Аналіз фінансової стійкості підприємства

 

Коефіцієнт  ліквідної платоспроможності є  найбільш узагальненим показником. У його чисельнику відбиваються всі оборотні кошти, а в знаменнику - притягнуті і власні джерела їхнього оформлення.

В аналізованому  підприємстві цей показник дуже низький  і складає на початок і кінець року відповідно 12,5 і 11%, це означає, що навіть залучаючи всі оборотні кошти, господарство здатне покрити платіжні зобов'язання на кінець року тільки на 11%. Необхідно сказати, що оборотні кошти зменшилися наприкінці року в порівнянні з початком. Таке підприємство вже можна вважати банкрутом.

Розділ 3. Шляхи покращення фінансової стійкості підприємства

3.1 Шляхи  удосконалення фінансової стійкості  ТОВ «ЕС-КОРТ»

Нестабільність  економіки, законодавства, політичної ситуації всередині країни і за рубежем  зумовлена тим, що немає чітко  визначеної моделі розвитку України, призводить до переважання на підприємствах діяльності, спрямованої на розв’язання тимчасових завдань виживання, підтримки стійкості. Довгострокові стратегічні рішення відкладаються на невизначений час. Це може призвести підприємство в майбутньому до втрати стійкості, неспроможності, банкрутства та інших негативних наслідків.

У сучасних умовах доцільне виділення таких стратегій:

• стратегія подолання нестійкості, або стратегія виживання, що використовується в умовах економічної кризи, нестабільності та інфляції, і до якої вдаються, коли показники діяльності підприємства набувають стійкої тенденції до погіршення ;
• стратегія підтримки стійкості або стабілізації, що використовується в умовах нестабільності обсягів продажів і прибутку та застосовується переважно в галузях із стабільною технологією, коли керівництво задовольняється в цілому станом свого підприємства ;
• стратегія розвитку або стійкого зростання, що виражає прагнення підприємства до зростання обсягів продажу, підвищення рентабельності й інших показників ефективності виробництва.

Важливу роль при  виборі стратегії відіграє забезпеченість товариства власними і позиковими коштами, можливість і ефективність їхнього  використання в своєму обороті у  сформованих економічних умовах. У зв’язку з цим при розробці стратегічних альтернатив підприємства мають керуватися показниками фінансової стійкості.

Фінансова стійкість  передбачає здатність підприємства зберігати заданий режим функціонування за найважливішими фінансово-економічними показниками. Вона може розглядатися як результуюча категорія, що характеризує рівень стійкості роботи підприємства, його здатність забезпечити стабільні техніко-економічні показники й ефективно адаптуватися до змін у зовнішньому оточенні та внутрішньому середовищі. Рівень фінансової стійкості впливає і на можливості підприємства. Визначення меж фінансової стійкості належить до найбільш важливих економічних проблем, тому що недостатня фінансова стійкість може призвести до неплатоспроможності підприємства й відсутності засобів для розвитку виробництва, а надлишкова буде перешкоджати розвитку, формуючи на підприємстві зайві запаси і резерви. Фінансова стійкість має характеризуватися таким станом фінансових ресурсів, який відповідає вимогам ринку, а їхній розподіл і використання мають забезпечувати розвиток підприємства на основі зростання прибутку й капіталу при збереженні платоспроможності в умовах допустимого рівня ризику.

Фінансовий  стан підприємства пов’язаний із ефективністю його виробничо-господарської діяльності. Однак необхідно зазначити, що стійкість того чи іншого підприємства не завжди є наслідком недостатньої ефективності йог діяльності. У хиткому стані може опинитись і ефективно функціонуюче підприємство. Криза може бути результатом недостатньо високого рівня менеджменту, прояву впливу яких-небудь несприятливих факторів, внаслідок яких кошти не надійдуть на розрахунковий рахунок підприємства.[20]

Таким чином, можна  запропонувати наступні шляхи удосконалення  фінансової стійкості ТОВ «Ескорт».

З огляду на те, що фінансово-економічний стан господарства безпосередньо визначається розміром власного капіталу, стає зрозумілим, що міцний і фінансово стійкий розвиток господарства зумовлює його економічне зростання і, тим самим, визначає тенденції та можливості господарства. Для збереження фінансової стійкості ТОВ «Ескорт» необхідно знайти «золоту середину», тобто вибрати таку модель зростання, яка б забезпечувала можливість розвитку й одночасно давала змогу уникнути банкрутства. Темпи зростання орієнтовані на “золоту середину”, вважаються стійкими. При цьому економічне зростання можна розглядати як збалансовану в часі фінансову стійкість.

Однією з  умов розвитку ТОВ «Ескорт» виступає збільшення власного капіталу. Саме зміна  цього показника відбиває взаємозв’язок  і вплив таких факторів зростання господарства, як динаміка прибутку, напрямки використання, прибутку, фінансова структура капіталу. Зростання власного капіталу за умов нестачі позикових коштів буде обмежуватися рентабельністю власних засобів.

Темпи зростання господарства лімітуються насамперед темпами збільшення його власних засобів і залежить від таких чинників:

1) співвідношення  прибутку та коштів від реалізації. Чим більше зростає прибуток, тим більше можливості для  зростання розміру власних оборотних  коштів;

2) швидкості  обороту власних засобів. Чим  більше оборотів роблять оборотні  кошти, тим менше їх потрібно  для забезпечення процесу виробництва  і реалізації;

3) оптимального  співвідношення власних і позикових  коштів. Чим більше зростання  розміру позикових коштів, тим більша втрата фінансової стійкості;

4) частки прибутку, що йде на розвиток виробництва.  Чим більша ця частка, тим вищі  темпи стійкості зростання господарства.

Для зростання  реалізації господарству потрібно збільшення активів. Необхідності у зростанні рівня основних засобів частіше всього немає. Але завжди потрібен приріст оборотних коштів. Забезпечення господарством достатнього рівня фінансової стійкості дає йому змогу активізувати діяльність, спрямовану на завоювання ним конкурентних переваг, розвиток свого потенціалу і забезпечення економічного зростання, яке можна розглядати як збалансовану в часі фінансову стійкість.

 

2. Економічний ефект від збільшення власного капіталу ТОВ «Ескорт»

 

При визначенні оптимальної структури капіталу слід враховувати, що головною метою діяльності будь-якого підприємства є максимізація прибутку в довгостроковому періоді. Ця мета, як правило, конфліктує з іншим важливим завданням – мінімізацією фінансових ризиків, тобто ризиків, пов’язаних з фінансуванням підприємства. Таким чином, оптимальною буде така структура капіталу підприємства, за якої досягається оптимальне співвідношення між ризиком структури капіталу та рентабельністю власного капіталу, наслідком чого буде максимізація ринкової вартості підприємства і його корпоративних прав. Згідно з теорією середньозваженої вартості капіталу (WAСС = Weighted Average Cost of Capital) оптимальна структура капіталу перебуватиме в точці, в якій значення середньозваженої вартості капіталу буде мінімальним.

Якщо рентабельність сукупного капіталу (рентабельність активів) перевищує проценти за користування кредитом, то підприємству буде вигідно залучати позички. Однак обсяг можливої заборгованості підприємства обмежується готовністю кредиторів надавати позички та кредитної ставки, які залежать від рівня ризику неповернення кредитів. У разі, якщо ризики зростають, то підвищуються і проценти за користування позичками. Якщо процентна ставка перевищує рентабельність активів, рівень фінансування за рахунок залучення кредитів слід мінімізувати.

Функціональну залежність між рентабельністю власного капіталу та його структурою можна  дослідити на основі визначення ефекту фінансового левериджу (Ефл). Цей  показник певною мірою дозволяє знайти наближене значення оптимальної  структури капіталу, тобто виявити граничну межу використання позичкового капіталу для конкретного підприємства. Економічний зміст ефекту фінансового левериджу розглянемо за допомогою умовного прикладу.

У результаті здійснення інвестицій обсягом 100 000 грн підприємство одержало прибуток у розмірі 10 000 грн. Рентабельність інвестицій – 10%. Частину інвестицій планується фінансувати за рахунок кредиту. Процентна ставка за користування позичками зростає залежно від зростання коефіцієнта заборгованості: до критичного співвідношення 2:1 включно, ставка становить 7% річних; вище такого співвідношення (до рівня 1:1) ставка підвищується на 3%; вище згаданого рівня ставка зростає ще на 5%. За даних обставин одержимо такі варіанти рентабельності власного капіталу (табл. 3.1.).

Таблиця 3.1

Рентабельність  власного капіталу

Показники	Варіант 1	Варіант 2 (ставка 7%)	Варіант 3 (ставка 10%)	Варіант 4 (ставка 15%)
1. Загальний  обсяг інвестицій	100 000	100 000	100 000	100 000
2. Позичковий  капітал	–	25 000	50 000	75 000
3. Власний капітал	100 000	75 000	50 000	25 000
4. Коефіцієнт  заборгованості	0	0,33	1,00	3
5. Прибуток перед  сплатою процентів за кредит	10 000	10000	10 000	10 000
6. Проценти за  кредит	–	1750	5000	11 250
7. Прибуток до  оподаткування (ряд. 5 – ряд. 6)	10 000	8250	5000	–1250
8. Податок на  прибуток	2500	2062	1250	–
9. Чистий прибуток	7500	6187	3750	–1250
10. Рентабельність  власного капіталу,%	7,5	8,2	7,5	–5,0
11. Зростання  чистого прибутку за рахунок  ефекту економії на податках  Пс Ч S / 100	–	438	1250	2813
12. Вартість  позичкового капіталу з урахуванням оподаткування (ряд. 6 – ряд. 11)	–	1312	3750	8437

 

У наведеному прикладі можна спостерігати залежність між  збільшенням коефіцієнта заборгованості, процентної ставки, оподаткуванням та зменшенням рентабельності власного капіталу. Останній показник зростає до рівня заборгованості в 25%, після чого під впливом підвищеної ставки за ризик вона починає зменшуватися.

У разі, якщо Ра < Пс, то будь-яке зростання рівня  заборгованості веде до зниження рентабельності власного капіталу, тим стрімкіше, чим вища питома вага позичкового капіталу в структурі пасивів підприємства. Можна спостерігати ситуацію, за якої вартість позичкового капіталу (Вп) за рахунок економії на податкових платежах буде меншою за рентабельність активів, хоча остання буде меншою за процентну ставку за кредит: Вп < Ра < Пс. Цю обставину слід також враховувати в процесі фінансового планування.

На основі аналізу  наведених прикладів можна виявити  такі закономірності:

1. Доти, доки  рентабельність активів перевищує  проценти за користування позичковими коштами і процентна ставка за кредитами є стабільною, рентабельність власного капіталу зростає пропорційно зі зростанням частки заборгованості в структурі капіталу.

2. Якщо рентабельність  активів дорівнює процентам за  кредит, то незалежно від рівня заборгованості рентабельність власного капіталу до оподаткування дорівнюватиме рентабельності активів і процентам за кредит.

3. При використанні  як джерела фінансування позичкового  капіталу проявляється ефект  економії на податках, у результаті чого вартість позичок зменшується.

4. Якщо рентабельність  активів нижча за проценти  за користування позичками, то  рентабельність власного капіталу  падає і може досягати негативних  значень. Негативна рентабельність  власного капіталу означає, що  в результаті одержаних збитків реальний капітал підприємства зменшився на відповідну величину збитків.

5. Якщо рентабельність  активів дорівнює нулю або  є негативною, рентабельність власного  капіталу із зростанням рівня  заборгованості набуває негативних  значень стрімкіше.

6. У разі, якщо  негативне значення рентабельності  власного капіталу перевищує  мінус 100%, наприклад становить  мінус 110%, це означає, що реальна  вартість активів підприємства  зменшена на 110% власного капіталу, тобто статутного, додаткового капіталу та інших складових власного капіталу не вистачило для покриття збитків. Таким чином, усіх активів підприємства не вистачає для виконання зобов’язань з погашення позичок. Подібна структура балансу є незадовільною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Фінансова стійкість відображає такий стан його фінансових ресурсів і такий ступінь їхнього використання, при якому підприємство, вільно маневруючи грошовими засобами, здатне забезпечити безперебійний процес виробництва й реалізації продукції, а також затрати на його розширення й оновлення.

Фінансова стійкість  є головним компонентом загальної  стійкості підприємства, тому що є характерним індикатором на підприємстві перевищення доходів над витратами.

У сучасній економічній  літературі виділяють різні грані  стійкості. Так, стосовно до підприємства, вона може бути загальною, фінансовою, ціновою, а в залежності від факторів, що впливають на неї внутрішньою і зовнішньою.

Фінансова стійкість  відображає постійне стабільне перевищення  доходів над витратами, вільне маневрування грошовими коштами підприємства, здатність шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробництва і реалізації продукції, а також затрати на його розширення і оновлення.

Загальна стійкість  відображає рух грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення надходжень коштів (доходів) над витрачанням (затратами). Умовою загальної стійкості підприємства є його здатність вільно розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовищ.

Під внутрішньою  стійкістю підприємства розуміють  такий стан матеріально-речовинної і вартісної структури виробництва і реалізації продукції, таку її динаміку, при якій забезпечується стабільно високий результат функціонування підприємства.

Зовнішня стосовно підприємства стійкість визначається стабільністю економічного середовища, у рамках якої здійснюється діяльність підприємства.

Економічна категорія "фінансова стійкість" є категорією відтворювального процесу. Вона розкриває економічні відносини, які складають фінансовий механізм забезпечення поступального руху        соціально-економічного розвитку.

В процесі аналізу  фінансової звітності підприємства використовуються конкретні прийоми  і методи. Одним з найбільш головних є горизонтальний аналіз абсолютних статей бухгалтерського балансу. Даний  аналіз балансу передбачає вивчення основних показників звітності компанії за певний період, обчислення темпів їх змін, а також проведення оцінки отриманих коефіцієнтів.

Велике значення для оцінки фінансового стану  має також вертикальний (структурний) аналіз активу і пасиву балансу, що дає представлення фінансового звіту у вигляді відносних показників. Технологія вертикального аналізу полягає в тому, що загальну суму активів підприємства (при аналізі балансу) і виручку (при аналізі звіту про прибуток) приймають за сто відсотків, і кожну статтю фінансового звіту представляють у вигляді процентної частки від прийнятого базового значення.