До  другої групи засобів належать: психорегулювальне тренування (інди-відуальне та колективне), психорегулювальне тренування (індивідуальне та колективне), музика і світломузика, формування чіткої настанови на ефективне виконання тренувальних і змагальних програм, відеопсихічний вплив, зниження психічно нервового напруження.

       До  третьої групи засобів належать: зниження негативних емоцій під час  занять, різнобічний відпочинок; комфортабельні умови побуту, занять, відпо-чинку; взаємовідносини  з тренером і партнерами по групі, цікаве та різнома-нітне дозвілля, добрі стосунки у сім’ї, з друзями та оточуючими.

       Після інтенсивних фізичних і психічних  навантажень для прискорення  процесів відновлення можна використовувати  метод вільного розслаблення, що ґрунтується на послідовному розслабленні у атлетів найбільших м’язових груп.

       Посилюється роль тренера-викладача в управлінні вільним часом учнів, знятті емоційного навантаження. Дуже важливе значення має виявлення пси-хологічної сумісності спортсменів однієї навчальної групи.

       Медико-біологічні засоби відновлення повинні сприяти підвищенню стійкості організму до навантажень, швидкому зняттю гострих форм загального та місцевого стомлення, ефективному поповненню енергетичних ресурсів, при-скоренню адаптаційних процесів, підвищенню стійкості до специфічних і неспе-цифічних стресових впливів. У групі медико-біологічних засобів потрібно роз-різняти: гігієнічні; фізіологічні та бальнеологічні засоби, раціональне хар-чування; фармакологічні засоби.

       До  першої групи засобів належать: раціональний та стабільний розпо-рядок дня, повноцінний відпочинок і сон, відповідність спортивного одягу та інвентарю завданням та умовам підготовки і змагань, стан та обладнання спор-тивних споруд.

       До  другої групи засобів належать: масаж загальний, частковий, сегмен-тарний, точковий, вібро-, пневмо-, гідромасаж; сухоповітряна (сауна) і парна лазні, гідропроцедури: різновиди душів, ванн. Лікування грязями, морські ку-пання, клімотерапія; електропроцедури: електрофорез, міостимуляція, аероі-онізація, електропунктура, діатермія тощо; світлове опромінювання: інфра-червоне, ультрафіолетове, видимої частини спектру; гіпероксія; магнітотерапія: ультразвук, фонофорез.

       До  третьої групи належать: збалансованість  харчування за енергетичною цінністю та за складом (білки, жири, вуглеводи, мікроелементи, вітаміни), відповідність характеру харчування величині та спрямованості навантажень, відповідність кліматичним та погодним умовам (спека, холод тощо).

       До  четвертої групи належать: препарати пластичної дії,  енергетичної дії, речовини, що стимулюють функцію кровотворення; вітаміни та мінеральні речовини; адаптогени рослинного походження та засоби, що підвищують імунні властивості організму; адаптогени тваринного походження; зігріваючі, знебо-люючі та протизапальні препарати.

       Медико-біологічні засоби відновлення призначаються  лікарем і здій-снюється під його наглядом. Засоби відновлення використовуються лише під час зниження спортивної працездатності або погіршенні перенесення трену-вальних навантажень. 

3. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО–ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

       Організація процесу спортивної підготовки спортсменів  передбачає ство-рення потрібних умов для проведення занять й вирішення завдань навчання або тренування, а саме: матеріально-технічне забезпечення; вибір місця занять; за-безпечення заходів безпеки, попередження травм, захворювань і нещасних випадків.

       Складовими  організації занять є: підготовка до занять; організація атле-тів, комплектування груп; визначення форм проведення занять; визначення міс-ця перебування тренера під час занять; контроль та облік виконаної роботи.

       Основною  формою проведення навчально-тренувального  процесу є гру-пові та індивідуальні заняття. Крім того, можна організовувати різноманітні змагання, походи та масові заходи. Тренувальні заняття повинні носити вихо-вний характер і провадитися за однією системою.

       Види  занять зумовлюються контингентом учнів, поставленими завдан-нями (спрямованістю) та умовами проведення. Тренувальні  заняття бувають:

--  навчальні - навчання техніки і тактики;

-- навчально-тренувальні - навчання техніки, розвиток фізичних якостей, тактична та інші види підготовки;

--  тренувальні - розвиток фізичних якостей, технічна підготовка;

--  контрольні контроль рівня підготовленості, вирішення поставлених завдань і ступеня досягнення мети, складання контрольних нормативів.

       Додатковими видами занять є: перегляд і аналіз відеофільмів, слайдів тощо; тренерська та суддівська практика; участь у змаганнях, показових висту-пах тощо.

       Окрім відвідування навчально-тренувальних занять спортсмени повинні кожний день робити фізичну зарядку, а також виконувати індивідуальні завдан-ня тренера з удосконалення окремих елементів техніки та розвитку фізичних якостей.

       Збільшення  тренувальних навантажень та переведення  до наступних груп зумовлюються не тільки спортивним розрядом учнів, але й виконанням на-вчальної програми, контрольних нормативів із загальної та спеціальної підго-товки з урахуванням чинників фізичного розвитку, стану здоров’я та функціо-нальної підготовленості. Ці вимоги дозволяють педагогічній раді школи скоро-тити або подовжити час навчання окремих атлетів. Тренер має право зменшити термін спортивних занять у період між іспитами, враховуючи успішність у загальноосвітній школі, а також визначаючи індивідуальні домашні завдання. 

4. Планування та облік навчально-тренувального процесу

       Нижче наведено основні вправи, що найчастіше виконуються спорт-сменами з перетягування канату під час тренувальної та змагальної діяльності.

      1.Перетягування канату команда проти команди.

      2.Перетягування канату команда проти команди через спеціальне колесо.

      3.Тяга  ваги на спеціальному блоці  одним атлетом або більше по :

          - грунту (з розрахунку 75-90 кг на одного атлета);

          - спеціальній доріжці ( 75-90 кг на одного атлета);

               - спеціальних східцях (90-160 кг на одного атлета).

      4.Тяга ваги на горизонтальному блоці сидячи (вага атлета і більше х 1 і

        більше хвилин).

      5.Присідання  зі штангою (100-180 кг х 10-20 разів).

      6.Станова  тяга штанги (100-200 кг х 10-15 разів).

      7.Вертикальна  тяга ваги, тримаючи за канат (50-150 кг х 15-30 разів).

      8.Біг  з інтервалами ходьби (загалом  20-40 хв).

      9.Підтягування  та вис на перекладині.

      10.Ходіння  на :- носках;

                                - п*ятах;

                                - внуртішніх та зовнішніх частинах ступнів(максимально

                                  тривалий час).

       Організація занять у спортивних закладах, що розвивають перетягування канату (школі, клубі, секції) може бути достатньо досконалою за умови використання загальних методів і засобів підготовки та сучасних методів плану-вання. Одним з таких методів є цільове планування, що передбачає:

--  планування на підставі чіткого уявлення кінцевого результату;

--  використання комплексного підходу;

       --  досягнення поставленої мети з мінімальною витратою ресурсів.

       У роботі з атлетами використовують перспективне (на підставі ком-плексних програм багаторічної підготовки на чотири і більше років), річне (за схемою-графіком, у якому визначені всі види підготовки та способи її забезпе-чення з урахуванням термінів головних стартів), оперативне (робочий план-графік або логічна схема на період, етап, місяць підготовки) та поточне (на під-ставі робочого плану-графіку складається план тижневого тренувального циклу) планування. Тижневий план – це набір кількох тренувальних занять; логічна схема тижневого тренувального циклу повинна відбивати головну спрямова-ність циклу в цілому та спрямованість окремих тренувальних занять.

       Планування  теоретичних і практичних занять, розподіл навчального ма-теріалу  може здійснюватись на підставі таких нормативних документів: навча-льного плану, навчальної програми та графіка проходження навчального плану.

       Документи планування навчально-тренувальної роботи у спортив-ному закладі: перспективний план підготовки, річний груповий та індивіду-альний плани підготовки, розклад занять; списки учнів по групах; книга наказів.

       Документи обліку навчально-тренувальної роботи: журнал роботи тренера-викладача, особисті картки спортсменів та тренерів, щоденники трену-вань, протоколи змагань, книга реєстрації рекордів.

       Модель  та характеристика структури  тренувального заняття

       Вступна частина навчально-тренувального заняття спрямована на підго-

товку органів і систем організму спортсменів  до роботи в основній його частині, містить комплекс загальнорозвиваючих та спеціальних рухових дій. Може бути загальною, спеціальною та комбінованою. У загальній вступній частині вико-ристовуються загальнорозвиваючі вправи, у спеціальній - спеціальні вправи з перетягування канату та богатирського багатоборства, у комбінованій – як загальнорозвиваючі так і спеціальні.

       Основну частину заняття складає комплекс вправ, спрямований на вив-чення, закріплення або удосконалення елементів техніки вправ із арсеналу перетягування канату, розвиток загальних і спеціальних фізичних якостей атлетів, а також психологічна підготовка.

       Заключна  частина має за мету зниження навантажень, відновлення нервово-м`язової системи організму, що активно функціонує в основній частині заняття.

       Підбір, розподіл та чергування вправ у навчально-тренувальних заняттях залежить від форми завдань, а також рівня фізичного розвитку та віку тих, хто займається. Послідовність розвинення основних фізичних якостей: після вступ-ої частини виконуються вправи на розвиток сили, витривалості та силової витривалості. Вправи у вступній частині заняття повинні навантажувати великі групи м’язів, потім виконуються вправи для малих м’язів рук, тулубу й ніг.

       Вправи  для розвитку сили мають чергуватися  з вправам на розтягування. Після  вправ, що потребують великого навантаження, виконуються вправи на розслаблення. Потрібно суворо дотримуватись дозування навантажень, чергу-вати їх з активним відпочинком.

       Підвищення  навантажень досягається шляхом поступового збільшення обсягу та інтенсивності  вправ, використання зовнішнього навантаження (ваги обтяження) або зміни вихідних положень, подовження тривалості прискорення рухових дій, застосування вольових зусиль, ущільнення занять. Дозування на-вантаження визначається загальною кількістю піднімань ваги у занятті, кіль-кістю спроб, тривалістю інтервалів відпочинку між вправами, змістом відпо-чинку в інтервалах (активний, пасивний), зусиллями, темпом виконання вправ, їх інтенсивністю.

       Форсоване застосування навантажень в окремих  силових або швидкісних вправах, вправах на витривалість без відповідної підготовки може нашкодити здоров’ю учнів, особливо в юнацькому  віці.

       Методи  розвитку витривалості

       Метод короткочасних максимальних напружень –  використовуються близько граничні обтяження (80-90% від максимуму) з кількістю повторень 8-10 разів. Ефект – сприяє зростанню сили зі збільшенням м’язової маси.

       Метод багаторазових субмаксимальних  напружень – використову-

ються помірно великі або середньої  ваги обтяження (70-80 % від максимуму) із кількістю повторень 12-15 разів. Навантаження анаеробної спрямованості. Ефект – сприяє зростанню силової витривалості з незначним зростанням м’язової маси.

       Метод багаторазових легких та середніх напружень – використо-вуються як малі, так і середні за вагою обтяження (50–60 % від максимуму) із кількістю повторень до 25-30 разів. Навантаження переважно лактатної анаеробної спрямованості. Призводить до значних витрат енергії. Ефект – роз-виток силової витривалості без зростання м*язової маси