Управління інвестиційною діяльністю підприємства

.     (1.9)

Величина, обернена до терміну окупності додаткових капітальних вкладень за рахунок економії на поточних витратах виробництва, називається коефіцієнтом порівняльної ефективності і визначається за формулою:

.     (1.10)

Якщо Е > Еn або Т < Тn, то додаткові капітальні вкладення доцільні.

Отже, політика управління реальними інвестиціями – це частина загальної інвестиційної стратегії підприємства, яка забезпечує підготовку, оцінку та реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів

2.3. Оцінка ефективності портфеля фінансових інвестицій підприємства

Відповідно до чинного законодавства: фінансова інвестиція – це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Інвестування вільних коштів у фінансові інструменти переслідує різні цілі, основними з яких є: одержання в майбутньому прибутку, перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери, установлення контролю над підприємством-емітентом тощо. Фінансові інвестиції – це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства особливості, якої полягають у тому що:

• здійснюється на більш пізніх стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях, зокрема лише на стадії рання зрілість;
• дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в країні і за її межами;
• є незалежними видом господарської діяльності для підприємств реального сектора економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладень капіталу до статутного фонду і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;
• дозволяє підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку більш швидко і дешево;
• підприємство має можливість вкладати кошти як в безризикові інструменти, так і в спекулятивні,  відповідно до своєї інвестиційної політики (консервативної або агресивної);
• потребує мінімум часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями;
• викликає необхідність активного моніторингу та оперативності у прийнятті рішень, оскільки фінансовий ринок, сфера обігу фінансових інвестицій, має високі коливання кон’юнктури.

Фінансові інвестиції групують за такими стратегічними напрямами:

• інвестиційні операції з традиційними інструментами - це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких перевалюють цінні папери. Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств за останній час все більш орієнтується на ринок цінних паперів. Різні інструменти цього ринку складають сьогодні приблизно 90% загального обсягу фінансових інвестицій підприємств;
• придбання похідних цінних паперів (деривативів) пов’язане з купівлею цінних паперів строкового ринку з метою хеджування  операцій на ринку «спот» або отримання спекулятивного доходу;
• депозитні операції підприємств - це одна з найбільш ефективних форм використання тимчасово вільних грошових коштів підприємства. Депозитні операції використовуються для короткострокового вкладання капіталу, а основною їх метою є генерування інвестиційного прибутку;
• пайова участь у спільних підприємствах - багато в чому подібна до реального інвестування, однак вона більш оперативна і менш капіталоємна. Зазвичай, інвестор, використовуючи цю форму фінансового інвестування, ставить за мету не стільки одержання високого доходу, а встановлення прямого впливу на господарську діяльність підприємства;

Залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві і ліквідності, фінансові інвестиції поділяють на довгострокові та короткострокові (поточні).

Політика управління фінансовими інвестиціями є частиною загальної інвестиційної політики підприємства, що направлена на забезпечення вибору найбільш ефективних фінансових інструментів вкладення капіталу та своєчасного його реінвестування [20].

Для підприємств фінансове інвестування характерне в наступних формах:

1. Вкладення капіталу  в статутні фонди спільних  підприємств. Ця форма 

багато в чому подібна до реального інвестування, має найтісніший зв’язок з операційною діяльністю підприємства, так як спрямована  на зміцнення стратегічних господарських зв’язків підприємства з постачальниками сировини та матеріалів (за умови участі в їх статутному капіталі), розвитку своєї виробничої інфраструктури (інвестування капіталу в статутні фонди транспортних та інших  аналогічних підприємств); розширення можливостей збуту продукції та проникнення на інші регіональні ринки (інвестування капіталу в статутні фонди торгівельних підприємств); різні форми галузевої та товарної диверсифікації. Однак вона більш оперативна і менш капіталоємна. Пріоритетами інвестора при використанні  цієї форми фінансового інвестування, є не стільки одержання високого інвестиційного прибутку ( хоча необхідна доходність повинна бути забезпечена) , а встановлення прямого фінансового впливу на підприємство для забезпечення стабільного формування свого прибутку  від операційної діяльності;

2. Вкладення капіталу  в доходні види грошових інструментів. Ця форма фінансового інвестування направлена насамперед на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом такого інвестування підприємства є депозитний вклад в комерційних банках. Як правило ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу, її головною ціллю є генерування інвестиційного прибутку.

3. Вкладання капіталу  в доходні види фондових інструментів. Ця форма фінансового інвестування є найбільш масовою, і перспективною. Вона пов’язана з інвестуванням коштів в різні види цінних паперів, що вільно перебувають в обігу на фондовому ринку. Основною метою цієї форми інвестицій є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках використовується для встановлення фінансового впливу на компанію емітента (через придбання великої партії або контрольного пакету акцій).

При формуванні інвестиційного портфеля варто керуватися такими принципами:

• безпека вкладень (невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу);
• стабільність одержання прибутку;
• ліквідність вкладень, тобто їх спроможність брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг), або швидко і без втрат у ціні перетворюватися в готівку.

Жодна з інвестиційних цінностей не має всіх зазначених вище властивостей. Як правило, якщо цінний папір надійний, то його прибутковість є низькою, оскільки ті, хто віддає перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну і зіб’ють прибутковість.

Головна мета при формуванні портфеля полягає в досягненні оптимального співвідношення між ризиком і прибутком для інвестора, тобто, портфель інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його прибуток до максимуму. Головне питання, що виникає при веденні портфеля, - як визначити пропорції між цінними паперами з різними властивостями? Основними принципами побудови класичного консервативного (малоризикового) портфеля є: принцип консервативності, принцип диверсифікації і принцип достатньої ліквідності.

Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань. Для цього використовуються різноманітні портфелі цінних паперів, у кожному з яких буде власний баланс між ризиком, прийнятним для власника портфеля, і очікуваним прибутком у певний період часу. Співвідношення цих чинників і дозволяє визначити тип портфеля цінних паперів.

Тип портфеля - це його інвестиційна характеристика, що визначається співвідношенням прибутку й ризику. При цьому важливою ознакою класифікації типів портфелів є те, яким чином і з якого джерела даний прибуток отриманий: за рахунок росту курсової вартості або за рахунок поточних виплат - дивідендів.

Виділяють два основних типи портфеля:

1. портфель, орієнтований на переважне одержання прибутку за рахунок відсотків і дивідендів (портфель прибутку);
2. портфель, орієнтований на переважний приріст курсової вартості цінних паперів (портфель росту).

Було б надмірним спрощенням сприймати портфель як деяку однорідну сукупність, незважаючи на те, що портфель росту, наприклад, орієнтований на акції, інвестиційною характеристикою яких є зростання курсової вартості. До його складу можуть входити цінні папери з іншими інвестиційними властивостями. Таким чином, розглядають ще й портфель росту і прибутку.

Портфель росту формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля - збільшення капітальної вартості разом з одержанням дивідендів. Проте дивідендні виплати провадяться в невеликому розмірі. Тому саме темпи зростання курсової вартості сукупності акцій визначають види портфелів, що входять у дану групу.

Портфель агресивного росту націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції нових компаній, які характеризуються високими темпами росту. Інвестиції в даний тип портфеля є достатньо ризикованими, але водночас можуть приносити надвисокі прибутки.

Портфель консервативного росту є найменш ризикованим серед портфелів даної групи. Складається переважно з акцій значних, добре відомих компаній, що характеризуються хоча й невисокими, але сталими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним протягом тривалого періоду. Портфель такого типу націлений на зберігання капіталу.

Портфель середнього росту являє собою поєднання інвестиційних властивостей портфелів агресивного і консервативного росту. У даний тип портфеля включаються поряд із надійними цінними паперами ризиковані фондові інструменти, склад яких періодично оновлюється. При цьому забезпечується середній приріст капіталу і помірний ступень ризику капіталовкладень. Надійність забезпечується цінними паперами консервативного росту, а прибутковість – цінними паперами агресивного росту. Даний тип портфеля є найбільш поширеною моделлю портфеля і користується популярністю в інвесторів, не схильних до ризику.

Портфель прибутку орієнтований на одержання високого поточного прибутку – процентних і дивідендних виплат. Портфель прибутку складається в основному з акцій прибутку, що характеризуються помірним ростом курсової вартості і високих дивідендів, облігацій та інших цінних паперів. Особливістю цього типу портфеля є одержання відповідного рівня прибутку, розмір якого залежить від мінімального ступеня ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Тому об’єктами портфельного інвестування є інструменти фондового ринку з високим співвідношенням стабільно виплачуваного відсотка і курсової вартості.

Портфель регулярного прибутку формується з високо надійних цінних паперів і дозволяє одержати середній прибуток при мінімальному рівні ризику.

Портфель прибуткових паперів складається з високоприбуткових облігацій корпорацій, цінних паперів, що дають високий прибуток при середньому рівні ризику.

Портфель росту і прибутку. Формування даного типу портфеля здійснюється з метою уникнення можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних або процентних виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша - прибуток. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. Охарактеризуємо види даного типу портфеля.

Портфель подвійного призначення. До складу даного портфеля включаються папери, що приносять його власнику високий прибуток при збільшенні капіталовкладень. У даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення. Вони випускають власні акції двох типів: перші приносять високий прибуток, другі - приріст капіталу. Інвестиційні характеристики портфеля залежать від того, наскільки значною є частка даних паперів у портфелі.

Збалансований портфель передбачає збалансованість не тільки прибутків, але й ризику. Він складається з високоприбуткових цінних паперів та паперів, курсова вартість яких швидко зростає. До складу портфеля можуть входити й високоризиковані цінні папери. Як правило, даний портфель містить звичайні і привілейовані акції, а також облігації.

Під управлінням портфелем цінних паперів слід розуміти застосування сукупності певних методів і технологічних можливостей, що дозволяють зберегти інвестовані кошти, досягти максимального рівня прибутку та забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля, на зберігання основної інвестиційної властивості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам інвестора.

З погляду стратегій портфельного інвестування можна сформулювати таку закономірність: типу портфеля відповідає тип обраної інвестиційної стратегії - активної, спрямованої на максимальне використання можливостей ринку, або пасивної Першим й одним із найбільш трудомістких елементів управління є моніторинг − детальний аналіз фондового ринку, тенденцій його розвитку, секторів фондового ринку, інвестиційних властивостей цінних паперів. Кінцевою метою моніторингу є вибір цінних паперів. Моніторинг є основою як активного, так і пасивного методів управління [7].