Дискримінантны моделі і методи

Використання методології багатофакторного дискримінантного аналізу у вітчизняній практиці є досить обмеженим, що зумовлено такими основними чинниками: 

• по-перше, неможливістю розробки власних, галузевих дис-кримінантних функцій через відсутність фахівців достатньої ква-ліфікації; 

• по-друге, відсутністю  достатніх коштів для закупівлі  та адаптації західних методик до вітчизняних умов господарю-вання; 

• по-третє, недостатнім  рівнем об’єктивності показників, які відображаються підприємствами у фінансовій звітності (пробле-матика подвійної бухгалтерії).

У той же час в Україні  використовуються численні методики однофакторного дискримінантного аналізу, однак вони безсистемні, не враховують галузевих особливостей і не містять відповідних «ключів» інтерпретації.

 

 

 

 

1.3. Методика дискримінантного аналізу

У процесі проведення бенчмаркінгу, при дослідженні ринків збуту, видів товарів, джерел ресурсів тощо необхідно правильно розподілити об'єкти, що вивчаються, на окремі групи (категорії, класи) відповідно до ключових стратегічних пріоритетів. При цьому, необхідно правильно окреслювати сферу першочергової уваги і не витрачати час на вирішення другорядних завдань.

Діагностика та прогнозування  зовнішніх та внутрішніх процесів підприємства передбачає застосування різних методів  одно- і багатовимірного групування об'єктів та виділення серед них  тих груп (категорій, класів), які є стратегічно важливими. Серед цих методів можна виділити дискримінантний, кластерний, факторний, компонентний та регресійний аналіз.

Розглянемо техніку  дискримінантного аналізу.

Наприклад, якщо аналітик повинен згрупувати конкурентів, він повинен знати, на які групи їх можна поділити. У разі, коли стратегічним пріоритетом компанії є боротьба за лідерство у галузі, то найпростішим варіантом поділу конкурентів буде виділення групи лідерів і групи інших фірм, які не претендують на лідерство. Деталізацією цього групування може бути виділення окремих груп “послідовників” і “фірм-новачків”.

Критичні процеси, визначені  в процесі бенчмаркінгу, характеризуються низкою індикаторів, серед яких можна, наприклад визначити: обсяг продажу; рентабельність продажу; співвідношення ціна - якість (формується на основі експертних оцінок за шкалою від 0 до 10 балів).

Завдання полягає у  тому, щоб визначити кількісну  межу, яка б відділяла підприємства групи лідерів від усіх інших  підприємств.

Для того, щоб розпочати процедуру визначення цієї межі, яка називається дискримінантною лінією, потрібно отримати дві вибірки (відповідно до кількості груп, які ми плануємо сформувати), причому у першу мають увійти представники лідерів, а у другу - представники інших фірм.

Кількість об'єктів у кожній з двох вибірок, які називаються зразковими, має бути не меншою, ніж кількість ознак об'єктів, обраних для дискримінантного аналізу. Тобто, якщо у нас ознаками об’єктів визначені: обсяг продажу; рентабельність продажу; співвідношення ціна – якість (тобто кількість ознак дорівнює трьом), то в обидві вибірки необхідно включити не менше, ніж по три підприємства.

В основі формування зразкових вибірок  мають лежати евристичні прийоми  оцінки об'єктів, враховуючи їх складність та багатовимірність.

Дискримінінтний аналіз проводиться  в декілька етапів:

1. Визначаються середні значення  ознак кожного підприємства спочатку  по першій, потім по другій  вибірці. При цьому використовують  наступні формули:

 

       

де

, - елементи векторів-стовпців та при і=1,……,m;

n_1, n₂ – кількість об’єктів у першій і другій вибірках відповідно.

 

2. Визначаються коваріаційні матриці S₁ та S₂ розміром (m × m) для першої і другої зразкових вибірок відповідно.

Для розрахунку елементів матриць  використовуються формули:

 

 

 

3. Оцінка сумарної внутрішньовибіркової  дисперсії:

 

Матриця сумарної внутрішньовибіркової дисперсії S´ може бути використана  лише в оберненому вигляді.

4. Знаходження оберненої  матриці S´^-1.

5. Маючи значення оберненої  матриці S´^-1, можна розрахувати значення вектора дискримінантних множників С = { С₁, С_2, …, С_m } за формулою:

6. Будують дискримінантну  функцію:

За цією функцією визначаються від повідні значення Z для кожної з фірм, які підлягають групуванню.

7. Розраховується межа  дискримінації. Визначаються середні значення дискримінантних функцій для першої і другої вибірок окремо, після цього знаходяться середні арифметичні цих значень:

де 

Z – межа дискримінації;

Z⁽¹⁾, Z⁽²⁾ – середні значення.

Оскільки у першу  зразкову вибірку включили великі підприємства, а у другу – всі інші, то до першої групи – групи лідерів – будуть належати підприємства, у яких значення дискримінантної функції перевищують межу дискримінації.

Цінність дискримінантного аналізу для стратегічного аналітика  полягає у тому, що з його допомогою можна зосередитися на дослідженні тих об'єктів, які дійсно являються стратегічно важливими. Якщо підприємство намагається увійти до групи лідерів у своїй галузі, необхідно точно знати, хто з конкурентів реально може з нами змагатися і які необхідно запланувати заходи для боротьби з нами.

Таким чином, оволодіння методикою дискримінантного аналізу  дає можливість правильно визначати  першочергові завдання і не витрачати  час на другорядні питання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2 РІЗНИВИДИ ДИСКРИМІНАНТНИХ МОДЕЛЕЙ ПРОГНОЗУВАННЯ БАНКРУТСТВА

2.1. Діагностика банкрутсва на основі однофакторної моделі

За  сучасних  умов  господарювання  питання  визначення  ймовірності банкрутства  підприємств  стоїть  особливо  гостро,  оскільки  значна  частина вітчизняних підприємств перебуває у складному фінансовому становищі. Для попереднього  визначення  загрози  банкрутства  підприємств  вітчизняними  і зарубіжними науковцями розроблена велика кількість різноманітних методів й прийомів, результати яких вказують на фінансовий стан, платоспроможність та рівень  ймовірності  банкрутства  підприємств.  Ефективне  розв’язання  цієї проблеми  полягає  у  своєчасному  проведенні  діагностики  фінансового  стану підприємства  за  допомогою  різноманітного  методологічного  інструментарію.

Достовірна  оцінка  фінансового  стану  підприємства  дуже  важлива  для формування правильних висновків та прийняття  адекватних рішень.

Проблему  банкрутства  підприємств  неодноразово  досліджували  у  своїх працях такі вчені, як С.Г.Бєляєв, В.І.Кошкін, А.П.Градов, Б.І.Кузін, Г.П.Іванов, В.А.Кашин,  А.І.Семяніхін,  Г.Таль,  О.В.Раєвнєва,  В.М.Андрєєва,  М.М.Берест. Незважаючи на повноту проведених досліджень вищезазначеними авторами, до  цього часу  залишається маловивченим  питання  особливості  явища банкрутства підприємств в Україні. Розв’язання цієї проблеми започатковане у працях таких  вітчизняних  вчених, як Є.М.Андрущак,  І.В.Тинний, Л.С.Ситник, Л.О.Лігоненко,  проте  у  працях  цих  авторів  відсутній  комплексний  підхід  до вивчення даного питання.

Метою  статті  є  вивчення  застосування  моделей  діагностики  схильності підприємств  до банкрутства, з використанням  інструментарію однофакторного дискримінантного моделювання. 

У  світовій  практиці  для  прогнозування  кризових  явищ  та  банкрутства широко  використовується  дискримінантний  аналіз (аналіз  множинних дискримінантів – Multiple-discriminant analysis (MDA), який полягає в тому, що за  допомогою  математично-статистичних  методів  будують  функцію  та розраховують  інтегральний  показник,  на  підставі  якого  можна  з  достатньою ймовірністю  передбачити  банкрутство  суб’єкта  господарювання.

Даний метод ґрунтується  на  емпіричному дослідженні фінансових показників багатьох підприємств, певна частка з яких збанкрутіла, а решта успішно діють далі.  При  цьому  добирається  сукупність  показників —  коефіцієнтів,  для кожного з яких визначається питома вага в дискримінантній функції. Вагомість, як і граничне значення розглядуваних коефіцієнтів, може коригуватися. Вона залежить від галузі,  до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної  ситуації  в  країні,  рівня  інфляції  та  інших  факторів.  Значення інтегрального  показника  дає  підстави  для  висновку  про  належність  об'єкта аналізу до підприємств-банкрутів чи підприємств, які успішно функціонують.

Розрізняють  однофакторний  та  багатофакторний  дискримінантний  аналіз.

Однофакторний  аналіз –  це  відособлене  дослідження  окремих показників (які є складовою  певної системи показників) та поділ досліджуваної сукупності  підприємств  на  дві  підгрупи  залежно  від  значення  обраного показника. 

Таким чином, до категорії  «хворих» чи «здорових» підприємств  відносять в розрізі  окремих  показників  відповідно  до емпірично побудованої шкали критичних значень досліджуваного показника.

Для  отримання  узагальнюючого  результату  про  якість  фінансового  стану підприємства  аналізуються  всі  включені  в  спеціально  підібрану  систему показники  відповідно до їх граничних значень. Однією з найвідоміших моделей однофакторного дискримінантного аналізу є система показників У.Бівера.

В  основі  досліджень  американського  економіста Уільяма  Бівера покладено 30  найчастіше  вживаних  у  фінансовому  аналізі  показників.  За  ознакою однорідності вони були згруповані в шість груп. З кожної групи Бівер вибрав по  одному  найтиповішому  показнику,  які  й  склали  його  систему прогнозування:

1) відношення сash-flow до  позичкового капіталу;

2) відношення чистого  прибутку до валюти балансу;

3) відношення позичкового  капіталу до валюти балансу; 

4) відношення  оборотних   активів  до  поточних  зобов’язань  (показник покриття);

5) відношення робочого  капіталу до валюти балансу; 

6) відношення  різниці   між  очікуваними  грошовими  надходженнями  і поточними зобов’язаннями до витрат підприємства (без амортизації).

З використанням матеріалів аналізу 79 фінансово неспроможних і  стільки ж фінансово спроможних підприємств Бівер розробив шкалу  граничних значень для  кожного  з  наведених  показників  стосовно  американських  підприємств.

Нормативні  значення  показників  У.Бівера  розподілені  на  три  групи:  для  стійких  компаній,  за 5  років  до  банкрутства  та  за 1  рік  до  банкрутства (Додаток. 1).

Ознакою  формування незадовільної структури балансу є таке  фінансове становище підприємства,  у якого протягом  тривалого часу (1,5-2  роки) коефіцієнт  Бівера  не  перевищує 0,2,  що  відображає  небажане  скорочення частки прибутку, яка йде на розвиток виробництва. Така тенденція зрештою призводить  до  незадовільної структури балансу,  коли  підприємство  починає працювати в борг  і його  коефіцієнт  забезпечення  власними  засобами  стає менше 0,1.

В  основі  досліджень,  здійснених  П.Вайбелем  протягом 1960-1971  років, покладено  аналітичні  матеріали  по 72  швейцарських  підприємствах будівельної,  металургійної,  легкої  та  годинникової  галузей  виробництва, половина  з  яких  була  у  фінансовій  кризі.  П.Вайбель  при  побудові  системи показників  на  основі  дискримінантного  аналізу  використав  аналогічні показники,  але  додатково  ввів  у  систему  такі  показники,  як  оборотність матеріальних запасів та оборотність кредитів. Для кожного з показників П. Вайбель на основі однофакторного дискримінантного аналізу розробив відповідні шкали у вигляді діаграм, якими проілюстровано динаміку значень показників протягом п’яти років перед настанням в однієї з груп досліджуваних  підприємств  фінансової  неспроможності.  Висновок  про ймовірність  банкрутства  за  цією  методикою  робиться  залежно  від  кількості показників, що потрапляють у небезпечну зону.

Класифікацію  підприємств  за  цією  системою  пропонується  здійснювати  з використанням  таких показників: 

1. Відношення позичкового капіталу до валюти балансу. 

2. Відношення  оборотних   активів  до  поточних  зобов'язань  (показник покриття). 

3. Відношення сash-flow до  поточних (короткострокових) зобов'язань. 

4. Відношення  різниці   між  очікуваними  грошовими   надходженнями  та поточними  зобов'язаннями до витрат підприємства (без амортизації). 

5. Відношення  середнього  залишку  кредиторської  заборгованості  до вартості закупок, помножене  на 365. 

6. Відношення середніх  залишків виробничих запасів  до величини затрат на сировину (матеріали), помножене на 365. 

Для кожного із зазначених показників Вайбель побудував відповідні шкали у вигляді діаграм, в яких показана динаміка значень показників протягом п'яти років перед  настанням  в  однієї  з  груп досліджуваних підприємств фінансової неспроможності.  Якщо  значення  усіх  шести  показників  аналізованого підприємства перебувають у безпечній зоні відповідної шкали, то за Вайбелем цьому  суб'єкту  господарювання  не  загрожує  банкрутство.  Якщо  ж  значення більше  трьох  показників  наближається  до  зони «хворих»  підприємств,  то аналізоване  підприємство  вважається  таким,  якому  загрожує  банкрутство.

Щодо підприємств,  у  яких  менше  трьох  показників перебувають  у  критичній зоні, Вайбель рекомендує проводити додатковий аналіз.

На  основі  проведеного  аналізу  можливостей  застосування  на  українських підприємствах  моделей  і  методів  прогнозування  схильності  підприємницьких структур до банкрутства, можна зробити висновок, що головним суперечливим моментом  однофакторного дискримінантного  аналізу є те,  що  значення окремих показників може  свідчити  про позитивний  розвиток підприємства, а інших – про незадовільний.  Така  ситуація  унеможливлює  об'єктивне прогнозування банкрутства.  Одним із  шляхів  розв’язання  цієї  проблеми  є застосування  багатофакторного  дискримінантного  аналізу,  але існують проблеми  використання  методик діагностики банкрутства,  запропонованих закордонними  вченими,  що  пояснюється їх (методик)  неузгодженістю  із умовами господарювання вітчизняних підприємств.