Динаміка розитку координаційних здібностей студенток засобами і методами інноваційних оздоровчих технологій

Різні автори в якості об'єктивних характеристик для систематизації проявів спритності пропонують різні засади. Філіпович В.І. [1980] диференціює всі умови зовнішнього середовища на чотири категорії: 1) стандартні (звичні) умови - спритність не проявляється; 2) незвичні, але попередньо задані умови, які характерні для формування нових рухових навичок; 3) вірогіднісні умови, викликані наявністю альтернативи за просторово-часовими параметрами рухів; 4) неочікувані (екстремальні) ситуації.

С.В. Янасіс [1985] класифікує прояви спритності за сімома ознаками: 1) в рухах, спрямованих на зміну і (або) підтримку пози; 2) локомоціях по переміщенню власного тіла (біг, перелазіння, перевороти і т. ін. ); 3) переміщення інших предметів (піднімання, переніс і т. ін. ); 4) маніпулювання предметами («предметна» спритність); 5) використання зовнішніх сил (сили вітру у вітрильному спорті і т. ін.); 6) взаємодія з партнерами (спортивні ігри) або суперниками (бокс); 7) рухах за узгодженням дій в командних вправах. Подібна класифікація не має достатнього наукового обґрунтування [26]. Спираючись на концепцію багаторівневого ієрархічного управління рухами [18] В.І. Лях розділив координаційні здібності на два великих класи: клас КЗ при ведучому рівні С, який підкріплений нижче лежачими фоновими рівнями В, А («тілесна спритність»), і клас КЗ, які реалізуються на рівні Б з фонами з рівней С, В, А і їх сполучень («предметна» або ручна спритність). До першого класу він відніс циклічні та ациклічні локомоції, гімнастичні та акробатичні вправи, а також балістичні рухи з проявом сили (різноманітні метання). До другого - слалом, захисні і атакуючі дії у фехтуванні та боксі, спортивні ігри і т. ін. З урахуванням зв'язків між різними частими КЗ В.І. Лях [1987] відокремив групи гомогенних (однорідних) та гетерогенних (неоднорідних) принад і прийшов до висновків про те, що позитивний переніс тренування КЗ можливий тільки в рухах, які регулюються на однакових ведучих і фонових рівнях з подібними програмами і виконавчими механізмами. В цьому аспекті автор наблизився до розуміння рухів з позиції теорії функціональних систем [25], але так і не перейшов цю межу. Специфічні здібності до орієнтації у просторі, рівноваги,   реагуванню   на   сигнал,   диференціюванню   рухів   за

силовими та просторово-часовими характеристиками, засвоєнню ритму і темпу, вестибулярної стійкості уявляють собою виключно фізіологічні механізми регуляції призвільних рухів [23].

Не звертаючи увагу на відрізнення в методологічних підходах до вивчення структури і механізмів КЗ, найбільш актуальним визначенням поняття «спритність» є традиційне.

Спритність - це здатність керувати тілом та (або) його частинами за просторово-часовими і динамічними характеристиками. Спритність представляє собою комплексну, інтегральну притаманність організму, в основі якої лежать здатності: 1) до орієнтації в просторі і часі; 2) до диференціювання динамічних зусиль.

 

1.2 Класифікація  координаційних здібностей

В загальному виді під координаційними здібностями розуміють можливості людини, які визначають його готовність до оптимального управління і регулювання рухової дії. Координаційні здібності включають у себе: орієнтацію в просторі, точність відтворення руху за просторовими, силовими та часовими параметрами.

КЗ поділяються на загальні, спеціальні та специфічні види . До важливіших КЗ, які специфічно проявляються в предметно - практичній і спортивній діяльності людини відносяться:

- здібності, які основані на проприорецептивній чуттєвості (м'язове відчуття);

- здатність до орієнтації у  просторі;

- здатність зберігати рівновагу;

- відчуття ритму;

- здатність до перебудови рухових  дій;

- статокінечна стійкість;

-   здатність до вільного  м'язового розслаблення.

В.І. Лях (1989) вказує, що найбільш благо приємний період для розвитку КЗ у дівчат є вік 11-12 років.

Здатність до орієнтації у просторі

Під цією здатністю розуміють уміння точно визначати, своєчасно змінювати положення тіла і здійснювати рух в потрібному напрямку. Цю здатність людина проявляє у відповідних умовах деякої діяльності (на гімнастичному майданчику, на майданчику для гри у волейбол, теніс, баскетбол і т. ін.). З цього виходить, що здатність до орієнтації у просторі специфічно проявляється в кожному виді спорту. Її прояв та розвиток в значній міра залежать від швидкості прийняття та оцінки просторових умов дії, яка досягається на основі комплексної взаємодії аналізаторів (серед них ведуча роль належить зоровому).

Основним методичним підходом, спеціально спрямованим на вдосконалення цієї здатності, є системне виконання завдань, вимоги до швидкості і точності орієнтування в просторі, які мають послідовно зростати.

Здатність до зберігання рівноваги.

Зростання фізичного розвитку в значній мірі залежить від діяльності вестибулярного аналізатора. Поряд з руховими та зоровими аналізаторами він забезпечує орієнтацію в просторі, впливає на рівень рухової координації та якість рівноваги.

Спостереження показують, що діти у яких недостатньо добре розвинений вестибулярний аналізатор, звичайно з більшими зусиллями   засвоюють   програмний   матеріал,   вони   відчувають

затруднення в засвоюванні обертальних рухів і зберіганні рівноваги (Ю.П. Кобяков, 1976).

Здатність зберігати стійкість пози (рівновага) в тих, чи інших положеннях тіла або за ходом виконання рухів має життєво важливе значення, тому що виконання навіть відносно простих рухів потребує достатньо високого рівня розвитку органів рівноваги.

Прояви рівноваги різноманітні. В одних випадках необхідно зберігати рівновагу в статичних положеннях (стійка на одній нозі в положенні «ластівка», стійка на голові в акробатиці), в інших - за ходом виконання руху (в ходьбі чи бігу на гімнастичні лаві і т. ін.) - динамічна рівновага.

Розрізняють і третю форму рівноваги - балансування предметами і на предметах, наприклад, балансування гімнастичною булавою, яка стоїть на долоні; утримання м'яча на голові, стоячи на місці або в русі; утримання рівноваги стоячи на валику і т. ін.

Покращення статичної та динамічної стійкості відбувається на основі засвоєння рухових навичок, а також в процесі систематичного застосування загально - та спеціально - підготовчих координаційних вправ. Елементи рівноваги являються складовою частиною майже всіх рухів: циклічних, ациклічних, метальних, акробатичних, спортивно - ігрових і т. ін. [32].

Різноманіття проявів рівноваги викликає необхідність в уточненні її різновидів. Вивчення стійкості тіла в руховій діяльності знаходиться в полі зору багатьох авторів. Однак до теперішнього часу не визначені структура даної координаційної якості, її основні компоненти і прояви, фактори, які обумовлюють розвиток і критерії оцінки стійкого положення тіла. Як наслідок, в першу чергу необхідно визначити кожний зі структурних елементів цієї якості.

Являючись складною координаційною якістю, рівновага має наступні компоненти: раціональне розташування ланок тіла; мінімізацію кількості ступенів свободи рухливої системи; дозування і перерозподіл м'язових зусиль; рівень просторової орієнтації.

Основу управління будь - якою рівновагою складає взаємодія тіла з земною гравітацією. Чим вище положення загального центра тяжіння над опорою, тим більше впливають на нього сили гравітації і тим складніше зберігати стійкість.

Перший компонент - раціональне розташування ланок тіла - сприяє кращому зберіганню рівноваги. Правильна постава в положенні сидячи або стоячи сприяє кращій стійкості тіла.

Раціональне взаємне розташування ланок тіла суттєво впливає на активність м'язів. Так, в положенні присіду на одній нозі різко збільшується активність м'язів тулубу та опорної ноги.

Як наслідок, розташування ланок тіла не тільки значно впливає на зовнішнє сприйняття будь - якої рухової дії, але й сприяє зберіганню стійкості.

Другий компонент рівноваги - дозування і перерозподіл м'язових зусиль. Складність зберігання стійкого положення тіла після виконання якоїсь дії (оберту, стрибку) заключається в тому, що зусилля м'язових груп мають короткочасний характер, виникаючи лише в деяких фазах рухової дії, при цьому на початку і в кінці руху величина цих зусиль неоднакова. Об'єм м'язових зусиль в значній мірі визначається конкретним проявом рівноваги. Наприклад, зберігання рівноваги на підвищеній опорі і після виконання оберту потребує абсолютно різного характеру надавання зусиль. В другому випадку їх необхідно більше, що пов'язано з наявністю протиоберту.

Зберігання стійкості після виконання різних стрибків потребує подолання визначених інерційних сил. Чим складніша техніка стрибку, тим більш значні сили необхідно подолати. При короткочасному характері виконання рухових дій виникають додаткові труднощі, які пов'язані з рішенням завдань зберігання рівноваги в максимально короткий відрізок часу. При цьому різко зростають вимоги до проявів високого рівня внутрішньо м’язової та між м’язової координації.

Різні групи м'язів, як відомо, мають неоднакову ступінь активності. Найбільшу мають м'язи, які виконують основне навантаження при утриманні ланок тіла у стані рівноваги. Наприклад, в стійці на голові більш висока активність характерна для м'язів шиї та спини.

Третій компонент зберігання стійкого положення тіла - рівень просторової орієнтації. Для виконання будь - якої рухової дії, від елементарних природних рухів: утримання якоїсь пози, ходьба, біг - до технічно складних спортивних вправ, необхідна визначена ступінь орієнтації у просторі. Чим вона краща, тим легше зберігати рівновагу. Просторова орієнтація забезпечує точність рухів при переміщенні тіла і його окремих ланок.

У різних видах рухової діяльності велике значення має просторова точність руху. Наприклад, влучність кидка м'яча залежить від ступеня точності оцінки просторових характеристик рухів. Кожна рухова дія має визначену структуру, і інформація про його параметри направляється за своїми конкретними каналами в систему управління.

Такі поняття, як «відчуття дистанції», «відчуття м'яча» і так далі, мають своєю основою взаємодію комплексу функціональних систем, які дозволяють визначити і контролювати відстань. Тому зберігання рівноваги тіла при виконанні багатьох рухових дій з закритими очима набагато складніше, ніж з відкритими.

Відомі два основних різновиди рівноваги: статична і динамічна. Разом з цим в спеціальній літературі на представлені різні прояви статичної і динамічної рівноваги, що призводить до різного тлумачення ведучої ролі деяких факторів в розвитку і удосконаленні даної якості.

Тому визначення конкретних проявів статичної та динамічної рівноваги має важливе значення. Спеціальні дослідження дозволили виявити, що як у статичній, так і у динамічній рівновазі існує ряд специфічних і неспецифічних проявів. Специфічні - пов'язані з конкретним видом спортивної діяльності, а неспецифічні - частіше за все, характерні для трудової та побутової діяльності.

Розподіл на специфічні і неспецифічні прояви умовний, тому що неможливо провести чітке розмеження в складній руховій діяльності без порушення структури руху. Тим не менш, виділення цих двох відносно самостійних груп виправдано з точки зору розвитку і вдосконалення стійкості тіла. Необхідно мати на увазі, що досягти абсолютної рівноваги неможливо. При зберіганні будь - якої рівноваги м'язи знаходяться в стані визначеного тремору, який в більшій мірі проявляється у нетренованих, у зв'язку з чим їм складніше досягти рівноваги.

Визначений вплив на зберігання рівноваги надає стан дихальної системи.

Відомо, що при форсованому диханні коливальні рухи тіла збільшуються, що приводить до більших затрат зусиль для зберігання рівноваги. Разом з цим затримка дихання не менш ніж на 30 секунд викликає зниження коливань тіла.

Одним з факторів, який впливає на здатність зберігати рівновагу тіла, є рівень розвитку координаційних якостей. Значний рівень розвитку силових, швидкісних якостей м'язів дозволяє багаторазово повторювати зусилля різного характеру з максимально можливою швидкістю. Підсилюють прояви стійкості тіла деякі указники стійкості. Чим вищій рівень загальної та спеціальної витривалості, тим швидше спортсмен засвоює різні види рівноваги. Здатність утримувати рівновагу також залежить від рівня розвитку рухомості в суглобах. Чим вища ступінь рухомості (у визначеній мірі), тим легше забезпечити раціональне розташування тіла та його окремих ланок і таким чином управляти стійкістю.

Рівень розвитку гнучкості також впливає на зберігання рівноваги. Висока ступінь гнучкості шийного, грудного, поперекового відділів хребта дозволяє зайняти стійку позицію над опорою.

Більшу роль в зберіганні рівноваги, особливо в обертових та стрибкових вправах, відіграє спритність. Високий рівень м'язової та внутрішньом’язової координації забезпечує рішення достатньо складних рухових завдань. Тому чим складніша спортивна вправа, тим більше спритності необхідно для зберігання стійкого положення тіла. В кожному виді спорту прояви спритності при зберіганні стійкості мають свою специфіку. Проявляється спритність також в доцільному виконанні дій, часу виконання дій, в миттєвій правильній оцінці ситуації і адекватній реакції. Велике значення має точність рухів, яка забезпечує раціональне розташування ланок тіла над опорою і в безопорному стані. Точність рухових дій сприяє їх високій економічності, виконанню з меншими затратами м'язових зусиль та енергії. Проявляється вона в удосконаленій формі (видимому боці) рухів і чіткій структурі (змісту) рухової дії.

Ритмічність також має велике значення в стійкому положення тіла, забезпечуючи рівномірний розподіл та перерозподіл м'язових зусиль. Вона обумовлює оптимальне співвідношення окремих частин рухової дії, їх безперервність протягом заданого часу, а також характер, узгодження і амплітуду окремих рухів. В будь - якій вправі є визначена тривалість у часі (темп) і закономірний розподіл зусиль (динаміка). Темп та динаміка тісно взаємопов'язані і впливають один на одне. Їх оптимальне сполучення забезпечує гармонію рухів. В цьому випадку спостерігається відчуття ритму ходьби, бігу і т. ін., що неможливо без стійкого положення тіла.