Правове регулювання як особлива форма соціального

5. Норми моралі, що характеризують  рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.

6. Норми культури, які  характеризують рівень духовного розвитку суспільства.

7. Організаційні норми,  що встановлюють порядок виникнення  та функціонування недержавних  структур.

8. Політичні норми, які  визначають взаємодію суб'єктів  політичної системи у процесі  виникнення та функціонування  владних відносин.

9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.

10. Корпоративні норми,  які регулюють діяльність громадських  об'єднань.

11. Норми права, що є  державно-владним засобом впливу  на суспільство.

          Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми.

         Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо.

         Право — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою з метою регулювання найважливіших для суспільства відносин, шляхом визначення точного змісту прав та обов'язків суб'єктів і можливістю застосування відповідальності за їх невиконання або порушення.

         Визначення права у світовій історії теоретичної думки досить багатоманітне та різнохарактерне. Більшість авторів залишаються прихильниками нормативної школи праворозуміння, відповідно до якої право розглядається як нормативно-вольовий регулятор суспільних відносин, як внутрішня взаємоузгоджена система встановлених чи санкціонованих державою формально визначених норм, які забезпечуються примусовою силою держави.

         В. Селіванов та Н. Діденко вважають, що — з точки зору філософії — право є сукупністю етичних суспільних цінностей, таких, як: справедливість, порядок, моральність, правдивість та інші, що ґрунтуються на ідеї соціальної рівності. [2, с.179]

         B. Нерсесянц виділяє два аспекти буття права: право у статичному стані та право у динамічному стані.

        У статичному стані право розглядається як певна система правових норм. У динамічному — воно діє як певний регулятор, тобто це свого роду застосування абстрактної норми, що встановлює певні правила поведінки до конкретного суб'єкта у конкретних випадках.

         C. Алексеєв розглядає право одночасно і як явище цивілізації, і як явище культури, що фіксує у нормативній формі духовні цінності та надбання: демократію, права людини, мораль, справедливість тощо.

        З іншого боку право розуміють також у співвідношенні з правовими системами (англосаксонське право, право розглядається як сукупність певних потреб людини, закріплених конституційно (право на відпочинок, на охорону здоров'я тощо).

         А тому поняття права — не тільки сукупність правил поведінки, а й реальна можливість їх реалізації. Це — і регулятор суспільних відносин, правовий зміст якому надано певною формою і який має відповідати загальнолюдським цінностям та ідеалам.

          Узагальнюючи процес формування права та причини його виникнення, можемо визначити основні ознаки права, що характеризують його як самостійний інститут і засіб соціального впливу на суспільство.

          Основні ознаки права:

— Соціальність права, тобто можливість права забезпечити реалізацію загальносоціальних функцій.

— Нормативність, тобто існування  права як системи норм, що встановлюють межі поведінки суб'єктів.

— Обов'язковість права  гарантує можливість забезпечення виконання  припису всіма суб'єктами та неможливість встановлення певних пільг, що дозволяють порушувати прийняті норми окремим суб'єктам.

— Формалізм характеризується як фіксування припису в письмовій  формі, що забезпечує загальнообов'язковість  та спрощує процес інформованості суб'єктів про права і обов'язки, які їм належать.

— Процедурність права  характеризується наявністю чітко  визначених та нормативно закріплених  процесів розроблення, прийняття, застосування та гарантування права.

— Неперсоніфікованість права, тобто поширення права на невизначене коло випадків та кількість суб'єктів, а також відсутність конкретно визначеного індивідуального адресата і багаторазовість дії права.

— Інституціональність права  характеризує залежність права від  діяльності спеціальних державних структур, а також поділ права на внутрішні його елементи, що охоплюється поняттям «система права».

— Системність, тобто внутрішня  узгодженість окремих норм, що засновуються на єдності принципів права, а  також ієрархічного підпорядкуванню приписів за їх юридичною силою.

— Об'єктивність права визначає закономірний характер його виникнення та залежність права від об'єктивних умов функціонування суспільства.

— Державно-владний характер надає можливість визначити право  як засіб державного впливу на суспільство, що забезпечує обов'язковість владних  рішень держави та гарантується її примусовою силою.

         Отже, право — це особливий засіб соціального регулювання, який на відміну від інших форм нормативного впливу (норм моралі, звичаїв, традиції) характеризується ознаками, що визначають його взаємодію з державою та інші особливі риси. [4, с.181]

         Під мораллю у юридичній літературі розуміють систему норм, принципів, правил поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень про добро та зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються особистим внутрішнім переконанням, традиціями (що склалися у даному суспільстві) та засобами громадського впливу.

        Наведене поняття свідчить, що моральні норми мають історичний характер виникнення, формуються під впливом таких категорій, як: добро, зло, чесність, справедливість. Вони охоплюють майже всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку, політику, право тощо. Але у «чистому» вигляді моральне регулювання поширюється на порівняно вузьку сферу міжособистого спілкування (дружба, кохання, взаємодопомога). Але і у цій сфері їх не можна ізолювати від інших соціальних норм: традиції, релігійні норми, звичаї. За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, ліквідуються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

         Своє бачення моралі має професор О. Скакун, розглядаючи її як систему норм і принципів, що виникають з потреби узгодження інтересів індивідів один з одним і суспільством (класом, соціальною групою, державою) і спрямовані на регулювання поведінки людей відповідно до понять добра та зла і підтримуються особистим переконанням, традиціями, вихованням, силою громадської думки.

       Моральним нормам притаманні деякі особливості, які дають можливість виділити їх із системи соціальних норм, а саме:

— Мораль формується у духовній сфері життя суспільства та є  невіддільною від суспільної свідомості.

— Моральні норми базуються  на уявленні про добро та зло, справедливе  і несправедливе тощо.

— Моральні норми містяться  у суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.

— Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масовими прикладами, що набувають характеру переконання.

         Деякі автори вважають, що моральні норми відображають ставлення людини до людини. Якщо вони виходять за межі такого ставлення, то втрачають соціальну спрямованість. Інші вчені дотримуються позиції, що моральні норми мають індивідуальну та соціальну природу та відображають відносини між суб'єктами і відносини суспільства та суб'єкта.

         Мабуть немає потреби проводити чітке розмежування індивідуального та соціального характеру моральних норм, оскільки у них органічно переплетені елементи того й іншого. Даної позиції дотримується також Н. Оніщенко, підкреслюючи, що моральні та правові норми регулюють не внутрішній світ, а відносини між людьми. Однак слід мати на увазі також індивідуальний аспект моральних вимог.

          В. Копєйчиков під мораллю розумів регулювання поведінки людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла (моральним є те, що приносить людям добро і, навпаки, дії, що тягнуть за собою зло, оцінюються як аморальні).[2, с.178]

        У суспільстві сформувались моральні вимоги, які мають загальнолюдську значимість (турбота про людей похилого віку; надання матеріальної та моральної допомоги хворим і незаможним тощо). Проте у суспільстві існують і такі відносини, що не підлягають моральній оцінці.

        Але мораль існує в суспільстві у тісному взаємозв'язку з правом та іншими соціальними нормами.

        Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багатогранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глибшому її вкоріненню в суспільстві, одночасно під впливом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

           Право і мораль мають загальне для них цільове призначення — це вплив на поведінку суб'єктів; функціонування права та моралі предметно не обмежене певною сферою соціальних відносин, вони діють в єдиному полі соціальних зв'язків; право та мораль мають загальне функціональне призначення, вони формують еталони поведінки, ціннісно-нормативну орієнтацію суспільства; вони характеризуються структурною єдністю, оскільки формують власні системи, у які включають суспільні відносини, суспільну свідомість та норми, право та мораль засновані на спільності соціально-економічних інтересів, культури суспільства, прихильності людей до ідеалів свободи і справедливості, вони мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень — справедливість.

       Право та мораль мають такі спільні риси:

1. Вони є різновидом соціальних норм.

2. Вони існують в реальній поведінці суб'єктів, встановлюючи її еталони.

3. Вони мають єдиний об'єкт регулювання — суспільні відносини.

4. Вони мають нормативний зміст.

5. Вони певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

         Правовим та моральним нормам притаманні ряд особливостей, які дають можливість виділити їх відмінні риси, а саме:

— Право регулює найважливіші сфери життєдіяльності суспільства  та має форму виразу у вигляді  нормативно-правових актів. Мораль формується у духовній сфері життя суспільства  та є невіддільною від суспільної свідомості.

— Право виникає у державно-організованому суспільстві. Моральні норми базуються  на уявленні про добро та зло, справедливе  і несправедливе та виникають  разом із суспільством.

— Право, як правило, має  письмовий вираз та існує у  формі документа. Моральні норми  містяться в суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.

— Право забезпечується засобами державного впливу через застосування одного з видів юридичної відповідальності. Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масовими прикладами, що набувають характеру переконання.

        Дослідження даної системи соціальних норм в цілому та окремо її складових дає можливості виявити як їх особливості, так і внутрішньосистемні взаємозв'язки, що є актуальним на сьогодні у нових історичних умовах.

       Деякі українські правознавці вважають, що даний взаємовплив має як позитивні сторони, так і недоліки. У тих випадках, коли вимоги різних видів соціальних норм збігаються, то це призводить до швидшого досягнення суб'єктами бажаних результатів, якщо різні соціальні норми містять суперечливі положення, то вони ускладнюють процес реалізації суб'єктами вимог даних норм.

       Право є основним засобом соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидом соціальних.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.

        Право є мистецтвом чинити добро і справедливість - так стверджував визначний юрист стародавнього Риму Ульпіан.

        Водночас одним з найскладніших суспільних явищ є саме право. Воно викликає до себе надзвичайно широкий інтерес, оскільки завжди торкається інтересів кожної людини, різних соціальних груп населення.