Управління формуванням і використанням прибутку підприємства

Також, згідно Податковому кодексу, на період з 1 січня 2011 року до 1 січня 2016 року застосовується ставка 0 відсотків для платників податку на прибуток, в яких розмір доходів кожного звітного податкового періоду наростаючим підсумком з початку року не перевищує три мільйони гривень та нарахованої за кожний місяць звітного періоду заробітної плати (доходу) працівників, які перебувають з платником податку у трудових відносинах, є не меншим, ніж дві встановлені законодавством мінімальні заробітні плати, та які відповідають одному із таких критеріїв:

а) утворені в установленому законом порядку  після 1 січня 2011 року;

б) діючі, у яких протягом трьох послідовних попередніх років (або протягом усіх попередніх періодів, якщо з моменту їх утворення пройшло менше трьох років), щорічний обсяг доходів задекларовано у сумі, що не перевищує три мільйони гривень, та у яких середньооблікова кількість працівників протягом цього періоду не перевищувала двадцяти осіб;

в) які були зареєстровані платниками єдиного податку в установленому  законодавством порядку в період до набрання чинності цим Кодексом та у яких за останній календарний  рік обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) становив до 1 млн. грн. та середньооблікова кількість працівників становила до 50 осіб.

Отже, розподіл та використання прибутку підприємства це не просто витрачання коштів, а це досить відповідальний процес і діяльності підприємства, оскільки від його результату залежить не тільки розвиток підприємства, а і матеріальне забезпечення працівників. Тому при прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку, фінансовими менеджерами підприємства повинно бути знайдено оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріальне заохочення працівників та інші цілі.

 

Розділ 3. Шляхи  вдосконалення управління прибутком  ТОВ «Бердичівський хлібозавод»

 

3.1. Стратегія управління  прибутком

Ключовим  елементом організації та реалізації моделі управління прибутком суб’єкта господарювання є визначення стратегії  управління. Вона являє собою узагальнюючу сукупність окремих, взаємозв'язаних дій, реалізація яких є необхідною для  досягнення встановлених довгострокових цілей у межах підконтрольних управлінню ресурсів шляхом її координації та розподілу. Визначення стратегії управління прибутком підприємства можна охарактеризувати як формалізовану сукупність критеріїїв прийняття управлінських фінансових рішень щодо управління прибутком підприємства, дотримання яких забезпечує виконання завдань та досягнення цілей, визначених корпоративною стратегією підприємства. Відповідно, стратегія дає змогу визначити особливості та ключові параметри формування і реалізації моделі управління прибутком на конкретному підприємстві виходячи зі специфіки його фінансово-господарської діяльності.

Під моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних методів і прийомів прогнозування, планування та контролю за формуванням доходів підприємства з метою забезпечення підтримання прийнятного рівня прибутковості суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією. При цьому ключовим індекатором управління прибутком виступають показники прибутковості як такі, що відображають рівень відносної ефективності результатів з витратами, пов'язаними з отриманням таких результатів (наприклад, прибутковість інвестицій, прибутковість акцій, прибутковість власного капіталу).

Необхідно звернути увагу, що прибуток безпосередньо  не є об'єктом управління. Управління прибутком передбачає насамперед реалізацію обгрунтованого впливу на факторні показники формування прибутку суб'єкта господарювання – доходів та витрат. Відповідно, модель управління прибутком суб'єкта господарювання має включати сукупність логічно цілісних та взаємопов'язаних функціонально-організаційних блоків, а сааме:

- управління затратами;

- управління доходами;

- управління розподілом прибутку.

Кожен із цих блоків вирішують специфічні завдання, однак прийняття управлінських  фінансових рішень за кожним із визначених напрямів має підпорядковуватися єдиній меті – стратегії управління прибутком, яка розроблена на даному підприємстві. Ця стратегія має враховувати об’єктивні фактори і її реалізацію:

- прибуток є результатом активної фінансово-господарської діяльності підприємства, що визначає необхідність управління його формуванням;

- ефективне управління прибутком вимагає узгодження управлінських рішень з іншими напрямами фінансового менеджменту;

- управління прибутком потребує належного інформаційного забезпечення прийняття, підтримання та супроводження управлінських фінансових рішень;

- забезпечення двостороннього зв’язку між суб’єктами прийняття управлінських рішень та суб’єктами їх виконання.

Доцільність використання в таких умовах тих чи інших методів управління визначається специфікою фінансово-господарської діяльності підприємства, його корпоративною та фінансовою стратегіями. Відомо, форми реалізації стратегії управління прибутком на різних підприємствах мають певні особливості та відмінності, що пояснюються необхідністю врахування поряд із об’єктивними факторами сукупності суб’єктивних факторів фінансово-господарської діяльності і конкретного підприємства.

Зважаючи  на особливості формування прибутку підприємства, можна визначити основні дискретні варіанти (концепції) обґрунтування стратегії управління ним:

- агресивна (наступальна) стратегія – забезпечення збільшення абсолютної величини прибутку підприємства шляхом максимізації рівня доходів підприємства в результаті збільшення виручки від реалізації товарів, робіт та послуг (наприклад, стимулювання збуту, підвищення ціни тощо) – забезпечення зростання доходів підприємства та порівняно стабільного рівня затрат;

- захисна стратегія – забезпечення контролю витрат з метою збільшення прибутку суб’єкта господарювання як різниці між абсолютною величиною доходів та витрат (слід зауважити, що така стратегія є ефективною у достроковій перспективі, оскільки у короткостроковому періоді підприємства, як правило, не може суттєво зменшити рівень витрат).

Водночас, практична організація  моделі управління прибутком підприємства виключно на основі застосування принципів однієї із наведених вище концепцій є проблематичною, а таке управління не матиме значного позитивного ефекту ні в короткостроковому, ні в довгостроковому періодах. Тому для уникнення недоліків кожної із концепцій та реалізації їх переваг підприємству доцільно розробляти власний («проміжний») варіант стратегії управління прибутком як виважений компроміс між агресивною та захисною стратегіями – диверсифіковану стратегію.

 

3.2. Організація управління прибутком та резерви його збільшення на  підприємстві

 

Модель управління прибутком є  індивідуальною для кожного підприємства. Індивідуальність такої моделі визначається потребою врахування особливостей його фінансово-господарської діяльності, специфіки ринкового середовища її реалізації. Водночас зазначена індивідуальність досягається шляхом використання загальних методів, принципів та прийомів – інструментарію управління прибутком.

Забезпечення відповідності результатів  управління прибутком підприємства встановленим критеріям ефективності досягається через дотримання в рамках її практичної реалізації сукупності вимог та певної процедури здійснення такого управління. Загалом результативність моделі управління прибутком суб'єкта господарювання в ринковому середовищі безпосередньо залежить від адекватності інформаційно-методологічного забезпечення такої моделі, під яким необхідно розуміти сукупність інформаційних каналів отримання, первинного зведення, узагальнення та обробки фінансової інформації з метою забезпечення потреб планування і контролінгу процессу формування, розподілу та використання прибутку суб’єкта господарювання як показника ефективності його фінансово-господарської діяльності.

В ТОВ «Бердичівський хлібозавод» управління прибутком може забезпечуватися насамперед через оптимізацію процессу управління відповідно до специфіки та обгрунтування доцільності використання окремих інструментів цього управління. Тому розглянемо основні питання реалізації моделі управління прибутком:

1. стратегія управління прибутком підприємства;
2. особливості обгрунтування управлінських фінансових рішень;
3. критерії організації управління прибутком підприємства.

Слід зазначити, що управління прибутком  в ТОВ «Бердичівський хлібозавод» як на стадії формування, так і на стадії розподілу та використання повязані з ризиками – операційними, фінансовими та інвестиційними.

Досягнення головної мети – максимізації прибутку можливо тільки при правильному  і продуманому плануванні діяльності підприємства. На величину прибутку впливає  велика кількість чинників, насамперед він залежить від обсягів попиту та пропозиції на товари, роботи, послуги. Важливими факторами також є кількість реалізованої продукції, собівартість, якість продукції та ціна, адже при низьких цінах на товари обсяг попиту на них більше, а при високих – менше, існують і інші фактори.

 На кожному підприємстві  повинні передбачатися планові  заходи по збільшенню прибутку. У загальному плані ці заходи  можуть бути наступного характеру: 

• збільшення випуску продукції;
• поліпшення якості продукції;
• продаж зайвого устаткування та іншого майна або здача його в оренду;
• зниження собівартості продукції за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей і площ, робочої сили і робочого часу;
• диверсифікація виробництва;
• розширення ринку продажів і ін.

Важливим чинником, що впливає на зростання прибутку також є ефективне  використання основних фондів. Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша – збільшення екстенсивного завантаження; друга – підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів.

При цьому  треба відзначити дві важливі  обставини. По-перше, якщо екстенсивне  навантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного  рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними. По-друге, здійснення заходів екстенсивного  напрямку, як правило, не потребує капітальних  витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату  зв'язане зі значними інвестиціями.

Прослідити  зміну прибутку можливо за рахунок  факторного аналізу. Факторний аналіз – статистичний метод аналізу впливу окремих факторів (чинників) на результативний показник, тобто ми простежимо зміну прибутку ( результативної ознаки), за рахунок зміни кількості реалізованої продукції, ціни реалізації одиниці продукції та собівартості одиниці продукції. Факторний аналіз проведемо по одному виду продукції, який реалізується в найбільшій кількості – це хлібобулочні вироби. Для цього по-перше визначаємо прибуток в 2009 році:

,                                      (3.1)

де  – прибуток в минулому році;

 – кількість реалізованої  продукції в минулому році;

 – ціна реалізації одиниці  продукції в минулому році;

 – собівартість одиниці продукції  в минулому році.

П₀ = 13679 * (3 - 2) = 13679 тис. грн.

2) прибуток  в 2010 році:

 

                                         (3.2)

 

де  – прибуток в звітному році;

 – кількість реалізованої  продукції в звітному році;

 – ціна реалізації одиниці  продукції в звітному році;

 – собівартість одиниці продукції  в звітному році.

П₁ = 16108 * (4 – 2,8) = 19330 тис. грн.

3) визначаємо  загальну зміну прибутку від реалізації продукції:

 

∆                                                        (3.3)

∆П = 19330 – 13679 = 5651 тис. грн.

4) зміна прибутку  за рахунок зміни кількості  реалізованої продукції:

 

                             (3.4)

∆П_К = (16108 - 13679) * (3 - 2) = 2429 тис. грн.

 

5) визначаємо  зміну прибутку за рахунок  зміни ціни реалізації одиниці  продукції:

 

                                           (3.5)

∆П_Ц = 16108 * (4 - 3) = 16108 тис. грн.

 

6) зміна прибутку  за рахунок собівартості одиниці  продукції: