Динаміка розитку координаційних здібностей студенток засобами і методами інноваційних оздоровчих технологій

Одним із факторів, який збільшує здатність зберігати рівновагу, є психологічний настрій та емоційний стан. Високий рівень психологічної підготовки сприяє врівноваженню нервових процесів - важливої умови стійкого положення. Позитивні емоції також сприяють підвищенню працездатності, м'язової активності і, як наслідок, більш ефективному зберіганню рівноваги тіла та його окремих ланок.

Критерії оцінки стійкого положення тіла наступні:

просторова оцінка та самооцінка розташування ланок тіла при зберіганні окремої пози:

- в рухах і в сполученні  з іншими видами рухових дій;

- ступінь відповідності оцінки  і самооцінки розташування ланок  тіла; ступінь стійкості тіла  після відхилення від основного  положення в межах 5-10-15 ;

- ступінь стійкості тіла при додаткових рухах (головою, руками і т. ін.);

- ступінь стійкості тіла в  означеній позі;

- ступінь стійкості тіла при  різноманітних способах переміщень  у просторі (ходьба, біг, плавання  пересування на лижах і. ін.);

- ступінь стійкості тіла в різних умовах опори (підвищена, нахилена, пружна, м'яка, жорстка і т. ін.);

- ступінь стійкості тіла в  безопорному стані;

- ступінь стійкості тіла до  навантаження (початок заняття), в  середині і наприкінці навантаження;

- ступінь стійкості тіла в  сполученні з іншими видами рухових дій (обертаннями, стрибками, поворотами);

- ступінь стійкості тіла під  час балансування предметами.

Виходячи з вищевикладеного можна дати наступне визначення даній координаційній якості.

Рівновага - це здатність зберігати стійке положення тіла та його окремих ланок в опорній і безопорній фазах рухової дії.

Здібності, засновані на проприорецептивній чуттєвості.

Дослідження В.І. Лях показали, що здібності, засновані на проприорецептивній чуттєвості (м'язовому відчутті - за І.М. Сеченовим), достатньо специфічні - це здібності до відтворення, оцінки, відмірюванню, диференціювання просторових, часових і силових параметрів руху.

Пояснити наявність доволі широкого спектру так званих простих здібностей можна скоріше за все тим, що керування рухами за різними параметрами здійснюється з допомогою різних проприорецепторів.

Здібності до відтворення, оцінки, відмірювання, диференціювання просторових, часових та силових параметрів засновані переважно на точності і тонкості рухових відчуттів і сприйняття, які виступають нерідко у сполученні з зоровими та слуховими здібностями; при невеликому моторному досвіді відчуття і сприйняття дітей ще дуже грубі, не точні, неусвідомлювані помилки у відтворенні, оцінці або диференціюванні просторових, часових, просторово - часових і силових ознак рухів. По мірі набуття досвіду відчуття і сприйняття параметрів виконаних вправ стають більш точними, чіткими і ясними.

В кожному виді фізичних вправ м'язово - рухові відчуття і сприйняття носять специфічний характер. Це залежить від характеру координаційних рухів, умов навколишнього середовища, використаних знарядь. Спеціалізовані сприйняття в спортивній діяльності по іншому називають відчуттями. Найбільш відомі відчуття: дистанції - у фехтувальників і боксерів; предмету - у гімнастів; води - у плавців; часу - у бігунів, велосипедистів, лижників і т. ін.

З цього виходить, що здібності до відтворювання, диференціювання, відмірювання і оцінки просторових, часових і силових параметрів рухів, дій або діяльності в цілому, засновані на точності і тонкості. Спеціалізовані сприйняття («відчуття») дуже різноманітні, носять специфічний характер і розвиваються в залежності від особливостей визначеного виду спорту.

Разом з цим дані здібності ізольовано зустрічаються дуже рідко. До того ж вони знаходяться в означених зв'язках з іншими спеціальними та специфічними координаційними здібностями, а також з фізичними і психологічними особливостями.

Ці зв'язки зумовлені тим, що в руховій діяльності координація рухів виступає як цілісний психомоторний процес, в якому в єдності і тісному переплетінні представлені різні її компоненти:

- інтелектуальні (програмуючі та  смислові);

- сенсорні;

- сенсомоторні і моторні (виконавчі  та фізичні).

Здатність точно відтворювати, оцінювати, відмірювати і диференціювати параметри рухів розвивається перш за все при систематичному застосуванні загально - і спеціально - підготовчих координаційних вправ, методів і методичних прийомів розвитку спеціальних координаційних здібностей. Для підвищення ефективності педагогічного впливу використовують методичні підходи, спрямовані на удосконалення цих здібностей.

Методи розвитку координаційних здібностей основані на системному виконанні завдань, які вимагають більшої точності у виконанні рухових дій або окремих рухів. Розрізняють завдання:

- аналітичні (вибіркові) - на точність  відтворення, оцінки, відмірювання  і диференціювання переважно  одного якогось параметру руху (просторового, часового або силового);

- на точність керування руховими  діями в цілому.

Зрозуміло, що таке розподілення умовне.

В реальному процесі керування і регулювання рухом ці види точності завжди виступають в органічній єдності. Тому, хоча й можливий переважний диференційований вплив на покращення точності одного якогось параметру руху, обов'язковою являється установка на досягнення точності виконання рухової дії в цілому[32]. При здійсненні цілеспрямованого розвитку і удосконалення координаційних здібностей, діти молодшого шкільного віку значно швидше і раціональніше оволодівають різними руховими діями; юні спортсмени на більш високому і якісному рівні засвоюють нове і легше перебудовують старі тренувальні програми; легше справляються з завданнями, які вимагають високого рівня психофізіологічних функцій в сенсомоторній і інтелектуальній сферах; набувають уміння раціонально і економно розходувати свої енергетичні ресурси; постійно поповнюють свій руховий досвід; відчувають радість і задоволення від постійного оволодіння новими і різноманітними видами фізичних вправ [32].

 

1.3 Формування  координаційних можливостей в процесі індивідуального розвитку

Проблема діагностики координаційних можливостей тісно пов'язана з проблемою вивчення процесу їх звичайного розвитку. За даними М.М. Безруких, ведуча роль в реалізації рухової функції у дітей 6-9 років належить зоровому контролю. До віку 9-10 років відбувається суттєва зміна механізмів регуляції рухів - перехід від переважно слідкуючого управління до управління по попередньо сформованій моторній програмі. Тривалість циклу рухів за рахунок підвищення їх швидкості і точності з віком зменшується. Найбільш виражені зміни спостерігаються в дітей 6 - 8 і 10 - 14 років. В ці вікові періоди найбільш інтенсивно розвиваються і дозрівають рухові зони кори , змінюється функціональна значимість лобних і асоціативних зон кори в управлінні активаційними процесами. До 14- річного віку процеси дозрівання морфофункціональних механізмів зорово- моторної координації рухів закінчується, у зв'язку з чим швидкість виконання рухів після 14 років суттєво не збільшується. Підлітки демонструють тип регуляції рухів, притаманний дорослим людям [24].

З погляду В.К. Бальсевича і соавт. [7], у дітей до 4-х років під впливом тренування найбільш інтенсивно прогресують прості компоненти координаційних здібностей, а також ті з них, які тісно пов'язані з проявом бистроти. Часові і силові диференціації  успішніше розвиваються в п'ять, просторово - ритмічні - в шість років.

Найбільш високе представництво сенситивних періодів розвитку координаційних здібностей встановлено для молодшого і першої половини підліткового віку [22]. У дівчат з 8 до 9 років було виявлено в 4,7 разів, а з 9 до 10 років - в 3,2 разів більше сенситивних періодів, чим в період з 13 до 14 років. Здатність до орієнтування у просторі у дівчат стабілізується к 12-13 рокам, у хлопців - к 14 - ти [22]. Спеціалізоване сприйняття темпу, ритму і «відчуття часу» досягають свого максимуму к 13-14 рокам. Амплітуда коливань тіла при спокійному стоянні на горизонтальній площині зменшується у дітей до 12 років. Найбільш інтенсивний розвиток функцій динамічної рівноваги характерний для віку від 7 до 10 років. За період від 4 до 16 років здатність диференціювати зусилля по просторовим характеристикам збільшується більш ніж в п'ять разів. Причому найбільша точність рухів, судячи з результатів стрибка в довжину з місця, відмічається у віці 4-6 і 9-10 років [24]. В період статевого розвитку (11-14 років) число сенситивних періодів скорочується в два і більше рази, і тільки к 14-15 рокам знов майже досягає рівня 9 - 1- річних дівчат. У хлопців середнього шкільного віку після тимчасового спаду в 12-13 років ще є суттєві резерви біологічного розвитку функцій за рахунок інтенсивного формування швидкісно - силових здібностей [18].

Встановлені часові параметри формування координаційних здібностей в онтогенезі дитячого організму неможна розглядати як біологічну закономірність. Різні дослідники з використанням одних і тих самих методик,  характеризуючи одні й ті самі здібності, називають різні (від 5 до 16 років) сенситивні періоди розвитку координаційних здібностей[9, 18]. Причини подібних неоднозначних трактовок заключаються в неоднакових темпах біологічного розвитку дітей. Дівчата середнього фізичного розвитку досягають максимуму координаційних здібностей к 12, акселератки - к 11, ретарданти набагато пізніше - к 14 рокам. Для досягнення максимуму цих здібностей представницям вповільненого типу біологічного розвитку потрібно 6 років, середнього і прискореного - 4 і 3 роки. Однак величина приросту функції по відношенню до 8-річного віку у всіх дівчат, незалежно від темпів їх біологічного розвитку, однакова [24].

Здібність відтворювати і диференціювати м'язові зусилля тісно пов'язана зі специфікою виду спорту. Факторами, які визначають розрізнення цих здібностей, є тренувальний стаж, кваліфікація і вік спортсмена. [М.М. Грабик, 2004].

Вочевидь, при діагностиці координаційних здібностей слід враховувати ступінь їх спадковості і змінності процесі онтогенезу і рухової підготовки. Надійність різних тестів для діагностики КЗ неоднакова і коливається в межах від низької (г = 0.30)до високої (г = 0.95) [24]. Для підвищення інформативності і надійності вимірювань використовують   декілька  тестів.   Структура  (зміст)   цих  тестів залежить від статево - вікових особливостей контингенту, мети дослідження і специфіки діяльності.

 

1.4 Методи розвитку координаційних якостей

Координаційні якості (спритність) - це здатність людини швидко освоювати нові рухи і успішно діяти в перемінних умовах, тобто справлятися з раніше не підготовленим, новим руховим завданням правильно, швидко, винахідливо.

Існує багато видів спорту, дії в яких весь час змінюються. Наприклад, в іграх, в боксі або боротьбі окремі рухи виконуються по - різному, в залежності від ситуації, яка складається в кожний конкретний момент, тому вони не можуть бути раніше визначені ні за формою, ні за характером виконання. У всіх тих надзвичайно численних в побуті і в спорті випадках, коли рухова комбінація повинна бути створена раптово, проявляється спритність.

Для того щоб успішно вирішувати рухові завдання у змінюючихся обставинах, необхідно вміти вірно оцінити ці обставини, проявити винахідливість та ініціативу у виборі найбільш доцільних рухів та своєчасно їх виконати. Проявити винахідливість - це значить не розгубитися і знайти вихід з будь - якого несподіваного положення. З багатьох засвоєних рухів треба застосувати ті, які найбільш простим шляхом приведуть до поставленої мети. Але під час обстановки, яка швидко змінюється, крім винахідливості потрібна ще й швидкість рухової реакції, точніше, її своєчасність. Справа в тому, що не завжди доцільно діяти негайно (наприклад, треба зачекати , доки супротивник зробить захисний рух, щоб нанести удар або укол в незахищене місце). А також, можна виконати дії своєчасно, але неправильно, неточно і. таким чином, не досягнути мети. Отже, для повної характеристики якості спритності треба ще вказати на правильність самого способу виконання дії. Таким чином, спритність - це складна комплексна якість, рівень розвитку якої визначається багатьма факторами.

Найбільше значення мають високо розвинуте м'язове відчуття і так звана пластичність коркових нервових процесів. Від ступеню проявів останньої залежить терміновість утворення координаційних зв'язків і швидкість переходу від одних установок і реакцій до інших.

В різних фізичних вправах спритність проявляється і розвивається по - різному. Умовно цю якість можна класифікувати наступним чином (М.А. Черевков):

1. Спритність, яка проявляється  у вправах і рухах, які пов'язані  зі зміною пози (наприклад, швидко  сісти, лягти. Встати і т. ін.) - цей  вид спритності можна назвати «тілесною спритністю».

2. Спритність, яка проявляється  в діях, пов'язаних з пересуванням  в умовах ускладнених і змінних  обставин (наприклад, біг і пересування  на лижах по пересічній місцевості, подолання перешкод, лазіння, перемазання  і т. ін.).

3. Спритність, яка проявляється  у вправах, із змінним опором (перетягування  канату, боротьба, бокс і т. ін.).

4. Спритність, яка проявляється  у вправах з предметами (кидки  і ловля, перекидання, жонглювання, метання і т. ін.).

5. Спритність, яка проявляється у вправах, які вимагають узгоджених зусиль декількох учасників (сідати і вставати удвох, тримаючись за руки; піднімати вдвох або втрьох партнера; перестрибувати вдвох або втрьох перешкоди і т. ін.).

6. Спритність, яка проявляється  в командних вправах, які вимагають тактичних узгоджених дій, та в іграх з тактичною протидією і взаємодією учасників.

Природні задатки до рухових проявів спритності у різних осіб різні. Але, спритність, безумовно, доступна вихованню. Вона виховується перш за все в процесі тієї рухової діяльності, в якій найбільш повно проявляється. Так, спритність, яка проявляється в іграх, краще буде розвиватися в процесі ігрової діяльності, спритність борця - в процесі боротьби, «ручна» спритність - в процесі маніпулювання предметами і т. ін.

Життєві спостереження показують, що між деякими видами спритності немає позитивного взаємозв'язку. Так, наприклад, багато осіб, які володіють «ручною спритністю», виявляються зовсім не здібними до дій, пов'язаних з подоланням перешкод, і навпаки.

Так як спритність - це складна комплексна якість, можна розвивати окремі фактори, які визначають успіх рішення нестандартної задачі. До важливіших з них відносяться:

а) збагачення займаючихся новими руховими навичками і уміннями;

б) швидкість відповіді на раптову зміну обстановки;

в) уміння орієнтуватися в просторі і часі;