Прямі податки України

     Плата за землю. Використання землі в Україні є платним.Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

     Податок з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин і механізмів. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування.

     Податок на спадщину. Верховна Рада ввела мораторій на підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги, спожиті в побуті газ і електроенергію та послуги громадського транспорту.

     У законі йдеться, що мораторій вводиться  на період до встановлення розміру  мінімальної зарплати і пенсії на рівні прожиткового мінімуму та до погашення заборгованості з виплати  зарплат і стипендій.

     За  всі ці послуги населення буде платити за тарифами, установленими  станом на 1 січня 2006 року. У той же час Верховна Рада надала право споживачам телекомунікаційних послуг безкоштовно  одержувати від оператора або  провайдера рахунки за надані послуги. Раніше детальну інформацію (точну  дату дзвінка, місця, кількість виговорених  хвилин і плату за ці хвилини) можна  було одержати тільки за додаткову  плату. Також Верховна Рада прийняла у новій редакції закон, що зменшує  оподаткування об'єктів спадщини.

     Законом змінюються ставки податку з доходів  фізичних осіб по операціях із продажу  об'єктів рухомого і нерухомого майна, а також встановлюються пільги з  оподаткування об'єктів спадщини. Зокрема, законом встановлюється нульова  ставка податку з доходу, отриманого членом родини спадкоємця першого ступеня  споріднення.

     Крім  того, зменшується з 15% до 5% ставка податку  з доходу, отриманого спадкоємцями, що не є членами родини спадкоємця першого ступеня споріднення, а  також з 30% до 15% зменшується ставка податку при одержанні податку  від спадкодавця-нерезидента.

     Майновий  податок. Згідно із статтею 67 Конституції України, кожен громадянин України зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених чинним законодавством, для чого щорічно подавати до податкового органу за місцем проживання декларацію про свій майновий стан та отримані доходи за минулий рік.

     Законодавчим  актом, що регулює порядок оподаткування  доходів громадян та подання ними декларації, є Декрет Кабінету Міністрів  України від 26 грудня 1992 року № 13-92 “Про прибутковий податок з громадян”, з відповідними змінами і доповненнями, яким встановлено, що об’єктом оподаткування  у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є  сукупний оподатковуваний доход  за календарний рік, що складається  з місячних сукупних оподатковуваних  доходів, одержаних з різних джерел, як на території України, так і  за її межами. Ставка податку – 13%.

     Вважається, що громадянин має постійне місце  проживання в Україні, якщо він проживав на території України в календарному році не менше 183 днів.

     Статтею 12 вищезгаданого Декрету встановлено, що після закінчення календарного року така категорія громадян, крім тих, які одержували доходи лише за місцем основної роботи в Україні, зобов’язані  до 1 березня наступного року подати до податкового органу за місцем проживання в Україні декларацію про суму сукупного доходу, одержаного як за основним, так і не основним місцем роботи.

     Серед різного роду прямих податків (прибуткового, майнового, земельного, на спадщину і  дарування, на грошовий капітал, промислового) по своєму фіскальному значенню переважають  прибуткові податки, тобто податки, що охоплюють оподатковування прибутку (доходу) підприємств і організацій  і оподатковування особистих  прибутків громадян.

     Прямі податки встановлюються безпосередньо  щодо платників і сплачуються  за рахунок їхніх доходів, а сума податку безпосередньо залежить від розмірів об'єкта оподаткування. Податки на доходи стягуються з доходів  фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна  плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються  не при отриманні доходів, а при  їх використанні. Вони справляються у  формі непрямих податків. Податки  на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна.

     Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються  на загальнодержавні та місцеві.

     Загальнодержавні  податки  установлюють вищі органи влади, їх стягнення є обов'язковим  на всій території країни незалежно  від того, до якого бюджету (центрального чи місцевого) вони зараховуються. Місцеві  податки  установлюються місцевими  радами народних депутатів, їхня особливість  полягає в тому, що на відміну від інших податків, чинним законодавством визначаються тільки види місцевих податків і зборів, їх граничні розміри, платників та порядок обчислення. Конкретні ж види податків для кожної місцевості, їхні ставки, порядок сплати встановлюють і визначають органи місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів.

     Податки повинні бути основним інструментом держави для:

• регулювання економіки;
• стимулювання науково-технічного прогресу;
• формування доходів бюджету;
• обмеження росту цін та інфляції, тощо.

     У сучасному підприємницькому механізмі  основним призначенням податків повинен  стати захист майнових прав та інтересів  платників податків - юридичних і  фізичних осіб, а також стимулювання та підвищення ефективності виробництва.

     1.2 Податкова система та принципи її побудови

     Сучасні податкові системи сформувалися на досить високому рівні розвитку суспільства під впливом розвитку правових, демократичних основ державного устрою, становлення цивілізованих  відносин між державою та економічними суб'єктами, які передбачають підпорядкування  останніх встановленим законам і  нормам поведінки, з одного боку, та відповідальність держави перед  економічними суб'єктами   з іншого. Склад податкової ситсеми України подано в таблиці 1.1 (Додаток А, Таблиця 1).

     Таблиця 1.1

     Податкова система України [Розроблено автором за джерелами 4, 31]

     Формування  сучасних податкових систем здійснюється відповідно до наукових принципів оподаткування. Основні принципи оптимального оподаткування  розроблено А. Смітом у праці "Дослідження  про природу і причини багатства народів". У XX ст. вони уточнювались, розвивались, обґрунтовувались такими відомими сучасними економістами, як Р. Мардсен, А. Масгрейв, Дж. Стігліц та ін. Можна сформулювати такі наукові політекономічні принципи оптимального оподаткування. [44]

1. Принцип платоспроможності, відповідно до якого кожний індивід має вносити на користь держави частину своїх доходів, що відповідає його здатності платити. Цей принцип висуває на перший план ідею справедливого розподілу податкового тягаря, що має здійснюватися згідно з критеріями горизонтальної і вертикальної справедливості. Якщо горизонтальна справедливість передбачає утримання рівновеликих податків з індивідів, які мають однакову платоспроможність, то вертикальна справедливість — утримання різних податків з індивідів, що відрізняються платоспроможністю. Цей принцип є найважливішим правилом регулювання діяльності уряду, оскільки він протидіє дискримінації в оподаткуванні.
2. Принцип еквівалентності передбачає існування відповідності між податковими платежами окремих громадян до бюджету держави і державними послугами, що фінансуються за рахунок цих платежів. Даний принцип вимагає забезпечення раціонального розподілу і використання бюджетних коштів, узгодженості податкової і бюджетної політики уряду.
3. Принцип адміністративної простоти, згідно з яким система і процедура сплати податків мають бути простими, зрозумілими і зручними для платників і економічними для установ, що збирають податки. Це означає, що оподаткування повинно здійснюватись з мінімальними адміністративними витратами.
4. Адміністративні витрати оподаткування поділяють на прямі (на утримання податкової служби; вони є тим більшими, чим більше число суб'єктів оподаткування) та непрямі (на ведення записів доходів, заповнення податкових декларацій, консультації податкових адвокатів тощо; крім кількості суб'єктів оподаткування вони залежать також від складності податкової системи та розміру податкових ставок, які заохочують до пошуку офіційних шляхів індивідуального зниження їх, що зумовлює зростання витрат, наприклад, на консультації з адвокатами).
5. Принцип гнучкості вимагає, щоб податкова система була гнучкою, легко адаптувалася до змін економічних і суспільно-політичних умов.
6. Принцип фіскальної достатності передбачає, що податкова система має забезпечувати акумуляцію в державному бюджеті коштів, достатніх для фінансування суспільно необхідних функцій держави.
7. Принцип ефективності, згідно з яким оподаткування не повинне перешкоджати ефективному розподілу ресурсів і впливати на економічні рішення споживачів чи суб'єктів господарювання.

     Основними принципами, що беруться до уваги при  побудові моделей оптимальної податкової системи, є принципи ефективності та справедливості (платоспроможності). При  цьому оптимальною вважається така податкова система, яка дає змогу  фінансувати потреби держави  з мінімальними втратами народногосподарської ефективності, тобто за мінімального рівня надлишкового податкового  тягаря. 

     Відповідно  до теорії оптимального оподаткування, сплачуючи податки, індивіди втрачають  частину індивідуального доходу, яка, однак, згідно з принципом еквівалентності  компенсується зустрічними послугами  держави. Дійсною втратою добробуту (надлишковим податковим тягарем) є зміна структури споживання індивідів, викликана зменшенням споживання оподатковуваних благ внаслідок підвищення цін на них. Під впливом змін у споживанні і, відповідно, в попиті виробники змушені коригувати виробництво оподатковуваних благ так, що воно падає нижче оптимального рівня. Внаслідок падіння виробництва і споживання оподатковуваних благ нижче оптимального рівня суспільство втрачає частину чистого доходу. Ці втрати й становлять надлишковий податковий тягар.

     Таким чином, якби держава, формуючи податкову  систему, керувалася лише принципом  ефективності, отже ставила єдину  мету мінімізації надлишкового податкового  тягаря, вона мала б запровадити  податки з найбільш широкою базою  оподаткування і єдиною ставкою, тобто єдиний пропорційний прибутковий  податок або еквівалентний йому єдиний податок на додану вартість. Щодо специфічних акцизів, то вони не є обов'язковим елементом ефективної податкової структури. Проте, якщо вже  держава використовує ці податки, то їх ставки відповідно до критерію ефективності мають визначатися за правилом оберненої  еластичності.

     Однак вибір оптимальної податкової структури  відповідно до теорії оподаткування  в умовах економіки добробуту  має здійснюватися з урахуванням  не лише принципу ефективності, а й  принципу справедливості. Останній вимагає  запровадження прогресивного прибуткового оподаткування. Ступінь же його прогресивності залежить від прийнятного для  даного суспільства співвідношення ефективності та рівності. Отже, оптимальне прибуткове оподаткування вимагає  зіставлення отриманої і втраченої  вигоди відповідно до обох критеріїв. Аналогічний висновок можна зробити  і відносно визначення величини податкових ставок специфічних акцизів. Саме від  ставлення суспільства до проблеми рівності залежить його рішення оподатковувати ціново еластичні товари, наприклад  ювелірні вироби, за вищою чи нижчою ставкою, ніж ціново нееластичні, такі як продукти харчування.

     В остаточному підсумку ставлення  того чи іншого суспільства до вибору між ефективністю і рівністю й  визначає вибір ним певної системи  оподаткування.

     Важливе місце в теорії оптимального оподаткування  належить дослідженню впливу загального рівня податків на економічний розвиток. Американський економіст А. Лаффер обґрунтував пряму залежність між  прогресивністю оподаткування, національним виробництвом і доходами бюджету  та відобразив цю залежність у так  званій кривій Лаффера (рис. 1.1). 

     Рис. 1.1 Крива Лаффера [44] 

     Т – ставка податку; TR – податкові надходження, M = max TR;

     1, 2 – відповідно нормальна і  заборонена зони шкали 

     Згідно  з теорією Лаффера підвищення податків до певного рівня сприяє зростанню доходів бюджету, оскільки воно не підриває стимулів до економічної  діяльності та інвестиційної активності. За цією межею розпочинається так  звана заборонена зона шкали оподаткування. Податкові ставки, що належать до цієї зони, не стимулюють підприємців до збільшення нагромаджень, інвестицій і обсягів виробництва. Отже, звужується податкова база і зменшуються  податкові надходження до державного бюджету.

     Вплив зниження податків на економічні процеси  Лаффер вбачав: а) у зростанні податкової бази внаслідок збільшення пропозиції праці і капіталу, що створює умови  для збільшення обсягу виробництва; б) у переміщенні праці та капіталу, що вже використовуються ринком, з  низькооподатковуваних у порівняно  високооподатковунані сфери, що поліпшить  розподіл капіталу за сферами економіки  і сприятиме підвищенню Її ефективності; в) у зменшенні випадків ухилення від податків.

     Важливо встановити межу податкового рівня, перевищення якого мало б негативні  наслідки для економіки та державного бюджету. Економісти вважають, що точно  визначити ЇЇ досить важко, але можна  виділити явища, які свідчать про  досягнення критичної точки оподаткування:

1. падіння або непропорційно повільне зростання надходжень до державного бюджету при підвищенні податкових ставок;
2. зниження темпів економічного зростання і особливо погіршення становища з інвестиціями, реальними доходами населення;
3. зростання тіньового сектору економіки, масове ухилення від податків.