Соціальна діагностика як соціальна технологія

Зміст  

Вступ

1. Соціальна діагностика як соціальна технологія
2. Завдання соціальної діагностики
3. Методи соціальної діагностики

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

Вступ 

 

Складність і багатозначності  проблем, виникаючих перед працівниками соціальних служб, передбачає серйозно й вдумливий підхід для пошуку шляхів розв'язання. Безліч зв'язків і стосунків, існуючих у суспільстві, пряма і опосередкована взаємозв'язок що відбуваються змін, обумовлених суто певними причинами, вимагає у кожному даному випадку глибокого розуміння їх природи, характеру та сутність, виявлення яких і було становить суть соціальної діагностики. Ефективність рішень будь-якому соціальному завдання, чи проблема у що свідчить залежатиме від цього, наскільки точно було проведено діагностика, наскільки об'єктивно було оцінено стан соціального об'єкту і наскільки вірно було обрано орієнтири, нормативидиагностируемой сфери життєдіяльності, службовці основою соціального дослідження та виміру.

Ставлення до патологіях стану  суспільства, чи індивідів і груп у це товариство як "про соціальних хворобах утвердилось разом із зародженням Школі соціальної роботи. Це пояснює те що, значна частина термінології Школі соціальної роботи як галузі знання і набутий практичної діяльності подібна до медичної термінологією, як і термінологія, визначальна утримання і організаційне оформлення деяких «наскрізних» всім видів Школі соціальної роботи технологій: соціальна діагностика, соціальна терапія, профілактика тощо. Як бачимо, це пояснюється як зручністю використання добре розробленого понятійного апарату, а й подібністю цих двох областей діяльності.

 

1. Соціальна діагностика як соціальна технологія

 

 

Термін «соціальна діагностика» поширився наприкінці20—начале 30-х рр. ХХ століття. Нині «соціальна діагностика» утвердилася як найважливіше направлення у соціальної роботі. Термін «діагностика» («діагноз» у перекладі грецького — розпізнавання, визначення) позичений з медицини.

«Діагностика» (грецьк. «>diagnostikos» — здатний  розпізнавати) — загальний спосіб отримання вичерпної інформацію про досліджуваному об'єкті чи процесі. Значення діагностики у сфері соціальних відносин також процесів аналогічно «виявлення» характеру захворювання на медицині: якщо і визначено ознаки і виникнення захворювання, можна очікувати благополучний хід лікування та профілактики позитивні результати. Неправильний діагноз як знецінює зусилля лікарів, а й зводить нанівець шанси на одужання хворого. Усе у сфері соматичного (тілесного) здоров'я стосується й психічному здоров'ю, зокрема до виявлення рівня знань, інтелекту (педагогічний аспект), тому діагностика у соціальній роботі — надзвичайно важлива діяльність, потребує високій кваліфікації і технологічності.

Деякі автори подають  у соціальній практиці замінити цей  термін поняттям «проблемний аналіз» чи розглядати процес як виявлення основних причин, чи як оцінку, вважаючи, що таке трактування має більше ставлення до збору необхідної інформації та дасть можливість уникнути включення до це поняття психологічних і медичних аспектів.

Мета діагностики стану соціального об'єкта — встановлення достовірності інформації нього й оточуючої його середовищі, прогнозування його можливих змін впливу робимо інші соціальні об'єкти, і навіть вироблення рекомендацій до ухвалення організаційних рішень, соціального проектування дій зі надання соціальної допомоги. 

2. Завдання соціальної діагностики

 

 

Соціальна діагностика  вирішує типові нею завдання, до яких належать:

— виявлення  специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку та поведінки клієнта;

— визначення ступеня розвиненості різних властивостей, їх виразності в кількісних і якісних показниках;

— опис діагностованих особливостей клієнта, коли це потрібно;

— ранжування специфічних  властивостей клієнта. 

 

3. Характеристика методів діагностики.

 

 

      Ці та інші вимоги реалізуються в діагностиці за допомогою використання спеціальних прийомів або методів. Вони можуть бути різними і застосовуватися залежно від конкретних цілей і завдань дослідження. Серед них: 

- методи статистичного, структурного аналізу;   

- методи вимірювань; 

- моделювання (конструювання);   

- прогнозування. 
      У своїй сукупності всі вказані методи складають певну систему. 
      Спостереження — метод пізнання і дослідження, який використовується при вивченні зовнішніх проявів поведінки людини без втручання в протікання його діяльності. Соціально-педагогічний нагляд вимагає певної підготовки: щоб успішно вивчати поведінку, потрібно виробити вміння точно спостерігати за всіма зовнішніми проявами (дії, рухи, мова, міміка), а головне, навчитися правильно тлумачити їх соціальне значення. Вивчення поведінки дитини в мікросоціумі не зводиться до випадкових наглядів над окремими діями, висловами. Тільки систематична, ретельно продумана фіксація вчинків і висловів може розкрити дійсні особливості особи і закономірності її становлення.

Спостереження звичайно проводиться  в природних умовах, без втручання  в хід діяльності та спілкування. Коли потрібно, вчинки і слова спостережуваного записуються, ретельно аналізуються. Перед  спестереженням необхідно скласти план, що передбачає те, на що треба звернути особливу увагу. 

Бесіда — у соціально-педагогічній роботі метод отримання і коректування інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, що є важливим способом проникнення у внутрішній світ особи і розуміння її затруднень. Успіх бесіди залежить від заздалегідь встановленого контакту; від ступеня її підготовленості; від уміння соціального педагога вибудовувати бесіду. Початку бесіди передує короткий вступ, де висловлюються тема, цілі і задачі опиту. Потім пропонуються питання найпростіші, нейтральні за значенням. Складніші питання, що вимагають аналізу, роздумів, активізації пам'яті, розміщуються в середині бесіди. При цьому перехід до нового напряму бесіди повинен супроводжуватися поясненнями, перемиканнями уваги. 
      Анкетування — метод множинного збору статистичного матеріалу шляхом опиту клієнтів. Анкета може бути розрахована на отримання матеріалу, що стосується або безпосередньо випробовуваної, або іншої особи. Анкетний матеріал розкриває переважно кінцевий результат, а не динаміку процесу. Вживання анкетного методу обмежено у вивченні емоційної і вольової сфери людини, оскільки словесні вислови про емоції і бажання - не емоційні переживания і вольові дії. Для успішності анкетування велике значення мають нормальне самопочуття клієнта, певний інтерес і відсутність упередженості до випробування, довір'я до дослідника.  
      При складанні анкети важливо враховувати її зміст і форму. За змістом анкета повинна охоплювати тільки певну проблему. Кожне питання обов'язково супроводжується додатковим питанням, що стосується мотивів вислову. Додаткові питання краще всього формулювати словами «чому саме так?». Це дозволяє при обробці одержаних даних зробити не тільки кількісний, але і якісний аналіз.  

При складанні анкет використовуються питання: 
      - про факти свідомості (виявлення думок, побажань, очікувань, планів на майбутнє і т.п.). Будь-яка виказана при цьому думка є оцінюючою думкою і носить суб'єктивний характер;  

- про факти поведінки (вчинки, дії, результати діяльності); 
      - соціально-демографічного характеру (питання, що виявляють стать, вік, національність, освіту, професійне, сімейне положення);   

- на виявлення рівня інформованості і знання (питання екзаменаційного типу, що містять завдання, експериментальні або ігрові ситуації, рішення яких вимагає від клієнта певних знань, навиків, а також знайомства з конкретними фактами, подіями, іменами).   

За формою питання можуть бути:  

- закритими (з приведенням повного набору варіантів відповідей);  
      - відкритими (не містять підказок і не «нав'язують» варіант відповіді, тому за допомогою відкритих питань можна зібрати більш багату за змістом інформацію); 
      - прямими; 
      - непрямими. 
      Інтерв'ю передбачає наперед підготовлені питання, адресовані кожному конкретному клієнту. Інтерв'ю організовується і спрямовується так, щоб максимально пристосувати питання до можливостей відповідаючого. Вимоги до організації інтерв'ю:    

- проведення інтерв’ю в звичних для особи умовах або в умовах, пов’язаних з предметом опиту (домашня або робоча обстановка);  
      - визначення достатньої кількості часу;   

- усунення або зменшення впливу третіх осіб; 
      - формулювання питань, розраховане не на читання, а на ситуацію бесіди (розмовний стиль).  

Види інтерв'ю:

• вільне інтер’ю (проводиться без наперед підготовленого опитувальника або розробленого плану, визначається тільки тема; напрям бесіди, її логічна структура, послідовність питань, формулювання яких залежать від індивідуальних особливостей того, хто проводить інтерв’ю; одержана інформація не потребує статистичної обробки; інформація цінна і цікава своєю унікальністю);
• фокусуюче інтерв’ю (його метою є збір думок, оцінок з приводу конкретної ситуації; учасників інтерв'ю наперед знайомлять з предметом бесіди, питання також готують наперед; кожне питання обов’язкове, хоча їх послідовність може мінятися);
• формалізоване інтерв’ю (строго регламентоване детально розробленими запитальником та інструкцією);
• стандартизоване інтерв’ю (переважають закриті питання);
• інтерв’ю з відкритими питаннями (за часом більш витратна форма дослідження).

Метод експертної оцінки заснований на анкетуванні або інтерв’юванні, за допомогою яких виявляється інформація, що відображає знання, думки, ціннісні орієнтації і установки клієнтів, їх відношення до подій, явищ дійсності. На практиці використовується в ситуаціях, коли та або інша проблема потребує оцінки компетентних осіб — експертів, що мають глибокі знання про предмет або об’єкт дослідження.

Досвід осіб іменується експертним, а результати опитів — експертними оцінками. Процедура опиту експертів може бути очною або заочною. Одна з найпростіших форм експертного діагнозу — обмін думками всіх експертів за «круглим столом», де відбувається виявлення домінуючої позиції з дискутуючого питання. Оптимальне число експертів за «круглим столом» — не більше 12 чоловік. Подібна форма вироблення загальної думки або оцінки здійснюється по схемі, коли кожний учасник «круглого столу» бере на себе певну роль:

«генератор ідей» — активно висуває всілякі припущення про діагностоване явище;

«селектори» —  оцінюють і відбирають найзначущі ідеї, що висуваються «генераторами ідей»;

«стимулятори» — стимулюють «генераторів ідей»  до вироблення різних оцінок, формулюючи все нові і нові припущення;

«регулятори»  — стежать за тим, щоб полеміка не набувала хаотичного характеру, залишалася в рамках об’єктивного обговорення; не переходила в русло взаємної оцінки компетентності один одного;

«президент "круглого столу" — утримує увагу експертів на центральній темі дискусії.

Обговорення проблеми може відбуватися в декілька турів, поки не вдасться виробити деяку більш-менш узгоджену оцінку. Узагальнена оцінка може складатися на основі аналізу  і узагальнення письмових думок  експертів з тієї або іншої проблеми.    

Варіантом методу експертних оцінок виступає метод експертного прогнозу. Полягає у виробленні злагоджених думок шляхом багатократного повторення опиту одних і тих же експертів. Алгоритм використовування даного методу: 

- перший опит експертів; 

- узагальнення результатів;  

- повідомлення  підсумків; 

- повторний опит  експертів. На цьому етапі можливі  варіанти: експерти або підтверджують  свою точку зору, виказану на  першому етапі, або змінюють  свою оцінку відповідно до  думки більшості. 
      Дана схема повторюється 3 — 4 рази, поки не виробляється узгоджена оцінка. При цьому не ігнорується думка тих, хто після неодноразових опитів залишився на своїй позиції.

Параметричний метод полягає в зіставленні двох ключових параметрів: колишнього стану соціальної одиниці («на вході») і нинішнього стану соціальної одиниці («на виході»). Різниця між цими двома параметрами є «соціальним ефектом» (реабілітаційний, коректувальний і т.п.) та результатом, що свідчить про ефективність використовування засобів, методик і т.п.   

Метод оцінки ефективності (МОЕ) має різновиди: 
      а) прямий оцінний метод, коли періодично проводяться усні та письмові (наприклад, за допомогою анкет) опити клієнтів;

б) параметричний  метод, за допомогою якого проводиться  зіставлення (порівняння) того, що встановлене клієнту за нормами, нормативами або стандартами, і того, що фактично виконується в процесі соціально-педагогічної діяльності;  

в) поєднання  першого і другого варіантів. 
      МОЕ вельми прагматичний, оскільки дозволяє систематизувати чинники ефективності і чинники неефективності, подавати їх в наочному і осяжному вигляді, наприклад у вигляді відповідних таблиць, а також розробляти і виконувати програми (плани) з вдосконалення діяльності. При використовуванні даного методу можливий розподіл чинників ефективності на три групи: