Управління фінансовою діяльністю підприємства

· форма грошових розрахунків;

· термін передплати (післяплати) реалізованої продукції;

· рівень знижки від базової  ціни залежно від обсягів закупівлі продукції;

· рівень знижки від базової  ціни залежно від категорії покупця;

· надання відстрочення оплати відвантаженої продукції  із відповідною націнкою на базову ціну одиниці такої продукції;

· рівень знижки від базової  ціни при оплаті відвантаженої продукції раніше встановленого терміну оплати;

· формування мережі реселерів  та дилерів із відповідним рівнем відпускної ціни для таких покупців;

· диференціація націнок  та знижок від базового рівня цін  відповідно до регулярності ділових контактів із таким підприємством-партнером. [9]

При обґрунтуванні та реалізації цінової політики підприємство має враховувати такі фактори організації взаємовідносин із підприємствами-контрагентами:

· особливості здійснення грошових розрахунків, зокрема строки їх здійснення, ймовірність надходження платежу та рівень ризику несплати;

· управління дебіторською заборгованістю, зокрема контроль за своєчасністю інкасації дебіторської заборгованості, визначення сумнівної заборгованості та здійснення заходів щодо її стягнення, а також рефінансування дебіторської заборгованості;

Для обґрунтування грошових розрахунків із покупцями фінансовий менеджер має враховувати тривалість фінансового циклу та формування касових розривів.

Іншим напрямом реалізації функцій управління доходами суб’єкта господарювання від основної діяльності може розглядатися оцінювання привабливості клієнта.

Загалом, використання оцінки привабливості клієнта для підприємства доцільне для підтримання управлінських фінансових рішень за такими напрямами:

· обґрунтування взаємовідносин з окремими клієнтами (їх групами);

· обґрунтування цінової  політики підприємства;

· визначення доцільності  та оцінювання результативності масштабу цін стосовно конкретного клієнта (їх групи), оцінювання обґрунтованості використання спеціальних (партнерських) цін;

· оцінювання величини прибутку підприємства, який буде отримано завдяки налагодженню взаємовідносин із окремим клієнтом (групою клієнтів);

· визначення залежності підприємства від клієнта, їх групи  чи категорії;

· оцінювання ризиків, що виникають у сфері взаємовідносин із клієнтами.

Так, на основі вивчення світового досвіду та узагальнення практики окремих вітчизняних підприємств можна рекомендувати для кількісної оцінки привабливості клієнта для підприємства такі методи:

· аналіз вартості життєвого  циклу клієнта;

· аналіз прибутковості  клієнта.

Серед інших напрямів управління доходами підприємства необхідно  виділити управління дебіторською заборгованістю, що формується внаслідок розбіжності у часі між відвантаженням продукції та її оплатою. Виникнення заборгованості з боку покупців пов’язано із наданням останнім відстрочення оплати рахунків з метою стимулювання збуту продукції підприємства. Однак надання цієї пільги має здійснюватися з урахуванням таких факторів:

· оцінювання основних параметрів динаміки (тренду) розвитку ситуації з оплатою контрагентами рахунків за відвантажену продукцію;

· аналіз структури дебіторської заборгованості у розрізі своєчасності її погашення, оцінка окремих дебіторів з позиції ризику та визначення величини фінансових ресурсів, необхідних для формування резервів, зокрема резерву сумнівної дебіторської заборгованості;

· розрахунок середнього періоду інкасації дебіторської заборгованості та його зіставлення із можливостями підприємства покрити касовий розрив за рахунок кредиторської заборгованості, залучення короткострокових кредитів чи за рахунок інших джерел;

· визначення та оцінювання рівня впливу дебіторської заборгованості та формування абсолютної величини прибутку підприємства та обґрунтування доцільності надання покупцеві відстрочення в оплаті продукції – оцінка видатків підприємства на залучення фінансових ресурсів на покриття касового розриву (наприклад, процентні платежі за кредитом) та/або витрат на проведення рефінансування заборгованості;

· обґрунтування оптимального терміну надання відстрочення оплати рахунків покупцями та визначення відносного рівня необхідної націнки на базову ціну одиниці продукції, яка має враховувати рівень втрат, яких зазнає підприємство у зв’язку з іммобілізацією оборотних коштів, та привабливість даного клієнта (за інших рівних умов, рівень надбавки доказової ціни має бути не меншим, ніж проценти за банківським кредитом за період надання відстрочення);

· вивчення можливості та доцільності мобілізації фінансових ресурсів через рефінансування дебіторської заборгованості, зокрема шляхом обліку векселів (якщо заборгованість оформлена видачею векселя), факторинг чи форфейтинг боргових вимог підприємства до третіх осіб, оцінювання обґрунтованості збитків у результаті рефінансування дебіторської заборгованості.

Серед інших джерел формування доходів підприємства необхідно  виділити такі, як реалізація активів (оборотних та необоротних), доходи від інвестиційної діяльності. Формування доходів від таких господарських операцій (проведення інвестицій – дезінвестицій) може здійснюватися з метою:

· оптимізації величини та структури робочого капіталу підприємства (наприклад, реалізації надлишкових запасів);

· управління операційними ризиками, насамперед, ціновим ризиком;

· реалізації надлишкових  оборотних та необоротних активів;

· підкріплення господарських  зв’язків відносинами власності (перехресне інвестування у корпоративні права, вкладання в асоційовані господарські товариства), отримання в результаті цього додаткових переваг у формі спеціальних (внутрішніх) цін, отримання дивідендів;

· участь підприємства у  бізнес-групах, господарських альянсах з метою доступу до нових ринків збуту, зниження витрат на реалізацію продукції, доступ до нових джерел сировини.

На абсолютну величину доходу підприємства впливають і дискретні джерела його формування, тобто джерела, які мають нерегулярний, епізодичний характер.

Так, величина доходів  підприємства у поточному періоді  збільшується за рахунок надходження  штрафних санкцій, застосованих до суб’єктів господарювання – контрагентів за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов’язань. Серед інших джерел доходу підприємства, що мають дискретний характер, можна виділити реалізовані курсові різниці, списання зобов’язано та безоплатно одержані активи.

1.3 УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ  ПІДПРИЄМСТВА.

 

У групі функцій керування  прибутком як спеціальної області  керування підприємством основними з них є:

1. Керування формуванням прибутку. Функціями цього керування є обґрунтування цільової потреби в загальній сумі прибутку, необхідної для ефективного розвитку підприємства; прогнозування можливостей одержання прибутку в розрізі окремих видів його діяльності; формування цільових критеріїв норми прибутку по підприємству й забезпечення їх досягнення.
2. Керування розподілом і використанням прибутку. У процесі реалізації цієї функції забезпечується своєчасна сплата податків за рахунок прибутку; формується система пропорцій розподілу прибутку на частини, що капіталізується та споживається; забезпечується формування фінансових ресурсів за рахунок прибутку для розвитку окремих видів діяльності, а усередині них — по окремих напрямках використання.

На підприємстві розподілу  підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні  підприємства після сплати податків і інших обов'язкових платежів. З прибутку стягуються санкції, що сплачуються в бюджет і деякі позабюджетні фонди.

Процес формування та розподілу чистого прибутку підприємства зображено на рис.1.

Кошти на розвиток і вдосконалення  виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов'язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально–технічної бази підприємства. Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрата на проведення науково–дослідницьких і дослідно–конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

Рис. 1  Формування та розподіл чистого прибутку підприємства

 

Однією з потреб виробництва, яка пов'язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Фонд коштів, які спрямовуються  на соціальні потреби, використовуються в основному на такі витрати, що сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

• будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально–культурної сфери;
• утримання об’єктів соціально–культурної сфери (дитячих дошкільних закладів, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);
• проведення оздоровчих, культурно–масових заходів, у тому

числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

• інші подібні витрати (на здешевлення харчування робітників і службовців в заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле– і радіоапаратурою, іншим обладнанням тощо).

Фонд коштів для матеріального заохочення використовується з метою стимулювання зацікавленості трудящих підприємства в досягненні високих кінцевих результатів роботи. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги робітникам і службовцям.

Резервні фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стихійних лих тощо. Що стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначаються установчими документами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА.

2.1 ОЦІНКА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА

 

Фінанси підприємств  утворюються в процесі фінансової діяльності підприємств, тобто діяльності за освітою, розподілу та використання грошових фондів для здійснення своїх виробничих і соціальних завдань, а також служать перерозподілу у централізовані фонди.

Управління підприємством - це, сукупність заходів і рішень на основі їх підготовки та аналізу  і відповідно до стратегічних і тактичними цілями і завданнями, планами діяльності . Саме через управління, і його результати проявляється корисність і професіоналізм управлінців, менеджерів, керівників. Впливають через такі категорії, як прибуток, вартість капіталу, заробітна плата, дивіденди, інвестиції, соціальні витрати.

Для управління фінансами  підприємств використовується фінансовий механізм. Фінансовий механізм (менеджмент) підприємств - це система управління фінансами підприємства. Призначена для організації взаємодії фінансових відносин, фондів грошових коштів та грошових потоків. А також для взаємозв'язку між майном підприємства, (активами) та джерелами грошових коштів (пасивами), з метою ефективного впливу на кінцеві результати, що встановлюються підприємством, відповідно до вимог економічних законів, законодавчих та нормативних документів держави, положень фінансової науки, а також професіоналізмом і досвідом працівників.

Фінансовий механізм підприємств є центральним у  всьому фінансовому механізмі, що пояснюється  провідною роллю фінансів сфери  матеріального виробництва.

Фінансовий механізм підприємств повинен сприяти найбільш повної і ефективної реалізації фінансами своїх функцій та їх взаємодії, за допомогою механізму управління фінансами підприємств досягається забезпеченість їх необхідними коштами. При цьому, джерелом грошових коштів підприємств, служать власні доходи, за рахунок яких повинні покриватися всі витрати. Додаткова тимчасова потреба в коштах задовольняється за допомогою кредиту. Фінансова діяльність підприємства - це діяльність людей його спеціальної організаційної підсистеми, пов'язаної з прийняттям та реалізацією рішень з управління фінансами. Організація управління фінансами - це і є управління фінансовою діяльністю підприємства (рис. 1.1.1).  
        Управління фінансами підприємства передбачає вирішення таких проблем, які є, по суті, цілями фінансової стратегії:  
- Ліквідність і платоспроможність підприємства;  
- Прибутковість і рентабельність його діяльності;  
- Матеріальна забезпеченість працівників і власників, а в умовах соціально орієнтованої економіки - і соціальна забезпеченість.  
Реалізація першої мети припускає, оптимізацію майна підприємства, його необоротних та оборотних активів, а також тих фінансових джерел і засобів, за рахунок яких сформовано це майно. Це передбачає забезпечення підприємства необхідними грошовими коштами з точки зору як їх кількості, тобто задоволення потреби, так і оптимізації джерел грошових коштів.