Основні засади перехідної економіки в Україні

      Кабінет Міністрів України - шляхом  заслуховування на своїх засіданнях  звітів центральних і місцевих  органів виконавчої влади. Ради  міністрів Автономної Республіки  Крим із питань приватизації;

      Фонд державного майна України  - шляхом поточного контролю за дотриманням суо єк-тами приватизації вимог законодавства з питань приватизації, заслуховування звітів керівників регіональних відділень Фонду державного майна України, національної мережі центрів сертифікатних аукціонів про хід приватизації.

    Проте у дійсності контроль за виконанням приватизаційних програм здійснювався недостатньо. Особливо це стосується об'єктів, що мають для економіки країни стратегічне значення і потрапляють у поле зору різних зацікавлених груп.

    Від 1997 року дещо змінено класифікацію об'єктів приватизації - вони почали класифікуватися, виходячи з первісної балансової вартості основних фондів у цінах на 1 квітня 1996 року з урахуванням індексації балансової вартості основних фондів, яку було проьедено у 1996 році. Науково-дослідні інститути і проектні організації, а також автотранспортні підприємства, що мають мобілізаційні резерви, акціонуються незалежно від вартості основних фондів. Визначено також, що обмеження під час приватизації, окрім випадків, визначених Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств", встановлюються шляхом закріплення у державній власності пакетів акцій тільки стратегічно важливих підприємств, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів Рішення про закріплення у державній власності пакетів акцій приймалося за кожним підприємством окремо, в розмірі 51% або 26% на термін не більший за два роки.

    Процес  роздержавлення в Україні умовно можна розділити на три періоди. У першому (1992-1994 рр.) роздержавлення підприємств здійснювалося неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом або викупу трудовим колективом. Спосіб оренди з викупом мав низку недоліків, а саме: джерелом викупу був прибуток ще державного підприємства; недосконала оцінка майна (подальший викуп оборотних засобів за цінами на момент передавання їх в оренду, необгрунтовані пільги орендаторам тощо). Викуп як спосіб роздержавлення застосовували щодо майна державних підприємств груп А, Б, Е. У 1994 році викуп державного майна, зданого в оренду, становив 36,6% і викуп державного майна - 39,7%, тобто неконкурентними способами було продано 76,3% державного майна. Отже, на початкових етапах роздержавлення характерною особливістю було переважання неконкурентних способів продажу.

    Упродовж  усього процесу роздержавлення головним чином застосовувався викуп товариствами покупців (57,8%) та продаж на аукціоні (таблиця 2.1)  

Таблиця 2.1

Обсяги  та способи приватизації в Україні  в 2000-2003 рр. 

    Найменшу  частку серед видів продажу посідали конкурентні способи (конкурс, ПФТС). Це призводило до низького ефекту реформування власності і значною мірою пояснювалося пануванням помилкової думки, що продаж і акціонування підприємств за приватизаційні сертифікати створить ринкові господарства, а велика сукупність створених у такий спосіб акціонерних товариств - соціально орієнтовану ринкову економіку. Насправді ж здійснення масової приватизації шляхом безплатного розподілу державної власності, навіть ваучеризації, не створить ринку і умов підвищення ефективності.

    Сертифікатна  приватизація неефективна перш за все тому, що лише частково змінює власника, не привносить інвестиційного капіталу і не підвищує мотивацію до праці. Надія отримати гроші на інвестиції за рахунок паралельного продажу так званих акцій вільного продажу помилкова У зв'язку з експропріацією державою заощаджень населення і низькою оплатою прані людей Низька прибутковість, а то й збитковість підприємств, які приватизуються, також позбавляє інтересу до купівлі бездивідендних акцій. За таких обставин підприємства залишаються надовго в стадії корпоратизації з усіма негативними наслідками.

    З метою підвищення ефективності роздержавлення необхідно продавати на відкритих  аукціонах не лише малі підприємства, а й середні та великі. При цьому перевагу треба надавати покупцеві, який пропонує кращий варіант-проект використання підприємства, обгрунтований бізнес-план; за відсутності стратегічного інвестора та товариства покупців, які пропонують ефективний проект використання виробничих потужностей підприємства, такий проект повинен розробляти Фонд державного майна.

    У другому періоді (1995 - 1997 рр.) роздержавлення планувалося здійснювати в основному  із застосуванням приватизаційних  паперів і було спрямоване на залучення  широких верств населення до придбання  акцій великих і середніх підприємств  та об'єктів малої приватизації, а також було покладено початок підготовці до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств. Починаючи з 1995 р., почала зростати кількість об'єктів, що продавалися на аукціонах. Частка цього способу протягом лише другого півріччя 1995 року зросла майже у 5 разів. Продаж на аукціоні за конкурсом застосовували щодо об'єктів усіх груп. У разі відсутності заяв на певний об'єкт групи А протягом одного місяця від дня опублікування переліку об'єктів державний орган приватизації приймав рішення щодо його реформування на конкурсних засадах або реорганізацію (поділ, перетворення з урахуванням антимонопольного законодавства), ліквідацію з подальшою приватизацією заново утворених об'єктів.

    Період 1995-1997 рр. можна вважати етапом інтенсивної масової приватизації. На цьому етапі пріоритетною метою державних програм приватизації було створення прошарку приватних власників, а також, до певної міри, залучення інвестицій. Громадяни України отримали майже 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів і на 1 млн. компенсаційних сертифікатів і так отримали можливість взяти участь у придбанні акцій ВАТ, створених на базі об'єктів державної власності. Для продажу через Національну мережу центрів сертифікатних аукціонів за приватизаційні майнові сертифікати було запропоновано більш як 13 тис. пакетів акцій ВАТ загальною вартістю 3 млрд. дол. та 7 тис. пакетів акцій ВАТ за компенсаційні сертифікати. Крім того, було встановлено, що особи, які мають право на пільгове придбання акцій, можуть здійснювати розрахунки приватизаційними та компенсаційними сертифікатами, а також власними та позиченими коштами на суму 150% від номінальної вартості приватизаційних сертифікатів, або 750 грн.

    Згідно  з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств" громадяни України мали пріоритетне право на придбання державного майна [8]. Реалізація цього права передбачала першочерговість участі громадян України у придбанні об'єктів "малої" приватизації, надання пільгових безготівкових кредитів на цілі приватизації, спрощення процедури участі громадян України у приватизації та придбання за рахунок приватизаційних сертифікатів не за ринковим курсом, а за номінальною вартістю, для чого було передбачено відповідну квоту. Крім того, громадянам України законодавчо надавалося право на придбання майна державних підприємств за рахунок приватизаційного сертифіката. Для реалізації цього положення передбачалося: індексування номінальної вартості приватизаційних сертифікатів відповідно до зростання цін; спрощення процедури реалізації приватизаційних сертифікатів; компенсація не використаних протягом терміну дії приватизаційних сертифікатів за рахунок готівкових коштів, отриманих від приватизації майна.

    Усі ці права щодо майнових сертифікатів формально надавалися будь-якому  громадянинові країни. Але фактична реалізація цієї частини приватизації так і не відбулася внаслідок; а) значного знецінення майнового сертифіката; б) втрати частиною громадян сертифікатів і відповідно майнових прав під час їх вкладення в різні фіктивні довірчі товариства; в) інфляційних процесів у першій половині 90-х рр., штучного зниження вартості майна підприємств, які підлягали роздержавленню та приватизації

    Усе це вилилося в безпрецедентний за масштабами розподіл акцій серед  дрібних власників: на 48 аукціонах за приватизаційні майнові сертифікати (ПМС) було реалізовано 3 029 906 ПМС та на 30 спеціалізованих аукціонах — 51 475 761 компенсаційний сертифікат. Причому, за один приватизаційний сертифікат фізичними особами було придбано в середньому акцій на 129,84 грн., за компенсаційний сертифікат — на 28,25 грн. Щоправда, залучення широких верств населення до процесів роздержавлення шляхом використання приватизаційних паперів виявилося дещо декларативним через те, що населення, яке було в основній своїй масі відчужене від процесу привласнення нагромадженого багатства і не брало участі в прибутках, водночас постало і перед фактом масової збіднілості. Тобто часто-густо право власності переходило до різного роду посередників.

    Водночас, якщо проаналізувати дані про величину запропонованих пакетів акцій акціонерних товариств та їх частку в сумарному статутному фонді роздержавлених підприємств протягом 1995-1998 рр.. помічаємо чітку тенденцію до зниження. Якщо у 2003 р. частка запропонованих до продажу пакетів у сумарному статутному фонді становила 26%, то в 2004 р. — 13,5%, а в 2005 р. — лише 11,3% [9]. При цьому пік виставлення на продаж стратегічно важливих підприємств припав на 2002 рік. Зважаючи на специфіку вітчизняного законодавства, такі пакети не дозволяли сконцентрувати їх покупцям достатні керівні повноваження та встановити контроль над підприємством, створювалися передумови для виникнення корпоративних воєн під час перерозподілу власності.

    Із  середини 1998 року розпочався перехід  від паперової до грошової приватизації, у якій із вищеозначених причин більшість населення України не могла взяти участь. "Населення виявилося нездатним купувати не тільки підприємства, навіть якщо вони малі, але й акції, а отже, оздоровлювати й інвестувати підприємства, що приватизуються" [6]. У цей час на перший план вийшли зміцнілий крупний вітчизняний бізнес, претенденти з Росії та у незначній кількості західні інвестори. Більшість покупців намагалися придбати максимально можливий пакет акцій, а якщо це не вдавалося, робили спроби докупити акції для його формування на вторинному ринку.

    Кількісні показники реформування власності  були дуже високими, однак продовжували прийматися рішення щодо його прискорення. Проте формальна зміна власника погіршила становище у країні, оскільки новостворені приватизовані підприємства не мали достатніх для розвитку коштів, а корпоратизовані підприємства у своїй більшості не реалізують своєї функції мобілізації суспільних ресурсів та стимулювання праці. За словами В.Гейця, "...активно йде процес створення олігархічних структур... При цьому, як правило, у корпоративних структурах застосовується класична форма найму та оплати праці замість прогресивніших трудових відносин -участі у прибутках... За таких умов корпоративний капіталізм, який виник і розвивається на Україні, є надзвичайно консервативним і неконкурентоспроможним порівняно з тим, що функціонує сьогодні на Заході" [11].