Динаміка розитку координаційних здібностей студенток засобами і методами інноваційних оздоровчих технологій

г) уміння врівноважувати своє тіло в різних умовах;

д) стрибучість і швидкість виконання окремих рухів і дії.

Важливість і необхідність накопичення рухового досвіду витікає з того значення, яке він має в побудові нового руху. Можливість правильного вибору дії в раптово складених обставинах буде тим вірогідніше, чим більшою кількістю раніше засвоєних прийомів володіє учень.

Всі окремі дії провинні бути міцно засвоєні і разом з цим достатньо мінливі за пристосуванням. Це необхідно для того, щоб в подальшому мати можливість звільнити увагу від контролю над правильністю виконання окремих технічних прийомів і спрямувати її на рішення інших, більш важливих на даному етапі, завдань (наприклад, оцінити обстановку, прийняти інше рішення і т. ін.).

Велике значення в накопиченні різноманітного досвіду, в удосконаленні м'язово - суглобної чуттєвості і орієнтації у просторі і часі мають гімнастичні і акробатичні вправи. Останні хоча і виконуються в раніше відомих і в мало змінних умовах і строго обумовлені за способом виконання, але в силу їх великого різноманіття дають можливість безперервно збагачувати займаючихся все новими й новими руховими відчуттями і вправляти здатність засвоювати нові дії. Багаторазове виконання вже раніше засвоєних гімнастичних вправ для виховання спритності недієве. Сам процес вивчення нових вправ (і не тільки гімнастичних) може розглядатися як шлях підвищення здатності швидко навчатися. З багатого арсеналу засобів гімнастики, які сприяють вихованню спритності, особливо слід виділити вправи, які формують уміння раціонально розслабляти м'язи.

Важливим компонентом спритності являється швидкість відповіді на нову ситуацію. Головне в удосконаленні швидкості рухової реакції - це застосування таких методичних прийомів, які б змушували учнів реагувати все з більшою швидкістю. В спортивних іграх це скорочення відстані між гравцями, в боксі або у фехтуванні - збільшення швидкості атакуючих рухів тренера, в гімнастиці - спеціальні вправи «на раптовість».

Уміння врівноважувати своє тіло, стрибучість і швидкість виконання окремих рухів розвиваються як спеціальними вправами, так і будь - якими іншими видами рухової діяльності, до складу яких входять елементи динамічної рівноваги, стрибки і швидкісні вправи.

Для комплексного вдосконалення спритності найбільш цінним засобом слід визнати рухливі і спортивні ігри, де учні стикаються    з    різноманітними    непередбачуваними    руховими діями.

 

 

1.5   Поняття про фізичну працездатність.

Працездатність - це потенційна здатність людини впродовж заданого часу і з визначеною ефективністю виконувати максимально можливу кількість роботи

Працездатність людини залежить від рівня його тренованості, ступеню закріплення робочих навичок і досвіду, його фізичного і психічного стану та інших факторів [15,10].

В науковій літературі приведено багато різних визначень. Казначеєв В.П. і співавтори [42] пов'язують з фізичною працездатністю об'єм м'язової роботи, який може бути виконаний без зниження функціональної активності організму, в першу чергу серцево-судинної і дихальної систем. Але об'єм м'язової роботи залежить від її потужності, від режиму виконання, від кількості працюючих м'язів, від ступеня надання м'язової сили, від координаційної складності вправ і ще від деяких факторів [3, 5]. Але якщо мета визначення фізичної працездатності лише узагальнена характеристика функціональних можливостей, то достатньо обліку тільки аеробної працездатності [43,44].

Найбільший об'єм роботи, який може бути виконаний за рахунок аеробного енергозабезпечення, залежить від енергетичних джерел організму, ефективності їх використання і особливостей розвитку втоми і лише в невеликій мірі - від найбільших функціональних можливостей таких важливих систем організму, як серцево-судинна і дихальна. Тому доцільніше характеризувати аеробну працездатність через найбільшу потужність роботи, яка може бути здійснена за рахунок аеробного забезпечення або через найбільш можливу активність функцій, відповідальних за прийом і транспорт кисню працюючим м'язам [1, 8]

 

1.6 Процес  формування інтересу до занять  фізичною культурою та спортом

Процес формування інтересу до фізичної культури та спорту відіграє важливу роль у житті кожної людини пише Лисяк В. М. [15], оскільки він включений у систему соціальної взаємодії. Наявність спортивного ідеалу, улюбленого виду спорту, все це є регулятором подальшого ефективного розвитку студентів. Отримання емоційного задоволення від занять фізичною культурою та спортом і наявність цілей під час занять відбувається в умовах спільної діяльності учнів, яка здебільшого і обумовлює акценти побудови спортивної мотивації. В сучасних умовах фізична культура та спорт – невід’ємні елементи життєдіяльності студентів і умова координації поведінки в системі соціальної взаємодії.

Переважаючими мотивами в спортивній діяльності у висококваліфікованих спортсменів є мотиви довгих років занять улюбленим видом спорту, патріотизму, відповідальності за доручену справу, колективізму. Від них залежать інші мотиви та й сама діяльність. Тому, з набором дітей у спортивну секцію або школу встають завдання подальшого вивчення особистості учнів, поглиблення інтересу до спорту й спортивної діяльності, формування високих значущих моральних мотивів: відчуття патріотизму, колективізму й товариства, відповідальності за доручену справу. Формування моральних мотивів можливо через створення колективу, розширення загального й спортивного кругозору вихованців, підвищення їх свідомості й відповідальності за свою поведінку та вчинки.

При рішенні питань спортивної орієнтації необхідно знати інтерес до фізичної культури та спорту. При розгляді його часто обмежуються тільки аналізом улюблених видів спорту. Пояснюється це, мабуть, тим, що інтерес розглядається як спрямованість особистості. Інтерес - це більш складне явище. Він може бути активним і споглядальним. Дві особистості люблять вид спорту. Одна з них активно займається цим видом спорту, інша тільки спостерігає за виступом спортсменів біля екрану телевізора. Інтерес у одного - активно-дієвий, у іншого - споглядальницькй, пасивний. Тому, інтерес слід розуміти як систему [4,12,15].

 

1.7Психологічна  характеристика спритності.

Спритність — це здатність людини швидко опановувати нові рухи й швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог мінливої обстановки. У цьому випадку об'єктом пізнання виступають рухи та дії, що чиняться із граничною точністю просторових, тимчасових і силових параметрів. Серед фізичних якостей спритність, з погляду психології, займає особливе положення. Вона проявляється тільки в комплексі з іншими фізичними якостями. Спритність - специфічна якість, що по-різному проявляється в різних видах спорту. Людина може відрізнятися високим ступенем розвитку спритності в гімнастиці, але недостатньої для спортивних ігор. Спритність тісно пов'язана з руховими навичками й тому носить найбільш комплексний характер.

Наслідуючи загальноприйняту думку, спритність - це, по-перше, здатність опановувати складні рухові координації; по-друге, спортивні рухи й удосконалювати їх; по-третє, відповідно до мінливої обстановки швидко й раціонально перебудовувати свої дії.

Як відомо, В. М. Зациорський пропонує кілька критеріїв спритності, які дають можливість кількісно оцінити дану здатність:

1. Координаційні труднощі  рухового завдання.

2. Точність виконання (відповідність просторових, тимчасових і силових характеристик руховому завданню).

3. Час освоєння (навчальний  час, що потрібен спортсменові  для оволодіння необхідною точністю  руху або виправлення його).

У видах спорту, для яких характерна швидка зміна умов діяльності й велика   мінливість дій, важливо скоротити час між сигналом до виконання й початком виконання руху. При обставинах, що швидко змінюються необхідна більша спритність для того, щоб реагувати швидко, доцільно й послідовно. Тут мірою оцінки спритності може служити здатність до швидкої адаптації (винахідливість).

Спритність - важлива передумова до розвитку й удосконалювання спортивної техніки й тому має першорядне значення у видах спорту, де пред'являються високі вимоги до координації рухів. Вона відіграє велику роль у тих видах спорту, у яких необхідна здатність пристосовуватися до ситуацій, що швидко змінюються, у змаганнях (спортивні ігри). Така спритність проявляється в доцільному виборі попередньо придбаних навичок і свідомому корегуванні рухів.

Спритність потрібна й при реактивних рухах, коли спортсменові доводиться рефлекторно (миттєво) відновлювати порушену рівновагу (при зіткненні, послизнувшись і т.ін.).

У психології спорту прийнято розмежовувати загальну спритність ( що проявляється в різноманітних сферах спортивної діяльності) і спеціальну (здатність до освоєння й варіативного застосування спортивної техніки).

Спритність, як відзначалося вище, може проявлятися тільки в комплексі з іншими фізичними якостями. У цьому полягає одна з основних передумов розвитку спритності - фізичні здатності людини.

Іншою передумовою, що впливає на розвиток спритності, є запас рухів. Кожний досліджуваний рух частково опирається на старі, уже вироблені координаційні сполучення, які разом з новими утворять нову навичку. Ніж тоншою, точнішою й різноманітнішою була діяльність рухового апарату, тим більший у спортсмена запас умовно - рефлекторних зв'язків, тим більшою кількістю рухових навичок він володіє, легше засвоюючи нові форми рухів, краще пристосовуючись до існуючих умов діяльності і умов, що змінюються, - тим більше його спритність.

Діяльність аналізаторів — третя основна передумова для розвитку спритності. Поряд з певною роллю раніше придбаного рухового досвіду велике значення в розвитку й прояві спритності грає обробка поточної інформації (зорових, слухових, кінестетичних, тактильних і вестибулярних сигналів). Відповідна поточна інформація сприймається за допомогою аналізаторів. Сумарні дані всіх аналізаторів дають можливість більш детально пізнавати процес руху, точніше забезпечуючи його аналіз, щоб швидше опанувати його і при необхідності перебудовувати .

Все свідчить, на скільки значуща залежність спритності від функціональних можливостей центральної нервової системи.

Формування спритності в спорті припускає виховання наступних здібностей: 1) швидко засвоювати складні за координацією рухові дії; 2) перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог мінливих обставин; 3) чітко сприймати просторові, тимчасові й силові параметри руху.

 

1.8Роль уявлень у керуванні рухами.

Особлива роль належить уявленням про рухові дії.

Навчання техніці фізичних вправ у фізичному вихованні й спорті завжди починається зі створення уявлення про досліджувану дію. Це необхідно для того, щоб сформувати у свідомості учня образ реальної дії, що повинен служити еталоном при практичному виконанні рухів, за допомогою якого спортсмен здійснює контроль і керування у своїй діяльності. Будь-яку рухову дію або фізичну вправу кожна людина виконує тільки так, як вона її собі уявляє.

Уявлення служить програмою для реалізації рухових дій.

Наявний у пам'яті людини еталон (ідеальний образ) дії є тим необхідним елементом діяльності, що у певних умовах варто відтворити з максимальною точністю. У цьому полягає програмуюча функція уявлення.

Перед виконанням рухової дії уявлення про рух за допомогою механізмів ідеомоторних реакцій (регулювання функцій) дозволяє організму підготуватися до майбутньої діяльності. Так співвідносяться програмуюча й регулююча функції.

У процесі виконання дії по каналам зворотного зв'язку в кору великих півкуль головного мозку надходить інформація про зовнішні умови діяльності й про саму дію. Ця інформація рівняється із програмою рухів (уявленням), і якщо вона відповідає йому, - діяльність триває. Якщо виникають будь - які неузгодженості, то в діяльність вносяться необхідні корективи. У цьому випадку провідна роль належить регулюючій функції уявлення.

Регулююча функція проявляється й після закінчення дії. Спогади про відчуття, що виникли в ході виконання рухів, дозволяють людині, аналізуючи свою діяльність, розуміти причини тих або інших помилок. Така розумова робота полягає в переробці наявної інформації в уявленнях про ідеальний образ і реально виконаній дії.

Уявлення про рухові дії виконують ще одну функцію, що успішно використається в спортивній практиці. Ця функція - тренуюча. Відомо, що, уявляючи собі рухи, можна виконувати вправи, удосконалюючи техніку будь-яких рухових дій. На практиці ця функція називається ідеомоторним тренуванням. Вона характеризується тим, що спортсмен пожвавлює систему механізмів довільних рухів, внаслідок чого виникають мікрореакції нервово-м'язової, вегетативної й іншої функціональної систем організму. Ці реакції ідентичні реальним, які виникають при практичному виконанні рухів. У результаті здійснення ідеомоторного тренування (багаторазового уявного повторення) відбувається закріплення структури механізмів тренуючої довільної дії.

Важливо відзначити, що ідеомоторне тренування має свої принципи, що дозволяють підвищувати ефективність функції:

ніж яскравіше й виразніше уявлення, тим яскравіше виражений ефект, що тренує;

ефект зростає, якщо уявлення супроводжується «уявним проказуванням» процесу виконання дії;

ефект стане особливо яскравим, якщо спортсмен опанував просторові ознаки рухів;

ефект, що тренує, може бути негативним, якщо уявлення помилкове.

 

 

2 РОЗДІЛ

ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ.