Введение в физиологию

 У США серед школярів  широкого розповсюдження набули  президентські тести, які включають:  біг 4х30 футів, підтягування, піднімання  тулуба з і. п. лежачи, нахил  вперед і біг на 1 милю (1609 метрів).

Таким чином, майже століття досліджується фізична (рухова) підготовленість  людей різного віку. Необхідність у цьому, обумовлена, прагненням краще  підготувати людину до трудової діяльності, виявляючи рухові можливості з віку (18), що дозволить об'єктивніше оцінити  результати педагогічного впливу.

 Вікові особливості  розвитку силових і швидкісно-силових  здібностей у шкільному віці 

Шкільний період часу - найсприятливіший для розвитку силових здібностей. За період 14-18 років перебування дитини в школі, абсолютні показники сили дітей основних м'язових груп, збільшуються на 200-500 і більше відсотків .

 Найбільш високими  темпами зростають показники  сили великих м'язів тулуба, стегна, гомілки, стопи. Відносні ж  показники за цей час поліпшуються  в осіб чоловічої статі приблизно  на 200, а в осіб жіночої - тільки  на 150% .

Найбільш сприятливими періодами  розвитку сили у хлопчиків та юнаків вважається вік від 13-14 до 17-18 років, а у дівчаток і дівчат від 11-12 до 15-16 років .

Результати досліджень показують, що у зазначені відрізки часу силові здібності в найбільшою мірою  піддаються цілеспрямованим впливам. Хоча найбільші показники сили різних м'язових груп спостерігаються найчастіше в людей 25-30 - річного віку, відомо не мало випадків, коли рівень світових досягнень підкорявся юнаками та дівчатами у 15-16 та 17-18 років. Важливо, однак, при розвитку сили враховувати морфофункціональні можливості зростаючого організму. Поряд із зазначеними сенситивними (найбільш сприятливими) періодами розвиток силових здібностей є підстави для твердження про те, що в будь-якому шкільному віці є хороші передумови для розвитку різноманітних здібностей.

Рівень силових здібностей визначається не тільки віковими та статевими  особливостями.  Він сильно коливається  в досить широких межах залежно  від індивідуальних відмінностей дітей, характеру рухової активності, занять спортом .

 За період з 7 до 17 років, показники, що характеризують  швидкісні прояви людини, покращуються  на 20-60%.  Вивчаючи методику розвитку  швидкісно-силових якостей у підлітків , автор прийшов до висновку, що на початковому етапі занять фізичними вправами рівень розвитку м'язової сили в більшій мірі залежить від застосування швидкісно-силових вправ.  Цілеспрямовані дії або заняття різними видами спорту накладають позитивний відбиток на швидкісні здібності: спеціально тренуються мають переважно на 5-20% і більше, а зростання результатів може тривати до 25 років .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Завдання,методи та організація дослідження виховання силових здібностей у дітей старшого шкільного віку

 

2.1 Завдання розвитку силових здібностей

 

Завдання, які переслідує вчитель фізичної культури при розвитку силових здібностей, полягають у  наступному.

Перша з цих завдань - це загальне гармонійний розвиток усіх м'язових груп опорно-рухового апарату  дитини шляхом використання виборчих силових вправ, друга - різнобічний  розвиток силових здібностей (власне-силових, швидкісно-силових, силової витривалості) в єдності з освоєнням життєво  важливих рухових дій ( умінь і  навичок), а третина - створення умов і можливостей (бази) для подальшого вдосконалення силових здібностей в рамках занять конкретним видом  спорту або в плані професійно-прикладної фізичної підготовки (Л. П. Матвєєв та ін.)

При вирішенні першого  завдання особливе значення має обсяг  і зміст використовуваних силових  вправ. Вони повинні забезпечити  пропорційний розвиток різних груп м'язів. Зовні це виражається у відповідних  формах статури і поставі. Внутрішній ефект застосування силових вправ  полягає у забезпеченні високого рівня життєво важливих функцій  організму і здійсненні рухової  діяльності. Поданим професора Н.І. Арінчіна (1980) скелетні м'язи є не лише органами руху, а й своєрідними  «периферичними серцями», активно допомагають  кровообігу, особливо венозного.

Друге завдання передбачає розвиток силових здібностей усіх основних видів. Хоча сучасні умови життєдіяльності  пред'являють все менші вимоги до прояву силових здібностей, особливо граничних, в житті ще не мало ситуацій, коли про їх нестачі доводиться шкодувати, а успіхи у багатьох видах спортивної і трудової діяльності безпосередньо  пов'язані з розвитком власне-силових, швидкісно-силових здібностей або  силової витривалості. Необхідний кожному  учневі оптимальний рівень розвитку цих здібностей представлений у відповідних програмах фізичного виховання загальноосвітньої школи.

Нарешті рішення третього завдання силової підготовки дозволяє і задовольнити особистий інтерес  у розвитку сили з урахуванням  рухової обдарованості, виду спорту чи обраної професії, і створення  умов і можливостей (бази) для подальшого вдосконалення силових здібностей в рамках занять конкретним видом  спорту або в плані професійно-прикладної фізичної підготовки.

Наприклад, юнаки (дівчата), які побажали спеціалізуватися у  важкій атлетиці і т.п., прагнуть досягти  максимального ступеня розвитку власне-силових здібностей. Для обрали своєї спортивної спеціалізацією легкоатлетичні стрибки або метання, спортивні  ігри (баскетбол, волейбол, футбол) першорядне значення набувають швидкісно-силові здібності. Кожен може примножити приклади з професійної діяльності або  при здійсненні багатьох побутових  операцій, які висувають високі вимоги до силових здібностям.

Розвиток силових здібностей здійснюється в єдності та взаємозв'язку з розвитком інших - кондиційних  і координаційних здібностей, навчанням  руховим діям і їх вдосконаленням, вихованням особистості. При вирішенні  цих завдань вчитель повинен  взяти до уваги особливості вікового, статевого та індивідуального розвитку дитини, необхідність акцентованого  впливу на різні сторони і види силових здібностей у відповідності  з особливостями періодів їх вікового розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Методика та методи дослідження

 

У методиці виховання сили існує декілька напрямків, кожен  з яких спрямований на вдосконалення  певного фактора, від якого вона залежить. Розглянемо кожен з них .

Методика розвитку максимальної сили шляхом збільшення м'язової маси. Цей напрямок у методиці силової  підготовки в літературі ще називають  методом повторних зусиль. Він  полягає у такій організації  тренувального процесу, яка сприяє інтенсивному розщепленню білків у  м'язах, продукти розпаду яких стимулюють їх синтез у період відновлення з  наступною компенсацією міозину  і відповідним зростанням м'язової маси.

Цей шлях розвитку максимальної сили найдоцільніший у фізичному  вихованні дітей та підлітків, оскільки сприяє не тільки вдосконаленню їх сили, але й загальному зміцненню  функціональних можливостей вегетативних систем.

Позитивними сторонами цього  шляху збільшення м'язової сили є  також:

* можливість контролювати  техніку виконання рухових дій; 

* зниження небезпеки одержати  травму;

* можливість уникати натужувань, які негативно позначаються на  здоров'ї учнів. 

Найефективнішими засобами силової підготовки є вправи:

* з обтяженням масою  предметів; 

* з подоланням опору  еластичних предметів; 

* на спеціальних тренажерах. Досить ефективними є також  вправи:

* з опором партнерів; 

* у подоланні опору  маси власного тіла;

* у подоланні опору  маси власного тіла з додатковими  обтяженнями. 

У процесі силової підготовки учнів використовують інтервальний та комбінований методи. При цьому  величина опору підбирається індивідуально і повинна бути такою, щоб конкретний учень міг долати його протягом 25-30 с до втоми. Така тривалість роботи призводить до вичерпання засобів фосфогенів і активізації розщеплення білків. Тривалість до 10 с і більше 40-45 с не сприяє ефективному зростанню м'язової маси.

Велике значення для розвитку м'язової маси має темп виконання  вправ. Найвищого тренувального  ефекту можна досягнути при виконанні  долаючої фази рухової дії за 1,0-1,5 с, а поступливої -- за 2,0-3,0 с. при такому темпі на одноразове виконання вправи витрачається від 3,0 до 4,5 с. Якщо отриману тривалість роботи (20-35 с) поділити на оптимальну тривалість одного повторення, то одержимо необхідну кількість повторень  в одному підході, що складає від 6-8 до 10-12 разів.

Кількість підходів у роботі з початківцями складає 2-3; з підготовленими особами – до 5-6 на одну групу м'язів. В одному занятті рекомендують проробляти не більше однієї третини скелетних м'язів. Між підходами застосовується активний екстремальний інтервал відпочинку (відновлення ЧСС до 101-120 уд/хв). Між серіями вправ для різних груп м'язів – повний комбінований інтервал відпочинку (91-100 уд/хв).

При активному відпочинку виконують повільну ходьбу, дихальні вправи, вправи на розслаблення і розтягування.

Програма силової підготовки*, яка складається на 4-6 тижнів і  після досягнення адаптаційних процесів повинна мінятись, може будуватись або за принципом комплексного розвитку різних м'язових груп, або почергового  розвитку певних м'язових груп.

При комплексному розвитку різних м'язових груп тижнева програма може на суміжних заняттях передбачати  вплив на різні групи м'язів. Наприклад: 1-ше заняття -- м'язи рук і плечового пояса; 2-ге - м'язи тулуба; 3-тє - м'язи ніг і тазу. У подальших заняттях цей цикл повторюється протягом 4-6 тижнів. Така побудова системи суміжних занять досить ефективна у роботі з початківцями.

При почерговому розвитку певних м'язових груп на кожному занятті  протягом 4-6 тижнів розвиваються одні і ті ж м'язові групи. Коли досягнуто  необхідного тренувального ефекту, переходять до розвитку інших груп м'язів, а для збереження досягнутого  тренувального ефекту слід продовжувати виконання силових вправ для  уже розвинутих м'язів, але навантаженням, Що становить 30-40 % від тих, що мали місце у розвиваючому циклі.

Треба зауважити, що при будь-якій системі побудови занять великі повторні навантаження на одні і ті ж групи  м'язів варто планувати один раз на 2-3 доби.

При розвитку сили використовують фізичні вправи виконання яких вимагає  від учнів більшої величини зусиль, ніж у звичайних умовах. Ці вправи називають силовими.

Вправи з обтяженнями  масою власного тіла не вимагають  спеціального устаткування, не викликають ризику травм та перенавантажень  і тому широко використовуються у  практиці фізичного виховання учнів  на початковому етапі їх силової  підготовки.

Вправи з обтяженням масою  предметів дозволяють дозувати величину зусиль відповідно до індивідуальних можливостей учнів. Велика різноманітність  вправ дозволяє ефективно впливати на розвиток різних м'язових груп і  всіх видів силових здібностей.

Вправи з обтяженням опором зовнішнього середовища. До них належать рухові дії, в яких величина обтяження  не лімітована точно визначеними  межами (біг вгору, по піску, снігу, воді).

Вправи у подоланні  опору еластичних предметів ефективні  для розвитку м'язової маси, а отже і максимальної сили,але менш ефективні  для розвитку швидкої сили і непридатні для розвитку вибухової сили та негативно  впливають на міжм'язову координацію.

Вправи у подоланні  опору партнера, їх особлива цінність полягає у тому, Що, виконуючи  їх, учні змушені проявляти значні вольові зусилля, змагатись У вмінні застосовувати силу для вирішення конкретних рухових завдань. Вправи у самоопорі. їх суть полягає в одночасному напруженні м'язів синергістів та антагоністів певного суглоба. Вони можуть виконуватись в режимі статичного напруження або у напруженому повільному русі по всій його амплітуді.

Вправи з комбінованим обтяженням. Дана група засобів дозволяє досягти варіативності впливу і  цим підвищити емоційність та підвищити ефективність тренувань. За їх допомогою можна вирішувати завдання спеціальної силової підготовки. Наприклад, стрибки з обтяженням сприяють розвитку вибухової сили у  відштовхуванні.

Вправи на тренажерах. Сучасні  тренажери дозволяють виконувати вправи з точно дозованим опором як для  окремих груп м'язів, так і загального впливу та вибірково впливати на розвиток певної силової здібності. Застосування тренажерів підвищує емоційне тло занять. Ізометричні вправи набули широкої  популярності у 60-ті роки. Пізніше інтерес  до них дещо знизився. В ізометричних напруженнях можна досягти тренувального  ефекту при менших, ніж у динамічних вправах, витратах енергії. Це дозволяє використати невичерпану енергію  на вирішення інших педагогічних завдань, або виконати більшу кількість  силових вправ. При цьому застерігаємо, що ці вправи, особливо з субмаксимальним  і максимальним напруженням, недоцільно застосовувати в заняттях з дітьми, підлітками, літніми людьми та особами, які мають порушення у роботі серцево-судинної системи, оскільки вимагають  тривалої затримки дихання і натужування. При використанні ізометричних вправ  найбільший приріст сили м'язів спостерігається  лише у тих положеннях ланок тіла, у яких виконувались ізометричні  напруження.