Основні засади перехідної економіки в Україні

    Загострення цих суперечностей часто супроводжується  бажаннями та закликами повернутися  до попереднього стану (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).

    Історичність  перехідної економіки зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу.

    1.2 Головні напрями  і моделі перехідних  економічних процесів нового типу

    Перехідна економіка нового типу є складним комплексним феноменом, що поєднує взаємопов'язані загальні риси, притаманні всім перехідним економічним процесам, особливі ознаки, характерні для всіх економік постсоціалістичних країн, та унікальні риси, властиві виключно економіці тієї чи іншої із означених країн.

    До  ключових загальних ознак перехідних економічних процесів, як правило, відносять:

    а)   визначене поєднання спадкоємності, наступності по відношенню до минулого і його формально-логічного заперечення;

    б)  ефект «сумісності, шо зникає» старих економічних відносин, що з тією чи іншою швидкістю відмирають, та нових економічних відносин, що прогресують, «змішаність» старих та нових форм;

    в)  несталість, швидкоплинність, різко  виражена нестаціонарність та динамічність;

    г)  біфуркаційний характер, варіантність розвитку. Перехідна економіка перебуває в точці біфуркації, своєрідній точці «відліку», від якої, в залежності від різноманітних обставин, можливий рух у будь-якому з багатьох альтернативних напрямів;

    д) нецілісність і фрагментарність відтворювальних процесів;

    є) конкретно-історичний характер, тобто  залежність від особливостей взаємодії  головних складових середовища перехідної економіки в даних конкретно-історичних умовах.

    Як  свідчить практика, в перехідній економіці  нового типу поєднуються прогресивні та регресивні процеси. Головними прогресивними процесами є:

    а)  суверенізація національної економіки. В стратегічному плані вона означає  вихід економіки на передові цивілізаційні  рубежі, в тактичному — оформлення її кордонів, визначення їх реального стану і складу;

    б)  роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання;

    в)  структурна перебудова економіки з  метою досягнення домінування виробництв п'ятого і шостого технологічних укладів, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

    г)  становлення конкурентоспроможного  національного товарного виробництва і на цій основі — цивілізованих ринкових відносин та механізмів аллокації (розподілу) ресурсів;

    д)  перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

    є) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери у порівнянні з матеріальною;

    ж) інституціоналізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, правил тощо), перш за все, громадянського суспільства;

    з)  лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення, перш за все, сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

    и) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансують-ся і являють собою невід'ємні складові національної економіки;

    і) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення в світові процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

    ї) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного, громадянського).

    Зазначені напрями і складові перехідної економіки нового типу тією чи іншою мірою притаманні всім її рівням: мікро- (підприємства і домашні господарства); мезо- (галузі та регіони); макро- (економіка в цілому та її сфери), що інтенсивно взаємодіють і переплітаються. їх більш докладну характеристику подано в наступних главах.

    Узагальнюючи  реальну практику перехідних процесів, виділяють дві їх базові моделі:

    1)  «шокової терапії», в межах якої домінує жорсткий і стислий за термінами монетаристський варіант неоліберальної економічної політики. Він, зокрема, передбачає:

    -    проведення впродовж 1—2 років  радикальних антиінфляційних ста-'          білізаційних заходів та приватизації;

    -    моментальна лібералізація цін;

    -    максимальне усунення держави  від втручання в економічні  процеси;

    -    ліквідація переважної більшості субсидій;

    -    запровадження    повної    фінансової    самостійності    підприємств, «жорстких» бюджетних  обмежень тощо;

    2) градуалістська або інкрементальна, яка наголошує на необхідності поступових і відносно повільних ринкових перетворень в міру створення відповідних інституціональних передумов. її прихильники виступають за:

    -    встановлення рівноваги на споживчому  ринку шляхом легалізації та  розвитку приватного сектора;

    -    поширення ринкових механізмів  спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;

    -    лібералізацію цін зі збереженням  певного державного контролю  у споживчих галузях економіки;

        -   формування двосекторної моделі економіки.

    Перехідна економіка України, яка існує  в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової незалежної держави, вже пройшла два головних етапи розвитку:

    I (1992—1994 рр.) — етап безсистемної  та нерегульованої «шокової терапії»;

    II  (1994—1999 рр.) — етап перетворень за програмою МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, в якій домінували заходи «шокової терапії». Певні зусилля владних структур були націлені на реалізацію градуалістських заходів.

    Поряд з деякими позитивними зрушеннями — відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв'язків тощо — домінували такі регресивні процеси, як депресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.

    Якщо  оцінювати реальне співвідношення прогресивних і регресивних тенденцій в національній економіці, то чітко позначилися два можливих варіанти її еволюції.:

    1) перетворення в економіку напівколоніального типу і поповнення складу неперспективної периферії міжнародної економіки;

       2) поетапне досягнення рівня середньо- та високорозвинутих економік.

    Зрозуміло, що для України прийнятним є тільки другий варіант.

    Економічна  історія Німеччини, Японії, Китаю, нових  індустріальних країн демонструє відсутність жорсткої детермінованості тривалої периферізації та переконує в необхідності розробки і реалізації нової інтегративної моделі економічних перетворень, головний сенс якої полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ресурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.

    Саме  цей, третій, етап еволюції перехідної економіки розпочався в 1999—2000 роках формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є стале економічне зростання, зростаючий авторитет України в світі.

    Інтегративна  модель передбачає опору на джерела і основи саморозвитку перехідної економіки нового типу, які представлено переважно її внутрішніми класичними (двосторонніми) і некласичними (багатосторонніми) суперечностями технологічних, соціальних та соціально-економічних укладів.

    Технологічний (техніко-економічний) уклад — це комплекс технологічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплюють різні галузі та сполучені виробництва.

    Технологічний уклад — цілісне, стале утворення, в межах якого здійснюється замкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологічного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується доповнюючими інноваціями.

    Автор концепції технологічних укладів — російський економіст, член-кореспондент РАН СЮ. Глазьєв вважає, що історія міжнародної економіки останніх трьох століть демонструє становлення та заміщення п 'яти технологічних укладів. Головним фактором і ознакою першого технологічного укладу, з якого почалася епоха сучасного економічного зростання і утвердження його ритму, є механізація текстильної промисловості. Ключовою інновацією другого технологічного укладу став паровий двигун. Головні особливості третього технологічного укладу — широке використання електричних двигунів і розвиток електротехніки; домінування в якості енергоносія — вугілля, а в якості конструкційного матеріалу — сталі; пріоритетний розвиток універсальних технологій обробки конструкційних матеріалів, верстатного машинобудування; залізниця як базова інфраструктура.

    В структурі четвертого технологічного укладу домінують хімічна промисловість, автомобіле- та тракторобудування, виробництво моторизованих озброєнь. Для цього укладу характерні також комплексна автоматизація виробництва, автоматизація багатьох головних технологічних процесів, широке використання кваліфікованої робочої сили; нафти як базового енергоносія, автомобільного транспорту як пріоритетної інфраструктури. В розвинутих країнах до середини 70-х років XX ст. четвертий технологічний уклад досяг межі своєї експансії. З середини 80-х років XX ст. головним носієм економічного зростання стає п 'ятий технологічний уклад — уклад інформаційних і комунікаційних технологій, аерокосмічної техніки, наукомістких виробництв, нових джерел енергії. На думку деяких вчених, у розвинутих країнах наприкінці XX ст. чітко позначилися такі складові майбутнього шостого технологічного укладу, як біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект.

    Будь-яка  економіка є технологічно багатоукладною, тобто в ній одночасно існують і взаємодіють різні технологічні уклади. В розвинутих країнах це — третій, четвертий і п'ятий технологічні уклади при безумовному домінуванні п'ятого і появі елементів шостого. В Україні домінуючим є симбіоз третього і четвертого технологічного укладів з достатньо розвинутими елементами п'ятого в аерокосмічній галузі, танкобудуванні, атомній енергетиці. Світовий досвід переконує, що головною умовою випереджаючого зростання виробництв п'ятого технологічного укладу є могутня державна підтримка, перш за все інвестиційна, пошук і реалізація адекватних форм руху техніко-економічних протиріч між:

    • технологічними укладами (третім, четвертим та п'ятим);

    •  факторами виробництва (наприклад, між природними — землею та капіталом);

    •  результатами виробництва (наприклад, між матеріальним і соціальним продуктом);

    • факторами і результатами виробництва;

    • різними складовими окремих факторів або результатів виробництва.

    Соціальний  уклад представлений історично визначеною системою відтворення людини як особистості. Ця система включає дві головні складові: а) активну — професійно-кваліфікаційний та інтелектуально-освітний потенціал суспільства (ПКЮПС); б) інерційну — сукупність національних, культурних та інших традицій, норм і принципів, що утворюють домінуючий менталітет суспільства.