Операции с ценными бумагами

 

Використана література:

1. Кудряшов В. П. «Курс фінансів» - навч. посібн. - К.; Знання 2088 р. – 431 с.
2. Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991 р.№1201-ХІІ//відомості Верховної Ради України. -1991.-№38.
3. Василик О. Д. «Теорія фінансів» - підручник – К.: НІОС.-2000.-416 с.
4. Костюченко О. А. «Банківське право» - підручник, 3-тє вид.: К. : «Видавництво А.С.К.». – 2003 р.- 928 с.- (економіка, фінанси, право).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Державні цільові фонди.

В умовах ринкових відносин фінанси використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства. Практично всі економічні інструменти господарювання (ціноутворення, оплата праці, комерційні розрахунки, інвестиційна діяльність, кредитування, бухгалтерський облік тощо) пов’язані з фінансами. Фонди фінансових ресурсів цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи і входять до складу державних фінансів.

Цільові державні фонди — один із методів перерозподілу національного доходу держави. За своєю економічною сутністю вони відображають грошові відносини з розподілу та перерозподілу вартості суспільного продукту та частини національного багатства, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження держави та використанням державних коштів для витрат на розширене виробництво, задоволення соціально-культурних потреб суспільства, матеріального стимулювання членів суспільства щодо пенсійного, соціального захисту, розвитку науково-технічного потенціалу країни.

Основним централізованим фондом грошових коштів держави є бюджет. Кошти бюджету знеособлені і забезпечують реалізацію функцій держави. Разом з тим у держави можуть бути певні потреби, які мають особливе значення і потребують гарантованого фінансового забезпечення. До таких потреб належать: надання певних соціальних гарантій населенню у разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання інших непередбачуваних подій.

Співвідношення між ставками податків на роботодавців і найманих працівників в розвинених країнах наступне: у Франції - податок на роботодавців перевищує податок з найманих працівників в 3 рази, в Іспанії — в 5 разів, в Італії — в 4 рази, в Швеції соціальний податок з робітників обчислюється лише з осіб вільних професій (наймані працівники звільнені від цього податку). Протилежна ситуація спостерігається в Австралії та Данії, де соціальний податок на роботодавців не існує, його сплачують лише наймані працівники.

В Україні сумарний страховий тариф для роботодавців і найманих працівників з усіх видів страхування становить близько 40 % фонду оплати праці. Це означає, що з кожної гривні фонду оплати праці роботодавець сплачує понад 40 копійок соціального податку. Таке податкове навантаження змушує роботодавців частину заробітної плати платити у "конвертах", з так званої "чорної каси" та не створює стимулів до збільшення заробітної плати. Щоб винищити подібні факти – потрібно переглянути деякі аспекти у формуванні та функціонуванні загальної страхової системи України.

Як відомо, державні цільові фонди — це форма перерозподілу і використання фінансових ресурсів, що залучаються державою для фінансування деяких суспільних потреб. За допомогою цільових державних фондів можливо:

- впливати на процес виробництва через фінансування, субсидування і кредитування підприємств;

- забезпечувати природоохоронні заходи, фінансуючи їх за рахунок спеціально визначених джерел і штрафів за забруднення навколишнього середовища;

- надавати соціальні послуги населенню через виплату пенсій, соціальну допомогу, субсидування соціальної інфраструктури в цілому.

Залежно від цільового призначення державні фонди поділяються на економічні і соціальні, а відповідно до рівня управління — на державні і регіональні.

Цільові фонди можуть бути постійними і тимчасовими. Створення постійних фондів пов’язане з виділенням окремих функцій держави. Зокрема, в реалізації соціальної функції особлива увага приділяється соціальному страхуванню. У процесі створення системи самостійних соціальних фондів ставилося завдання «розвантажити» бюджет від значної частки соціальних видатків і забезпечити їх автономне гарантоване фінансування. Тимчасові фонди формуються з метою прискореного вирішення актуальних проблем і припиняють своє функціонування після виконання покладених на них завдань. Для втілення певних економічних програм можуть створюватися позабюджетні фонди як у межах держави, так і на міжнародному рівні.

Правом створення цільових фондів наділені як органи центральної, так і місцевої влади. На регіональному рівні формуються свої цільові фонди за рахунок місцевих джерел. Загальнодержавні цільові фонди мають свої територіальні відділення і передають частину коштів у розпорядження територіальних владних структур.

Як правило, цільові державні фонди, перебувають у розпорядженні державних органів влади, але оперативне управління здійснюється спеціально створеним адміністративним апаратом. Управлінські структури мають відповідні права й обов’язки щодо використання фондів, визначені законом.

Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів можна сформулювати так:

- відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

- відрахування до фондів є  обов’язковими платежами й можуть  стягуватися примусово;

- витрати з фондів здійснюються  лише на певні потреби, які  передбачені законом.

В Україні на даний час існують такі основні державні цільові фонди:

Пенсійний фонд;

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ;

Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

Фонд захисту інвалідів.

У різні роки до складу фондів цільового призначення належали фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, фонд конверсії, фонд охорони праці, державний інноваційний фонд та ін. Основну групу серед цільових фондів становлять фонди державного соціального страхування.

Соціальне страхування — це самостійна галузь страхування, що охоплює сукупність відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів, призначених для виплати відшкодування за постійної чи тимчасової втрати працездатності або місця роботи.

У системі державного соціального страхування роль страховика виконує держава, яка бере на себе зобов’язання щодо створення колективних страхових фондів і виплати страхового відшкодування. На ринку страхових послуг можуть функціонувати також недержавні компанії соціального страхування, які доповнюють і розширюють спектр страхових послуг. Страхувальниками є підприємства й організації, громадяни, держава, а застрахованими — працівники підприємств і організацій, а з деяких виплат і непрацюючі громадяни.

Функції між цільовими фондами державного соціального страхування чітко розмежовані.

Пенсійний фонд відображає страхування на випадок постійної втрати працездатності. Формою страхового відшкодування є пенсії. Пенсійний фонд функціонує як самостійна фінансова структура, його кошти не входять до державного бюджету і не можуть бути використані на інші цілі, крім виплати пенсій і допомоги.

Бюджет цього фонду формується передусім за рахунок коштів, що вносять роботодавці. Підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, особи, які наймають для роботи громадян за угодами, а також ті, що ведуть підприємницьку діяльність, засновану на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, релігійні громади сплачують страхові внески до Пенсійного фонду у розмірах, установлених чинним законодавством. Відрахування до Пенсійного фонду відносять на собівартість продукції, а в бюджетних установах це передбачено окремою статтею кошторису — на утримання установи. Крім того, до надходжень фонду належать обов’язкові страхові внески громадян, які працюють, у розмірі 1—5 % від нарахованої заробітної плати, а також кошти державного бюджету на виплату окремих видів пенсій та допомоги, добровільні внески та пожертвування підприємств, організацій, населення, інші надходження.

Пенсійний фонд України має право вести комерційну діяльність і отримувати доходи від розміщення тимчасово вільних коштів фонду. Зокрема, Пенсійний фонд має право:

- вкладати кошти у коротко- та  довгострокові кредити, цінні папери  державних органів, акціонерних  товариств, фондових і товарних  бірж, до комерційних банків;

- створювати підприємства, брати участь у комерційних структурах (банки, страхові компанії, торгові дома, спільні підприємства, акціонерні товариства тощо);

- проводити грошово-речові лотереї, благодійні вечори, рекламно-інформаційні  заходи (благодійні теле- та радіопрограми, спеціальні випуски у періодичній пресі).

Кошти Пенсійного фонду України використовуються на фінансування таких заходів:

- виплата пенсій за віком (у  тому числі працюючим пенсіонерам), за інвалідністю, у разі втрати  годувальника, за вислугу років, соціальних та інших пенсій, установлених законодавством України;

- виплата допомоги з догляду  за дитиною і щомісячної допомоги  на кожну дитину до досягнення  нею віку, встановленого чинним  законодавством;

- підвищення пенсій у зв’язку  зі зміною індексу споживчих  цін і зростанням заробітної плати;

- реалізація державних, регіональних  і обласних програм соціальної  підтримки пенсіонерів, інвалідів, дітей та інших категорій населення;

- забезпечення поточної діяльності  та утримання органів управління фонду;

- відтворення коштів фонду, зміцнення його матеріально-технічної бази, проведення масово-роз’яснювальної роботи.

Управління коштами фонду здійснює спеціальний орган — Пенсійний фонд України. Касове виконання забезпечує поштово-пенсійний банк «Аваль».

Реформування пенсійного забезпечення в Україні проводиться у двох напрямках. По-перше – удосконалення  державного пенсійного забезпечення через наближення середньої пенсії до рівня середньої заробітної плати та її прямої залежності від рівня заробітної плати, а по-друге – розвиток недержавного добровільного пенсійного забезпечення.

Створюється трирівнева пенсійна система, на першому рівні якої за принципом солідарності поколінь та загальнообов’язкового соціального страхування встановлюється пряма залежність майбутнього розміру пенсій від страхового стажу та розміру сплачених внесків, на другому — накопичення пенсійних внесків на особистих рахунках громадян, на третьому — добровільне недержавне пенсійне страхування. Отже, система пенсійного забезпечення має стати системою соціального страхування, самодостатньою і фінансово-стабільною.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є некомерційною самоврядною організацією, що здійснює захист прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, смерті громадянина або члена його сім’ї. Гарантом його діяльності є держава.

Джерелами доходів бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є:

- страхові внески роботодавців;

- страхові платежі найманих працівників;

- страхові платежі осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності);

- страхові платежі громадян України, які працюють за межами України;

- донараховані страхові внески, пеня і штрафи;

- благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

- асигнування з Державного бюджету України;

- інші надходження.

Платниками страхових внесків є страхувальники та застраховані особи. Розмір страхових внесків щорічно встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів. У 2002 р. страхові внески для роботодавців становили 2,9 % суми фактичних витрат на оплату праці; для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 грн на місяць, — 0,25 %, а для тих, чия заробітна плата більше 150 грн, — 0,5 % від суми оплати праці; для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах (забезпечують себе роботою самостійно), — 3 % суми оподатковуваного доходу (прибутку).

Кошти загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, спрямовуються на:

1) виплату застрахованим особам допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, у разі народження дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання;

2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

3) утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб;

4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.