Макроекономічна нестабільність. Особливості кризи в Україні

У 1997—1999 рр. в Україні  продовжувався трансформаційний спад. Поряд з тим, починаючи з 1995 р. фіксувалось вповільнення темпів падіння ВВП у понад два рази. Уповільнився спад виробництва в сільському господарстві. Означився процес економічної стабілізації в експортноорієнтованих і базових галузях.

Однак структура українського виробництва, в якій важливе місце  займають енергомісткі експортноорієнтовані галузі, ускладнювала вихід із кризи. Зовнішньо- і внутрішньополітичні фактори, проблеми економічної інтеграції набували величезного значення. Наприкінці 1997 р. почала втрачати позиції українська валюта, що проявилось у зниженні курсу гривні.

Важлива роль в економіці  кожної країни, і особливо в період корінних економічних змін, належала банківській системі. Центральним банком України, її емісійним центром був Національний банк України (НБУ), який створено у вересні 1991 р. Він проводив єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організовує міжбанківські розрахунки, визначає курс гривні відносно валюти інших держав. НБУ створював державну скарбницю, зберігав фонди грошових знаків, золотовалютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України «Про банки і банківську діяльність». Наразі розробка і прийняття закону про НБУ.

Принципове значення мала тенденція до зростання фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше під час кризи проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівняльних цінах збільшився майже на 6%. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за всіма каналами реалізації в 1997 р. також збільшився на 4,2%. . [8, с.362].

Болючим місцем в економіці України була бюджетно-податкова система, яка продовжувала зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібної мотивації для суб’єктів у підвищенні результатів їхньої діяльності, насамперед у виробничій сфері, а навпаки — спонукала до приховування прибутку від оподаткування. На «тіньовий» сектор економіки України припадало понад 50% (!) усіх економічних операцій (у США — 8%). Отже реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного, а економіка функціонула не стільки завдяки державі, а скоріше всупереч їй. . [6, с.577].

Характерною особливістю тодішнього економічного становища України була відносна фінансова стабілізація. Основою цього стало поетапне зменшення бюджетного дефіциту. Якщо в середині 1994 р. він становив 31,2% від ВВП, то на кінець року — близько 10%, а у 1995 р. він не перевищував 7,3%. У наступні роки він був ще менший. . [7, с.359].

Важливою подією стала  грошова реформа. Протягом 2—16 вересня 1996 р. (для особливих випадків термін було подовжено) введено в дію  повноцінну національну грошову одиницю України  — гривню. Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100000 купоно-карбованців. У такій пропорції було змінено і ціни. Реформа була неконфіскаційна, і, по суті, обмін здійснювався без обмежень. Хоча можна сказати, що це був більше політичний акт, оскільки на той час лише Україна з числа колишніх республік СРСР ще не ввела свою національну валюту. Крім того, про те, що це була реформа, свідчило хіба що лише заміна однієї валюти — купоно-карбованця (ерзац-валюти) — на іншу — гривню. Зрештою, це було не що інше, як деномінація, тобто ліквідували зайві п’ять нулів на грошових знаках і цінах на товари.

Але грошова реформа  мала й позитивні сторони: зросла довіра до нової валюти; упродовж тривалого  часу валютний курс гривні залишався практично незмінним (особливо з вересня 1996 р. до кінця 1997 р., хоча за три роки існування, тобто до вересня 1999 р. курс гривні до долара США впав понад у 2,5 раза — з 1,76 грн. до 4,50 грн. за 1 долар США). Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки НБУ — від 300% у жовтні 1994 р. до 21% у 1997 р. [6, с.583].

З’явилися позитивні  тенденції у зовнішній торгівлі. У 1997 р. її обсяг становив близько 30,5 млрд дол., з яких близько 14 млрд припадав на експорт. Негативне сальдо торгового балансу у 1997 р. порівняно з 1996 р. зменшилося з 3 млрд до 2,5 млрд дол. [6, с.585].

Основним торговим партнером  України була Росія, на яку припадало понад 25% українського експорту і майже половина імпорту. Важливими торговими партнерами України були також Німеччина, Китай, США, Туркменія, Польща, Туреччина та Італія.

Тодішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства. Країни «Великої сімки», МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку постійно надавали Україні кредитну підтримку. Проте це призвело до виникнення і зростання зовнішнього державного боргу. Якщо до 1993 р. Україна не мала зовнішнього боргу, то на 1999 р. його величина перевищувала 10 млрд дол.

Таким чином, перетворення в народному господарстві України в 90-х роках мали досить складний і суперечливий характер. У силу цілого ряду причин становлення ринку відбувалось непослідовно, без необхідної для цього міцності і рішучості, а сам процес формування нових економічних відносин було піддано сильному політичному протистоянню.

Для успішного завершення економічної трансформації необхідно було відмовитися від монетаристської концепції, як і від неоліберальної політики в цілому, зробити рішучий крок від неоліберальної до інституціональної моделі переходу до ринкової економіки, глобально змінивши тим самим стратегію і тактику реформ. Але ні зарубіжний, ні вітчизняний досвід, жодна модель чи концепція не можуть бути точно скопійовані. Зрозуміло, що необхідно було враховувати історичний досвід і накопичену економічну думку, але головне — необхідно було детально вивчити реальну ситуацію, що склалася в країні, і намітити реальну програму реформування економічної системи. [7, с.378].

2.2. Особливості світової  економічної та фінансової кризи  2008-2009 рр та її вплив на економіку України

Термін «світова фінансова  система» досить легко ввійшов у  науковий обіг, однак юридично поняття  «світова фінансова система» у широкому розумінні ніколи, ніким і ніде не було визначено. У зв’язку з  цим доцільно згадати справедливе  зауваження професора В.Андрущенка, що «якщо фінансова практика має справу з фактами, тобто платежами, фондами, грошовими операціями, зумовленими існуванням і діяльністю держави, то фінансова думка віддзеркалює певний тип ментальності та оперує науково-теоретичними уявленнями про фінанси». [9, с.10].

Оскільки фінансова система – це сукупність урегульованих фінансово-правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані й децентралізовані грошові фонди, можна говорити лише у першому наближенні про світову фінансову систему у вузькому розумінні – як про сукупність світових фінансових установ. У широкому ж розумінні, світову фінансову систему слід розглядати як сукупність фінансових систем окремих національних економік в межах якої кожна держава виробляє і реалізує фінансову політику, за допомогою власного фінансового механізму. Проте національні і міжнаціональні фінансові системи дуже щільно взаємопов’язані і переплетені. Тому не дивно, що внутрішня криза в американській фінансовій системі призвела до кризи загальносвітового масштабу.

Перша хвиля світової фінансової кризи поширилась у 2007 році, коли на світових фондових ринках відбулося  перше падіння фондових індексів провідних банків та фінансових компаній. За таких обставин спекулятивний капітал, що шукає стабільні ринки з найвищими прибутками, перейшов із ринків розвинених країн до країн з економіками, що розвиваються, які продовжували демонструвати високі темпи зростання та прибутковості. За оцінками фінансових експертів, співвідношення ризику та прибутковості в таких країнах було досить привабливе. Як наслідок, у 2007 році фондові ринки таких країн продемонстрували зростання, Китай і Україна стали лідерами такого зростання. 

Так само значними були обсяги припливу кредитів. За 2007 рік українська економіка запозичила 24,3 млрд. дол. США середньо та довгострокових кредитів. [10].

Друга хвиля розпочалася  на початку 2008 року, коли падіння світових фондових ринків, що тривало, зумовило переорієнтацію фінансових потоків з одних активів в інші, зокрема сировинні та енергетичні. Ці активи стали більш привабливими, що одразу стимулювало істотне зростання цін на сировинні ресурси. За підсумками січня-липня, ціна на метал у середньому за вісьмома регіонами світу зросла майже на 81%, вартість нафти марки Brent - на 32%. До моменту, коли з’явилися перші позитивні прогнози щодо світового валового збору зернових у 2008-2009 маркетинговому році, за 2007-2008 маркетинговий рік ціни на пшеницю (США, FOB) зросли в середньому на 79% . [10].

Третя хвиля світової фінансової кризи примусила уряди  провідних країн переглянути  свою політику щодо фінансових ринків. Зокрема уряди США, Великобританії, Німеччини, Росії, країн Бенілюксу тощо прийняли рішення про державну підтримку окремих фінансових установ, які переживають фінансові труднощі. 

Цього ж очікують інвестори  і від уряду України. Але проблеми, які у США та інших розвинених країнах призвели до іпотечної і  фінансової криз, та проблеми, які можуть сформувати негативні тенденції в розвитку економіки України, істотно різняться. 

Для вироблення рішень, котрі  справді дозволять пом’якшити вплив  світової кризи на економіку Україні, необхідно проаналізувати, через  які канали найбільш відчутним може бути цей вплив. 

Щодо інших каналів  впливу, то вони чутливіші для економіки  України. 

Перший канал - зовнішньоторговельний. Через поширення проблем на фінансових ринках уже відбувається зменшення  світового попиту. 

Другий канал - банківська система. На сьогодні досить високою є частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах. Фінансовий сектор України - один із лідерів у залученні прямих іноземних інвестицій (19% усього накопиченого іноземного капіталу). 

Третій канал - борговий. Наприкінці першого півріччя 2008 року обсяг валового зовнішнього боргу становив 59,9% ВВП, або 100,06 млрд. дол. США. При цьому майже 85% сягає заборгованість приватного сектора економіки. Згідно із дослідженнями, проведеними МВФ, максимально допустимою сумою зовнішнього боргу для країн із низьким та середнім рівнем доходів є сума на рівні 49,7% ВВП; при перевищенні цього рівня ймовірність розгортання фінансових криз становить близько 70%. . [10].

Погіршення ліквідності  світових фінансових ринків може істотно  уповільнити кредитування української економіки. Як наслідок, українські позичальники зазнають труднощів із рефінансуванням своїх кредитних зобов’язань на зовнішніх ринках. 

Слід зазначити, що у  структурі зовнішнього боргу  значною є частка короткострокового  капіталу (28,2% на кінець червня 2008 року). Коефіцієнт покриття резервами короткострокового зовнішнього боргу за перше півріччя зменшився майже на 15% і становив 1,25. Саме цей капітал у разі раптового його відпливу може стати одним із чинників дестабілізації курсу національної валюти . [9, с.15].

Для України ця світова  криза має два виміри. З одного боку, це падіння попиту на українську продукцію, яку наша країна традиційно експортувала – металургія, машинобудування. З іншого, це проблеми, пов’язані з фінансами. Адже зрозуміло, якщо фінансовий світовий ринок знаходиться в стані невизначеності, то дуже важко вести розмови з кредиторами стосовно реструктуризації боргу, перш за все українського корпоративного сектора. 

Криза показала структурні проблеми, які існують в українській економіці. Статистичні дані свідчать, що промислове падіння за перші шість місяців 2009 року було практично найбільшим, порівняно з іншими країнами СНД.

Таким чином, для того щоб відродити і розвивати  національну економіку Україні  потрібно розширювати вітчизняне виробництво та мати високий експортний потенціал. Для цього необхідно здійснити такі першочергові заходи: 

- стимулювати банківську  систему до інвестування у  виробництво. Це, передусім, мають  бути нові виробничі бізнес-проекти,  продукція яких орієнтована на експорт. Істотне обмеження споживчого кредитування з одного боку і наповнення депозитної бази з іншого призведе до істотного зниження процентних ставок по депозитах, що, у свою чергу, створить умови для кредитування виробничої системи під невеликі відсотки; 

- жорстке державне  регулювання банківської системи  з метою недопущення знецінення  гривні. Більшість різких коливань  валютного курсу, що раніше  відбувалися, можна пояснити або  спекуляціями на валютному ринку,  або некомпетентністю Національного банку. Тому потрібне введення вкрай жорсткої персональної відповідальності керівників Національного банку за падіння курсу національної грошової одиниці; 

- психологічне стимулювання  скорочення внутрішнього споживання  товарів масового попиту. Сьогодні країна повинна навчитися економити. Демонстрація з боку усіх інститутів державної влади скорочення споживання повинно стати прикладом для іншого населення. Крім того, доцільно встановити свого роду акциз на рекламу імпорту, направивши усі отримані кошти на інвестиції у вітчизняне виробництво; 

- повна зупинка контрабанди,  колосальні масштаби якої призводять  не лише до недонадходження  грошей до бюджету, але, що  набагато небезпечніше

- забезпечують постійне  перетікання грошових ресурсів  з України за рубіж. В умовах, коли імпорт істотно перевищує експорт, нелегальне ввезення імпортних товарів посилює знекровлення грошової системи України та ставить економіку держави в залежність від зарубіжних кредитних ресурсів. [10].

Отже, головним підсумком  у подальшій перспективі повинно стати подолання наслідків кризи та стале економічне зростання, яке базуватиметься на розширенні внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, зміцненні конкурентоспроможності української економіки, підвищення ефективності використання виробничих ресурсів та науково-технологічного потенціалу.