Макроекономічна нестабільність. Особливості кризи в Україні

Отже, сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн - 70-80%. Така ситуація тяне небезпеку для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Що ж до безробіття, то воно зростає. Треба знаходити шляхи вирішення цієї проблеми.

РОЗДІЛ 3. СВІТОВИЙ ДОСВІТ БОРОТЬБИ З МАКРОЕКОНОМІЧНОЮ НЕСТАБІЛЬНІСТЮ

3.1. Основні методи  антициклічного регулювання в  Україні

У попередньому розділі  були розкриті причини та основні фактори виникнення економічної кризи в Україні. Також були зазначені особливості світової економічної та фінансової кризи та її вплив на економіку України. Кожна криза має свої своєрідні наслідки та відбитки на економіці кожної країни. Спеціально для того, щоб уникнути чи пом’якшити вплив кризи на економіку, держава вдається до заходів регулювання, які дістали назву – «антикризова політика». Тож хочу почати з того, що дам точне визначення цьому поняттю.

Антикризова політика –  це свідомі й цілеспрямовані дії суб'єктів господарювання (насамперед держави і певною мірою потужних корпорацій та наднаціональних органів) щодо промислового циклу з метою зменшення глибини циклічних коливань, стабілізації економічної кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому відіграє держава. Державне антикризове регулювання є основою антициклічного регулювання економіки. [19, с.48].

Першими проявами антикризової політики держав було застосування президентом  США Ф. Рузвельтом певних механізмів у період "Великої депресії". Саме тоді держава широким фронтом розгорнула роботи в інтересах громади – будівництво доріг, мостів тощо. Причому це будівництво здійснювалося за рахунок державного бюджету. Використовувалися й такі засоби виходу з кризи як закупівля у виробників надлишків продукції, надання допомоги розореним компаніям, виплата коштів безробітним. Ці елементи механізму антикризового регулювання держави використовують і в сучасних умовах, про що свідчить, наприклад, зростання обсягів витрат на відповідні цілі урядом США. Якщо у 1980 році Сполучені Штати Америки на ці цілі витратили 72,2 млрд. дол., то в 1992 році – 103 млрд. дол.[19, с.59].

Відомо, що теоретичне обґрунтування  необхідності антикризового регулювання  економіки дав англійський економіст Дж. М. Кейнс. Він визнав суперечності в економіці й висловив на той час сміливу думку: якщо хворобі дати можливість лікуватися самостійно (тобто якщо дати кризі розвинутися й чекати поки вона сама зникне), хворий (економіка) загине. Зауважимо, що до розгортання кризи вчений не був прихильником державного втручання в економічні процеси. Але справжній учений мусить, ураховуючи особливості соціально-економічного становища держави, і може змінити не лише власний погляд на механізми управління економікою, але й довести необхідність цього урядовцям. 

Серед антикризових заходів  вчений назвав державну політику дешевих  кредитів, зниження банківського відсотка, здійснення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового устаткування, зниження податків на прибутки корпорацій тощо. На погляд економістів, два останніх заходи мають безпосереднє значення в умовах сучасної ситуації в Україні. Це стає особливо зрозумілим, якщо мати на увазі не тільки саму необхідність виходу з кризи, але й водночас – реалізацію стратегічної цілі суспільства – інвестиційно-інноваційного розвитку. На особливу увагу заслуговують пропозиції щодо використання податкових механізмів і важелів державного впливу на економіку з метою забезпечення її безкризового розвитку.[20].

Саме податкові механізми й важелі антикризового регулювання є найбільш доцільними на сучасному етапі:

• оскільки йдеться про державну антикризову політику, остільки держава постає центральним суб'єктом, який відповідає за наслідки і кризи як такої, і власної антикризової політики. 
• для здійснення антикризових заходів державі потрібні певні кошти, адже організація громадських робіт, закупівля надлишків товарів або підтримка виробників вимагають значних державних витрат. 
• державний бюджет країн складається головним чином з податкових надходжень. У провідних країнах світу податкові надходження іноді становлять понад 90 % державного бюджету. Щодо України, то в 2009 році податкові надходження у зведеному бюджеті становили 76,2 %, а в державному – 73,7 % . Отже, саме податки є головним важелем здійснення антикризової політики держави. [20].

Логіка такого висновку ґрунтується на розумінні того, що бюджет – це так званий каталізатор  усіх макроекономічних і мікроекономічних процесів, що відбуваються в країні. За своєю сутністю він є найважливішим показником ефективності відтворювальних процесів між державою й господарськими суб'єктами. Оскільки інструментом реалізації цих відносин виступають головним чином податки, то й податкові важелі та механізми є головними в системі антикризових заходів країни. Щоправда, механізми використання податкових важелів змінюються не тільки у історичному масштабі, але й на різних фазах циклу. 

Застосовуючи податкові  механізми реалізації державою антициклічної  політики, необхідно враховувати подвійний соціально-економічний зміст податків. З одного боку, як уже вказувалося, податки забезпечують наповнення бюджету, а отже дають змогу реалізувати функції держави, зокрема й функцію забезпечення економічного розвитку й пом'якшення циклічних коливань. З іншого боку, активне податкове поповнення бюджету зменшує кошти економічних суб'єктів, внаслідок чого скорочується їх спроможність до розширеного відтворення індивідуального капіталу й таким чином – звужуються межі суспільного відтворення, що проявляється у скороченні обсягів валового внутрішнього продукту країни. Отже залишається незмінним питання щодо пошуку оптимального оподаткування, згідно з яким держава має встановлювати такий спосіб оподаткування, який би враховував спроможність кожного економічного суб'єкта сплачувати податки і відповідно – забезпечувати благо усього суспільства.

Необхідно наголосити на тому, що податкові важелі антикризової політики держави використовуються не лише на рівні стягування податків та їхньої концентрації у бюджеті. Податкові важелі органічно застосовуються як елемент цілісної системи фінансово-податкової й кредитно-грошової політики держави. Світова практика реалізації державами антикризової політики доводить, що існують загальнометодологічні підходи до використання різноманітних важелів такої політики. Так, на етапі спаду класичним варіантом є політика зниження податків і поширення податкових пільг, завдяки чому господарські суб'єкти зберігають кошти для підтримки виробництва і навіть власного існування. Пожвавлюється ринкова кон'юнктура й починається економічний підйом. На етапі підйому держава збільшує податки, скасовує податкові пільги (поряд зі збільшенням відсоткових ставок і скороченням обсягів прямих капіталовкладень), що гальмує надмірний "перегрів" економіки, послаблює суперечність між виробництвом і споживанням і таким чином – згладжує різкі коливання при переході від однієї фази промислового циклу до іншої. [19, с.105].

Важливим є питання  визначення оптимальних меж оподаткування. Між збільшенням обсягів податкових надходжень до бюджету і створенням сприятливих умов для розвитку господарських суб'єктів існує зрозуміла суперечність. З цього приводу необхідно звернути увагу на наступне. Останнім часом в економічній літературі вельми часто порушується питання про необхідність використання механізму податкового планування. Проте, тільки вузьке коло вчених висловлює власну точку зору щодо цього питання. До того ж навіть у новому "Податковому кодексі України" відсутнє не тільки обґрунтування механізму податкового планування, але й необхідності застосування такого механізму.

У світовій економічній  літературі практично відсутні теоретичні розробки підходів і методів податкового  планування. Економісти вважають, що з огляду на суттєвий відсоток податкових надходжень у загальному обсязі доходів бюджету, одним із напрямків наукових досліджень сучасного періоду має стати обґрунтування методології податкового планування. Необхідно створити раціональну систему бюджетно-податкового планування, прогнозування й регулювання. Це дозволить розв'язати проблему не тільки наповнення державного бюджету, але й подолати суперечності між бюджетами всіх рівнів, точніше – збалансувати місцеві бюджети й державний бюджет країни. Податкове планування дозволить також реально оцінити податковий потенціал як окремих господарських суб'єктів, так і окремих регіонів (територій). Зрозуміло, що таким чином податкове планування забезпечить соціально-економічний розвиток країни. На користь податкового планування в сучасній Україні свідчить і наступне: тільки за січень-лютий 2011 року державний борг країни збільшився на 13,5 млрд. грн. і становить майже 446 млрд. грн. [20].

Отже, держава неспроможна фінансувати будь-які проекти, бо в неї відсутні бюджетні інвестиційні кошти, що посилює кризові процеси. Саме в такій ситуації проблема використання будь-яких податкових механізмів і важелів реалізації антикризової політики держави набуває особливого практичного значення.

3.2. Шляхи послаблення  наслідків світової економічної  та фінансової кризи 2008-2009рр в Україні

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної  кризи є створення в економіці  мотиваційного механізму піднесення виробництва. Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності  різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи. По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм - мінімальний строк подолання кризи виробництва. [19, с.212].

Головним  чинником мотиваційного механізму має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функціями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати меншу кількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націленість її на зниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, яка формується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційних відрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонується зробити основним, замінивши ним два податки - на прибуток і на додану вартість. Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємств та неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництва поки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах з розвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно буде переглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.[12, с.217].

Пропонований  об'єкт оподаткування близький до доданої вартості, що значно спростить  перехід на оподаткування доходу та обчислення цього податку. Для  посилення регулюючої функції податку на доход у напрямі забезпечення рівновигідності різних форм діяльності та підвищення привабливості вкладення капіталу у виробничу сферу на період подолання кризи ставку цього податку доцільно поставити у пряму залежність від основного критерію ефективності вкладення капіталу - норми доходу. Тобто пропонується використовувати гнучку диференційовану ставку податку для забезпечення діяння цієї залежності в напрямі зниження цін та відповідного зростання обсягів продажу (товарів, послуг, кредитів).

Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.

Підвищення  сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче  значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів. [20].

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП.

По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які "заморожені" з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.

По-третє,  це зниження небезпеки активізації  інфляції витрат та інфляції попиту. Для  зниження вірогідності першої з них  підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно неінфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в "ціновому просторі" зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення).