну концепцію, радикальну концепцію і позитивну концепцію1. Згідно з першою — цивільне право регулює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, а решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що стосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостійний предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

     У даний час, враховуючи прийнятий  Верховною Радою України ЦК, де мають місце глава 15 «Нематеріальні блага» і глава 20 «Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати єдиний метод правового регулювання, який передбачає юридичну рівність сторін.

Метод цивільного права 

Цивільне  правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а  з допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки  суб´єктів відносин. Сукупність таких  способів та заходів називають методом цивільного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - яким чином регулюються відповідні суспільні відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична  рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що сторони  визнаються правом як самостійні, не залежні  одна від одної особи. Іншими словами, зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні. Цивільне право спрямоване на те, щоб врегулювати відносини між сторонами в разі виникнення між ними спорів, захистити їх від будь-яких протиправних посягань, обмежити від зовнішнього втручання. Відносини, що засновані на владному підпорядкуванні учасників, не можуть бути цивільно-правовими. Такі відносини зазвичай є адміністративно-правовими, фінансово-правовими та ін.

З урахуванням  принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового  методу. Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов´язки. Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов´язків.

Наявність диспозитивних засад у цивільному праві не означає відсутність  у ньому імперативних норм. Але  вони не є визначальними. Цивільно-правові відносини формуються, переважно, під впливом диспозитивних норм.

Ґрунтуючись на засадах рівності та незалежності учасників цивільних правовідносин, закон надає можливість вирішувати спори, що виникають між ними, або  безпосередньо учасникам конкретних відносин на підставі взаємної домовленості, або спеціально створеним для розгляду таких спорів державним органам чи третім особам. Важливим є те, що такий орган не має бути пов´язаним з жодною із сторін особистими, майновими або адміністративними відносинами, оскільки за наявності такого зв´язку буде порушено принцип рівності сторін. Спори між учасниками цивільних відносин, як правило, розглядаються судом, господарським судом, третейським судом після подачі відповідного позову однією із заінтересованих сторін.

Оскільки  учасники цивільно-правових відносин пов´язані між собою, як правило, тільки правочином, то встановлено, що та із сторін, яка добровільно взяла  на себе зобов´язання і не ви­конала  їх, повинна відшкодувати іншій стороні  збитки, яких зазнала ця сторона внаслідок невиконання правочину. Іншими словами, сторона, яка не виконала зобов´язання або виконала його неналежним чином, несе цивільно-правову відповідальність. Така відповідальність носить майновий характер. Цивільно-правова відповідальність наступає також при порушенні прав власника або носія інших абсолютних прав.

Таким чином, цивільне право - це галузь права, що на засадах юридичної рівності учасників регулює майнові відносини (власності й товарообігу), відносини  у сфері інтелектуальної діяльності, а також особисті немайнові відносини.