Управління формуванням і використанням прибутку підприємства

1. прибуток як вираження результату фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання та винагорода за підприємницький ризик;
2. прибуток як вираження ефективності управління операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю суб’єкта господарювання;
3. прибуток як джерело самофінансування підприємства (при цьому чистий прибуток розглядається як найдешевше джерело фінансування потреби підприємства у капіталі і посідає основне місце у так званій ієрархії фінансування).

Особливості прибутку суб’єкта господарювання за кожним із зазначених напрямків визначають об’єктивну необхідність виділення у фінансовому менеджменті функціонально-організаційного блоку, спрямованого на управління прибутком підприємства з метою формування, підтримання та зростання конкурентоспроможності як у коросткостроковому, так і в довгостроковому періоді та забезпечення доходу власників корпоративних прав такого підприємства. Практичне вирішення завдань управління прибутком тісно переплітається з іншими функціональними блоками фінансового менеджменту, зокрема з управлінням грошовими потоками, управлінням інвестиціями, фінансовим плануванням та прогнозуванням. Однак реалізація моделі управлінням прибутком як функціонально-організаційного блоку управління фінансами підприємства має принципові особливості, що визначаються насамперед специфікою прибутку як об’єкта фінансового менеджменту.

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2 Функціонально-організаційна  структура управління

прибутком суб’єкта господарювання

Прибуток підприємства являє собою  результуючий фінансовий показник, що унеможливлює його безпосереднє використання як прямого об’єкта управління і вимагає формування важелів впливу на величину прибутку через управління факторами його формування та використання. Це дає змогу виділити ряд структурних елементів, які в результаті і формують цілісну систему управління прибутком підприємства (рис. 1.2):

1. Управління прибутком на етапі його формування:

• управління доходами суб’єкта господарювання;
• управління затратами суб’єкта господарювання.

2. Управління прибутком на етапі його використання.

За таких  умов постає питання щодо забезпечення узгодженості прийняття, підтримки  та виконання управлінських фінансових рішень за окремими напрямами реалізації управління прибутком підприємства. Організаційне вирішення цієї проблеми здійснюється в рамках обгрунтування  мети та завдань управління прибутком  з метою вирішення поставлених  завдань.

Системоутворюючими  елементами моделі управління прибутком  підприємства є мета та завдання такого управління, від чіткості формулювання яких залежить ефективність як моделі управління прибутком, так і фінансового  менеджменту взагалі.

У теорії фінансів прибуток суб’єкта господарювання розглядається як результат його діяльності та джерело створення ринкової вартості (рис. 1.3). Виходячи з цього метою управління прибутком підприємства – суб’єкта господарювання можна вважати забезпечення максимізації абсолютної величини чистого прибутку та стабільності його формування у часі. При цьому і прибуток розглядається як джерело створення достатку акціонерів у формі грошових дивідендних виплат та максимізації ринкової вартості підприємства.

На прибуток, отриманий у результаті фінансово-господарської  діяльності суб’єкта господарювання претендують і інші учасники корпоративних відносин. У зв’язку з цим мета управління прибутком підприємства трактується неоднозначно. Відповідно до теорії агентських відносин, будь-які управлінські фінансові рішення приймаються як компроміс між менеджерами та власниками підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.3. Структурно-логічна схема формування прибутку підприємства

 

Незважаючи  на очевидну неоднозначність трактувань різними учасниками корпоративних  відносин прибутку підприємства, мети управління таким прибутком, її можна  конкретизувати шляхом установлення дискретних (часткових) завдань щодо управління формуванням витрат та доходів підприємства.

Структурування  процесу формування та розподілу  прибутку підприємства і визначення об’єкта управління прибутком підприємства дає змогу сформулювати основні завдання такого управління. Серед цих завдань необхідно виділити такі:

• підтримання конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах;
• забезпечення зростання абсолютної величини прибутку;
• забезпечення стабільності формування величини чистого прибутку, зокрема, збільшенням відносної частки прибутку від основної діяльності;
• забезпечення прийнятного рівня рентабельності фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання;
• забезпечення оптимальних пропорцій розподілу прибутку шляхом досягнення компромісу між потребами дивідендної політики та політики тезаврації прибутку.

Визначені вище мета та орієнтований перелік функціональних завдань  управляння прибутком суб’єкта господарювання дає змогу визначити основні вимоги до процесу управління прибутком, що виражаються у принципах побудови моделі управління прибутком та методологічного забезпечення прийняття і підтримки управлінських фінансових рішень.

 

1.3. Дискусійні питання щодо формування  і використання

прибутку в економічній літературі

 

Господарська діяльність підприємства базується на правовій основі, а саме – Конституції України, Господарському Кодексі України, Податковому кодексі України, Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, Міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та фінансової звітності і ряді інших нормативно-правових актів.

Згiдно Господарського кодексу Укpаїни (стаття 142) прибуток (доход) суб'єкта господарювання», поpядок викоpистання пpибутку (доходу) визначає власник (власники) пiдпpиємства або уповноважений ним оpган у вiдповiдностi iз cтатутом пiдпpиємства і дiючим законодавством. Пpи цьому деpжавний вплив на напpавлення і об'єми викоpистання пpибутку господарюючих суб’єктiв здiйснюється чеpез встановленi ноpмативи, податки, податковi пiльги тощо [12].

Іншим нормативно-правовим документом, який регулює справляння податку на прибуток є Податковий кодекс України від 05.12.2010 р., відповідно до якого визначаються платники податку, об’єкт оподаткування, ставки, порядок обчислення та особливості справляння податку до бюджету [24].

Наступним документом, який відображає процес оподаткування прибутку підприємства є наказ від 25 березня 2011 р. за N 397/19135 «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» та порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства [32].

Відповідно до П(с)БО 3 «Звіт про  фінансові результати» прибуток – це сума, на яку доходи перевищують  пов’язані з ними витратами [26].

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток» (далі – Положення (стандарт) 17) визначає методологічні  засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов'язання з податку  на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності. П(С)БО 17 застосовується підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами незалежно від форм власності, які згідно з чинним законодавством є платниками податку на прибуток (крім бюджетних установ) [27].

Метою МСБО 12 «Податки на прибуток» є визначення облікового підходу до податків на прибуток. Тут сказано, що оподаткований  прибуток (податковий збиток) – це прибуток (збиток) за період, визначений відповідно до правил, установлених податковими  органами, згідно з якими податки  на прибуток підлягають сплаті (відшкодуванню) [21, с. 228].

У МСБО 18 «Дохід» зазначено, що дохід у  концептуальній основі складання та подання фінансових звітів визначено  як збільшення економічних вигід  протягом облікового періоду у вигляді  надходження або збільшення корисності активів чи зменшення зобов’язань, що веде до збільшення власного капіталу, крім випадків пов’язаних із внесками учасників власного капіталу. Дохід включає як дохід від звичайної діяльності, так і прибуток від інших операцій. Дохід від звичайної діяльності є доходом, який виникає в ході звичайної діяльності суб’єкта господарювання і позначається різними назвами, а саме: продаж, гонорари, відсотки, дивіденди та роялті[21, с. 289].

Важливою  категорією економіки в цілому та головною метою здійснення підприємницької діяльності виступає прибуток. Він відіграє провідну роль, висвітлюючи різнобічні економічні взаємозв’язки у процесі відтворення та забезпечує соціальний розвиток підприємства.

Дослідження економічної сутності прибутку бере початок ще з XVII ст. і продовжується до сьогодні. Серед великої кількості економічних теорій, теорію прибутку економісти характеризують як одну з найбільш складних. Тому проблема її обґрунтування належить до найважливіших проблем економіки та господарської практики [10, с. 24].

Вагомий внесок у дослідження економічної  сутності прибутку, визначення джерел його походження зробили такі вчені-економісти, як    А. Бабо [2, с. 175], К. Маркс [19, с. 43], Ф. Найт [22, с. 359], Д. Рікардо [35], П. Самуельсон [35, с. 384], А. Сміт [37, с. 112], Й. Шумпетер [47, с. 455],    Е. Чемберлен [42, с. 351], Дж. Хікс [41, с. 488] та ін. В сучасних умовах даному питанню приділяється значна увага вітчизняними та зарубіжниними економістами.

Зокрема серед них можна виділити І.А. Бланка [6, с. 752], Н.М. Бондара [9, с. 400], О.О. Гетьмана [11, с. 488], С.Ф. Покропивного [29, с. 352], А.М. Поддєрьогіна [28, с. 286], В.М. Шаповала [43, с. 488], Л.І. Шваба [44, с. 568]. Але, необхідно зазначити, що як економісти-класики так і сучасні вчені-економісти не мають єдності думок щодо визначення змісту категорії «прибуток», тому теорія прибутку досі залишається незавершеною та містить в собі певні протиріччя.

Прибуток є однією з найскладніших економічних категорій. На протязі декількох століть економістами-класиками досліджувалась сутність поняття «прибуток» та висловлювались різні концепції його формування. В економічній літературі одні автори розглядають прибуток у вигляді заробітної плати, відсотку та ренти, інші стверджують, що – це відсоток на капітал. В марксистській літературі прибуток розглядається у вигляді перетвореної форми додаткової вартості, створеною найманою працею. В США та інших країнах з розвинутою ринковою економікою поширена концепція, за якою прибуток є винагородою за підприємницькі здібності. При цьому, на думку більшості авторів, головним джерелом прибутку є капітал.

Виходячи  з цього, узагальнимо основні концепції економічної сутності прибутку. Т. Мен вважав, що прибуток є різницею між продажною і покупною ціною товару. А от А. Сміт розглядав прибуток у вигляді продукту праці, який привласнюється власником засобів виробництва. На думку Д. Рікардо прибуток – це складова частина вартості, яка створюється працею. Ж.Б. Сей розглядав прибуток як винагороду підприємця за його промислові здібності. Відповідно до концепцій К. Маркса, прибуток – це надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власником засобів виробництва.

 Й.  Шумпетер вважав, що прибуток  – це винагорода за підприємницьку діяльність, тобто вартісний вираз того, що створює підприємець. Ф. Найт стверджував, що прибуток є винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності. Е. Чемберлен монопольним прибутком вважав додаткову частину загального прибутку, джерелом якої є реалізована в ціні монополія. П. Самуельсон визначав прибуток як дохід від факторів виробництва, винагороду за підприємницьку діяльність та впровадження нововведень.

Еволюція  поглядів на сутність прибутку починається  з часів виникнення меркантилізму, найвидатнішим представником якого  в Англіїї був Т. Мен. Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу, і визначали його як різницю між продажною і покупною вартістю товару.

З виникненням  у XVII ст. в Англії класичної школи  політичної економії, засновником якої був Уільям Петті виникає твердження про «виробниче» походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця, виробництво. У. Петті не досліджував прибуток як самостійну категорію, але пов’язував його з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового продукту.

Таким чином, У. Петті та його найближчі послідовники приходять до висновку, що дохід  у вигляді ренти і відсотка виникає в результаті створення  працею додаткового продукту.

У XVIIІ  ст. наслідуючи вчення У. Петті набула розвитку школа фізіократів, дослідження  яких були спрямовані у сферу виробництва. Вони стверджували, що прибуток створюється  лише в сільському господарстві [34, с. 125].

Найвидатнішим представником класичної економічної  теорії XVIIІ ст. є Адам Сміт. Розглядаючи  теорію прибутку А. Сміта, необхідно  підкреслити, що на відміну від меркантилістів, які вважали, що прибуток утворюється  у сфері обігу і фізіократів, які пов’язували його із сільським господарством,  А. Сміт першоджерелом прибутку визначає тільки виробництво [37, с. 46].