Макроекономічна нестабільність. Особливості кризи в Україні

У теорії цикл трактується  як період розвитку економіки від  початку однієї кризи до наступної. Прояви економічних циклів можна побачити за рядом ознак — показників економічної активності, основними з яких є: рівень завантаженості виробничих потужностей; сукупні обсяги виробництва; загальний рівень цін; зайнятість населення (безробіття) та рівень його доходів; прибутки та курси акцій найбільших корпорацій; динаміка попиту на товари тривалого користування; інвестиції у нове будівництво тощо.

Головне значення має фаза кризи, яка  починає і завершує цикл. У ній  зосереджено основні ознаки й  суперечності циклічного процесу відтворення.

Криза — це різке порушення існуючої рівноваги внаслідок диспропорцій, що зростають. Відбувається скорочення попиту на товари, а також виникає надлишок їх пропозиції. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва і росту безробіття. Зниження платоспроможності населення ще більше ускладнює збут. Усі економічні показники погіршуються. Відбувається падіння рівнів заробітної плати, прибутку, інвестицій, цін. Через «омертвіння» капіталу у вигляді нереалізованих товарів фірми відчувають брак грошових коштів для поточних платежів, тому швидко зростає плата за кредит — ставка позичкового процента. Курси цінних паперів падають, настає хвиля банкрутств і масового закриття підприємств. Криза завершується з початком депресії. [1, с.203].

Депресія — це фаза циклу, яка виявляється в застої виробництва. На цій фазі відбувається просте відтворення, виробництво не збільшується, проте й не зменшується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи через різке зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але стабільним. За умов скороченого виробництва ставка позичкового процента падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для наступного пожвавлення виробничої та комерційної діяльності. [1, с.205].

Пожвавлення розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття. Підприємці намагаються відновити  прибутковість виробництва, нарощують  інвестиції в нову, продуктивнішу техніку, що пожвавлює попит — спочатку на капітальні блага, а потім і на споживчі, адже зростає зайнятість. Поступово обсяг виробництва досягає попереднього найвищого рівня й економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення (зростання) — це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, підвищується зайнятість, активізується попит на капітальні й споживчі блага, доходи та прибутки, зростають ціни й процентні ставки, жвавішає комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу. Таким чином, розпочинається справжній економічний бум, швидке економічне зростання, яке, проте, вже закладає основу для наступної нової кризи, котра і завершатиме цикл. [1, с.208].

Обґрунтування чотирифазної структури  циклу було зроблено К. Марксом. Графічно це подано на рисунку 1, де ОА — загальна лінія розвитку виробництва за значний період; Q — обсяг виробництва; t — час; ВС — ламана лінія руху фаз циклу.

 

Рисунок 1 - Фази економічного циклу

 

Органічна цілісність циклу  виявляється в тому, що в кожній з його фаз формуються умови для  переходу до іншої. При цьому такий  перехід здійснюється в основному на засадах ринкових регуляторів, отже, як правило, автоматично. Слід зазначити, що криза відрізняється від порушення рівноваги між попитом і пропозицією на будь-який товар чи в окремій галузі тим, що вона виникає в класичному розумінні як загальне надвиробництво, яке супроводжується стрімким падінням цін, банкрутством банків і масовою зупинкою та розоренням підприємств, ростом безробіття тощо. Слід розрізняти два типи криз: кризи надвиробництва і кризи недовиробництва. Так, останні були характерні у 90-х роках для всіх країн СНД, у т. ч. й України, де скорочення обсягу виробництва за ці роки становило понад 3/5. [2, с.273].

Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

 

1.3. Особливості сучасних  економічних циклів

 

З часом характер циклічності  значно змінився. Події другої половини ХХ – початку ХХІ  ст. дають  можливість віднести всі економічні  цикли  до  Великої  депресії  включно  до  класичних. Перебіг подальших циклів дозволяє виокремити такі особливості.

1. Класичні цикли мали  більш чіткий, рівномірний характер.

Після Великої депресії уряди більшості розвинутих країн  починали проводити антициклічну політику, активно втручалися в  економіку  (як  вже  зазначалося,  саме  з  цього  фактично  бере початок  змішана  економіка). Як наслідок,  картина  циклів  дещо змінилася,  стала  більш “змазаною”  (як  картина хвороби після лікування антибіотиками). Замість колишньої регулярності можна побачити або кілька економічних спадів поспіль (як в США 1980 та 1982 рр., між якими практично не встиг розгорнутися підйом); або безпрецедентний підйом, який зовсім не  переривався спадами (1990-ті роки в США). У зв’язку з особливостями протікання сучасних циклів дослідники зараз виділяють, як правило, вже не чотири, а лише дві фази економічного циклу –піднесення та спад. [3, с.89].

2. Підйоми в класичних  циклах супроводжувалися підвищенням  загального рівня цін, спади  – навпаки зниженням. 

Остання криза, яка супроводжувалася падінням цін, була у 1948-1949 рр. Після неї при спадах, як правило, мала місце інфляція, тобто виникає  таке  явище  як  стагфляція.  Монополістичний  характер сучасної економіки пояснює можливість втримання цін на колишньому рівні, або навіть їхнього зростання. Спад української економіки відбувався  в умовах гіперінфляції, що було типовим для багатьох країн з перехідною економікою.

3. Останні економічні  кризи, що відбувалися на межі  століть, починалися, як правило, з фінансових потрясінь. До фінансової кризи зазвичай додаються банківська та валютна. Подібна особливість сучасної циклічності є наслідком процесів глобалізації. Фінансова криза, яка вразила у 1994-1995 рр. Мексику,  була  пізніше  названа  першою  кризою  ХХІ  ст.  Схожі риси мала криза, що сталася в країнах Східної та Південно-Східної Азії у 1997-98 рр., а згодом – у Бразилії та Росії.

4. 90-ті роки в США  стали роками безпрецедентного  підйому. 

У другій половині ХХ ст. в США рекордно тривалими підйомами  були 106 місяців у 1961-1969 рр. та 92 місяці у 1982-1990 рр. Останній економічний підйом продовжувався більше 10 років (1991-2001 рр.). Його примітними ознаками були дуже низькі рівні безробіття та інфляції. Основні причини подібного зростання були як зовнішні,  так і внутрішні.  До  зовнішніх причин  слід  віднести припинення гонки озброєнь, суттєве зниження цін на енергоносії. Але основний  акцент потрібно зробити на внутрішні, економічні причини. Наприкінці ХХ ст. в США склався новий технологічний уклад виробництва  – так  звана  “нова  економіка”.  Для  нього характерні   зростання  наукомісткості виробництва,  розгортання інформаційної  інфраструктури  економіки   та   всіляке  зростання ролі та значення сфери послуг – тут працює 75% американців, (більше 85%усіх висококваліфікованих робітників). Саме останньою особливістю економісти пояснюють значне пом’якшення проблеми спадів – послуги на відміну від товарів не потребують нагромадження в  запасах, тож звільняють економіку від загрози затоварювання.

5. На тлі зростання американської економіки контрастно виділяються економічні спади в постсоціалістичних країнах, що є складовою  системних  криз.  Жодна  країна  не  змогла  уникнути кризи  в  трансформаційній  економіці.  Якщо  в  Польщі  падіння тривало лише 2 роки, то в Україні спад продовжувався довгі 10років, ВВП впав на 60%.[3, с.95].

Таким чином, з’ясування принципів циклічності, причин економічних  коливань має важливе пізнавальне  і практичне значення.  Воно  є  передумовою  як  діагнозу  хвороби  соціально-економічної системи, так і подальшого лікування.

 Серед особливостей, які мають сучасні економічні цикли, можна виділити наступні:

• спостерігається розмитість між фазами та випадами окремих фаз;
• кризові явища виходять за національні межі;

• фази пожвавлення та підйому більш тривалі та високі, а фази кризи та депресії менш глибокі та тривалі;

• кризові явища спостерігаються у сфері нематеріального виробництва та відпочинку.

 

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ КРИЗИ В УКРАЇНІ

 

2.1. Причини та основні фактори виникнення економічної кризи в Україні у перші роки незалежності

 

З розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік —  Україна. За виробничим потенціалом і чисельністю населення Україна — друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн осіб, що дорівнювало близько 18% загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16% загальносоюзного національного доходу. [6, с.458].

У результаті панування  командно-адміністративної системи  управління економікою Україна, як і  інші колишні радянські республіки, опинилася в стані глибокої економічної  кризи. Катастрофічна ситуація в  народному господарстві була обумовлена такими факторами:

• загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів;
• деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;
• викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;
• гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.

Немічною і деформованою у господарському відношенні виявилася  Україна в переддень незалежності.

Останнє десятиріччя  ХХ століття для України можна  назвати роками економічної трансформації — складного соціально-економічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв’язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб’єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводилась до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання.

Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.

Одним із головних завдань перехідного періоду є розроблення науково обґрунтованої соціально-економічної політики, тобто програми стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни неможливий. [6, с.472].

Але в 1991 році перевагу було надано не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних і зарубіжних учених, а нав’язаній Україні ззовні (під виглядом «новітнього монетаризму») політиці реформації типу так званої «шокової терапії», в основі якої лежали рекомендації експертів Міжнародного валютного фонду і Світового банку.

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності», в яких передбачалася  структурна перебудова господарства України. Програма великого значення надавала конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, що виробляли споживчі товари для населення. Машинобудування передбачалося переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Особливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Вперше передбачалося здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняттям рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащенню діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У перші місяці після  розпаду Радянського Союзу (8 грудня 1991 р.) в Україні здійснювалися кроки в напрямку ринкових перетворень, які підштовхнула лібералізація цін, що почалася в Росії. В Україні уряд В. Фокіна з початку 1992 р. ввів у обіг купоно-карбованець і став на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і за відсутності конкуренції закономірно спричинила могутнє зростання цін, що у свою чергу призвело до різкого зниження рівня життя більшості населення. Це і було закономірним результатом економічної політики, здійснюваної за рецептами західних експертів.

У республіках колишнього СРСР «шокова терапія» оголошувалася  єдино можливим шляхом стабілізації економіки і становлення ринкових відносин. В обмін за обіцяні кредити  приймалися рекомендації МВФ, які зводилися  до лібералізації цін, фінансово-кредитної системи, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності, використання монетаристських методів регулювання економіки, скорочення державних витрат на соціальні потреби. [7, с.212].

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», які передбачали роздержавлення і приватизацію, структурну перебудову і модернізацію промисловості. Поряд з цим дана економічна концепція передбачала відмову від ряду принципових положень, прийнятих при утворенні СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рублевого простору; перехід до взаєморозрахунків з країнами Співдружності на основі світових цін; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Ця програма стала пропуском для України до МВФ, куди і була прийнята у квітні 1992 р. У повній відповідності з вимогами цієї організації було підписано меморандум про політику економічних реформ на 1992 рік. Програма ринкових перетворень в Україні отримала схвалення МВФ.