Контракт як особлива форма трудового договору

Тема :   „ Контракт як особлива форма трудового договору”

План 

Вступ

1. Сфера застосування контракту
2. Укладення контракту з керівниками підприємств і організацій
3. Укладення контракту з працівниками
4. Особливості застосування контракту
5. Строк дії контракту
6. Права і обов’язки сторін контракту
7. Тривалість робочого часу. Відпустка. Оплата праці.
8. Відповідальність сторін контракту
9. Зміна, припинення і розірвання контракту

Висновок

Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

          Основний Закон нашої держави  передбачає право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижчою від встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а за необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

          Працівники реалізують право  на працю шляхом укладення  трудового договору про роботу на підприємстві, в установі. Організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об’єднання у професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення  в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

           Згідно зі ст.21 КЗпП України  трудовий договір – це угода  між працівником і власником  підприємства, установи, організації  або уповноваженим ним органом  чи фізичною особою, за якою  працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

          Згідно з ч.3 ст. 21 КЗпП контракт  – особлива форма трудового  договору, в якому вказано: строк  його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового. Строки й умови може бути встановлено угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України. Нині в Україні діє понад п'ятдесят законів, якими передбачається укладення контрактів із певними категоріями працівників.

       Контракт за юридичною природою є угодою про працю, але відрізняється від звичайного трудового договору тим, що в ньому встановлюються додаткові підстави для його розірвання; завжди має строковий характер. Контрактна форма трудового договору допускається тільки у випадках, прямо передбачених чинними законами України. Загальноправовою підставою для її застосування є ст. 21 КЗпП.

         Контракт на роботу широко застосовується в країнах з ринковою економікою. В Україні контракт почав укладатися з керівниками державних підприємств з 1990 р., коли була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок найму і звільнення керівника державного союзного підприємства".

         Законом України від 20 березня 1991 р. були внесені істотні зміни і доповнення в КЗпП, зокрема, ст. 21 була доповнена новою ч. 3, в якій контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Застосування контракту викликало багато питань. Після першого захоплення цим новим видом трудового договору з'ясувалося, що контракт несе не стільки позитивні положення для працівника, скільки негативні. Головна соціальна небезпека контракту полягає у його строковому характері. В умовах економічної кризи в Україні ефективність контракту ставала дедалі сумнівнішою, його примусове застосування обмежувало права працівників. Таким чином, одним з найбільш суттєвих правових питань стало питання про сферу застосування контракту.

      Перша редакція ч. 3 ст. 21 КЗпП встановлювала: "Сфера застосування контракту визначається законодавством".

       Контракт набув дуже широкого застосування. У багатьох випадках власники не звертали уваги на застереження відносно сфери його застосування й укладали контракти з будь-якими працівниками.

          В Україні було визначено сферу обов'язкового застосування контракту і сферу застосування контракту за угодою сторін.

        При обов'язковому застосуванні контракту виключається укладення трудового договору іншого виду. В обов'язковому порядку укладається контракт з керівниками підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності (Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності"); керівниками підприємств, які за державною програмою приватизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні товариства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (Указ Президента України від 19 травня 1995 р. "Про забезпечення управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності в процесі його приватизації"); керівними, науковими, творчими й іншими працівниками закладу (установи) України гуманітарної сфери, що мають статус національного (Положення про національний заклад (установи) України від 16 червня 1995 р.); керівниками закладів освіти, що знаходяться в загальнодержавній власності і підлеглих Міністерству освіти України й іншим міністерствам і відомствам (Закон України "Про освіту" від 25 травня 1991 р. в редакції Закону України від 23 березня 1996 р.); працівниками АН України (в тому числі іноземними вченими) (постанова Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 р. "Про статус Академії Наук УРСР"); керівними і творчими працівниками театральних і концертно-видовищних закладів, підприємств і організацій культури (постанова Кабінету Міністрів України від ЗО травня 1997 р. №511); керівниками і деякими працівниками залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору (постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 р. №764); спортсменами, тренерами й іншими фахівцями штатних Національних збірних спортивних команд (постанова Кабінету Міністрів України №63 від б лютого 1992 р. "Про упорядкування фінансування і матеріального забезпечення в галузі спорту"); помічниками адвокатів (Закон України "Про адвокатуру" від 10 грудня 1992 р.) і деякими іншими працівниками.

         Сфера застосування контракту за угодою сторін регламентується значною кількістю нормативно-правових актів. У цьому випадку роботодавець не має права вимагати від працівника укладення контракту. Якщо працівник вже займав  посаду, то з прийняттям відповідного нормативно-правового акта, що передбачає можливість укладення контракту, власник може запропонувати працівнику переукласти звичайний трудовий договір на контракт, але якщо працівник відмовиться, трудові відносини тривають у звичайному правовому режимі.

         Погоджувальна форма контракту передбачена для працівників науково-технічної сфери і сфери освіти (Закон України "Про освіту"); працівників селянських (фермерських) господарств (Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р. в ред. Закону від 22 червня 1993 р.); працівників, що приймаються за наймом підприємцями (Закон України "Про підприємництво" від 7 січня 1991 р.); керівників підприємств (Закон України "Про підприємства в Україні"); працівників, що приймаються за наймом на товарні біржі (Закон України "Про товарну біржу"); працівників підприємств з іноземними інвестиціями (Закон України "Про іноземні інвестиції") і деяких інших категорій працівників.          У таких випадках контракт може бути укладений за угодою сторін. Однак слід мати на увазі наступне. Ст. 9 Закону "Про підприємництво" у питанні щодо можливості укладення контракту при найманні працівників на роботу стосується усіх організаційних форм підприємництва і не обмежує таку можливість певною категорією працівників. Разом з тим у таких випадках мають бути додержані положення ч. 2 ст. 23 КЗпП про те, що строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк із врахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. — С. 213).

           Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, встановлення контракту тільки в тому випадку, якщо він відноситься до категорії працівників, з якими згідно із законодавством можна укладати контракт (наприклад, керівники підприємств).

           Контракт — це двостороння угода, що вимагає згоди працівника. Якщо працівник, з яким згідно із законом обов'язково укладається контракт, не погоджується укласти контракт, він може бути звільнений за п. 6 ст. 36 КЗпП як такий, що відмовляється від продовження роботи в зв'язку зі змінами істотних умов праці. У разі відмови власника від укладення контракту з працівником трудовий договір з ним припиняється за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

  Згідно  з ч. 3 ст. 65 Господарського кодексу України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства.

  У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодження сторін (ч. 4 ст. 65 Господарського кодексу України). Керівника може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону (ч. 6 ст. 65 Господарського кодексу України).

          Контракт як особлива форма трудового договору повинен бути направлений на забезпечення умов для виявлення ініціативи і самостійності працівників, враховуючи їх індивідуальні здібності й професійні навики, підвищення взаємо-відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника. Умови контракту, що погіршують становище працівника в порівнянні з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чином, умови контракту можуть поліпшувати становище працівника, встановлювати додаткові виплати, переваги, пільги, а також конкретизувати права й обов'язки сторін контракту. Контракт укладається в письмовій формі в двох примірниках і підписується роботодавцем і працівником. Із згоди працівника копія контракту може бути передана профспілковому або іншому органу, уповноваженому працівником представляти його інтереси, для здійснення контролю за дотриманням умов контракту.

         Контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і може бути змінений тільки з їх згоди.

        Момент виникнення трудових відносин з працівником, з яким укладений контракт, залежить від того, до якої категорії відноситься працівник. Якщо це керівник державного підприємства, то згідно з постановою Кабінету Міністрів України №203 для виникнення трудових відносин необхідна наявність трьох юридичних фактів: підписання з ним контракту; узгодження з відповідним органом державної виконавчої влади; призначення на посаду. Якщо не буде хоча б одного з цих фактів, трудові відносини вважаються такими, що не виникли. Для всіх інших працівників трудові відносини виникають з моменту підписання контракту, адже контракт укладається власником особисто або уповноваженим ним органом. Контракт набирає чинності незалежно від того, чи був виданий наказ про зарахування на посаду.

    Контракт — це передусім строковий трудовий договір. А строковий

трудовий договір  може автоматично трансформуватися в договір на невизначений термін, якщо трудові відносини фактично продовжуються. Тому, якщо трудові відносини продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, трудовий договір перетворюється на звичайний безстроковий трудовий договір, а не на контракт на новий термін.